7. Поняття ідентифікаційних ознак та властивостей

Ознака — це показник, прикмета, знак, за якими можна про щось дізнатися, визначити що-небудь'. Оскільки будь-яка розпізнавальна сторона предмета розуміється як ознака, в кри-міїзалістичтй літературі ознаку нерідко визначають через властивість. Ідентифікаційна ознака — це, за І.Ф. Пантелєєвим, властивість об'єкта, що задовольняє певним вимогам.

Властивість є філософською категорією, яка виражає один з моментів виявлення сутності у відносинах з іншими речами, тобто те, що характеризує їх схожість з Пішими предметами або відрізняє від них.

Властивість відображає головним чином якість речі, ії внутріїпню сутність, систему зв'язків і відношень, в яких предмет функціонує2. Так, M.I. Кондаков визначав властивість як внутріїпню якість об'єкта (твердість, пружність, теплопровідність тощо), що проявляється в процесі взаємодії предметів3.

Отже, в окремій теорії криміїїалістичної ідентифіїсації ознаки слід відрізняти від властивостей, тому що криміїїалістична ідентифікація як окремий метод здійснює ототожнення тільки за зовнішніми ознаками об'єктів, а ідентифікація як загальний метод поряд з ознаками зовніїлньої будови використовує головним чином внутріїлні якості речей, тобто їх властивості.

знаки характеризують зовніїїшю будову предмета, його просторові кордони, геометричну форму, розміри, об'єм, рельєф поверхні, розташування і співвідношення частин, сторш, кутів, крапок, борозенок, валиків, заглиблень і опуклостей. Наприклад, ознаки папілярного узору: форма узору, наявність обривіїі, крапок, скривлень, вил, містив, вічок, які утворюють папілярні ліїш. Ідентифіїсаційні ознаки взуття: форма і розміри взуття в цілому, довжина, ширина каблука, підошви та підметки, форма носка і підметки, переднього зрізу каблука та іїі.

Властивості характеризують внутріїїші якості об'єктів — фізичну природу і агрегатний стан: твердість, сипкість, текучість, теплопровідність тощо. Властивості в усіх частинах цілого є однаковими і при його поділі зберії^аються в усіх частинах, які при цьому утворилися. Припустимо, при подіті рідини на краплі або ціматка свинцю на частини (дробини) властивості (густина, колір, теплопровідність, електропровідність, якісно-кількісний склад) в кожній частині не зміїпоються, тоді як при розчленуванні конкретного цілого (наприклад, скла фари) кожна частина набуває нової форми, розміру та іїшюго співвідношення опуклостей і угнутостей. Огже, ознаки цілого неділимі, а властивості — дитимі, оскільки вони зборкаються в кожній частині цілого.

8. Встановлення групової належності, її значення у слідчій практиці.

Встановлення групової належності – це часткова криміналістична теорія, практична реалізація якої в судово-слідчій практиці дозволяє встановлювати схожість об'єктів і на цій основі відносити їх до класу, виду, роду чи групи. Встановлення родової (групової) належності було запропоноване М. В. Терзієвим як самостійний процес дослідження поряд з ідентифікацією. Суть цього процесу він зводив до того, що досліджуваний об'єкт слід відносити до певного класу, за його встановленим родом чи видом. Звідси встановлення групової належності іноді називають класифікаційним дослідженням; матеріальний предмет, який має сталу зовнішню форму, наприклад, ніж, відносять до класу холодної зброї, коли визначають його вид (ніж туристський, побутовий або фінський).

Аналогічний процес встановлення групової належності невідомих речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми,– сипких, рідких та газоподібних, коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу або групи. На основі схожості порівнюваних властивостей речовин, які не мають сталої зовнішньої форми,– сипких, рідких та газоподібних, коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу або групи. На основі схожості порівнюваних властивостей речовин, що не мають сталої зовнішньої форми, робиться висновок про віднесення їх до конкретної класифікаційної групи. Наприклад, знайдений у злочинця невідомий порошок є гексохлораном і відноситься до класу отруйних речовин.

Таким чином, в основі процедури встановлення групової належності лежить той чи інший метод порівняння ознак та властивостей об'єкта з матеріальними відображеннями їх на іншому об'єкті-носії відображень, при цьому процес дослідження закінчується встановленням не тотожності, а групової належності. Внаслідок цього за аналогією з відомими поняттями "ідентифікція" та "класифікація", суттю яких є порівняння, процес встановлення групової належності доцільно називати групофікацією.

Значення встановлення групової належності полягає в такому:

1) встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності;

2) встановлення групової належності дозволяє виключити групу об’єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виключення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків потрібного об’єкта.