68. Судові експертизи, що призначаються при розслідуванні вбивств.

Огляд місця події і трупа здійснюється з участю судово-медичного експерта, який виконує у цьому випадку функції спеціаліста. Він допомагає слідчому в здійсненні огляду, зосереджуючи свою увагу на огляді трупа. Проте це не означає, що огляд трупа здійснюється тільки судово-медичним експертом, слідчий бере в ньому найактивнішу участь. Огляд трупа здійснюється в певній послідовності. Саме у такій послідовності фіксуються в протоколі його результати.

До першочергових слідчих дій належить призначення до провадження судово-медичної експертизи. Серед питань, що розв’язуються судово-медичною експертизою, можуть бути такі: причина смерті, час її настання; характер та послідовність ушкоджень; чи міг постраждалий сам нанести собі ушкодження; прижиттєвість або посмертність ушкоджень трупа; його резус-фактор, що сприяє визначенню особливостей крові, сліди якої можуть бути виявлені на одязі підозрюваного. Судово-медична експертиза відкриває можливість для індивідуальної ідентифікації особи по крові, частках м’язів, фрагментах кісток тощо. Поряд із судово-медичною експертизою можуть призначатися й інші експертизи, в тому числі судово-балістична, трасологічна, дактилоскопічна, біологічна та ін.

У практиці розслідування нерідкі випадки, коли особа, яка вчинила самогубство, залишає перед смертю листи, записки. Якщо факт написання листа загиблим викликає сумнів, необхідно призначити судово-почеркознавчу експертизу. При розслідуванні самогубства важливо зібрати дані про спосіб життя загиблого, встановити його психологічний стан, з’ясувати, чи не було заяв про прагнення піти із життя. У необхідних випадках можна призначити судово-психіатричну або судово-психологічну експертизу за матеріалами справи.

Судово-медичне дослідження трупа дозволяє встановити сліди прижиттєвого або посмертного ушкодження, головним чином странгуляційної борозни. У випадках самогубства шляхом повішення слідчим експериментом з використанням вантажу, рівного вазі тіла загиблого, необхідно встановити, чи витримує мотузка вагу тіла.

У практиці розслідування нерідкі випадки, коли особа, яка вчинила самогубство, залишає перед смертю листи, записки. Якщо факт написання листа загиблим викликає сумнів, необхідно призначити судово-почеркознавчу експертизу. При розслідуванні самогубства важливо зібрати дані про спосіб життя загиблого, встановити його психологічний стан, з’ясувати, чи не було заяв про прагнення піти із життя. У необхідних випадках можна призначити судово-психіатричну або судово-психологічну експертизу за матеріалами справи.

Однією з невідкладних слідчих дій при виявленні частин трупа є призначення судово-медичної експертизи, в процесі якої можуть бути поставлені й вирішені такі питання:

1) чи є виявлене частинами тіла людини;

2) чи належать усі виявлені частини одному трупу;

3) стать, вік, зріст потерпілого, чи є ознаки (шрами, татуювання), що можуть сприяти встановленню особи;

4) причина смерті, час настання смерті, прижиттєво або посмертно було зроблено розчленування трупа;

5) яким предметом заподіяна смерть, яким знаряддям (припустимо) зроблено розчленування трупа, чи залишились на кістках і хрящах трупа сліди знаряддя розчленування, що мають індивідуальні ознаки;

6) чи має особливості спосіб розчленування трупа, який вказує на фахові навички злочинця;

7) чи був потерпілий хворим; ознаки захворювання.

Разом з призначенням судово-медичної експертизи мають виконуватися дії, пов’язані з ідентифікацією особи загиблого, зокрема, демонстрація фотографії по телебаченню, дактилоскопіювання з метою перевірки за криміналістичними облікам попередньої судимості, заповнення карти невпізнанного трупа з метою її зіставлення з картами осіб, які зникли безвісти, пред’явлення частин тіла для впізнання особам, які заявили про зникнення їх рідних чи близьких.

69. Криміналістична характеристика вбивств на замовлення має певні особливості, які стосуються окремих її елементів та зв'язків між ними. При встановленні одного елемента може бути одержана інформація про ознаки іншого. Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики даного виду злочинів.

Спосіб вчинення. Способів позбавлення життя людини багато, але вбивствам на замовлення притаманний відкритий, зухвалий напад на жертву. Спосіб вчинення вбивства може бути небезпечним для життя інших людей: відкрита перестрілка в багатолюдних місцях, використання вибухівки, гранат, вогнепальної зброї, гранатометів. Може застосовуватись й снайперський постріл у життєво важливі органи. Під час виконання замовлення має місце прагнення знищити тільки замовленого (людину, яку оплатили).

Мафіозні структури віддають перевагу латентним злочинам. Цим можуть пояснюватися випадки втеплення трупів, уторування в асфальт, розчинення у кислоті. Професійні вбивства на замовлення слід шукати у статистиці нещасних випадків: автокатастроф типу «п'яний за кермом», побутових ушкоджень електрострумом, серцевих нападів тощо.

При реалізації способу вчинення злочину важливу роль відіграють дії по його підготовці, які забирають багато часу та пов'язані з пошуком кілера, вивченням жертви, вибором знаряддя злочину, розробкою сценарію вбивства. Ретельно хронометрується «життєвий графік» жертви, перевіряється, де і з ким проживає, чим займається, з ким зустрічається, розпорядок дня, наявність охорони тощо

Спосіб приховання. У більшості випадків злочинець залишає труп на місці вчинення злочину. Майже не буває випадків приховання трупів керівників великих підприємств, фінансово-кредитних установ, «авторитетів» злочинного світу.

Однією з ознак вбивства на замовлення є факт залишення зброї на місці події або під час втечі: без зброї легше втікати. Деякі замовники позбавляються і самих кіле-рів (чи посередників).

Збільшення вбивств на замовлення породжує новий вид кримінального бізнесу — «шустовку» зброї, в результаті якої на зброї знищуються ідентифікаційні ознаки.

Місце вчинення злочину. Більшість вбивств на замовлення вчиняється за місцем проживання жертви. Злочинці для нападу обирають сходові площадки у під'їзді жертви, кабіни ліфтів, територію біля будинку чи під'їзду. «Під'їздні» вбивства завдали тон першим вбивствам на замовлення на початку 90-х років.

Місцем вчинення злочину може бути узбіччя дороги, що найчастіше використовується при застосуванні вибухових пристроїв.

Місце вчинення вбивства на замовлення може і не бути заздалегідь визначеним (наприклад, якщо використовується валіза-пастка, наповнена вибухівкою).

Час злочину. Як правило, для нападу злочинці обирають ранковий час, рідше вечірній. Це пов'язано з чіткою регламентацією робочого дня жертви і системою часових інтервалів виходу з домівки.

Знаряддя злочину. Під час вчинення вбивства на замовлення використовуються вогнепальна зброя, радіоке-ровані чи контактні вибухові пристрої, гранати. Вогнепальна зброя оснащується глушителями, оптичними або лазерними прицілами, пристроями нічного бачення. Речі господарсько-побутового призначення майже не використовуються.

Особа жертви. Найчастіше жертвами вбивств на замовлення стають:

1) особи, які займають керівні посади у бізнесі (президенти акціонерних товариств, керівники фінансово-кредитних установ, директори великих торговельних чи інших комплексів);

2) представники вищих органів державної влади і управління;

3) працівники правоохоронних та правозастосовчих органів (прокуратури, МВС, СБ, судів та ін.);

4) лідери і члени злочинних угруповань.

Людину вбивають, як правило, не за зроблене, а за те, що вона могла б зробити, або вона реально заважає здійсненню планів замовника вбивства. Це може стосуватися сфери політики, бізнесу, кримінального впливу чи особистих стосунків.

Особа злочинця. Вбивство на замовлення характеризується складним злочинним переплетінням: замовник — кілер або замовник — посередник (декілька посередників) — кілер.

Особливістю вбивства на замовлення є інститут замовника. Як замовники виступають комерційні партнери — бізнесмени, корумповані посадові особи, авторитети злочинного світу. Посередник у вбивстві на замовлення здійснює пошук конкретного виконавця, є зв'язуючою ланкою між замовником і кілером. Посередниками можуть бути особи з оточення організатора, підлеглі йому по службі, члени злочинних угруповань тощо. Крім іншого, посередник — це додатковий засіб захисту замовника. Ні кілер, ні замовник не знають один одного, а для того, щоб обірвати сплетіння, треба лише знищити посередника.

Хто такі кілери (або ліквідатори, «курки»)? Кілер — в перекладі з англійської означає «вбивця». У нашій лексиці ця назва з'явилася наприкінці 80-х років XX ст. До недавнього часу професія «мокрушник» — вбивця — не користувалася «повагою» у злочинному середовищі. Сьогодні кримінальний світ стає жорстокішим, а професія кілера перетворилася на одну з «престижних» і високооплачуваних.

Умовно кілери можуть бути поділені на два типи: кіле-ри-дилетанти та кілери-професіонали. Дилетанти характеризуються низькою вартістю послуг. При цьому їх використання не дає ніяких гарантій і не виключає помилок: дилетант може вбити не ту людину, лише поранити жертву, залишити докази причетності.

Професіонал йде на справу, коли відчуває майже повну гарантію власної безпеки. Він володіє достатньо високими навичками у «мистецтві» вбивати людей, використовує найсучаснішу техніку спостереження і радіозв'язку, здійснює заходи щодо підготовки вбивства. Професіонал мусить мати надійну легенду. Ніхто і ніколи не повинен запідозрити у ньому ліквідатора. Він має бути неяскравим, непомітним, вміти «розчинюватися» у натовпі. Професійного кілера нерідко запрошують з іншого регіону, далекого зарубіжжя чи з країн СНД.

У свою чергу, наймані вбивці-професіонали поділяються на кілерів-одинаків, які виконують замовлення від випадку до випадку, та кілерів, які перебувають на постійному утриманні того чи іншого злочинного угруповання. Останні мають спеціальну підготовку, займаються спортом, стрільбою, постійно перебувають у формі. Вони здійснюють вбивства групою по два-три чоловіки.

Для виконання вбивств на замовлення можуть бути завербовані колишні військовослужбовці, які мають досвід інтернаціональних і міжнаціональних війн, працівники МВС, СБ, охоронних підрозділів, майстри спорту (снайпери, сапери, біатлоністи). Сьогодні злочинці роблять спроби змінити типовий зразок кілера. Останнім часом у вчиненні вбивств на замовлення намітилися нові тенденції: до таких вбивств стали залучати жінок.

70. Закон визначає згвалтування як вчинення статевого акту чоловіка з жінкою природним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ч. I ст. 152 КК).

Даний у законі перелік неправомірних дій (застосування фізичного насильства, погрози його застосування або у разі безпорадного стану потерпілої особи), які за наявності хоча б однієї з них зумовлюють факт згвалтування, є вичерпним. Не є згвалтуванням вступ в статевий контакт з жінкою шляхом введення її в оману, наприклад, обіцянка вступити з нею в шлюб.

Потерпілим особою від цього злочину може бути як жінка, так і чоловік, незалежно від роду занять, попередньої поведінки і відносин із суб'єктом злочину (перебування у фактичному чи юридичну шлюбі або інших сімейних відносинах).

Об'єктом злочину є статева свобода і здоров'я жінки або чоловіка.

Об'єктивна сторона характеризується вчиненням статевого акту проти (при фізичному насильстві або загрозу його застосування) або незалежно від (при використанні безпорадного стану потерпілої особи) волі особи.

Суб'єктом згвалтування, тобто безпосереднім виконавцем статевого акту або співвиконавцем, може бути особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку, на відміну від Кримінального кодексу 1960 року, де суб'єктом злочину могло бути тільки особа чоловічої статі.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що здійснює статевий акт з потерпілою особою із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або у разі безпорадного стану потерпілої особи, і бажає цього.

Своєрідність розслідування цього виду злочинів обусловлено необхідністю глибокого дослідження і аналізу даних про особливості особистості гвалтівника і потерпілої особи, характеру їх взаємин, способу, обстановки і механізму статевого посягання. У своїй сукупності зазначені відомості в основному і утворюють криміналістичну характеристику зНасилування.

Вибір злочинцем конкретного способу згвалтування довільно часто залежить від його особистісних особливостей, а також від того, здійснює він злочин один або в групі, знайомий з потерпілою особою чи ні, а якщо знаком, то в яких з ним взаєминах знаходиться. Спосіб згвалтування може зумовлюватися місцем, часом та іншими обставиними його вчинення. Наприклад, при раптовому нападі на вулиці в умовах дефіциту часу і підвищеного ризику бути затриманим гвалтівник найчастіше вдається до особливо грубим, жорстоким способам фізичного і психічного впливу. При посяганні ж у безлюдному місці або на квартирі у відношенні знайомого обличчя вплив спочатку може бути менш вираженим і інтенсивним.

За способом згвалтування можна поділити на дві групи.

По-перше, з того, як гвалтівник використовувати вже наявніюся ситуацію для зазіхання чи створив для цього благоприємні умови, згвалтування діляться на скоєні:

а) раптово (на вулиці, в малолюдних, глухих місцях);

б) після попередньої спроби познайомитися, безуспішних домагань статевого зближення за згодою;

в) з використанням обману, коли потерпіла особа шляхом різних хитрувань завлакається у відокремлене місце (наприклад, злочинець пропонує покатати потерпілу, підвезти її до певного місця, піти на вечірку і т. п.) або коли злочинець обманним шляхом проникає в приміщення ( під виглядом працівника госгаза, сантехніка, лікаря і т. п.).

По-друге, за способом впливу на потерпіла особа і преодо-лення його опору згвалтування діляться на здійсненийні:

а) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (фізичної недуги, хвороби, старечого або малолітнього віку, алкогольного або наркотичного сп'яніння і т. п.);

б) шляхом приведення потерпілої особи у безпорадний стан (в результаті використання наркотиків, снодійного, алкоголю і т. п.);

в) шляхом різного роду фізичного і психічного впливу.

Насильству можуть передувати спеціальні підготовчихні дії злочинця - вибір їм часу посягання, зброї, підручних і маскувальних засобів, вистежування або поджіданьем жертви в певному місці. Специфічноми можуть бути і дії з приховування слідів злочину. Дані про спосіб вчинення згвалтування дозволяють судити про деякі особливості особистості гвалтівника (його возрасті, злочинному досвіді, характері, професії, дефектах псиХікі і т. п.). Про психічних аномаліях гвалтівника, наприклад, свідчать сліди укусів, викрадення у жертви інтимних предметів туалету і пр.

Гвалтівник, як правило, вибирає найбільш сприятливу для посягання обстановку (темне, глухе місце, вночі або пізно ввечері). Напад на потерпілу на вулиці, недалеко від жвавих магістралей і площ, в години, коли можлива поява перехожих, свідчить про підвищену суспільну небезпеку злочинця і при деяких обстоятельствах про патології небудь істотних відхиленнях в його психіці.

Гвалтівники поділяються на дві основні групи. У першу входять особи з різними аномаліями психіки, а також патологічними проявами статевого потягу (фетішізм, ексгібіціонізм, садизм і т. д.). Дефекти їх психіки проявляються не тільки в певній нелогічності, кидающейся в очі дивацтва поведінки, але і в мові, що може бути помічено потерпілим особою і повідомлено ним на допиті. До цієї групи належать і особи, які страждають психозом пізнього віку, що розвивається старече слабоумство. Найчастіше ними совершающий статеві посягання відносно малолітніх і неповнолітніх.

Другу групу становлять особи, які не мають патологічних змін в області психіки та статевої сфери. Їх можна поділити на три підгрупи.

У першу входять хронічні алкоголіки, наркомани, а також особи, раніше судимі за злісне хуліганство, розбої, статеві та інші насильницькі злочини. Їх відрізняють грубість, жорстокість у поводженні з оточуючими, моральна розбещеність, збоченість у задоволенні статевої пристрасті.

До другої підгрупи відносяться особи, які не мають різко виражених ознак першої підгрупи. У більшості своїй вони відрізняються примітивніми інтересами, цинічним ставленням до жінки, зловживанням алкогольними напоями. Сюди ж відносяться і особи, які вчинили згвалтування при наявності складних, специфічних взаємин з потерпілою, в ситуації, коли її поведінка була необачним, ризикованим і навіть провоційний.

У третю підгрупу входять неповнолітні насильники. При нападі поодинці вони частіше зазіхають на малолітніх, неповнолітніх.

При вчиненні злочинів у групі їх жертвами виявляються як неповнолітні, так і дорослі жінки, в тому числі особи похилого віку. Групові згвалтування за участю неповнолітніх сосупроводжуючих жорстоким, особливо цинічним ставленням до жертве, збоченими способами задоволення статевої пристрасті. У процесі розкриття згвалтування, вчиненого неповнолітніми або за їх участю, слід враховувати, що досить часто така група здійснює і інші злочини (крадіжки, грабежі, хуліганство тощо), які, як правило, слідують одне за іншим. Причому більшість учасників группи зазвичай є жителями одного району, добре знають один одного по навчанню, спільному проведенню часу і роблять згвалтування недалеко від місця постійного провання або ж місць, де проводять своє дозвілля.

Щоб розібратися в механізмі відбулося події, визнаділити, чи дійсно було скоєно згвалтування, необхідності дані не тільки про особистісні особливості подозреваемого, способах його дій і обстановці, в якій все відбувалося. Потрібно врахувати ще характер і динаміку розвитку взаємозв'язку цієї особи з потерпілою, її морально-психологічний вигляд та інші особистісні особливості, а також своєрідність поведінки та протидії статевою посягань-будівництві. Досить часто доводиться стикатися з ситуацією, коли потерпіла була в тій чи іншій мірі знайома з насильником. Причому значну частину потерпілих складляють неповнолітні, у контингенті яких досить багато виховувалися в несприятливих сімейних умовах. Специфічну групу утворюють потерпілі, що страждали тим чи іншим психічним захворюванням, у тому числі шизоФрен, а найчастіше олігофренією. Особливо велика частка таких потерпілих серед 14-15-річних. Близько третини всіх потерпілих - дорослих і неповнолітніх - перебували в момент згвалтування в тій чи іншій мірі алкогольного сп'яніння.

Оцінюючи те що подія і відомості, отримані від потерпілих, необхідно враховувати схильність психічно хворих до спотворень, вигадкам в свідчення, обмовили невинних навіть у випадку дійсно мав місце згвалтування. Показання ж потерпілих, які перебували у процесі згвалтування в нетверезому стані, потребують особливо ретельній перевірці і зіставленні з іншими доказательствами. Справа в тому, що при настанні наркотичної фази сп'яніння у деяких з них можливі не тільки фрагментарність сприйняття, але й освіту помилкових ассоцатівность зв'язків, змішання подій і людей, навіть обмова невинних.

Типові слідчі ситуації у справах про згвалтування залежать від тієї інформації, яка є на початковому етапі розслідування про особу, що вчинила згвалтування, і обставинах події, а також від своєрідності покизаний і тієї позиції, яку займає або може зайняти в силу ряду факторів потерпіла в процесі розслідування. Можливі такі основні ситуації:

1) гвалтівник знайомий з потерпілою; 2) згвалтування скоєно невідомою особою; 3) гвалтівник затриманий при вчиненні злочину або безпосередньо відразу ж після нього.

У першій ситуації основна увага приділяється дослідження особливостей взаємин гвалтівника і потерпілої, характером і сутності розслідуваної події.

У другій - головним завданням є встановлення гвалтівника, його розшук і затримання.

У третій - з'ясування обставин происйшов і затримання з метою виключити помилку при привлечении конкретної особи до кримінальної відповідальності. При знайомстві потерпілої і затриманого виникає також необходимость вирішення завдань першої ситуації.

