Рослинність

Природна рослинність району характеризується великою різноманітністю і багатством, але збереглася вона лише на нерозораних ділянках крутих схилів балок, їх днищах, рідше - на водороздільних плато. Лісова рослинність району представлена сосною, дубом, грабом, березою, кленом, липою та ін. Грабово-букові ліси розміщені в основному на опідзолених грунтах району і в даний час зустрічаються рідко. Зараз зустрічаються тільки окремі екземпляри порослі дуба і граба, чагарники ліщини, брусниці. На днищах балок в основному ростуть верба, вільха та ін.

Серед травяної рослинності на схилах переважає костер безостий, пирій повзучий, деревій, звіробій, гвоздика та інші рослини з проективним покриттям 50-60%. Навесні тут з'являється багато весняних багаторічників: пролісків, фіалок, жовтяків, тощо. З довговегетуючих ростуть тонконіг гайовий, куцоніжка лісова, костриці, зірочки, купина лікарська та ін.

На цілинних ділянках заплав Унави, Ірпіня, Стугни, Каменки, а також по днищах балок, росте лучна та болотна рослинність: осока, ситник, місцями очерет; із вологолюбивих злакових - тонконіг звичайний, вівсяниця лучна, польовиця болотна; із різнотрав'я - герань лучна, вербозілля лучне, калюжниця болотна, кінський щавель. На переході до напівгідроморфних грунтів зустрічаються бобові рослини. Проективне покриття травами на таких ділянках складас 70-80%. На орних землях, особливо серед просапних культур та багаторічних насаджень поширені різноманітні бур'яни - суріпка, хвощ польовий, лобода біла, волошка польова, осот, дика редька та інші.

Рослинність сіножатей, як бачимо, представлена трав'янистими та трав'яно-болотними групуваннями, які формуються відповідно до рельєфу та ґрунтового покриву. [7]

Екологічна характеристика господарства

Сільське господарство – одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, що забезпечує нас продуктами харчування рослинного й тваринного походження , а багато галузей промисловості – сировиною.

Фастівський район являється дуже промислово забрудненим, причиною є проблема утилізації сміття, комунальні та промислові відходи викидаються без потрібної переробки, присутнє також спалювання відходів, що завдає великої шкоди грунтам, водоймам та господарству. Також великим забруднювачем є залізниця, яка проходить недалеко від господарства.

В НДГ «Великоснітинське» склалася складна екологічна ситуація: використання важкої агротехніки на полях, внесення надмірної кількості мінеральних добрив, пестицидів, неправильне облаштування складів мінеральних добрив, відсутність очисних споруд, забруднення повітря навколо тваринницького комплексу та поширене його на значні відстані.

Дуже напружена екологічна обстановка склалася навколо тваринницьких комплексів, де вирощують 30-100 тис. і більше голів худоби вони щодоби продукують до 2-3 тис. т екскрементів, які в господарстві не встигають переробляти. Внаслідок розкладання й гниття екскрементів виділяються великі маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, розвивається патогенна мікрофлора. Стічні води тваринницьких комплексів у радіусі кількох кілометрів забруднюють поверхневі й ґрунтові води, спричиняють загибель риби.

Стан якості підземних вод, які використовуються для питного водопостачання, викликає хвилювання у фахівців і громадськості. Це пов’язано з техногенним впливом на навколишнє середовище в цілому, та на підземні води зокрема. Забруднення атмосферних та поверхневих вод, ґрунтів широко сприяє забрудненню підземних вод, в основному, через їх слабку природну захищеність.

Проблема поводження з ТПВ в сільській місцевості постає останнім часом не менш гостро, ніж у містах. У більшості населених пунктів України не визначено місця складування відходів, що призводить до перетворення лісових масивів, узлісь, узбіч доріг, ярів, територій сільських садиб у неорганізовані сміттєзвалища. В більшості сільських населених пунктів відсутні централізовані системи водопостачання та каналізації.

Харчові (органічні) відходи здебільшого ідуть на корм худобі або їх компостують, тому безпосередньо сміття складається здебільшого з ганчір’я і паперових відходів (30–50 %), скла (10–26 %) та полімерних матеріалів (10–20 %), а метал і деревина складають у сумі не більше 12 %.

Використана в сільському побуті вода також становить екологічну небезпеку, оскільки містить поверхнево-активні речовини та інші хімічні сполуки, а каналізаційних і очисних споруд в селі немає.

Один з основних шляхів вирішення проблеми поводження з ТПВ в сільській місцевості — стимулювати використання вторинних ресурсів завдяки впровадженню системи певних пільг та підвищення тарифів на збирання, сортування, транспортування, рекуперування та утилізування відходів. [6]