Справа про згвалтування, передбаченому ч. I ст. 152 КК України, на підставі ч.2 ст. 27 КПК України порушується не інакше як за скаргою потерпілого, але припиняти справу за примерения потерпілого з обвинуваченим, підсудним не можна. У виняткочанням значних випадках, передбачених ч. 3 ст. 27 КПК, воно може бути порушена прокурором і без скарги потерпілого. За наявності обтяжуючих обставин (ч. 2-4 ст. 152 КК) кримінальна справа порушується незалежно від скарги потрапившого. У прийнятому про згвалтування усному або письмовій заяві має міститися чотири основних елементи:

1) попередження заявника про кримінальну ответственности за завідомо неправдиве донесення про вчинений злочин за ст. 383 КК;

2) виклад обставин події;

3) чітко виражена прохання про притягнення насильника до кримінальної відповідальності;

4) роз '¬ яснень санкцій ч. I ст. 352 КК і положень ч.2 ст. 27 КПК про те, що після порушення кримінальна справа не може бути при-щено за примиренням потерпілого з особою, яка вчинила згвалтування.

При перевірці заяви про згвалтування і в процесі розслідування враховуються наступні можливі типові версії:

1. Мало місце згвалтування:

а) за обставин і особою, про яких показує потерпіла;

б) за інших обставин, іншою особою або особами, ніж тими, про які повідомила потерпіла.

2. Згвалтування не було:

а) мало місце добровільне полоше зносини, але заявниця сумлінно помиляється в оцінці того, що сталося (наприклад, не розуміє сенсу терміну «згвалтування»);

б) статеві зносини, з точки зору потерпевшей, можливо, і не було добровільним, однак її поведеня давало конкретній особі реальні підстави помиляютьсяся щодо її намірів (наприклад, обумовлені опьянен еротична розгальмування в поведінці, дозволилиня ласк інтимного характеру і т. п. при наявності недостатньо вираженого в даних конкретних обставинах противодії домаганням статевого акту);

в) мало місце добровільне статеві зносини, але заявниця скористалася сталася ситуацією для обмови сексуального партнера та інсценування насильства;

г) статевих зносин не було, заява є помилковим, а обстановка сталося інсценованийної.

При замаху на згвалтування перевіряються дополнительно наступні версії:

1) мав місце добровільна відмова від згвалтування;

2) щодо потерпілої були вчинені дії іншого характеру (хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень, замах на грабіж і т. п.).

У процесі перевірки заяви потрібно отримати відомості, що виключають можливість обмови, інсценівки або заоману заявниці в оцінці відбулося події, встановити істинні мотиви подання скарги, обставини події, а також у чому саме виражалося її противодію насильству. Якщо згвалтування скоєно невідомим потерпілої обличчям, раптово, за обставин, що виключають сумніви в правильності зробленого нею заяви, то, як правило, в такій ситуації вирішити питання про порушення кримінальної справи нескладно. Однак, коли скарга подана стосовно відомого заявниці особи, та до того ж ще не відразу, а після закінчення декількох днів, перевірка повинна бути особливо ретельної і всебічної. У цій ситуації передусім треба з'ясувати, не носили чи їх відносини до случівшегося такий характер, який міг призвести до подачі неправдивої заяви (наприклад, ворожнеча, помста, ревнощі тощо).

Перевірка заяви про згвалтування повинна проводитися оперативно, в мінімальний термін, з тим щоб уникнути втрати важливих для розкриття злочину доказів. При цьому в першу чергу приймаються заходи, що забезпечують збенання одягу й білизни заявниці та зазначеного нею особи з усіма наявними на них слідами, терміново проводиться мідіцінських опосвідчення обох цих осіб з метою фіксації слідів статевого акту і тілесних ушкоджень, свідченнямчих про боротьбі і самообороні. Заявниця попереджається про неприпустимість прати або чистити одяг, білизна, взуття, змивати з тіла бруд і інші сліди. Особливо істотну інформацію для вирішення питання про порушення кримінальної справи можна отримати при проведенні огляду місця проісшествия.

При плануванні розслідування важливо врахувати ті типові доводи, які може висунути підозрюваний у своє оправданіе. Якщо підозрюваний не знайомий з потерпілою, то найчастіше він посилається на алібі. Підозрюваний, знайомий з потерпілою, посилається на алібі в рідкісних випадках. Швидше за все він висуне версію про добровільний характер статевого зносини або заявить, що мала місце лише зустріч з зазнавшиший або визнає невдалу спробу отримати її згоду.

З метою спростування доводів підозрюваного необхідно при проведенні слідчих дій вирішити такі завдання:

а) зібрати докази, що підтверджують факт пребиванія підозрюваного і потерпілої на місці події в певний час;

б) отримати фактичні дані, підтверждаем насильницький характер дій подозреваемого;

в) виявити сліди, що свідчать про спробу або здійсненні статевого акту з потерпілою.

Позиція і свідчення потерпілих у справах про згвалтування нерідко бувають нестійкими і найчастіше під впливом дії зацікавлених осіб (родичів, друзів, знайомих гвалтівника) і одночасно тієї складної життєвої ситуації, в яку потрапляє після посягання потрапивШая. Тому в плані передбачаються слідчі прийнвия та інші заходи, спрямовані на запобігання і припинення подібного впливу. Зокрема, треба по можлиності забезпечити збереження в таємниці місця проживання та місця роботи потерпілої і її рідних, запропонувати їм незамедлілікові повідомляти про будь-яких спробах чинити на них вплив. При надходженні відповідних сигналів проводиться в повному обсязі розслідування за кожним фактом впливу і вирішується питання про притягнення винних до кримінальної відповідьності за підбурювання або примушування до дачі ложних показань чи підкуп. Крім того, з самого початку рассленання необхідно ретельно перевіряти і підкріплювати друшими доказами інформацію, отриману від зазнавшиший, підозрюваного та інших осіб, з тим щоб згодом у разі зміни потерпілої позиції і показань совокупність зібраних доказів була похитнулася.

На початковому етапі розслідування потрібно предудивитися в плані наступні три основних комплексу сліджавних дій та оперативно-розшукових заходів:

1) спрямовані на отримання від потерпілої та інших осіб результатної інформації про подію, що відбулася, виявлення, із '¬ ємство і фіксацію наявних слідів злочину;

2) обеспечивающие встановлення і затримання особи чи осіб, здійснивши ших згвалтування;

3) мають метою перевірити причетність конкретної особи або осіб до розслідуваної події.

71. Криміналістична характеристика злочинів. В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших у сфері економіки. Особливу роль у цій діяльності відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян. Крім банків, кредиторами можуть виступати інші кредитно-фінансові установи — фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Кредитно-банківська діяльність регулюється законодавчими актами, основним з яких є Закон України «Про банки і банківську діяльність». Маючи великі можливості позитивного впливу на розвиток економіки, кредитна система водночас відчуває на собі негативний вплив неврегульованості певних правових положень, недоліків кредитно-фінансових технологій, документообігу, недостатнього професійного рівня працівників кредитної галузі, а також існування можливості зловживань як з боку працівників кредитно-фінансових установ, так і позичальників. Зазначені обставини загострюють криміногенну обстановку, сприяють зростанню злочинних посягань на кредитно-фiнансові ресурси.

З усіх елементів криміналістичної характеристики кредитно-фінансових злочинів необхідно особливо виділити способи їх вчинення. Способи вчинення злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або у змові.

Перша група — це посягання позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ.

Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрований як підприємець за місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, службова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну інформацію (договір виконання робіт, послуг, постачання неіснуючим або фіктивно створеним суб’єктам господарювання з внесенням свідомо фіктивних даних щодо технiко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікованими даними балансу, наданням фіктивних документів на майно, що віддається у заставу, тощо) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою приховання злочину винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації, реорганізації підприємства, надання підроблених і фіктивних документів тощо.

Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб’єкта підприємницької діяльності, службова особа суб’єкта підприємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кредитно-фінансовій установі з метою одержання кредиту для його використання в підприємницькій діяльності: купівлі основних засобів, сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування тощо.

Спосіб 3. Службова особа, як правило, державного підприємства, організації, установи, філії чи структурних підрозділів, одержавши законний пільговий грошовий кредит, використовує його не за призначенням, а шляхом передачі під відсотки комерційній структурі з відповідними штрафними санкціями. Одержувач кредиту використовує його в комерційному обігу.

Спосіб 4. Службові особи (див. спосіб 3) підприємства, отримавши звичайний або пільговий кредит, переадресовують його на свій розсуд певному контрагенту під виглядом відсутності можливості розрахуватися за одержаний кредит і надають право розрахунку за кредит комерційній організації.

Варіант 1. Комерційна структура одержує за підприємство всю продукцію у постачальника, реалізує її за більш високою ринковою ціною, розраховуючись з банком за наданий підприємству кредит, різниця між ціною продажу продукції та сумою повернутого кредиту і відсотків по ньому матеріалізується та привласнюється службовими особами підприємства та комерційною структурою.

Варіант 2. Комерційна структура одержує за підприємство тільки частину продукції, але вже за ринковою ціною у розмірі кредиту і відсотків по ньому, реалізує одержану продукцію та розраховується за підприємство з банком за наданий кредит. При цьому в постачальника перебуває частина кредитних коштів, що є власністю підприємства, які:

а) на прохання службових осіб підприємства перераховуються комерційній структурі для матеріалізації, при цьому товарно-матеріальні цінності привласнюються і на підприємстві не оприбутковуються;

б) підприємство-постачальник видає відповідно до передаточного акта продукцію, яка привласнюється і на підприємстві не оприбутковується;

в) підприємство-постачальник видає відповідно до передаточного акта продукцію, яка оприбутковується на підприємстві, привласнюється і знищується за фіктивними документами.

Друга група — це посягання працівників кредитно-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

Спосіб 5. Службова особа кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімає кредитні кошти з його розрахункового рахунку (якщо кредитні кошти перебувають на розрахунковому рахунку якийсь час без руху) і використовує їх в інтересах банку. Найчастіше ця операція відбувається, коли банк внаслідок невдалих фінансових операцій потрапляє в скрутне фінансове становище. Якщо виникає необхідність у перерахуванні коштів, працівники кредитно-фінансової установи вживають заходів щодо приховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перерахування під приводом того, що установа перебуває на картотеці, або вичерпано щоденну можливість перерахування коштів, або були неправильно оформлені платіжні документи тощо.

Спосіб 6. Службові особи кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шляхом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансової допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін. У разі необхідності винні вживають заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що наведені у способі 5.

Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора та позичальника.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає незаконний кредит (без належної перевірки платоспроможності, можливості повернення та ін.) позичальникові, з яким перебуває у змові. За допомогою кредитора відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість повернення кредиту тощо).

Спосіб 8. Працівник кредитно-фінансової установи незаконно надає пільговий кредит позичальнику, який суму у розмірі різниці у відсотках між звичайним та пільговим кредитом перераховує на певний рахунок.

Спосіб 9. Працівники кредитно-фінансової установи у змові з позичальником створюють підприємство з метою одержання кредиту. Одержані безготівкові кредитні кошти переводяться в готівку в самій кредитно-фінансовій установі за допомогою працівників цієї установи шляхом фіктивного договору позики, матеріальної допомоги тощо. Вказаними особами відтягується строк повернення кредиту (підроблення документів, надання фіктивної інформації про неможливість виконання зобов’язань у строк з різних причин). Після проведення такої операції можлива зміна засновників, власників, посадових осіб позичальника.

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв’язках між учасниками кредитних операцій і особливо в документах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одержання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.

1. Видача кредиту кредитором — одержання кредиту позичальником

Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів із завідомо фальшивими даними (інтелектуальна підробка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (матеріальна підробка); надання неіснуючої адреси; сприяння у наданні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв’язки між позичальником та працівниками банку, які здійснюють фінансові, управлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, послаблення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання кредиту.

2. Використання кредиту позичальником

Факти: нецільове використання кредиту і матеріальних цінностей позичальником; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встановлення документів з фіктивними даними; безтоварне оформлення документів: неоприбуткування на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність документації прийому-отримання поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгованість; використання необлікованих бланків суворої звітності і заміна їх іншими бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінностей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування неодержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.

3. Повернення кредиту позичальником

Факти: заплутування звітності; надсилання листів про неможливість повернення кредиту; закриття офісу позичальником; розпродаж майна позичальником; підготовка або від’їзд позичальника в іншу державу; існування у звітних документах даних, що викривлюють дані про виконання позичальником зобов’язань щодо повернення кредиту.

Розслідування злочинів. Серед питань розслідування злочинів, що розглядаються, слід виокремити питання, які необхідно з’ясувати під час розслідування, та види документів, що містять інформацію про кредитні операції.

1. Питання, які необхідно з’ясувати під час розслідування. Важливим джерелом свідчень про вчинені кредитні операції є працівники кредитно-фінансових установ (кредитної та операційної служб) і представники позичальника.

Працівники кредитної служби можуть дати певні свідчення, зокрема: хто і коли звернувся з проханням про надання кредиту; чи знайома ця особа з позичальником, в яких стосунках з ним перебуває; в яких стосунках перебуває керівництво кредитної установи з позичальником; чи здійснював хто-небудь з працівників кредитної установи протекцію у наданні кредиту; які документи були подані позичальником для одержання кредиту, хто безпосередньо працював з документами позичальника; які документи були надані для забезпечення кредиту; де знаходяться ці документи і хто має право доступу до них; хто приймав рішення про надання кредиту; куди були перераховані кредитні кошти; хто повинен здійснювати контроль за використанням кредиту і хто фактично його здійснював; які документи складаються кредитором для реєстрації наданого кредиту і контролю за ним; ким складаються і ведуться такі документи, де вони знаходяться і хто має право доступу до них; хто з працівників кредитної установи брав участь в інвентаризації предмета застави; коли були повернуті кредитні кошти; чи були свідчення про неплатоспроможність постачальника, гаранта; чи надходили свідчення про розпродаж майна позичальником, закриття офісу; ким, коли і які заходи вживалися для забезпечення кредиту; хто і коли готував претензійні документи в суд.

Позичальник може дати такі свідчення: хто і коли приймав рішення про необхідність одержання кредиту; хто і чому запропонував дану кредитну установу; чи пропонувались інші варіанти і ким; в яких стосунках з працівниками кредитної установи перебуває позичальник; які документи були надані для одержання кредиту і коли; чи існує власне майно і якою сумою воно оцінюється; які документи підтверджують право власності на майно і де вони знаходяться; умови їх зберігання; хто має до них доступ; яким майном забезпечувався кредит; документи на право власності на це майно; коли і ким була укладена кредитна угода; чи передбачалося виконання укладеного договору; хто приймав рішення про використання кредиту; кому і коли були перераховані кредитні кошти; що (сировина, готова продукція, товари тощо) одержано, ким і за якими документами і де вони знаходяться; хто, коли і куди здійснював перевезення; відповідно до яких документів здійснювалося перевезення; де знаходяться перевезені предмети; хто, коли, відповідно до яких документів одержував продукцію (приймав виконані роботи, надані послуги); ким і коли оприбутковувалася продукція по бухгалтерії; якими документами і ким, коли оприбутковувалася продукція на складі, де знаходяться ці документи; яку продукцію одержували і в якій кількості; яку продукцію оприбутковували і в якій кількості; ким, куди (кому) і відповідно до яких документів здійснювався відпуск продукції; ким і коли було здійснене повернення кредиту, відповідно до яких документів.

2. Документи, що містять інформацію про кредитні операції, можна поділити на дві основні групи: 1) ті, що вилучаються під час вирішення питання про порушення кримінальної справи; 2) ті, що містять певну інформацію про кредитно-фінансові операції.

До першої групи належать:

а) документи, безпосередньо пов’язані зі злочинною подією, у тому числі ті, що є предметом злочинного посягання (фальшиві документи, документи зі слідами виправлень, що приховують незаконні операції та ін.);

б) документи, що встановлюють певні обставини, пов’язані з подіями, про які одержано повідомлення (статистична, аналітична та інша документація);

в) матеріали перевірок, проведених установами Національного банку України, податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби — акти ревізій, інвентаризацій, відомчих експертиз та ін.

До другої групи належать:

а) документи для відкриття розрахункового рахунку в банку: установчі документи позичальника (статут, положення, установчий договір, рішення), надані банку; свідоцтво про реєстрацію позичальника у виконавчому комітеті за місцем знаходження; договір з позичальником про банківське обслуговування; копії карток зі зразками підписів керівника і бухгалтера; довідки з податкової адміністрації про постанову на облік; довідка статистичного управління про присвоєння кодів;

б) документи позичальника, надані банку для одержання кредиту: прохання про надання кредиту із зазначенням суми, строку повернення і забезпечення його; коротка характеристика угоди, розрахунок економічної ефективності угоди; копія договору-контракту, для здійснення якого береться кредит; детальний розрахунок економічної ефективності угоди, для якої береться кредит; копії інших договорів та угод, пов’язаних з договором, для якого береться кредит (оренди, купівлі-продажу, проведення робіт тощо); бухгалтерські статистичні звіти (фінансові результати, декларації про прибутки та ін.); договір-поручительство (гарантійний лист);

в) документи і свідчення, що підтверджують забезпечення повернення кредиту і платоспроможність позичальника: документи, що підтверджують право власності на земельні ділянки, право оренди земельних ділянок, обладнання, транспортних засобів та ін.; витяги з рахунків позичальника, розрахунковий рахунок якого знаходиться в іншій кредитній установі; бухгалтерські звіти (баланси, декларації про прибутки та ін.); зобов’язання-поручительство погашення кредиту; повідомлення позичальника про прийняття гарантійного листа як забезпечення кредиту; документи, що підтверджують кредитоспроможність гаранта; договір застави; документи, що підтверджують право власності на заставлене майно; витяг з балансу з розшифровкою балансової вартості предмета застави; страховий поліс на страхування посівів у випадку надання кредиту під заставу майбутнього врожаю; договір іпотеки, засвідчений нотаріально, із забороною на відчуження; акт інвентаризації об’єкта незавершеного будівництва, відданого під заставу; акт оцінки реальної вартості цінних паперів, відданих під заставу; акт передачі банку цінних паперів на зберігання; договір страхування заставленого майна, що знаходиться у позичальника та здається ним в оренду;

г) документи про використання кредиту: книга запису застав; повідомлення кредитної установи про передачу позичальником заставленого майна в оренду; витяги із розрахункового рахунку позичальника про наявність і рух грошових коштів; платіжне доручення на переведення грошових коштів; товаротранспортні документи на постачання продукції; договори, листи про відпуск продукції; платіжні документи на оплату продукції; видатковий касовий ордер та інші документи, пов’язані з переведенням коштів у готівку та її використанням; лист постачальнику про переадресування залишків коштів позичальника іншій комерційній структурі; доручення на одержання продукції; доручення автотранспортного підприємства на одержання продукції та інші товаротранспортні документи на одержану продукцію; журнали реєстрації платіжних доручень і вихідних документів в автотранспортному підприємстві, що здійснює перевезення продукції; документи складського обліку і зберігання;

ґ) документи на повернення кредиту: платіжне доручення позичальника про повернення боргу у розмірі кредиту та відсотків по ньому або розпорядження банку про списання коштів з рахунку позичальника після завершення строку зобов’язань за кредитним договором; додаткова угода про продовження строків за кредитним договором разом зі змінами договору-поручительства; додаткова угода про збільшення відсоткових ставок за кредит у разі неповернення кредиту (відсотків) у строк; лист про неспроможність виконання зобов’язань; претензія (з повідомленням про одержання); заява до суду про визнання позичальника банкрутом; рішення суду про визнання позичальника банкрутом; матеріали, що свідчать про фіктивне банкрутство, шахрайські дії позичальника.

72. Криміналістична характеристика злочинів. Склад вказаного виду злочину визначений ст. 212 КК (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів). Об’єктом злочинного посягання цього виду є податкові відносини, що виникають у процесі економічної діяльності і покликані сприяти нормальному функціонуванню податкової системи держави.

Під податком, збором, іншим обов’язковим платежем (далі — податком) слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюється платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

Згідно з чинним законодавством об’єктами оподаткування є доходи (прибутки), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законодавчими актами України.

Податки та інші обов’язкові платежі поділяються на загальнодержавні та місцеві. Стаття 14 Закону України «Про систему оподаткування» виділяє загальнодержавні податки, до яких, зокрема, належать податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємства, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю, збір за спеціальне використання природних ресурсів тощо. Перелік місцевих податків і зборів визначений у ст. 15 цього Закону. До них, зокрема, належать податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за парковку автотранспорту, ринковий збір та ін.

Ухилення від сплати податків як корисливий злочин характеризується наявністю взаємопов’язаних ознак:

а) діянням у вигляді ухилення від сплати податків;

б) злочинними наслідками (спричинення шкоди державним інтересам у вигляді значних, великих та особливо великих збитків);

в) наявністю прямого причинного зв’язку між діянням і наслідками, що настали.

Податкове законодавство визначає порядок і строки сплати відповідного податку. Діяннями з ухилення від сплати податків є неподання податкових декларацій, приховування об’єктів оподаткування, заниження вартості об’єктів оподаткування. Неподання податкових декларацій характеризується тим, що службові особи суб’єкта підприємницької діяльності та фізичні особи у встановлений законом строк не подають до територіальних податкових адміністрацій відповідні податкові декларації та розрахунки, маючи на меті ухилення від сплати податків. Приховання об’єктів оподаткування виражається в тому, що посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності та фізичні особи не сплачують податки та інші неподаткові платежі, які вони відповідно до чинного законодавства повинні були внести до бюджету. Заниження вартості об’єктів оподаткування характеризується частковою несплатою податків та неподаткових платежів.

На платників податків покладається відповідальність за правильне обчислення, своєчасність сплати податків і дотримання законодавства про оподаткування, за порушення якого, залежно від ступеня суспільної небезпеки і розміру спричинених матеріальних збитків, передбачається адміністративна відповідальність (ст. 1641 КпАП «Ухилення від подання декларації про доходи», ст. 1651 КпАП «Ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України платників обов’язкових страхових внесків та порушення порядку обчислення і сплати внесків на соціальне страхування») або кримінальна відповідальність (ст. 212 КК).

За ухилення від сплати податків до кримінальної відповідальності притягуються службові особи суб’єктів підприємницької діяльності (підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності), на які згідно із законодавством покладено обов’язок ведення бухгалтерського обліку та складання звітів про фінансово-господарську діяльність, подання податкових декларацій та інших документів, пов’язаних з обчисленням та сплатою податків до бюджету (керівники підприємств, їх заступники, головні бухгалтери та виконуючі їх обов’язки). Суб’єктом злочину, що розглядається, можуть бути також фізичні особи.

У системі елементів криміналістичної характеристики слід виділити способи ухилення від сплати податків. У практиці розслідування і криміналістичних публікаціях визначилось понад п’ятдесят способів вчинення таких злочинів. Однак вони недостатньо систематизовані за видами податків, суб’єктами злочину та іншими підставами, що дозволяють більш ефективно використовувати відомості про способи вчинення злочинів у їх розслідуванні.

Одним з основних критеріїв систематизації таких способів є особливості виду податку, пов’язаного з певною сферою діяльності, типовою обстановкою та умовами досягнення злочинного результату. Виходячи з цього критерію, способи ухилення від податків можна систематизувати за чотирма основними групами.

І. Способи, загальні для всіх видів податків

1. Неподання або несвоєчасне подання податкових декларацій, розрахунків за ними (усі види податків).

2. Недоплата податків.

3. Подання до податкової адміністрації неправдивих відомостей про тимчасове припинення або неведення господарської діяльності.

4. Проведення значної кількості операцій на велику суму з подальшою ліквідацією підприємства без сплати податків.

5. Вчинення розрахунків щодо господарських операцій через додатково відкриті рахунки.

II. Способи приховування валового доходу

6. Невключення до оподатковуваного обігу бартерних операцій (податок на прибуток, податок на додану вартість, інноваційний фонд та ін.).

7. Проплата однією організацією за іншу в рахунок взаємних вимог (за третю особу).

8. Оформлення фіктивних документів про передачу товару на зберігання або повернення прийнятого на реалізацію товару.

9. Завищення даних про ціну придбаного товару (продукції).

10. Неоприбуткування отриманої виручки від проданого товару (виконаних робіт, наданих послуг).

III. Способи ухилення від сплати податку на прибуток

11. Завищення витрат, віднесених на собівартість товарів (робіт, послуг).

12. Невключення до обсягу оподатковуваного прибутку грошових коштів, отриманих від проведення позареалізаційних операцій (товарний, комерційний, фінансовий кредит).

13. Невключення до обсягу оподатковуваного прибутку грошових коштів, отриманих від здачі майна в оренду.

14. Заниження суми балансового прибутку під виглядом відрахувань до благодійних фондів та інших організацій, що користуються пільгами при оподаткуванні.

15. Внесення до звітності завищених даних про частку іноземного капіталу (інвестицій) в статутному фонді підприємств з іноземними інвестиціями.

16. Фальсифікація даних про наявність на підприємстві працівників, які мають пільги з податку на прибуток.

IV. Інші види податків

17. Завищення на підприємстві кількості певної категорії працівників, які користуються податковими пільгами (прибутковий податок).

18. Здійснення розрахунків з працівниками підприємства в натуральній формі (комунальний податок, платежі до різних фондів, соцстраху).

19. Невключення до штатного розкладу фактично працюючих на підприємстві осіб.

20. Неподання даних про наявність у власності підприємства транспортних засобів (податок на транспортні засоби).

21. Продаж без дорожнього збору паливно-мастильних матеріалів кінцевому споживачеві (шляховий збір).

22. Продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів без марок акцизного збору (акцизний збір).

23. Фальсифікація митних декларацій імпортерами — платниками акцизного збору (акцизний збір).

24. Фальсифікація даних про кількість виробленої продукції підприємствами-виробниками підакцизної продукції (акцизний збір).

Розслідування злочинів. Під час розслідування ухилень від сплати податків необхідно встановити ряд обставин, а саме:

1) факт ухилення від сплати податків;

2) відомості про суб’єкта підприємницької діяльності (найменування, місцезнаходження, вид діяльності, структура, його цілі й завдання);

3) підстави і дотримання встановленого порядку реєстрації об’єкта господарської діяльності;

4) дотримання порядку, встановленого для реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності у територіальних органах податкової адміністрації та інших установах;

5) відповідність діяльності, що виконується господарюючим суб’єктом, статуту;

6) відомості про майно підприємства, наявність розрахункових рахунків в установах банку і рух грошових коштів;

7) характер і зміст операцій, що виконуються;

8) місце, час, мета, спосіб злочинної діяльності;

9) звітний період, за який вчинено ухилення від сплати податків;

10) розмір прихованих доходів (прибутків) і несплачених податків, інших платежів за окремі звітні періоди, види податків, загальний розмір спричинених державі матеріальних збитків;

11) найменування і зміст нормативних актів, положення яких були порушені при вчиненні злочину;

12) коло осіб, які брали участь у виконанні конкретної фінансово-господарської операції (як суб’єкт даного злочину, так і інші особи), їх посадові та функціональні обов’язки;

13) діяння, що виконувались конкретними особами при здійсненні фінансово-господарських операцій і здійсненні ухилення від сплати податків;

14) ознаки інших злочинів, що є в діяннях вказаних осіб (халатність, посадове підроблення, шахрайство з фiнансовими ресурсами та ін.);

15) професійна та кримінальна характеристика осіб, які брали участь у діяльності господарюючого суб’єкта;

16) обставини, що сприяли вчиненню злочину.

При порушенні справ про ухилення від сплати податків можливі дві групи слідчих ситуацій. До першої належать ситуації, при яких початкові дані про вчинений злочин отримані:

а) внаслідок проведеної документальної перевірки працівниками територіальної податкової адміністрації;

б) внаслідок оперативно-розшукових заходів підрозділів податкової міліції;

в) внаслідок спільних заходів податкової міліції та відділу документальних перевірок територіальної податкової адміністрації.

До другої групи входять ситуації, в яких інформація про вчинення злочинів отримана внаслідок розслідування інших злочинів.

Перша група — це типові ситуації, що найчастіше трапляються в практичній діяльності і є більш сприятливими для розслідування. При цьому слідчий вирішує такі завдання: а) вивчення отриманих первинних матеріалів; б) документальне підтвердження виявлених фактів порушення податкового законодавства; в) забезпечення виконання цивільного позову та можливості конфіскації майна; г) перевірка актів перерахування грошових коштів, не відображених у звіті підприємства; ґ) виявлення та вилучення матеріальних цінностей і грошових коштів, не відображених у звіті підприємства; д) перевірка діяльності господарюючого суб’єкта з метою виявлення ухилення від сплати податків; е) ознайомлення з необхідними нормативними актами, що регламентують порядок відрахування та сплати податків.

Вирішення вказаних завдань можливе шляхом проведення комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів:

1) допиту ревізора, який проводив документальну перевірку фінансово-господарської діяльності суб’єкта, для з’ясування змісту та результатів перевірки;

2) виїмки та огляду документів (письмових, інформації на магнітних носіях);

3) допиту службових осіб, відповідальних за обчислення, сплату податків та своєчасне подання декларацій;

4) обшуку за місцем проживання і роботи службових осіб об’єкта, що перевіряється;

5) накладення арешту на вклади та майно з метою забезпечення можливої конфіскації та відшкодування спричинених матеріальних збитків;

6) припинення операцій з використання грошових коштів, що знаходяться на розрахунковому рахунку підприємства;

7) допиту свідків (осіб, які тією чи іншою мірою брали участь у здійсненні фінансово-господарських операцій, службових осіб, з якими підприємство здійснювало економічні взаємовідносини);

8) допиту службових осіб органів Державної податкової адміністрації, які здійснювали контроль за діяльністю господарюючого суб’єкта, а також проводили документальні перевірки;

9) очної ставки;

10) оперативно-розшукових заходів для виявлення матеріальних цінностей та грошових коштів, які належать службовим особам, підприємствам, що перевіряються, встановлення осіб, які переховуються від слідства.

У необхідних випадках доручається проведення додаткової та повторної документальної перевірки фінансово-господарської діяльності господарюючих суб’єктів, з якими підприємство, що перевіряється, мало взаємовідносини; призначення відповідних судових експертиз.

Слідча ситуація, при якій інформація про факт ухилення від сплати податків отримана внаслідок розслідування інших злочинів, відрізняється від вказаних вище ситуацій тим, що вона має елемент раптовості, який особливо важливо використовувати в умовах обмеженого обсягу доказової інформації. Основними завданнями, що випливають з даної ситуації, є виявлення, витребування, вилучення необхідних документів первинного обліку, бухгалтерських реєстрів та інших документів як інформації про вчинений злочин.

73. http://referatu.com.ua/referats/135/36336 только здесь нашла, но не копируется.

74. До групи злочинів у сфері службової діяльності віднесені такі види суспільно небезпечних діянь, що порушують функції державних органів або органів самоврядування, підприємств, установ або організацій, незалежно від форми власності та галузей діяльності службових осіб (статті 364—370 КК).

Для встановлення кримінального механізму службового діяння необхідно з’ясувати:

1) чи мало місце порушення службовою особою зумовлених його службовим становищем обов’язків;

2) внаслідок яких дій службової особи була заподіяна істотна шкода державним або суспільним інтересам, що охороняються законом, правам і інтересам громадян, інтересам суб’єктів економічної діяльності;

3) чи мав місце причинний зв’язок між злочинним діянням службової особи і наслідками, що наступили.

Суб’єктом розглянутих злочинів (крім передбачених ст. 369 КК), можуть бути службові особи, які відповідно до примітки 1 ст. 364 КК постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами визнаються також іноземці та особи без громадянства, які виконують обов’язки згідно з п. 1 цієї примітки.

Службові злочини так чи інакше пов’язані з корупційними проявами. Їх супроводжують діяння, що вчиняються у різних сферах діяльності, працівниками, які не є службовими особами. Цим пояснюється необхідність розробки методики розслідування службових злочинів, пов’язаних із корупцією.

Аналіз поширення злочинів, пов’язаних з корупцією в різних країнах, дістав своє відображення у Довідковому документі ООН про міжнародну боротьбу зі злочинністю, де корупція визначається як зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях. З цього визначення випливає, що поняття корупції ширше, ніж хабарництво.

Серед основних елементів загальної криміналістичної характеристики службових злочинів варто виділити способи їх вчинення і приховування та типові матеріальні сліди.

Особливості способів службових злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиничні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочинної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) характерною є загальна особливість — основою їх способу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподіяли фізичну, матеріальну або моральну шкоду. Спосіб приховування службових злочинів нерідко є складовим елементом злочинної діяльності, здійснюваної відповідно до єдиного задуму. Це характерно в основному для хабарництва і службових зловживань, оскільки спосіб приховування їх передбачається заздалегідь.

Дії службових осіб, спрямовані на вчинення і приховування злочинів, можуть не збігатися за суб’єктом у випадках, якщо приховування здійснюється не виконавцем, а іншими заінтересованими особами. Дії щодо вчинення і приховування злочину можуть не збігатися і за задумом, якщо необхідність маскування виникла у зв’язку з непередбаченими обставинами або зміною обстановки. І навпаки, приховування службової недбалості звичайно здійснюється після настання наслідків злочинної бездіяльності.

Основними способами приховування службових злочинів є: фальсифікація обліку і звітності; внесення змін до документів; заміна або виготовлення фіктивних документів; знищення документів; штатні переміщення; знищення матеріальних слідів злочину тощо.

Типові матеріальні сліди злочину та ймовірні місця їх знаходження як елемент криміналістичної характеристики службових злочинів тісно пов’язані зі способами їх вчинення і приховування. Відомості про хабарництво, зловживання службовим становищем, перевищення влади, службові підробки, службова недбалість містяться в документах, що відображають службову діяльність. З них можна одержати уявлення про управління підприємством, установою, організацією, усвідомити характер службової діяльності, документообігу, діловодства, технології, і на цій основі виявити порушення. Джерелами відомостей про обставини службових злочинів можуть бути дані щодо вищестоящих і суміжних підприємств, установ і організацій, відвідувачів, інших свідків, співучасників злочину.

Важливе значення мають відомості про особисті стосунки підозрюваних, що можуть бути виявлені за місцем їх роботи та проживання. Це саме стосується й даних, що містяться у записних, телефонних книжках, на дискетах та інших носіях. Становлять також інтерес документи щодо відправлення телеграм, листів, бандеролей та документи, які фіксують роботу обчислювальної техніки, електронної пошти. Виявлення та аналіз таких слідів дозволяють дійти певних висновків, зокрема, на підставі порівняння даних про спосіб життя підозрюваного та документів про його прибутки.

У практиці розслідування службових злочинів склалася така система основних обставин, що підлягають встановленню:

1) службовий статус особи, підозрюваної у вчиненні діяння, чи є вона службовою особою або чи виконувала вона функції, пов’язані з обслуговуванням, матеріальною відповідальністю, документообігом тощо;

2) коло і зміст службових прав та обов’язків особи, яка займає цю посаду;

3) характер, умови та особливості роботи підприємства, установи або організації, де вчинено злочин;

4) характер дій або бездіяльності службової особи;

5) час і місце вчинення злочину;

6) злочинний спосіб і механізм вчинення і приховання злочину;

7) фактичні дії, виконувані цією службовою особою;

8) зв’язок дій службової особи з використанням службового становища всупереч інтересам служби;

9) причинний зв’язок між діями і шкідливими наслідками, що наступили;

10) факти заподіяння шкоди діями службової особи;

11) розмір шкоди, заподіяної злочинними діями службової особи (істотна шкода, тяжкі наслідки);

12) форма провини, мотиви і мета злочину;

13) факти і частота вчинення службових порушень (епізодичність, систематичність);

14) зв’язок з іншими злочинами (проти власності, у сфері господарської діяльності, правосуддя тощо), або корупційними діяннями, або іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією;

15) обставини, що обтяжують або пом’якшують провину службової особи, або звільняють її від кримінальної відповідальності, або підстави для притягнення до адмінiстративної відповідальності;

16) відомості про особу обвинуваченого;

17) обставини, що сприяли вчиненню службового злочину.

З’ясування перерахованих обставин уточнюється при розслідуванні конкретних службових злочинів.

75. Хабарництво - узагальнене поняття групи злочинів, включених до глави кримінального кодексу «Посадові переступив ¬ лення». Небезпека цієї групи злочинів полягає в тому, що вони, спрямовані на завідомо незаконне вознаграж ¬ дення посадових осіб, об'єктивно ведуть до розкладання дер ¬ жавного апарату, сприяють його корумпування, дескрідітіруют і підривають і без того недостатньо високий його авторитет у нашому сучасному суспільстві.

Хабарництво складається з злочину (отримання хабара), скоєного саме посадовою особою, і двох інших злочинів (давання хабара і посередництво в цьому), у власному сенсі не є посадовими преступле ¬ нями, бо можуть вчинятися і не посадовими особами. Ча ¬ ще всього саме так і буває. Однак разом з отриманням дача хабара і посередництво утворюють необхідне співучасть. Ука ¬ занная група злочинів у сукупності формує пре ¬ ступні діяльність, іменовану хабарництвом, являющася ¬ юся предметом криміналістичного вивчення і расследова ¬ ня.

Ця злочинна діяльність включає в себе отримання посадовою особою особисто від хабародавця або через посред ¬ ника незаконної винагороди (у вигляді матеріальних цін ¬ ностей, послуг або пільг матеріального характеру) за відповід ¬ ствующее виконання будь-яких службових дій або їх невиконання, за іншу поведінку (заступництво, попусти ¬ ництво по службі та ін) з використанням свого службового становища в інтересах хабародавця.

Хабарництво - дуже поширене злочин. Подібна злочинна діяльність практично скоюється у всіх галузях службової діяльності і особливо пов'язаних з видачею різного роду дозволів, отриманням пільг, прав на що-небудь, твердженням, реєстрацією документів, їх офор ¬ млення, відпусткою якої продукції та ін Хабарництво в тій чи іншій мірі вразило і всі сучасні службові структури: федеральні міністерства, департаменти, концер ¬ ни, банки, податкові інспекції, правоохоронні органи, обласні, районні та міські служби і т. д.

Володіння типових криміналістичних особливостей такого злочину і вміле їх використання при розслідуванні (особливо при діяльності по гарячих слідах) мають особливе значення, що пояснюється великими складнощами розслідування хабарництва. Зазначені складності його розслідування обус ¬ лову цілим рядом обставин. По-перше, всі його участ ¬ ники - взяткополучатель, хабародавець і посередник - заин ¬ тересовани в ретельному приховуванні слідів своїх злочинних дій, бо кожен із них несе кримінальну відповідальність у разі викриття. Тому дані злочини у подавши ¬ ляющая більшості випадків відбуваються без свідків і з ретельною маскуванням його слідів. При наявності ж посредни ¬ ка взяткополучатель і хабародавець часто не знають один одного.

По-друге, нерідко хабара виходять за вчинення закон ¬ них дій для їх прискорення або хабара бувають замаскує ¬ ванними під зовні законні способи отримання имуществен ¬ них вигод і т. п. При відсутності свідків ця обставина ще більш ускладнює процес розкриття хабарництва.

По-третє, у цих справах часто переважають непрямі докази, що вимагають багатоступінчастої процедури доказування з використанням самих різних зв'язків між розслідуваною подією і явищами дійсності (при ¬ чінних, тимчасових, просторових і т. д.).

У цьому зв'язку особливого значення набувають вміле виявлення і використання криміналістично значущих даних про осо ¬ вості злочинної поведінки суб'єктів хабарництва. Зокрема, виявлення ознак, що свідчать про тижні ¬ вих, особливі зв'язки між, наприклад, керівниками вище-і нижчестоящих органів однієї системи або між конкретними посадовими особами і громадянами, домагатися бажаного ¬ тільних для них рішень, а також відомостей про конкретні способи злочинних дій або бездіяльності злочинця. Саме ця інформація часто допомагає встановити, де і яким чином слід шукати і вилучати відсутню інформацію про хабарництво.

Предметом хабара зазвичай є будь-які матеріальні цінності та послуги матеріального властивості, що представляють певну майнову вигоду для їх отримувача. Зна ¬ ня їх характеру, індивідуальних особливостей допомагає визначити напрям і способи їх виявлення, а в необхід ¬ мих випадках і способи ідентифікації. Знання особливостей предмета хабара дозволяє розібратися в деталях механізму цього злочину (в наявності особливих зв'язків між суб'єкта ¬ ми хабарництва, попередньою домовленістю між ними, а також вимагання) і його способі.

Способи вчинення хабарництва, як і всіх інших посадових злочинів, багато в чому залежать від галузі службової діяльності, де вони відбуваються, характеру поса ¬ ностного положення одержувача і його правомочностей, сло ¬ який жив загальної обстановки в державі та локальної ситуа ¬ ції в конкретному регіоні та установі , від предмета хабара, а також від особистісних якостей хабарників.

З криміналістичної точки зору хабарництво за спосо ¬ бу його вчинення може бути розділене на ряд видів в залежності від:

- Особливостей передачі хабара;

- Наявності будь-якого тиску на хабародавця з боку взяткополучателя;

- Характеру службових дій (бездіяльності) взяткополучателя;

- Наявності попередньої змови між групою осіб.

По першому основи зазвичай виділяють два основних способи хабарництва: 1) без посередників, 2) з посередниками.

За другим підставі: 1) з вимаганням, 2) без вимагання.

По третьому підставі можна виділити хабарництво, пов'язане з вчиненням: 1) незаконних дій (бездіяльності) на користь хабародавця, 2) законних дій (бездіяльності) на користь хабародавця.

По четвертому основою: 1) з попередньою змовою на отримання в певній формі одного хабара від конкретної особи, 2) з попередньою змовою на отримання хабара в різних формах протягом якогось періоду від невизначеного кола осіб.

Причому кожен з цих загальних способів скоєння може бути деталізований з урахуванням видів посередницької зв'язку, особливостей предмета хабара і його передачі, своєрідності вимагання, сфери діяльності одержувача і осо ¬ бенностей попередньої змови.

Виявлення ознак застосованого способу в кожному конкретному випадку розслідування, його зіставлення з типовими комбінаціями способів хабарництва дозволяють чіткіше визначити, де необхідно шукати відсутні дані про обстоя ¬ тельствах розслідуваного злочину.

Для хабарництва найбільш характерна обстановка безконтрольності, безгосподарності, бюрократизму, тяганини, наявність елементів кругової поруки в тих організаціях, де вона відбувається. Знання особливостей обстановки сприяє уяс ¬ рівняно механізму і деталей події, а головне, причин і умов, що сприяли хабарництву.

В особистості хабарників (головним чином взяткополучате ¬ лий) переважають елементи користі, користолюбства, неразбор ¬ чівості в засобах підвищення матеріального становища та отримання легкої наживи, безвідповідальності та правового нігілізму. В даний час відбувається все більше пре ¬ Ступне зближення осіб, які мають великими грошовими засобами, часто здобутими спекулятивним або мошеннічес ¬ ким шляхом, та посадових осіб, наділених відповідними владними функціями.

Для такого роду злочинів самостійним елементом їх криміналістичної характеристики може бути стійка і досить організована група хабарників, що діяла протягом тривалого часу. У цих випадках важливе кримина ¬ лістіческое значення мають дані про чисельність і зв'язках групи, характер злочинної змови між її учасниками, розподіл ролей, заходи з нейтралізації контролюючих та наглядових органів.

Хабарництво часто буває пов'язано з іншими злочинами ¬ ями (розкраданнями, приховуванням податків, шахрайством та ін), а також з діяльністю організованих злочинних груп. У цьому зв'язку при криміналістичної оцінкою інформації по таких справах необхідно звертати увагу на те, чи немає в ній криміналістичних ознак, властивих іншим переступив ¬ леніям, чи не проглядається наявність корумпованих зв'язків. Це вкрай важливо для встановлення не тільки ближай ¬ ших, а й віддалених злочинних цілей правопорушників і відповідно для успішного розкриття всіх епізодів пре ¬ ступні діяльності та визначення профілактичних заходів.

Криміналістичні особливості хабарництва впливають і на визначення кола обставин, що підлягають з'ясуванню в процесі розслідування.

Перша група таких відомостей пов'язана з встановленням факту, обставин і способу отримання передачі предмета хабара (час, місце, спосіб, наявність або відсутність вимагаючи ¬ тва, характер предмета хабара, його ознаки та особливості та ін.)

Друга група обставин - з встановленням характеру службової поведінки хабароодержувача, обумовленого фак ¬ том хабарництва.

Третя група обставин - з встановленням кола учасників злочину і обставин, що впливають на ступінь і характер їх відповідальності.

Четверта група обставин - з встановленням умов, що сприяли хабарництву.

2. Типові слідчі ситуації, версії та планування розслідування

При розслідуванні хабарництва на початковому і наступних етапах слідчої діяльності складаються різні типові слідчі ситуації. В якості результат ¬ них зазвичай виступають такі ситуації:

1) наявність аргументованих відомостей про вже здійснивши ¬ шемся хабарництві, надійшли з органів дізнання і від хабародавця;

2) наявність заяв конкретних осіб про вимагання у них хабара і передбачуваної її передачі;

3) відомості про хабарництво стали відомі з матеріалів розслідування іншої кримінальної справи.

На початковому етапі розслідування слідчі вір ¬ ці, перш за все, висуваються для встановлення того, дей ¬ ствительно чи мало місце хабарництво.

Найбільш характер ¬ вими у цьому зв'язку є наступні версії: 1) посадову особу дійсно отримало хабар за обставин, що випливають з первинних даних, 2) посадовій особі дійсно був вручений той чи інший предмет, але не як хабар, а у зв'язку з іншими обставинами та цілком право ¬ мірно (повернення боргу, дарування, виплата гонорару і т. д.), заяву ж про отримання хабара стало наслідком добросо ¬ Вестн омани або обмови; 3) посадова особа законо ¬ мірно виконало службові дії на користь певної особи і не отримало хабара; 4) посадова особа не отримала хабара і не виконувало ніяких дій на користь особи, нібито дав йому хабар.

Ці версії головним чином пояснюють можливі варіанти минулих подій. У деяких же випадках, наприклад за заявою про вимагання хабара, висунуті версії по вин ¬ ни не тільки пояснювати вже доконане, але і прогнозувати найбільш ймовірний вихід майбутніх дій осіб, які будуть брати участь при затриманні на місці злочину.

Слідчі ситуації на наступному етапі расследова ¬ ня зазвичай складаються з урахуванням результатів його первона ¬ чільного етапу, ступеня просування вперед по шляху перевірки первинних слідчих версій, а також характеру відно ¬ шення суб'єктів хабарництва до зібраним доказам їх винності. При цьому тип таких ситуацій головним чином визначається ступенем визнання винними своєї провини в що мав місце хабарництві.

Відповідно нові слідчі версії, якщо вони появля ¬ ються на цьому етапі, найчастіше носять більш приватний характер, ніж на початку розслідування, і направляються на з'ясування окремих елементів складу хабарництва і деяких част ¬ них обставин. Разом з тим і на другому етапі расследова ¬ ня при встановленні додаткових, неперевірених ще обставин може виникнути необхідність у висуванні нових версій, що стосуються істоти злочинного діяння.

План розслідування по цих справах повинен бути чітко согла ¬ Сован з планом оперативно-розшукових заходів. Від такої узгодженості багато в чому залежить успіх розслідування пре ¬ ступленій, що вимагають проведення значного комплексу негласних дій та заходів, а також проведення задер ¬ жанія на гарячому. Разом з тим в плані слід обов'язково передбачити застосування техніко-криміналістичних засобів, необхідних для виявлення, фіксації та вилучення слідів хабарництва, які по цих справах дуже швидко знищуються злочинцями або деформуються.

Специфікою плану розслідування по аналізованих справах є також те, що складовою його частиною є различ ¬ ного роду схеми (злочинних зв'язків, взаємин различ ¬ них організацій, їх підрозділів, окремих посадових осіб, порядку руху якоїсь справи та ін.) Вони допомагають в одних випадках образно уявити собі елементи досліджуваних явищ, їх взаємозв'язок і взаємозалежність і відповідно більш чітко і конкретно сформулювати завдання і визначити оптимальні засоби їх вирішення

76. Крадіжки — найбільш поширені та небезпечні злочини, що посягають на державне, колективне та особисте майно громадян. Відповідно до ст. 185 КК, крадіжка — таємне викрадання чужого майна. Ступінь суспільної небезпеки цих злочинів значно підвищується, коли вони вчиняються у вигляді злочинного промислу злодіями-ре-цидивістами чи особами, які ухиляються від суспільне корисної праці, або неповнолітніми, які об'єдналися в організовані злодійські групи з метою систематичного вчинення крадіжок.

Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму. З огляду на це виділяються:

1) крадіжки з приміщень — крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв, гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо;

2) крадіжки матеріальних цінностей з цехів промислових підприємств, підприємств АПК, комунального господарства і будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річковому, морському і повітряному транспорті;

3) крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;

4) кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);

5) крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопедів тощо).

Будь-який злочин, у тому числі й крадіжка, являє собою подію, що характеризується сукупністю тільки йому притаманних властивостей і відмінних ознак. Разом з тим, ці злочини мають й спільні риси, які дозволяють дати їм узагальнену характеристику і виділити при цьому певну специфіку розслідування деяких видів крадіжок. Криміналістична характеристика крадіжок містить відомості про своєрідні ознаки (елементи): обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки; предмет злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові сліди; особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо); особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка, в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв'язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки. Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

б) місце, яке пов'язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий (кишенькові крадіжки).

Таємний характер крадіжок обумовлює вибір відповідного часу їх вчинення. Наприклад, дев'ять з десяти квартирних крадіжок вчиняються з 9-ї до 17-ї години у робочі дні тижня, більше половини — влітку; крадіжки з крамниць, комор — у вечірні та нічні часи, в святкові або вихідні дні; значна кількість кишенькових крадіжок вчиняються у вранішні та вечірні години, години «пік», коли виникає сприятлива для цього ситуація у міському транспорті, крамницях, на ринках та в інших багатолюдних місцях.

Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час квартирних крадіжок, як правило, викрадаються гроші (в тому числі іноземна валюта), коштовності, антикваріат, предмети релігійного культу, імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персональні комп'ютери, одяг, взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення, в тому числі й продукти харчування. Предметом кишенькових крадіжок є гроші, а також коштовності, відеокамери, фотоапарати, портативні магнітофони, плейєри, які викрадають з сумок, портфелів тощо.

Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (мотор, шасі, колеса, магнітофон та ін.). У сфері комунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо. Щорічно збільшується кількість крадіжок вогнепальної зброї та вибухових речовин з військових частин, складів та інших сховищ.

Визначення предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину сприяє встановленню інших його елементів, зокрема, окремих характеристик особи злочинця, обстановки вчинення тощо. Так, орієнтування злочинця на місці крадіжки, швидкість і цілеспрямованість дій при виборі схованок і відборі коштовностей свідчать про достатню поінформованість (обізнаність) злочинця про місце знаходження предметів, які його цікавлять. Викрадення автомашин, крадіжки апаратури, електролічильників, телевізійних кабелів, антен вчиняються, як правило, особами, які мають певні професійно-технічні знання і навички.

Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів даного виду. За останні роки крадіжки державного, колективного й особистого майна набули рис організованої і професійної спрямованості, відрізняються кваліфікованими способами їх вчинення, що включають різноманітні дії по підготовці до крадіжки, безпосередньому заволодінню матеріальними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання. До числа дій злочинців по підготовці до вчинення крадіжки слід віднести такі:

1) вибір об'єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, крамниці, вагона, контейнера, автомобіля тощо) здебільшого здійснюється або проведенням розвідувальних дій, або завдяки прямій чи несвідомій наводці інших осіб, у тому числі майбутньої жертви (потерпілого);

2) вивчення об'єкта крадіжки й обстановки, в якій злодію доведеться діяти. З цією метою використовуються різноманітні приводи для відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного працівника, страхового агента, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого «відвідування» злочинцем намічаються предмети крадіжки і визначаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень (кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

3) вибір найбільш ефективного способу безпосереднього заволодіння майном, а також підготовка необхідних технічних засобів, за допомогою яких буде здійснений злочинний намір (знарядь спеціального призначення, що використовуються для подолання перешкод, вимкнення охоронної сигналізації, транспортних засобів для пересування до об'єкта крадіжки і перевезення викраденого та ін.);

4) вибір способу приховання слідів крадіжки, в тому числі приховання чи збут викраденого;

5) попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення ступеня участі кожного у під-готовлюваному злочині, а також при необхідності — забезпечення «алібі» та ін.

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і крадіжки майна із закритих приміщень. Вони мають багато спільного: схожий характер слідів і знарядь злому, схожість обставин вчинення та інше, що дозволяє об'єднати способи безпосереднього проникнення у приміщення у три групи.

До першої групи належать способи, які виключають застосування будь-яких технічних засобів, — так званий «безінструментальний» метод (злом вхідних дверей та засувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування корпусу дверей поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навісних петель).

Другу групу способів учинення крадіжок з приміщень складають дії, вчинені з застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру. До них належать або спеціально виготовлені злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа», «балерина», «слон», «пластир», «відмички», «вудочки», «крючки» та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб (лом, сокира, цвяходер, монтировка, стамеска, пилка, дрель, склоріз, клей, герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються віджимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших засувних пристроїв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної і соляної кислоти (так званої «царської горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного циліндричного замка, зруйнування короба навісного замка, виривання, перепилювання або перекушування його дужки, зруйнування конструктивних елементів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги), виставлення, вирізання або видавлювання віконних стекол, зламування стулок віконної рами, кватирки чи дверей на лоджіях або балконах (злочинці проникають на лоджії чи балкони, спускаючись по канату з даху будинку, або перелазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать: використання заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей; знайдення і використання ключа від вхідних дверей, «захованого» жертвою в обумовленому для членів сім'ї місці (під дверним килимком, у шафці електрощитка, у поштовій скриньці тощо); прохід через залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських приміщень, лоджій і балконів, пролізання через сміттєпроводи, сантехнічні вентиляційні шахти.

Певні особливості мають й способи приховування злочину. Часто вживаються заходи для знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або обезжирюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення фальшивих алібі тощо).

Відомості про спосіб учинення крадіжки дозволяють визначити деякі особливості особи, яка вчинила даний злочин (стать, вік, рід занять тощо). Так, проникнення у житло шляхом злому підлітками здебільшого здійснюється з застосуванням різних знарядь, тоді як «безінстру-ментальний» спосіб (удар плечем, ногою, рукою та ін.) неповнолітніми застосовується досить рідко. Для підлітків характерним способом учинення крадіжки є «вільний доступ» у квартири родичів, знайомих, друзів, іноді використання ключа, отриманого від потерпілого або шляхом обману малолітніх дітей.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є відомості про типові сліди та інші джерела. Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок обумовлюється характером взаємодії злочинця з оточуючою матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочинець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди та ін.) та б) знаряддя злочину. Так, «безінструментальний» метод злому вхідних дверей характеризується значним пошкодженням поверхні дверей та дверної коробки, петель, замків, наявністю відбитків підошов взуття тощо. Характерними ознаками віджиму дверей і дверної коробки є наявність на чільній і засувній планці замка пошкоджень у вигляді вдавлених слідів від робочої частини знаряддя злому. Застосування злочинцями так званого методу «царської горілки» передбачає наявність слідів кислотної дії у вигляді плавлення і крапель

металу (киплячої рідини) із замкової шпари і відповідних плям на підлозі під дверима. Сліди свідчать про певні на-вичкі, звички та інші якості особи злочинця. Крім того, на самому злочинцеві (на тілі, одязі, взутті) та на використовуваних ним знаряддях також можуть залишитися сліди з місця події і від злочинних дій (пошкодження, нашарування фарби, штукатурки, ґрунту, металевих ошурків чи дерев'яної тирси, волокон тканини тощо).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на дві групи:

1) професіональні злодії, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини і в цьому сенсі злодійська діяльність — одна з найбільш сталих і «рецидивонебез-печних». Вони ж очолюють злочинні формування і мають певну спеціалізацію («карманники», «техніки» проникають у приміщення, використовуючи «відмички» або підбираючи ключі, «слюсарі» і «шніфери» — шляхом злому дверей і засувних пристроїв; «склярі» — виставляючи або видавлюючи віконні стекла);

2) особи, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені без догляду особисті речі громадян або без належної охорони матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

Дані криміналістичних характеристик крадіжок свідчать про якісні зміни злочинного середовища. Спостерігається значне омолодження квартирних злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п'ятий з числа засуджених за крадіжки був старший 29 років). У той же час серед засуджених за крадіжки державного і колективного майна вдвічі більше питома вага осіб середнього віку (30—49 років). Майже половина крадіжок вчиняється злодійськими групами з розподілом ролей між членами і відповідною «технологією» підготовки, вчинення і приховання даних злочинів (наводка, збір інформації, відпрацювання плану, розподіл функцій виконання, збут краденого).

У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян слід виділити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв'язок «злочинець — потерпілий» часто посідає ключове місце у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок головним чином акумулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє дійти висновків про специфіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв'язку. Так, важливого значення набувають відомості щодо потерпілого, якими міг скористатися злочинець під час підготовки і вчинення квартирної крадіжки (майнове становище, місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо). При цьому особливо виділяються дані про віктимну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення до охорони свого житла від злочинних посягань, нерозбірливість і довірливість до незнайомих людей, демонстрування забезпеченого побуту, систематичне публікування об'яв про купівлю-продаж дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати при собі значні суми грошей).

Основні обставини, які слід встановити під час розслідування крадіжок, такі:

а) факт таємного викрадення майна;

б) місце, час та умови вчинення крадіжки;

в) предмет крадіжки (що викрадено злочинцем), його вартість, ознаки;

г) спосіб вчинення крадіжки, технічні засоби, які були застосовані для таємного викрадення і приховання;

ґ) тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці крадіжки;

д) суб'єкт крадіжки (ким воно вчинено), винність у її вчиненні, мотиви поведінки;

е) наявність злочинної групи та роль кожного з її членів; є) спосіб, час та місце збуту вкраденого;

ж) обставини, що сприяли вчиненню крадіжки;

з) обставини, що впливають на ступінь і характер обвинувачення.

У кожному конкретному випадку може виникнути необхідність у встановленні й інших важливих по справі обставин.

77. Огляд місця події під час розслідування крадіжок є однією з найбільш інформативних слідчих дій. Результати огляду дозволяють вирішити питання про порушення кримінальної справи, побудувати версії та скласти план їх перевірки. До виїзду на місце події необхідно забезпечити його охорону з тим, щоб обстановка крадіжки залишилась недоторканною, потім визначити, хто повинен взяти участь в огляді (поняті, криміналіст, кінолог, оперуповноважений, службові й матеріально відповідальні особи, потерпілі, свід-ки-очевидці та ін.) Визначивши учасників огляду та його межі, здійснюють фотографування місця події. При детальному огляді першочергово обстежують місце проникнення злочинця до майна: двері, вікна, балкони, димоходи, дахи, стелі, підлоги, засувні пристрої, їх розміщення і стан.

Сліди рук необхідно шукати, керуючись версією про дії злочинця: на засувних пристроях, вікнах, дверях, пакувальних матеріалах, пляшках, склі балконів, касових апаратах, сейфах, посуді та інших предметах. Сліди знарядь злому можуть залишитись на замках, петлях дверей, накладках та інших частинах вікон і дверей, а також навколо них. З метою виявлення слідів ніг і транспортних засобів оглядаються припустимі шляхи зникнення злочинців. Особливо уважно оглядаються предмети з явними слідами злочину (відкриті та пошкоджені шафи, ящики і кришки письмових столів, шкатулки, предмети пакування). Під час огляду встановлюється також наявність у потерпілого технічних паспортів, фабричних ярликів, етикеток, товарних чеків, пакувальних матеріалів від викрадених предметів, зразків тканини, з якої виготовлені викрадені носильні речі, оббиття салону або чохли сидінь викраденої автомашини тощо.

Для організації розшуку і виявлення злочинця звертається увага на пошук і вилучення мікрослідів, залишених злодієм на місці події. Це можуть бути частинки бруду, фарби, пилу, крові, волокна рукавичок, одягу та ін. Іноді з метою утруднити розслідування злодії посипають підлогу тютюном, молотим перцем, поливають одеколоном, бензином, сумішшю на ефірній або ацетоновій основі. Частинки тютюну, перцю, інших мікрослідів, а також предмети з запахом вилучаються і ретельно пакуються. Під час огляду місця події по даній категорії кримінальних справ виявляються і фіксуються негативні обставини, що вказують на можливе інсценування крадіжки, а також встановлюються такі фактичні дані:

а) хто здійснив крадіжку, скільки осіб брало участь у реалізації злочинного наміру, їхні прикмети;

б) шляхи підходу до місця крадіжки і його залишення, транспортний засіб, використаний злочинцем;

в) чим і як давно здійснено злом, чи був зломщик достатньо досвідчений, які його фізична сила і звички, тривалість крадіжки, сліди злочинця і його дії на місці крадіжки, а також сліди, які могли залишитися на самому злочинцеві, його одязі, знаряддях злочину (частинки певної породи дерева, сліди сажі, масла, штукатурки, фарби тощо);

г) предмети крадіжки, а також способи їх винесення, вивезення, схову.

Допит потерпілих (при крадіжці особистого майна) та свідків із числа матеріально відповідальних осіб і керівників об'єкта має на меті встановити певні обставини.

І. За фактами крадіжки державного або колективного майна:

1) що викрадено, які родові та індивідуальні ознаки викрадених предметів (найменування, призначення, місце і час виготовлення, матеріал, клейма, товарні знаки, упаковка та ін.); чи залишилися предмети більш цінні, ніж викрадені;

2) час вчинення і виявлення крадіжки;

3) коли востаннє здійснювалася перевірка наявності товарно-матеріальних цінностей;

4) який режим роботи підприємства; хто має доступ до сховищ, як вони охороняються, чи перевіряється приміщення перед закінченням роботи, чи не було відхилень від розпорядку роботи в день крадіжки; якщо були, то які і за чиєю вказівкою, хто міг знати про ці відхилення;

5) чи не з'являлися перед крадіжкою підозрілі особи; коли так, то чим вони цікавились і які їхні прикмети;

6) чи є на підприємстві охоронна сигналізація, як вона працює, її стан після крадіжки; чи є сторожова охорона, хто саме охороняв об'єкт у день крадіжки;

7) чи було звільнено кого-небудь перед крадіжкою з підприємства, за що, коли саме, як характеризуються ці особи, їхнє місцезнаходження в даний час;

8) чи були раніше на даному підприємстві крадіжки або замахи на крадіжки, про які не повідомлялося в міліцію; як вони вчинялися, що саме і за яких обставин злочинець крав або намагався вкрасти;

9) що сприяло вчиненню крадіжки (недоліки в роботі підприємства, організації охорони, упущення в доборі кадрів та ін.).

Якщо під час огляду або з інших підстав виникла версія про інсценування крадіжки матеріально відповідальною особою з метою приховати факт крадіжки, при допиті додатково слід з'ясувати: де знаходилась ця особа і чим займалася в період крадіжки; як давно працює на цьому підприємстві; які зауваження були по роботі, чи були недостачі товарно-матеріальних цінностей, причини їх виникнення, ким вони виявлені, яких заходів було вжито для відшкодування шкоди; чи підозрює кого-небудь допитуваний у вчиненні крадіжки, на якій підставі. У даному випадку в обов'язковому порядку призначається інвентаризація.

II. За фактами крадіжки особистого майна громадян:

1) що саме викрадено, ознаки викраденого (паспорти, товарні чеки, фотографії цих речей), чи залишились у потерпілого речі, аналогічні викраденим;

2) де знаходилися викрадені речі, хто знав про їх існування і місцезнаходження;

3) час виявлення і вчинення крадіжки, за яких обставин вона вчинена;

4) які умови полегшили вчинення крадіжки і хто міг знати про ці сприятливі умови;

5) кого потерпілий підозрює у вчиненні крадіжки;

6) хто із сторонніх осіб був перед крадіжкою у нього в квартирі (будинку) і виявив інтерес до його майна.

Допитом свідків-очевидців встановлюються дані про прикмети зовнішності підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишили злочинці на місці злочину, викрадені предмети та їхні індивідуальні особливості, про напрямок, в якому зникли злочинці, транспортні засоби та ін. Сусіди можуть дати показання про час вчинення крадіжки, підозрюваних та їхні прикмети, про обставини, за яких була виявлена крадіжка, про осіб, які заходили в квартиру або з'являлися поблизу будинку напередодні крадіжки.

Допитуючи осіб, які затримали злочинця на місці злочину, слід встановити, за яких обставин вони його помітили, що навело їх на думку про вчинення ним крадіжки, які дії вжиті ними для затримання, як поводив себе затриманий (чи виявив опір, чи намагався втекти, позбутися викраденого майна), чи не було у нього співучасників.

Працівники комісійних магазинів можуть повідомити прикмети зовнішності осіб, які здали на комісію речі з числа викрадених. Допитуючи сторожів, слід з'ясувати час заступлення їх на зміну, місцеперебування під час чергування, в тому числі в період вчинення крадіжки, коли і ким вона виявлена, чи не відлучалися вони з поста, коли і куди саме.

Допит підозрюваного (обвинуваченого) проводиться після затримання, особистого обшуку і освідування (в тих випадках, коли є підстави припустити, що злочинець, учиняючи крадіжку, міг отримати пошкодження на тілі), обшуку за місцем проживання. Слід запропонувати допитуваному розповісти про факт крадіжки, пояснити, коли, в зв'язку з чим виник намір учинити крадіжку, чи була здійснена підготовка до неї, хто сприяв крадіжці або знав про неї, як вчинена крадіжка, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що викрадено, де сховано крадене, а якщо продано, то через кого, де, на яку суму, чи витрачені ці гроші, чи були спільники, хто саме, їх місцезнаходження. Об'єктивність показань підозрюваного (обвинуваченого) підтверджується результатами пред'явлення для впізнання (осіб, речей, знарядь злочину), слідчого експерименту, перевірки показань на місці.

Призначення експертиз. Під час розслідування крадіжок експертизи, що призначаються, можуть бути поділені на дві групи:

а) ті, що призначаються для ідентифікації злочинця, знарядь злочину, взуття, транспортних засобів (або їх частин), дослідження способу подолання перешкод, укриття сховищ;

б) ті, що призначаються для дослідження викраденого майна.

До першої групи належать, наприклад, дактилоскопічна експертиза, судово-медична, трасологічна (в тому числі встановлення цілого за частинами), експертиза слідів нашарування та ін.; до другої — товарознавча, хімічна і біологічна експертизи.

78. Грабежі та розбої є тяжкими злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 КК. При їх вчиненні злочинці прагнуть заволодіти матеріальними цінностями та (або) спричинити шкоду здоров'ю потерпілого. Тому криміналістична характеристика цих злочинів охоплюється їх основними схожими особливостями. Законодавець розмежував грабежі та розбої, виходячи з міри небезпеки насильства, застосованого при їх вчиненні.

Особам, які вчиняють грабежі й розбої, притаманні цинізм, зухвалий і нахабний характер злочинних дій. Такі злочини звичайно вчиняються в присутності очевидців у парках, на вокзалах, у громадському транспорті, кафе та інших громадських місцях. При цьому злочинці розраховують, що очевидці не перешкоджатимуть злочинові, боячись наразитися на напад. Вчиняючи грабіж чи розбійницький напад, злочинці враховують певні обставини (місце події, риси, властиві особі потерпілого, характер майна, яким передбачається заволодіти) і визначають спосіб, час, знаряддя і засоби, які можуть бути використані під час нападу.

В останні роки характерною особливістю розбійницького нападу є те, що такі злочинні акції, як правило, здійснюються групою, що робить звичайні способи їх вчинення більш витонченими, досконалими і результативними для злочинців. При цьому нерідко використовуються різноманітні види сучасної вогнепальної зброї, найновіші технічні про напад на інкасатора чи касира, злочинці визначають спосіб вчинення злочину: вивчають шлях пересування інкасаторів чи касирів з грошовими коштами, старанно аналізують наявність охорони, визначають найбільш зручні ділянки, де можна вчинити напад, передбачають шляхи відступу чи від'їзду, планують способи схову й реалізації викрадених матеріальних цінностей. Якщо напади вчиняються на власників жилих приміщень, у яких є матеріальні цінності, то способи їх вчинення частіше за все пов'язані зі сферою діяльності власників майна (бізнес, торгівля тощо), видом і особливостями предмета посягання, його споживчою вартістю, характерними рисами і кримінальними навичками злочинців.

Отже, способи вчинення грабежів і розбоїв є різноманітними і злочинці обирають у кожному конкретному випадку той чи інший спосіб залежно від конкретних обставин. На відміну від деяких інших злочинів, грабежі та розбої мають одномоментний характер, тому успіх розслідування в основному залежить від того, чи зумів слідчий повною мірою використати інформацію, яку він одержав на першій стадії розслідування, від його вміння працювати з матеріальними джерелами, доказами. Тому істотного значення в структурі криміналістичної характеристики набуває встановлення таких обставин:

а) час і місце вчинення грабежу чи розбійницького нападу, наявність очевидців, у чому виразилося насильство, які знаряддя були використані;

б) хто став жертвою нападу, його стан здоров'я і тяжкість тілесних ушкоджень;

в) які матеріальні цінності викрадено, їхні індивідуальні особливості та споживча вартість;

г) хто вчинив грабіж або розбійницький напад, їхні зовнішні ознаки та інші прикмети, роль кожного у вчиненні злочину;

ґ) які обставини сприяли вчиненню злочину.

79. До слідчих дій у справах про грабежі та розбійницькі напади належать: допит потерпілих і свідків, огляд місця події, освідування потерпілих, пред'явлення для впізнання та призначення судових експертиз. Послідовність проведення названих слідчих дій визначається в кожному окремому випадку слідчими ситуаціями. Зокрема, це залежить від того, з якого джерела слідчий отримав інформацію про здійснення нападу, чи затримано злочинця або він зник з місця події, яке викрадено майно (приватне, державне чи колективне), його товарна значущість, спосіб транспортування викраденого.

У випадках, коли з моменту злочину і до моменту подання заяви минув незначний проміжок часу, слід негайно оглянути місце події. Якщо ж з моменту нападу вже минув деякий час, доцільніше передусім допитати потерпілого і свідків, після чого оглянути місце події.

Допит потерпілого має свої особливості. Потерпілі, як правило, володіють особистим, державним або колективним майном. Це працівники ощадних кас, відділів банків, водії таксі, інкасатори, сторожі підприємств, приватні особи, які мають певне майно або цінності. З метою заволодін-ня матеріальними цінностями або цінними документами злочинці застосовують психічне або фізичне насильство. Причому ці дії супроводжуються погрозами застосування

зброї або інших знарядь злочину. Крім того, необхідно враховувати, що ці злочини тривають в основному короткий проміжок часу. Все це відбивається на психічному стані потерпілого, тому слідчий, оцінюючи і деталізуючи інформацію, мусить проявити особливу делікатність у стосунках з допитуваним.

Разом з тим, перед допитом доцільно поговорити з потерпілим, щоб з'ясувати певні обставини і скласти план допиту. Під час допиту слід з'ясувати: час і місце події, що відбулася; з якої причини потерпілий перебував у вказаному місці; звідки він прибув; хто знає про наявність у нього матеріальних цінностей чи грошових коштів; з ким він вів розмову щодо своїх цінностей; де і коли (о котрій годині) було вчинено напад; скільки було злочинців; у чому виявилося насильство; які знаряддя злочину використали злочинці, якими матеріальними цінностями заволоділи, яким шляхом зникли з місця події; як поводився потерпілий у момент нападу. При допиті слідчий має звернути особливу увагу на інформацію про індивідуальні ознаки зовнішності злочинця. Тут важливо враховувати не тільки психічний стан потерпілого, а й час доби, освітлення, місце, де відбувся напад. Ця вимога обумовлена тим, що потерпілі часто через переляк і неправильне сприйняття події повідомляють слідчому неточні дані про одяг, його колір і фасон, про знаряддя злочину, кількість злочинців та ін.

Під час допиту потерпілих слід звернути увагу на індивідуальні особливості матеріальних цінностей, якими заволоділи злочинці. При цьому слідчий має уточнити, хто може підтвердити, що у потерпілого була така кількість виробів з дорогоцінних металів, грошових коштів, цінних паперів чи інших матеріальних цінностей. Якщо у потерпілого є фотознімки, технічні чи інші документи, їх необхідно долучити до матеріалів кримінальної справи з метою можливого використання під час виконання оперативно-розшукових заходів та слідчих дій.

свідків також має свої особливості. Як правило, свідками по таких справах є сторонні особи. Тому слід пам'ятати, що вони можуть бути знайомі з нападниками. З урахуванням цього слідчий має продумати перелік запитань, які треба з'ясувати під час допиту, і тактику самого допиту.

Важливого значення для збирання доказів у справах про грабежі чи розбої набуває огляд місця події. При огляді можна виявити місця, з яких злочинці спостерігали за потерпілим, або відслідковували шлях його пересування. При цьому необхідно приділити особливу увагу пошуку й належному оформленню та фіксації слідів ніг, недопалків, сірників, пачок від цигарок, слідів транспортних засобів, мікрочастинок та ін. Причому за допомогою слідів ніг, транспортних засобів та інших слідів можна встановити шляхи пересування злочинців до місця злочину, їх кількість, а також шляхи пересування за потерпілим. Тим самим можна у певній частині підтвердити факти, викладені в заяві потерпілого. Якщо злочин вчинено у приміщенні, слідчий має використати під час огляду технічні засоби, що є в слідчій валізі, освітлювальні прилади, доклавши максимум зусиль, щоб відшукати сліди рук, ніг, мікрочастинок, слідів знарядь злому замків, слідів крові, куль, гільз тощо. Під час огляду, оцінивши наявну інформацію з показань потерпілих і свідків, слідчий може змоделювати подію, що відбулася, і тим самим визначити завдання оперативним працівникам по розшуку і затриманню злочинців по «гарячих слідах».

Під час огляду слід звернути особливу увагу на ті місця, де могли б перебувати сторонні особи — очевидці злочину (жилі приміщення, будівельні майданчики та ін.).

Якщо злочинці використали автомашини або інші технічні засоби, то під час огляду треба встановити місця їх стоянки, виявити і зафіксувати сліди (протектора, інструментів, супутні сліди — мастила, пального тощо).

Результати огляду місця події фіксуються за допомогою науково-технічних засобів і заносяться в протокол. До протоколу огляду можуть додаватися схеми й інші документи.

Іноді під час розслідування справ про грабежі чи розбої виникає необхідність у пред'явленні для впізнання осіб, які вчинили напад. У цьому випадку слід організувати впізнання відповідно до рекомендацій, вироблених криміналістичною наукою та кримінально-процесуальним законодавством.

З метою уточнення показань обвинуваченого і виявлення їх відповідності іншим обставинам по справах, які вивчаються, доцільно здійснювати перевірку показань на місці. Особа, яка вчинила напад, може вказати шляхи пересування, місця спостереження за потерпілим.

Викриття інсценування досягається шляхом проведення певних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Зокрема, інформацію про інсценування можна отримати під час огляду місця події. Це наявність численних слідів, значних зруйнувань, які є зайвими з огляду на подію, інших негативних обставин. Інсценування можна виявити за допомогою судово-медичного обстеження з метою визначення характеру і механізму утворення тілесних ушкоджень заявника, шляхом допиту, а також ретельного аналізу, співставлення й оцінки існуючих даних по конкретній справі.

Крім судово-медичної експертизи, залежно від слідчої ситуації та необхідності встановити конкретні обставини і з'ясувати окремі питання по справах цієї категорії можуть бути призначені трасологічна, хімічна, біологічна та інші види експертиз.

80. Розкрадання будь-якого чужого майна є незаконне і безвозБезоплатно його вилучення у власника з корисливою метою і звернення його на користь викрадача чи інших осіб. Подібні розкрадання, що здійснюються шляхом привласнення та розтрати, мошенробітництва і вимагання, дуже специфічні.

Шляхом привласнення та розтрати зазвичай викрадається майно, ввірене Розкрадачу на підставі її службового становища або виконуваної ним роботи і що у державних, кооперативних і приватних фондах. У даних випадках розкрадачі, будучи посадовими особами чи іншими працівниками організацій і підприємств, мають вільний доступ до викраденийемому майну, користуються ним, здійснюють з ним необхідні робочі операції і т.д. Разом з тим таким шляхом може викрадатися і майно, що перебуває в приватному володінні, ввірене однією особою іншій. При шахрайстві і вимагаючиництві викрадається майно або набувається право на майно, що не ввірене викрадачам, а що знаходиться в чужому володінні або розпорядженні (організації, підприємства та личном володінні). Зазначені вище обставини позначаються на особливостях злочинної діяльності викрадачів, її криминалістіческіх рисах і специфіці методики їх розслідування. При цьому методика розслідування розкрадань шляхом привласнення та розтрати певним чином відрізняється від методик розслідування розкрадань шляхом шахрайства та здирництва.

Для аналізованих у цій главі видів розкрадання чужого майна зазвичай характерні складна система злочинної поведінки розкрадачів, ретельна продуманість способів, механізму та обстановки вчинення подібних розкрадань. Як правило, високий і організаційний рівень такої злочинної діяльності. Вищевказане осложняет формування загальної криміналістичної характеристики даної групи розкрадань.

Основні риси криміналістичної характеристики даноних видів розкрадань майна найбільш яскраво проявляються в безпосередній предмет злочинного посягання, способе, механізмі і обстановці їх вчинення, типологічних рисах особи викрадачів і злочинної групи, а іноді і в особливостях наступили злочинних наслідків.

Предметом розкрадання зазвичай бувають грошові або матеріальні цінності. Кожен з таких предметів займає своє особливе місце в економічній і соціальній сферах нашого життя, пов'язаний з певними фінансово-господарськими операціями і відповідним колом осіб. Відповідно і злочинне зазіхання на кожен з них неможливо без урахування їх специфіки і пов'язаних з ними фінансово-господарськихних процесів. У цьому зв'язку виявлення даних про те, що стало предметом розкрадання при тій чи іншій фінансово-господарської діяльності, дозволяє краще зорієнтуватися в можливих способах розкрадання, його суб'єкта (суб'єктів) і сприяли даному злочину обставинах.

Способи таких розкрадань пов'язані зі сферою, видом і особностями виробництва (виконуваних робіт), видом розкрадали майна, його споживчою цінністю, характером мающейся зв'язку між об'єктом посягання і розкрадачем, сформованій обстановкою на підприємстві (організації), составом учасників злочинної групи, особистісними рисами і навичками злочинців та іншими факторами.

Розкрадання, вчинені шляхом привласнення та розтрати, за способом їх вчинення можна розділити на два види:

1) прості розкрадання, тобто вчинені шляхом безпосереднього незаконного заволодіння майном без будь-якого хитрощі і маскування, наприклад привласнення і розтрата грошей касиром;

2) замасковані розкрадання, вчинені з використаннямням: а) підроблення облікових документів, прибуткових або видаткових записів в облікових регістрах, б) створення неврахованих излишків у торговельних і складських організаціях; в) створення неврахованийних надлишків у процесі виробництва; г ) незаконного та обманного отримання грошових коштів та ін Іноді ці розкрадання інсценуються крадіжками, розбоями, пограбуваннями і пожежами.

Кожен з вищевказаних способів посадових розкрадань має різноманітний механізм його застосування. Наприклад, підроблення може виражатися в справжньому оформленні документа, але з помилковим змістом або в підробці самого документа, причому підробка сама по собі має багато способів; невраховані надлишки в торгівлі можуть бути створені шляхом обману покупців, незаконного списання під приводом природного убутку та ін; невраховані надлишки у виробництві можуть бути створені шляхом недовкладання сировини, завищення його витрати та ін

Способи розкрадань шляхом шахрайства завжди пов'язані з обманними діями суб'єктів злочину. При цьому, як правило, використовуються різні підроблені документи, тающіе право злочинцям отримувати і перетворювати на свою користь чуже майно. Наприклад, великі партії товарів з баз, великі суми грошей з банків і ін

Способи розкрадань шляхом вимагання пов'язані з вимогою передачі чужого майна під загрозою вибуху приміщення підприємства, нанесення йому іншого утрати, фізичного насілія над конкретною особистістю аж до вбивства. Іноді загроза може виразитися в можливості розголошення небажанутільних для власника майна відомостей. Загрози в ряді випадків супроводжуються побоями і катуваннями. Це найбільш характерно для рекету чи вимагання, вчиненого зазвичай організованими злочинними групами систематично і у вигляді промислу з метою збагачення.

Дані про спосіб вчинення розкрадань зазвичай бувають ключевимі в їх криміналістичної характеристиці, бо позволяють правильніше визначити місце і предмет розкрадання, осіб, що у ньому, конкретні обставини, що підлягають з'ясуванню, характер та місцезнаходження слідів злочину, документів, що підлягають вивченню, і т. д.

Обстановка вчинення розкрадання складається з умов, в яких діє розкрадач. Її структурні елементи характеризують місце і час вчинення розкрадання, особенности тих робіт, кредитно-фінансових операцій, при яких розкрадається майно (ступінь їх організованості, відповідності нормативним вимогам та ін), стан контролю за збереженням матеріальних та грошових цінностей, рівень механізації господарських та кредитно-фінансових операцій і т. д. Всі ці умови як об'єктивні категорії існують, як правило, тривалий час і не зникають до моменту початку розслідування.

Для обстановки, в якій скоюються злочини ана-лізіруемой групи, зазвичай властиво наступне: невисокий техніко-організаційний рівень господарської та кредитно-фінансової діяльності і контроль за збереженням имущества; неналаженность належним чином служба бухгалтерського обліку та звітності; атмосфера байдужості до випадків дрібних розкрадань та ін

Виявлення даних про обстановку, в якій здійснюють розкрадання, має важливе значення для з'ясування всіх деталей способу і механізму вчинення аналізованих злочинів.

Особистісні дані злочинців, які роблять зазначені розкрадання, неоднорідні.

Так, суб'єктами простих розкрадань шляхом вимагання зазвичай є молоді. Люди (більше половини у віці до 18 років) з невеликим життєвим досвідом і з не повністю сформованими антигромадськими життєвими установками.

Особами, які вчиняють більш сложні види вимагання, і особливо рекетирами найчастіше є зрілі люди, що мають життєвий і злочинний досвід. Серед них високий відсоток осіб, раніше судимих, тунеядціалу і паразитуючих елементів, любителів легкої наживи. Зазвичай всім їм властиві стійкі антіобщественні життєві установки.

Серед осіб, які вчиняють розкрадання шляхом привласнення і растрати, багато посадових осіб, рвачів, користолюбців, осіб з споживчою психологією, ділків, легковажних расточітелей та ін

Ці ж риси властиві і розкрадачам-шахраям. З криміналістичної точки зору серед них умовно можна виділити три основні типи розкрадачів:

1. Розкрадачі-ділки, часто є організаторами або активними учасниками злочинних груп розкрадачів. Найчастіше це особи з яскраво вираженими негативними жизненвими установками, особливо схильні до різних афер. Разом з тим добре розбираються в господарсько-фінансовимвих операціях, банківських розрахунках, детально знають відповідветствующее виробництво, мають господарську кмітливість і т.д.

2. Розкрадачі-рвачі (користолюбці) з близькими (порівняно з представниками першого типу) життєвими поглядами і особливо схильні до накопичення, присвоєнню чужого имупільства. Часто є активними учасниками злочинних груп.

3. Розкрадачі, що стали такими в більшій мірі не в силу своїх окремих негативних особистісних рис (до того ж не сильно виражених), а під впливом несприятливого збігу обставин, внаслідок злочинного тиску, погроз, через випивку і т.д.

Серед осіб, які тривалий час займаються розкраданнями, звичайно переважають представники двох перших груп РОЗХтітелей.

Знання зазначених типів розкрадачів, їх особистісних особенностей, вміле виявлення цих даних у процесі розслінання вельми важливі для з'ясування можливих способів, механізмів розкрадання, виявлення осіб, причетних до нього, і ролі в даному злочинному діянні. З урахуванням цих даних вибираються тактичні прийоми і методи розслідування. Наприклад, розкриття злочинної діяльності розкрадачів-ділків, а також рекетирів і досвідчених шахраїв, їх ізоблічення зазвичай передбачає великий обсяг слідчої та оперативно-розшукової роботи, великої підготовчої оргаганізаційні і оперативної розробки, всього арсеналу тактичних засобів, великого обсягу спеціальних знань. І зовсім інша справа, коли розкрадачем або вимагачем є людина заплутався, через випивку спокусився на хищення або взагалі дрібний шахрай. Роль таких осіб у розкраданнях нерідко другорядна, проста і зазвичай не вимагає великих зусиль для їх виявлення і викриття.

Якщо ж розкрадання відбувається злочинного організованого групою, то зазначена група стає самостійним об'єктом криміналістичного вивчення. У цих випадках виявляють і досліджуються такі особливості кожної групи, які з криміналістичної точки зору мають істотне значення. Зокрема, маються на увазі ступінь організованості, особливості структури та розгалуженості групи, рольові функції її учасників, принципи розподілу викраденого та ін

При з'ясуванні ролі кожного учасника в організованих злочинних групах слід мати на увазі два аспекти їх злочинної діяльності. Перший притаманний усім членам груп і визначає характер дій кожного з них, спрямованих безпосередньо на розкрадання. Другий властивий лише тим участникам, які здійснюють управлінські функції в групі як цілісній системі. Другорядні учасники злочинної групи, до того ж увійшли до неї 'не добровільно, а втягнуті за допомогою різних прийомів, більш схильні давати повні та правдиві свідчення як про свою злочинну діяльність, так і про дії співучасників.

Вельми важливо мати на увазі, що часто організовані групи розкрадачів пов'язані з групами осіб, які вчиняють небезпечні посадові злочини '(зловживання службовим положеніем, хабарництво). Отже, у процесі розслідування привання вкрай важливо виявити всі зв'язки членів злочинної групи розкрадачів, а отже, з'ясувати всі епізоди злочинної діяльності організованої групи розкрадачів.

Всі ці елементи криміналістичної характеристики хищений найтіснішим чином пов'язані між собою, що й позволяет виявити джерела інформації у процесі розслідування. Наприклад, спосіб і механізм розкрадання в чому визначаються особливостями склалася на об'єкті обстановки, в якій можуть проявлятися умови як сприяють, так і затрудняющие розкрадання, а також особистісними рисами, професіїсійної знаннями та службовим становищем розкрадача.

У свою чергу, обстановка вчинення розкрадання в певній мірі, а іноді значною, формується зусиллями розкрадачів. Характер ж цих зусиль багато в чому залежить від особистісних якостей та інших особливостей суб'єктів розкрадання.

У той же час деякі негативні риси розкрадачів починають проявлятися в умовах плутанини, бесхозяйственності, недосконалості кредитно-фінансових розрахунків, безконтарольності виробничих і фінансових операцій, майна та ін

Обставини, що підлягають з'ясуванню в процесі розслінання розкрадань, багато в чому визначаються на основі їх криміналістичної характеристики.

Перша група таких обставин пов'язана з встановленням всіх основних обставин події злочину (предмета злочинного посягання, способу, механізму та обстановки вчинення розкрадання). При цьому дуже важливо точно встановити весь період, протягом якого відбувалося розкрадання (пристосовно до кожного епізоду), місце розкрадання і весь інший комплекс умов, що характеризують обстановку, в якій відбувалося дане злочинне діяння. Все це допомагає точніше виявити всі особливості способу вчинення розкрадання і його механізму. Встановлення ж усього вищевикладеного створює гарантію конкретності звинувачення.

Друга група обставин пов'язана з фактами, подтверждають винність обвинуваченого і мотиви розкрадання, в тому числі і обставини, що впливають на ступінь і характер його відповідальності.

Третя група обставин - умови, які сприяли вчиненню злочину (недоліки та порушення відповідних правил, що відносяться до постановки, прийому, виробництва та відпуску продукції, обліку та звітності за цими операціями, кредитно-фінансовим розрахунками та ін.)

Четверта група обставин у значній мірі носить криміналістичний характер і має своєю метою виявитиня даних, що дозволяють визначити джерела необхідмій інформації, перевіряти виниклі слідчі версії, перевіряти й оцінювати фактичні дані (обсяг і розмір викраденого майна, способи його реалізації, джерела розкрадання, спосіб безпосереднього заволодіння майном, спосіб життя обвинуваченого, майно та цінності, нажиті розкрадачем, та ін.)

81. Справа про розкрадання може бути порушена тільки у тих випадках, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину. У разі необхідності перевірити заяву або повідомлення про розкрадання до порушення справи у строк не більше десяти днів проводяться передбачені статтями 94, 97 КПК дії шляхом відібрання пояснень від окремих громадян або службових осіб, або витребування необхідних документів. Такі дії мають перевірочний характер і спрямовані на виявлення ознак розкрадання і вирішення питання про достатність підстав для обґрунтованого порушення кримінальної справи або для відмови в її порушенні.

Відібрання пояснень і витребування документів може бути пов’язане з необхідністю проведення інвентаризації фінансової і господарської діяльності, отримання консультацій фахівців (бухгалтерів, товарознавців, технологів), вивчення нормативних матеріалів, що регулюють фінансову і господарську діяльність підприємства, організації, ознайомлення з особливостями їхньої діяльності.

При аналізі ознак, що вказують на розкрадання, вчинене певними особами, необхідно всебічно враховувати обставини, які вплинули на їх поведінку в сфері фінансово-господарської діяльності в обстановці виробничого ризику, необхідність виконання термінових робіт, усунення перешкод, які призвели до відступу від нормативів, що регламентують рух матеріальних цінностей, грошових коштів, оформлення документів та ін. Саме характер таких дій, їх наслідки суб’єктивно можуть сприйматися як очевидні ознаки порушень, пов’язаних з розкраданням. У зв’язку з цим важливо підкреслити, що вже на початку розгляду матеріалів, що вказують на ознаки розкрадань, як правило, відомі посадові, матеріально відповідальні особи, які розпоряджаються майном. У такій ситуації відсутність достатньо повного та об’єктивного врахування пояснень цих осіб з приводу виявлених порушень, з’ясування обставин, що призвели до них, і висування можливих для даної ситуації слідчих версій про характер події, мотиви дій осіб, яким ввірене майно, може призвести до необґрунтованого порушення справи про розкрадання.

Причинами прорахунків у подібних слідчих ситуаціях (як і в розслідуванні в цілому) стають помилки у збиранні, аналізі та об’єктивній оцінці фактичних даних, у тому числі протидоказів, що вказують на відсутність у даної особи мотиву для вчинення злочину.

Ознаки розкрадання, як відбиття різноманітних властивостей злочинів, є численними і різноманітними та вимагають певної систематизації, що забезпечила б повноту охоплення всіх значущих для розслідування слідів.

У криміналістиці ознаки розкрадання систематизуються на основі різних чинників: за формою прояву, змістом, місцем прояву. Залежно від цього при виявленні ознак даного виду злочинів можна виділити такі джерела:

1) виробничі підрозділи підприємств, де виготовляється (вирощується, заготовляється, переробляється) продукція, звідки надходить сировина, місця збуту готових виробів, реалізації товарів;

2) транспортні підприємства, що здійснюють перевезення сировини, готової продукції, товарів;

3) бухгалтерія підприємств, установ, організацій; планові, статистичні, технологічні підрозділи, їх вищі органи, а також суміжні структури;

4) контрольно-ревізійні органи;

5) органи державних інспекцій;

6) органи стандартизації і сертифікації, пробірного нагляду тощо;

7) контролюючі органи (Національний банк, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет у справах захисту прав споживачів та ін.);

8) правоохоронні органи;

9) аудиторські фірми.

Здебільшого розкрадання вчиняється групою осіб, дії яких при відповідних підставах кваліфікуються за сукупністю з іншими злочинами. Ця обставина важлива з точки зору розширення можливостей розкриття розкрадань шляхом виявлення інших, пов’язаних з ними злочинів, ознаки яких здебільшого не завжди враховуються. Водночас такий всебічний підхід до дослідження обставин забезпечує розкриття не тільки розкрадань, а й інших злочинів, вчинення яких передує їм або спрямоване на приховання розкрадання.

82. Успіх розслідування зазначених розкрадань в чому залежить від уміння слідчого виділяти і вивчати бухгалтерські та інші документи, бо вони практично завжди є важливішогошим джерелом інформації про подію такого злочину. Робота слідчого з документами здійснюється при огляді і слідчому дослідженні документів.

Огляд і слідче дослідження документів. Документи по цих справах в ході огляду вивчаються з точки зору законності та повноти операції, зафіксованої у документі, а також з позиції ступеня відображення в них дійсних фактів. Разом з тим обов'язково з'ясовується, чи є вони справжніми або підробленими (повністю або частково). При цьому комплектуються і досліджуються три групи документів:

а) безпосередньо пов'язаний ні з операцією з переміщення цікавлять слідство маріальних цінностей і вказують на відповідальних за неї осіб (приймально-здавальні акти, накладні, рахунки, відомості та інших);

б) опосередковано пов'язані з цікавить слідчого зазначеної вище операцією (дані про отримання пакувальних допоміжнених матеріалів, тари на виготовлену продукцію та ін);

в) пов'язані з фіксації дій з вивезення та транспортуванні викрадених матеріальних цінностей (пропуск на вивіз з терторії підприємства, шляхові накладні, подорожні листи та ін.)

Ці документи вивчаються з точки зору їх відповідності чинним нормативним актам, а також шляхом зустрічної перевірки, методом взаємного контролю і економічного аналізу, шляхом звірення одного примірника документа з іншим і застосування техніко-криміналістичних засобів.

Судово-бухгалтерська експертиза призначається в тих випадках, коли в процесі розслідування виникають питання, вирішення яких воможно лише фахівцями в області бухгалтерського обліку та звітності. Предметом судово-бухгалтерської експертизи є відображені в бухгалтерських документах та облікових регістрах господарські операції, що стали об'єктом следственного або судового дослідження, щодо яких виникли питання, що можуть бути дозволеними лише зазначеним вище фахівцем.

За допомогою цієї експертизи можуть бути вирішені наступні питання:

а) з'ясовані протиріччя між даними ревізії і обставинами справи, а також між актами первісної та повторної ревізій;

б) перевірені і встановлені факт і розмір нестачі або надлишків товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, а також час і місце виникнення недостачі;

в) перевірена обгрунтованість списання сировини, матеріалів і готової продукції;

г) перевірений і визначено розмір матеріального збитку, заподіяного допущеними правопорушеннями з имуществом;

д) встановлена ​​правильність або помилковість методики проведеної документальної ревізії та ін

Разом з тим не можна покладати на бухгалтера-експерта перевірку господарської діяльності підприємства і наявності майна, вилучення документів і т. п. Неприпустимо ставити перед експертами юридичні питання, які стосуються компетенції слідчого, прокурора, суду (наприклад, чи є дана недостача результатом хіщеня, хто його вчинив і т. д.).

Обшук. У справах про розкрадання обшук проводиться головним чином з метою виявлення викраденого майна, а також цінностей, які можуть бути звернені на відшкодування прилагоджена збитку і забезпечення можливої ​​конфіскації по суду. Треба мати на увазі, що майно може перебувати не тільки у винних, а й у інших осіб (знайомих, рідних).

Особливістю обшуку у справах цієї категорії є те, що у винних нерідко виявляється (на дому або на робочому місці) «чорна бухгалтерія», тобто записи про злочинні комбінаціяхях, зокрема про суми, призначених до вилучення, про номери документів , що підлягають знищенню або виправлення, про справуже викраденого і т. п. Ці записи робляться в записниках, календарі, на стіні і т. д. У ряді випадків можуть бути виявлені підготовлені до використання або розірвані за ненадобністю документи, чернетки , підроблені відбитки печатки, зразки підроблених підписів. Не слід випускати з уваги записи в записниках, блокнотах і т. д. прізвищ, адрес, номерів телефонів, тому що по них можна встановити зв'язки, що мають відношення до злочину.

Допит свідків. Слід враховувати особливості допиту окремих груп свідків.

Перша група - особи, які за своїм службовим положеню можуть виявитися відповідальними за потурання розкраданняям. Вони іноді прагнуть виглядати «жертвами» виявлених фактів, посилити відповідальність особи, викритого в розкраданні, і зображати його закоренілим злочинцем, приписати йому навіть те, чого воно не вчиняла. В інших випадках вони, навпаки, намагаються затушувати розкрадання, перешкодити його розкриттю, пояснити ті чи інші порушення об'єктивними причинами. Це бухгалтери, ревізори, керівники підприємств або установ. При їх допиті необхідно конкретизувати показання, вимагати їх документального підтвердження і ретельно перевіряти.

Друга група - матеріально відповідальні та інші особи, що несуть відповідальність за нестачі, надлишки, порушення. Виявлені факти вони намагаються пояснити так, щоб хатіжати або принаймні пом'якшити свою відповідальність, але було б неправильно ставитися до їх показаннями з упередженим недовірою. Ретельно фіксуючи показання, слід деталізувати їх і потім перевіряти.

Третя група - особи, які за своїм службовим положению стикаються з тими, хто вчинив розкрадання, але можуть бути не інформовані про нього, хоча їм відомі окремі факти, що мають значення для розкриття злочину. Це шофери, вантажники, прибиральниці, рядові продавці та ін Слід мати на увазі, що в силу свого залежного становища ці свідки нерідко бояться давати правдиві показання, тому при допиті необхідно переконати їх у тому, що закон захищає їх інтерес. Складніше йде справа, якщо вони утримуються від правдивих показань з тієї причини, що отримували від розкрадачів подачки, «доплату» до заробітної плати. Якщо це не робить їх співучасниками в розкраданні, то нагадування їм про відповідальність за неправдиві свідчення може допомогти отриманню від них важливих відомостей.

83. Останнім часом в Україні шахрайство набуло поширення і характеризується зміною форм, видів і способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов'язано проникнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвестиційної, довірчої, страхової, банківської.

Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов'язань та ін.)

Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману або зловживання довірою. Під обманом розуміється повідомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання певних обставин, повідомлення про які було обов'язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман являє собою такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що «обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) або зловживання довірою (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність і обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього».

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій і фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довір'ям полягає в тому, що злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довір'я може породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

1) з метою заволодіння державним або колективним майном:

заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об'єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів

про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для отримання пенсії;

заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов'язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором;

заволодіння крупними грошовими сумами в банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів;

2) з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих);

заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов'язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір — «протяг»);

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втяг-нення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»;

обман під час азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання «пожертвувань»;

продаж невідчужуваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);

3) страхування (завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого — гроші);

3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред'являє документи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:

1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце і обстановка. Місце вчинення злочину обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов'язаних між собою. Мова може йти й про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння колективним майном (майном юридичних осіб) вчиняються за місцем знаходження власників чи зберігання їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваються в установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється в місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов'язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання довір'ям. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство з впливовими людьми (пред'являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість з певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, які вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовнішнього виду, форми чи властивостей різних предметів і видача їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з'ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.

У більшості випадків шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов'язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності у всій їх різно-манітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб'єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України тільки приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно поважні люди, які уміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1) «нові» шахраї, що використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, лжефірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз'їжджають і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (кар-точні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впливом інших осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, в тому числі з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний зв'язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:

1) демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, роботи та ін.);

2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв'язки і стосунки;

3) відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності в формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. У більшості випадків сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману й введення в оману державних службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов'язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час, в спокійний і невимушеній обстановці.

84. Практика знає численні способи заволодіння майном шляхом обману. Для одержання державного й громадського майна злочинці використають підроблені документи: фіктивні накладні, доручення, довідки з місця роботи для одержання речей на прокат і ін. Останнім часом мають місце випадки одержання по підроблених документах кредитів у державних і комерційних банках і готівки в Ощадбанках по підроблених чеках. Ще більш різноманітні способи обману громадян. Злочинці заволодівають майном під приводом надання послуг (приміром , видають себе за родичів або знайомих посадових осіб), придбання автомобіля, гаража або яких-небудь дефіцитних речей в обхід існуючого порядку. Вони продають підроблені ювелірні вироби або художні твори, видаючи їх за справжні, вручають продавцеві при покупці речей грошові "ляльки", обраховують при обміні великих купюр, обманюють при грі в карти, наперстки, розіграші різних лотерей, вимагають речі при гаданні й т.д. Під видом працівників правоохоронних органів злочинці учиняють самочинні обшуки з вилученням цінностей. Розслідування шахрайства звичайно починається з допиту потерпілого, що заявив про його обман. Деякі потерпілі, почуваючи не благовидность свого вчинку (наприклад, погналися за наживою, стали жертвою в результаті власної жадібності, невиправданої довірливості), не звертаються в правоохоронні органи, і про зроблений злочин стає відомо з оперативних джерел. У цьому випадку справа збуджується по розсуду органа дізнання. Однак незалежно від приводів до порушення кримінальної справи первісною слідчою дією, з якого починається розслідування шахрайства, є допит потерпілого. При цьому докладно з'ясовується, при яких обставинах відбулася зустріч допитуваного зі злочинцем, місце зустрічі, як представився злочинець, ким відрекомендувався, чи пред'являв документи і які саме, які послуги або цінності пропонував, за яку суму, що конкретно було передано злочинцеві, вартість цих речей і їхні індивідуальні прикмети. На допиті також з'ясовується, чи були посередники при встановленні знайомства зі злочинцем. При цьому потрібно враховувати, що потерпілий, не знаючи способів здійснення шахрайства, не завжди може усвідомлювати, скільки саме було злочинців і яку роль кожний з них виконував. У зв'язку із цим потерпілий варто задавати уточнюючі питання. Наприклад, при шахрайстві, пов'язаному із продажем "коштовностей" варто з'ясовувати, чи не приймав участь у купівлі-продажу оцінювач і чи не було конкуруючого покупця, що наганяв ціну. При обмані під час шулерської гри в карти встановлюється, хто перед вступом у гру потерпілого вигравав, втягуючи його в гру, і чи не було таких осіб, які при спробі потерпілого ухилитися від подальшої гри примушували його продовжувати її або попереджали граючих про наближення працівників міліції. У всіх випадках при груповому шахрайстві з'ясовується, скільки було злочинців, як вони виглядали, як називали себе між собою, який розмова відбувалася між ними, чи може допитуваний їх пізнати. З огляду на, що шахрайство часто відбувається приїжджими особами, у допитуваного з'ясовується, чи не говорили злочинці з акцентом, якої національності вони могли бути, який регіон країни називали в бесіді. Доцільно також ставити запитання, чи не залишили злочинці потерпілому які-небудь записки, документи, інші предмети, які можуть мати значення речовинних доказів ("грошові ляльки", листа до посадових осіб, розписки в одержанні цінностей і ін.). Все це надалі вилучається й прилучається до справи. Після допиту потерпілого виробляється огляд місця події й речовинних доказів. По справах про шахрайство слідчі нерідко відмовляються від огляду місця події, думаючи, що по цій категорії справ дана слідча дія навряд чи може дати що-небудь істотне для розслідування. Тим часом, огляд місця, де відбулося шахрайство, дозволяє уважно вивчити обстановку, у якій було зроблене злочин, з'ясувати, наскільки злочинець був із цією обстановкою знаком (знав входи й виходи, розташування службових кабінетів, стан пропускної системи), хто, наприклад, із працівників установи або інших громадян міг його бачити й може бути допитаний як свідок. При огляді можуть бути виявлені викинуті або загублені злочинцем різні предмети (упакування, у якій перебували вручені потерпілому об'єкти), а нерідко й сліди його пальців на дверях, підвіконні, стінах, де відбувалася розмова шахрая з потерпілим. Пошук таких слідів значно полегшується, якщо огляд проводиться за участю потерпілого. Після огляду місця події повинні бути оглянуті всі предмети, залишені шахраєм в установі або потерпілому. Це можуть бути підроблені чеки, накладні, листи або розписки на одержання товару, протоколи самочинного обшуку, підроблені "коштовності", грошові "ляльки", різні зілля, вручені при гаданні, і т.п. При їхньому огляді вирішуються питання про доцільність прилучення їх як речовинні докази, що надалі оформляється постановою, визначаються судові експертизи, на які ці речовинні докази можуть бути спрямовані, відшукуються сліди пальців, вивчається зміст письмових текстів з метою одержання пошукової інформації. На первісному етапі розслідування висунуті слідчі версії передбачають можливість здійснення шахрайства раніше судженими (рецидив по цих злочинах особливо високий), злочинцями-гастролерами, особами певної раси або національності й ін. З урахуванням конкретних обставин справи в планах передбачається пошук злочинців у певних місцях (у магазинах із продажу автомобілів, меблів, ювелірних виробів, художніх творів, у місцях гри в карти, на вокзалах, в аеропортах і ін.). Пошукову роботу в таких місцях проводять оперативні працівники, залучаючи до неї потерпілих, свідків-очевидців, або використовуючи фоторобот або изоробот. У випадках затримки підозрюваного виробляється його особистий обшук і обшук за місцем проживання. Основна мета цих слідчих дій - вилучення викрадених при шахрайстві речей, виявлення підроблених банківських чеків, бланків і документів, грошових "ляльок", різних виробів, підготовлених для використання при нових шахрайствах. При обшуку відшукуються також особисті речі підозрюваного, які могли бути на ньому одягнені в момент здійснення злочину. Підозрювані в шахрайстві на першому допиті майже ніколи не визнають свою провину. Тому після оголошення затриманому в чому він підозрюється, у нього з'ясовується, де він перебував у момент здійснення злочину, де працює, а якщо він іногородній, то з'ясовується мета приїзду в дану місцевість і в те місце, де був затриманий. Надалі для викриття підозрюваного використаються наявні речовинні докази: сліди пальців, підроблені документи, вилучені при обшуку, викрадені речі й ін. Якщо допитуваний зізнається в зробленому злочині, то з'ясовується, чи давно він займається шахрайством, хто є його співучасником, місце знаходження або збуту викраденого, якої образом він підшукує свою жертву. Якщо шахрайство пов'язане з використанням підроблених документів, грошових "ляльок", те з'ясовується місце знаходження використовуваних при цьому матеріалів (фарб, паперу, печаток). З інших слідчих дій по справах про шахрайство найбільше часто проводяться пред'явлення для впізнання, призначення судових експертиз, очні ставки. Потерпілі по справах про шахрайство, спілкуючись зі злочинцем протягом тривалого часу й у спокійній обстановці, як правило, добре запам'ятовують його зовнішність, ходу, голос і можуть упевнено пізнати шахрая. Тому пред'явлення підозрюваного потерпілому для впізнання виробляється майже по кожній такій кримінальній справі і є важливим засобом збирання викривних доказів. При його підготовці необхідно пам'ятати, що шахрай нерідко робить злочини в різному одязі, і досить бажано тому, щоб він пред'являвся для впізнання саме в тім одязі, у якій перебував у момент здійснення злочину. Із судових експертиз по справах про шахрайство найбільше часто призначаються: експертиза документів, установлення цілого вроздріб (при вилученні грошових "ляльок", розірваної впакування й т.п. ), фізико-хімічна - для дослідження складу металу, з якого виготовлені "коштовності", складу барвників, що використалися при підробці документів, товарознавча - для визначення щирої вартості проданих потерпілих речей і ін. У показаннях потерпілого й підозрюваного в шахрайстві нерідко бувають істотні протиріччя. Для встановлення між ними істини проводиться очна ставка.

85. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху характеризуються широкою розповсюдженістю і мають підвищену суспільну небезпеку. Так, щороку в Україні скоюється в середньому 40 тис. дорожньо-транспортних подій, внаслідок яких гине 7 тис. людей і десятки тисяч одержують поранення. Кримінальна відповідальність за дорожньо-транспортні події передбачена ст. 286 КК («Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»), ст. 287 («Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації»), ст. 288 («Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху»), ст. 291 («Порушення чинних на транспорті правил»).

Дорожньо-транспортна подія — це злочинне порушення правил безпеки руху і експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролейбусів, тракторів, самохідних машин та інших механічних транспортних засобів, внаслідок якого завдані легкі, середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження чи наступила смерть потерпілого.

Відповідно до п. 7 Правил обліку дорожньо-транспортних пригод, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 03.08.93, не підлягають обліку події:

а) з участю тракторів, інших самохідних машин і механізмів у разі виконання ними основних виробничих операцій, для яких вони призначені (оранка, прокладання траншей, скирдування, збирання врожаю, лісозаготівля, встановлення щогл, опор тощо);

б) які виникли внаслідок стихійного лиха;

в) що сталися через порушення водієм техніки безпеки і правил експлуатації транспортних засобів за відсутності водія за кермом (запуск двигуна за допомогою пускового держаку та ін.);

г) пожежі на рухомих транспортних засобах, виникнення яких не пов'язане з їх технічною несправністю.

Обліком і аналізом дорожньо-транспортних подій тільки з матеріальними збитками без постраждалих (по цих фактах кримінальні справи не порушуються, і, відповідно, до державної статистичної звітності вони не включаються) займаються чергові частини органів внутрішніх справ і підрозділи дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції.

Дорожньо-транспортні події досить різноманітні. Залежно від механізму події вони поділяються на такі:

1) зіткнення транспортних засобів один з одним (при зустрічному чи попутному рухові, бокові зіткнення);

2) наїзд транспортного засобу (на пішохода, нерухомий транспортний засіб, перешкоду, велосипедиста, гужовий транспорт);

3) перекидання транспортного засобу (що буває порівняно рідко — при повороті на великій швидкості чи наїзді при повороті правим боком на узбіччя)*;

В цілому перші три види становлять більшу частину всіх дорожньо-транспортних подій.

4) падіння пасажира з транспорту;

5) інші дорожньо-транспортні події, що звичайно стають наслідком грубого порушення правил руху чи експлуатації транспортних засобів самими постраждалими (падіння транспорту в урвище, з мосту тощо).

Для формування методики розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху і здійснення планування по цій категорії кримінальних справ важливого значення набувають такі елементи криміналістичної характеристики, як дані про способи їх вчинення, обстановку дорожньо-транспортної пригоди, інформація про типові сліди, особу злочинця, а також особу потерпілого. Розглядаючи способи вчинення злочинів даного виду, слід зазначити, що дорожньо-транспортні події належать до необережних злочинів, тобто вчиняються через злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху є наслідком різноманітних недозволених дій або невчинення дій з боку суб'єктів цього виду злочинів.

Як свідчить статистика, найчастіше дорожньо-транспортні події виникають внаслідок порушень, яких припускається водій транспортного засобу, а саме: перевищення встановленої швидкості руху; недотримання правил обгону, повороту чи рядності; наїзд на смугу зустрічного руху; порушення правил проїзду перехресть; недотримання безпечної дистанції руху; перевезення пасажирів у непристо-сованому для цього транспорті; неправильне завантаження й укріплення вантажу на транспорті; недотримання сигналів світлофору; виїзд на завідомо технічно несправному транспорті; порушення правил руху на залізничних переїздах тощо. Особливо небезпечним і в той же час дуже розповсюдженим порушенням є управління транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, бо у водія при цьому значно уповільнюється реакція, слабшає увага, неадекватно сприймається та оцінюється дорожня обстановка.

Дорожньо-транспортні події можуть відбуватися внаслідок неправомірних дій пішоходів чи пасажирів, а саме: перехід проїжджої частини перед рухомим транспортом; рух уздовж проїжджої частини дороги; перехід проїжджої частини у непризначених для переходу місцях; недотримання дорожніх знаків і сигналів світлофору; ігри дітей і підлітків на проїжджій частині дороги; посадка і висадка пасажирів під час руху транспорту; їзда на підніжках; раптова поява на проїжджій частині пішоходів, проїзд на транспорті пасажирів у стані сп'яніння тощо. Якщо при цьому водій не порушував правил дорожнього руху, кримінальна відповідальність для нього не наступає.

Робітники автопідприємств, відповідальні за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (диспетчери, механіки, завідуючі гаражами), можуть вчиняти протиправні дії (бездії), що також призводять до дорожньо-транспортних подій: випуск на лінію технічно несправного транспорту (із зіпсованою гальмівною системою, несправним рульовим механізмом чи двигуном тощо); неякісний ремонт транспортного засобу; порушення порядку технічного огляду транспорту; неприйняття заходів щодо запобігання експлуатації технічно несправного транспорту; порушення правил контролю за виходом транспорту на лінію; допуск до керування транспортним засобом особи, яка не має або позбавлена прав водія, чи такої, що перебуває в стані сп'яніння; грубе порушення режиму роботи водія.

Дорожньо-транспортні події можуть бути наслідком злочинних порушень правил, норм і стандартів особами, відповідальними за будівництво, ремонт або утримання доріг, вулиць, дорожніх споруд (невідповідність параметрів дороги стандартам, що забезпечують безпечний рух;

несвоєчасний ремонт дорожнього полотна; відсутність належного контролю за станом доріг, вулиць, мостів, залізничних переїздів; неякісний ремонт доріг і дорожніх споруд; порушення правил проведення ремонтних робіт (відсутність огорожі, попереджувальних знаків); недостатня освітленість вулиць тощо).

Інколи дорожньо-транспортні події можуть статися у результаті випадкового збігу обставин, що не могли бути передбаченими учасниками руху (несправність транспорту, що виникла зненацька, розрив камери тощо).

Важливе криміналістичне значення мають дані, що характеризують обстановку злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху (місце, час та інші обставини). Дорожня обстановка становить складну сукупність умов, при яких відбувається рух на певній ділянці дороги чи вулиці, і характеризується як статичними, так і динамічними елементами.

До статичних елементів дорожньої обстановки належать планування доріг і вулиць, їх технічні характеристики (профіль, ширина проїжджої частини, тип і стан дорожнього покриття), наявність засобів автоматичного та іншого регулювання дорожнього руху (огорожі, розмітки, дорожні знаки, зупинки міського транспорту), освітлення проїжджої частини в темний час доби, будови, споруди і зелені насадження, розміщені поруч з дорогою, тощо.

Значний вплив на виникнення і розвиток дорожньо-транспортної події справляють динамічні елементи дорожньої обстановки: інтенсивність і швидкість руху машин і пішоходів, переміщення інших об'єктів по дорожньому полотну, поведінка пішоходів і водіїв транспорту, зміна сигналів регулювання руху, маневри руху автомашин, огля-довість, видимість та ін. Всі ці чинники мають враховуватися водієм при керуванні транспортним засобом.

Час (року, доби) також може бути передумовою формування аварійної дорожньої обстановки. Так, досить часто злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху відбуваються в години «пік» (коли рух найбільш інтенсивний), при несприятливих погодних умовах (ожеледь, дощ, туман), у темний час доби.

Дорожньо-транспортна подія є складною і динамічною системою взаємодії різноманітних об'єктів, таких як транспортні засоби, дорога, предмети дорожньої обстановки, водій, пішохід, внаслідок чого утворюються багаточисельні сліди, типові для даного виду злочинів. Це можуть бути сліди гальмування колес, крові, волочіння потерпілого, його речі, відбитки бампера або протектора на одязі потерпілого, ушкодження і травми, одержані водієм, пасажирами, пішоходами, частки фарби, скалки фар, лобового скла та бокових дзеркал, плями мастила, палива, антифризу, відламані деталі транспортних засобів, частини вантажу, що перевозиться, сліди пошкоджень на самих транспортних засобах, а також зміни, які виникли внаслідок їх неякісного ремонту, пошкодження наземних споруд, волокна тканини, волосся, сліди рук тощо. Аналіз і дослідження Даних слідів сприяють встановленню інших елементів криміналістичної характеристики злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху.

Дані про особу злочинця також мають важливе значення для визначення багатьох обставин дорожньо-транспортної події. При вивченні особи водія встановлюється його вік, фахова підготовка, наявність чи відсутність практичних навичок, стаж роботи, стан здоров'я, наявність фізичних вад або захворювань, тривалість і характер роботи до моменту події. Зокрема, велика кількість дорожньо-транспортних подій вчиняються особами зі стажем водіння до п'яти років, оскільки вони ще не мають достатніхнавичок керування транспортом і в той же час виявляють зайву самовпевненість.

Інколи дії порушників правил безпеки дорожнього руху детермінуються особливостями їх фізичного і психологічного стану. Тому виникає необхідність дослідити поведінку водія на роботі й в побуті, з'ясувати, чи не порушував він раніше правил дорожнього руху, його стосунки з потерпілим. Значна кількість дорожньо-транспортних подій скоюється через провину водіїв, які перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

У зв'язку з тим, що дії потерпілого є важливим елементом механізму дорожньо-транспортної події, а деякі з них порушують правила дорожнього руху, необхідно враховувати стан здоров'я потерпілого, його вік, фізичні і психічні характеристики, наявність захворювань зору, слуху, з'ясувати, чи не перебував він у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння.

Узагальнення практики розслідування ДТП дозволило сформувати цілий набір типових слідчих ситуацій, а на їх основі відповідний набір типових слідчих версій і комплекс первинних слідчих дій і оперативноно-розшукових заходів, необхідних для успішної реалізації плану розслідування ДТП.

У справах даної категорії до числа типових слідчих ситуацій та версій по них відносяться:

1. Обстановка в момент закінчення динамічних перетворень, що сформували ДТП, зафіксована без особливих зрадіний в такому положенні, коли на місці події присут-обхідних всі її доданки. Слідчі версії в такій ситуації: а) подія стало результатом злочинних порушенний водієм правил безпеки дорожнього руху, б) пригода була результатом порушення цих правил постраждалим особою (пішоходом або пасажиром), в) пригода стало результатом порушення посадовою особою правил випуску на лінію транспорту або результатом неожіданно що з'явилася технічну несправність транспортного засобу.

2. Обстановка, реально характеризувати результати ДТП, видозмінена присутніми учасниками події. У такій ситуації поряд з уже згаданими версіями необхідно висунути версію про те, що таке порушення обстановки могло бути вироблено з метою відновлення умов нормального та безпечного руху або з метою знищення окремих слідів, що вказують на винність того або іншого учасника події. При цьому доцільно також видвінути версії про мотиви знищення цих слідів.

3. Обстановка, в якій збереглися фактичні ознаки ДТП, але водій зник з місця події на транспорті. Така ситуація зобов'язує слідчого побудувати в першу "чергу версію про те, яке конкретно транспортний засіб брало участь у пригоді і хто ним керував. Поряд з цим необхідно висувати також версії, перераховані в першій ситуації.

4. Обстановка, при якій в зоні дорожнього руху відпрацьовано-жается злочинний факт (наприклад, на проїжджій частині вулиці чи дороги, в кюветі або на узбіччі мається труп, але немає явних ознак ДТП). У такій ситуації можуть бути висунуті версії про те, що в даному випадку має місце: а) інсценування ДТП для приховання іншого злочину, б) приховування реального місця ДТП. Разом з тим з даної ситуації, крім загальних слідчих версій, можлива побудова приватних версій про дійсний місці ДТП, його характері, конкретних обстоятельствах, виді злочину, скоєному в действітельности, місці його вчинення, обставини появи трупа на проїжджій частині та ін .

5. Обстановка, за якої труп виявляється поза зоною руху транспортних потоків (у лісі, парку, яру і т. п.), але характер пошкоджень на ньому і його одязі специфічний для транспортного засобу (сліди протектора шин, дрібні осколки скла фар або лобового скла автомобіля , сліди волочіння трупа). При такій ситуації слідчий поряд з версіями, що не відносяться до ДТП, може висунути також загальну версію про те, що сталася дорожньо-транспортна пригода, а потім була проведена інсценівка іншого злочину. Приватними по відношенню до цієї версії про причини смерті можуть бути висунуті припущення про місце злочину, його часу, характер, про механізм події, а також про винних у його скоєнні.

Своєчасне планування розслідування ДТП у значній мірі впливає на об'єктивність і якість розслідування привання цього виду злочинів. Воно здійснюється відповідно до спочатку отриманими фактичними даних д.ми. При складанні плану розслідування ДТП слідчий залежно від ситуації і розроблених по ній версій має визначити оптимальну послідовність проведення сліджавних дій, а також у разі необхідності і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення транспортного засобу і водія, що зникли з місця ДТП .

На одне з перших місць в плані ставляться встановлення очевидців події, допити свідків, потерпілих, винних у ДТП водіїв транспортних засобів, призначення судово-медичної експертизи, огляд водителя, винного в ДТП, з метою перевірки, чи не перебував він у стані алкогольного сп'яніння. Найважливіше місце в плані розслідування ДТП відводиться призначенням та виробництва автотехнічної експертизи, так як висновки експерта-автотехніка багато в чому зумовлюють подальшу долю кримінальної справи. У плані розслідування ДТП також відображаються терміни реалізації намічених заходів та їх конкретні використанвача.

Початкові слідчі дії у справах про ДТП, як правило, включають: огляд місця події; огляд транспортного засобу (якщо воно виявлено); огляд трупа (якщо він знаходиться на місці події); медичну експертизу й огляд водія; вилучення і огляд одягу потерпілого; допити водіїв, потерпілих, свідків - очевидців ДТП. При необхідності в число первинних можуть увійти й інші слідчі дії (наприклад, криминалістіческая, автотехнічна, біологічна, псіхіатрічесючи та інші експертизи, слідчий експеримент).

Розшукові заходи, проведені для виявлення свидетелей, а іноді і встановлення учасників ДТП, організація заходів з розшуку транспортного засобу і водіїв, що зникли з місця події, мають істотне значенняня в розслідуванні ДТП.

Коло первинних та інших слідчих дій, а також їх послідовність в кожному конкретному випадку розслідування привання залежать від особливостей що виникли слідчих ситуацій.

Одним з найбільш важливих способів збирання доказів у справах даної категорії є огляд місця проісшествия, який проводиться негайно після отримання інформації про події ДТП. При огляді місця події слідчий повинен зосередити свою увагу на виявленні даних, необхідних для встановлення точного місця і меж події, характеру і механізму розвитку події і ролі кожного з його учасників, а також на виявленні слідів транспортного засобу, якщо його не виявилося на місці подіїходи.

1. Огляд ділянки вулиці чи дороги, де сталося ДТП, вироблений своєчасно, ретельно і кваліфіковано, дозволяє вже на початку розслідування встановити: а) точні координати місця події та його межі, б) час події; в) обстановку на місці події; г) сліди, за якими можна судити про швидкість руху транспорту і темпі руху пішохода; д) характерні ознаки відсутнього транспортного засобу, а іноді і ознаки його технічної неисправності; е) стан дорожнього покриття, наявність дорожньої розмітки, розміщення знаків організації дорожнього руху і світлофорів та інші дані, пов'язані з ДТП. При цьому збирається інформація про можливий механізм ДТП.

2. Огляд ділянки місцевості чи дороги, прилеглих до місця ДТП, проводиться, як правило, в тих випадках, коли є підстави вважати, що на ньому можуть бути виявлені додатвальні сліди, пов'язані або безпосередньо до самої події (наприклад, відірвався від колеса декоративний ковпак покотився за межі дорожнього полотна), або до якихось умисним діям водія - учасника ДТП, направлінням на інсценування інших причин ДТП (наприклад, згортання болтів в системі рульового управління і вибрасивання їх за межі місця події). Практиці відомі випадки, коли водій на машині ховається з місця происходи, від'їжджає на деяку відстань, зупиняє машину, робить огляд її зовнішнього вигляду, усуває некоторие сліди, в тій чи іншій мірі свідчать про ДТП, а потім продовжує рух.

3. Огляд транспортних засобів, які брали участь у ДТП, поз-воля встановити: а) тип і вид транспортного засобу та його відмітні ознаки, б) приналежність транспортного засобу; в) його зовнішній стан, а також наявність і характер вантажу; г) ознаки участі транспорту в ДТП; д) стан елементів управління на момент огляду; ж) сліди пальців рук (на рульовому колесі, важелі перемикання швидкостей, дзеркалі заднього виду та інших деталях), придатні для ідентифікації водія, який керував транспортним засобом у момент ДТП.

4. Огляд трупа на місці події дозволяє отримати дані для вирішення питань: про механізм події і його наслідки, про розташування та позі трупа, взаіморасположенії його по відношенню до інших елементів місця події; про наявність, характер, розташуванні і взаиморасположении пошкоджень на тілі та одязі трупа, а також про вміст кишень цього одягу. Разом з тим при невпізнаних трупів його огляд дозволяє виявити індивідуальні ознаки особистості потерпілого і його одягу (ознаки зовнішності, наявність особливих прикмет - шрамів, татуювань, особливостей одягу та ін)

Судово-медична експертиза призначається у всіх випадках коли в результаті ДТП настали наслідки, передбачені ст. 215 КК. Перед експертом при призначенні судово-медичної експертизи ставляться питання про тяжкість тілесних ушкоджень, про час і причини смерті, про характер і механізм травми, про можливий стан потерпілого від ДТП (наприклад про алкогольне або наркотичному сп'янінні), про розташування та взаиморасположении ушкоджень. Можливо також вирішення питання про встановлення тотожності конкуруютьної частини автомобіля зі слідами на тілі потерпілого та інших питань.

Біологічна експертиза призначається при виявленні на об'єктах обстановки ДТП речовини, схожої на кров, часток шкірного покриву, частинок речовини, схожої на мозковий, частиц волокон м'язів і т. п. У цих випадках експерт-біолог може вирішити питання про приналежність названих об'єктів человеку, а при дослідженні крові може також встановити групову і видову приналежність.

Допити різних суб'єктів дорожньо-транспортної пригоди проводяться в залежності від того, яке відношення дане особа мала до ДТП. Допиту піддаються водії транспортних засобів, що брали участь в ДТП, потерпілі, свідки.

Допитуючи водія, слідчий повинен з'ясувати його версію про обставини розслідуваної події, а також чи було справно кероване ним транспортний засіб, і якщо несправне, то в чому ця несправність, коли вона була виявлена ​​водієм і які заходи він прийняв для її усуненняня. Важливою обставиною, що підлягає перевірці, є питання про швидкість руху, оглядовості, розміщенні транскравців засобів на проїзній частині, які заходи приймалися водієм для запобігання події, коли, в який момент і на якій відстані водій виявив перешкоду або іншу ознаку аварійної ситуації, які були в момент події метеорологічні умови і яке було відбутися уяніе дорожнього покриття, в зоні дії яких знаків дорожного руху проїжджав водій, який сигнал був на світлофорі, які заходи були прийняті для надання допомоги потерпевшиеся, які дії він вчинив на місці безпосередньо після події, хто, крім нього, знаходився в транспортному засобі.

При допиті слідчий повинен враховувати, що нерідко водії щоб уникнути відповідальності або в силу добросовіснийного омани вказують неточні відомості. Для установлення правдивості і точності показань необхідно їх тщакові перевіряти ще раз, використовуючи при цьому сукупність інших доказів.

Допит потерпілих з урахуванням їх фізичного або психического стану бажано проводити невідкладно, оскільки окремі деталі події можуть зникнути з пам'яті або трансформуватися під впливом дії, що чинив на них зацікавленими особами (водієм, його родичами і т. д.). Разом з тим необхідно враховувати, що іноді потерпілі навмисне спотворюють деякі дані про подіютії пригоди (наприклад, для зняття з себе відповідальності за подію). Нерідкі також випадки, коли потерпілий сумлінно помиляється і дає свідчення, не відповідаєющіе дійсності.

У процесі допиту потерпілого необхідно з'ясувати послідовність дій потерпілого та інших учасників події, що сформували ДТП. Для цієї мети слідчий повинен отримати відповіді на питання: де перебував потерпілий у момент розвитку події, в якому напрямку і в якому темпі рухався, їхав, бачив він рухомий транспорт, що це за транспорт, з якою швидкістю і в якому напрямку цей транспорт рухався, які заходи предпринималий водій для запобігання події, якою частиною транспортного засобу заподіяно ушкодження, які сигнали у момент події були на розташованих поблизу светофорах і т. д.

ДТП частіше відбувається на очах у оточуючих. Ними можуть бути пасажири і водії транспортних засобів, що не участвовавшіх в пригоді, пішоходи, працівники міліції, робітники медичних установ. З числа свідків важливо виділити свідків-очевидців, безпосередньо спостерігали за розвитком події. Таких свідків-очевидців з більшим ступенем імовірності можна виявити в зоні події (наприклад, проживають або працюють поруч).

Слідчий повинен розуміти, що свідки-очевидці не підготовлені до сприйняття події, воно для них являєся несподіванкою. У силу цих обставин свідок-очевидець рідко може відтворити всю картину проісшествия, частіше він може відтворити лише окремі моменти. Тому дуже важливо виявити всіх свідків-очевидців, сумма їх показань дозволить найбільш повно відтворити всю картину розвитку ДТП і ролі її учасників. У ході допиту свідка-очевидця слідчий повинен з'ясувати, де знаходився свідок у момент події, чим займався, що привернуло його увагу до події. Для цієї мети бакові дати можливість свідку намалювати план происходи і вказати на ньому, де знаходився свідок. Це слідчому перевірити і оцінити правильність показань.

У випадках, коли водій сам або на транспортному засобі зник з місця події, слідчий повинен з'ясувати, які прикмети водія або транспорту вдалося запам'ятати свідкові.

При допиті свідка, є посадовою особою транспортного підприємства, необхідно отримати відомості про технічний стан вийшов на лінію транспорту. При допиті свідків, є працівниками медичних закладів, необхідно з'ясувати, чи не повідомив потерпілий будь-яких даних, що відносяться до справи.

Розшук транспортного засобу і водія, що зникли з місця ДТП. Щоб уникнути відповідальності за діяння, що призвело злочинний результат у справах даної категорії, водії іноді ховаються з місця події. Для розиска водія і транспорту проводиться комплекс оперативно-розшукових заходів, в основу проведення яких закладивает дані, отримані в ході проведення описаних вище слідчих дій. Активна роль у розшуку належить ДАІ та міліції, при цьому широко використовується допомога обмадських сил. Розшук ведеться з використанням обліків ДАІ. При цьому компетентні органи (особовий склад ДАІ, постової та патрульної служби, дільничні інспектори міліції) ориентируются на відомі прикмети водія і транспорту; випредставляються спеціальні пости в місцях передбачуваного появи водія та транспортного засобу; організовуються перевірки рухомого складу в гаражах і парках з метою виявлення транспортних засобів з характерними для ДТП пошкодженнями; перевіряються в транспортних організаціях шляхові документи з метою визначення кола транспортних засобів, які працювали в певний час поблизу місця події; \ виявляються свідки у прилеглих до місця події житлових і службових приміщеннях і т. д.

Практиці відомі випадки, коли поховалися з місця пригоди водії заявляють у міліцію про те, що у них викрадено транспортний засіб. Нерідкі випадки, коли водій, приховавшишійся на транспортному засобі з місця події, принимаєт заходів до ліквідації наслідків ДТП, збережених на цьому засобі (виправляє вм'ятини, замінює поламані деталі, змиває кров і т. п.). У таких випадках перед следователем варто ускладнена задача по викриттю водія у скоєнні дорожньо-транспортної злочину. Особливе місце при розслідуванні ДТП займає автотехнічна експертиза. Вона призначається для вирішення питань, пов'язанийних з встановленням швидкості руху транспорту перед ДТП, визначення зупинкового шляху при гальмуванні, расстояния від транспортного засобу до місця наїзду в момент виникнення аварійної ситуації, вирішення питання про технічеський можливості у водія запобігти ДТП, визначення технічного стану транспорту та його окремих вузлів, а також вирішення питання про те, які конкретно правила були порушені в даній обстановці.

Специфічною особливістю автотехнічної експертизи є те, що в ній поряд з конкретними матеріальними об'єктами в якості об'єктів можуть використовуватися фактіческі дані, отримані слідчим у процесі виробництва слідчих дій (дані в протоколі огляду місця події, у протоколі допитів, у протоколі слідчого експерименту, зображення на фотознімках, схеми і плани місця події).

У справах даної категорії найбільш поширеними криміналістичними експертизами є трасологічна і техніко-криміналістична експертизи документів. При призначенні трасологічної експертизи перед експертом ставляться питання, пов'язані: а) з встановленням групової приналежності протектора шин, при цьому визначаються тип і модель шини, її розміри, а також коло транспортних засобів, на яких експлуатуються подібні шини, б) з ідентіфікацією следообразующих об'єктів (протектора шин, слідів ніг людини, окремих частин транспортного засобу) за їх відображенням (слідами) на следовоспринимающих поверхнях - дорожньому покритті, інших транспортних засобах і т. д.; в) з встановленням цілого по його частинах.

Дактилоскопічна експертиза у справах про ДТП призначається, як правило, в тих випадках, коли водій заявляє про те, що він не керував транспортним засобом і не має ніякого відношення до ДТП.

Необхідність призначення криміналістичної експертизи документів частіше настає при виникненні питань, свячених з встановленням автентичності подорожніх документів і рідше - для встановлення виконавця рукописних записів у них.

Для дослідження мікрочастинок окремих речовин, виявлених і вилучених при огляді місця події, транс-кравців коштів та одягу потерпілих, виникає необхідність призначення експертизи матеріалів, речовин і виробів для визначення якісного та кількісного складу структурних елементів, що містяться в досліджуваному речовині.

Такими досліджуваними об'єктами можуть бути частинки фарби, паливно-мастильних матеріалів, частинки сипучого вантажу, проби грунту з місця події і т. п.

У практиці розслідування кримінальних справ, пов'язаних з пре-ступнях порушенням правил дорожнього руху, іноді виникає необхідність у проведенні комплексної криминалістіческой та автотехнічної експертиз.

У певних випадках виникає необхідність проведення слідчого експерименту та перевірки показань на місці.

Їх призначення - перевірити можливість за певних умов робити певні дії (наприклад, застосувати маневр і гальмування при виявленні перешкоди на конкретному відстані і за певний проміжок часу), можливість утворення тих чи інших слідів в певній ситуації (наприклад, чи можливо освіту матеріально-фіксованих відображень конкретними частями транспорту у перевіреній ситуації), можливість восприємства водієм, потерпілим, свідком тих чи інших обставин у сформованій дорожньої ситуації (наприклад, можливість побачити і сприйняти в умовах обмеженої видимості подачу світлових сигналів або взагалі рухомий транспорт).

Однак слідчий повинен пам'ятати, що проведення слідчого експерименту не повинно спричинити настання шкодиних наслідків (наприклад, не допускається проведення експеріментов по досвідченому визначення спроможності екстреного гальмування або маневрування безпосередньо перед столкНовен або наїздом і т. п.).

86. Підпали та інші злочини, пов'язані з виникненням пожеж, спричиняють збитки господарству, майну, життю та здоров'ю громадян. Основним завданням при розслідуванні цих злочинів є дослідження всіх обставин, пов'язаних з пожежею, встановленням причин, виявленням винних у її виникненні. Кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК), знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), порушення правил поводження в вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст. 267 КК), незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст. 269 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК), порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273 КК), порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК) та ін.

Криміналістична характеристика цього виду злочинів включає:

а) способи вчинення злочину;

б) способи приховання;

в) сукупність найбільш типових слідів;

г) дані про особу злочинця; ґ) дані про особу потерпілого.

Можна виділити підпали: а) від легкозаймистих речовин; б) з використанням спеціальних пристроїв; в) при створенні умов, що сприяють самозайманню; г) при порушенні правил пожежної безпеки.

Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки трапляються у разі: а) експлуатації опалювальних, освітлювальних, інших приладів; б) використання приладів, установок, устаткування, не обладнаного протипожежним захистом; в) ведення робіт з відкритим вогнем; г) порушення правил зберігання, перевезення, виготовлення різних легкозаймистих речовин та матеріалів.

До основних способів приховування підпалів відносяться знищення слідів злочину, знарядь і засобів підпалу, інсценування обстановки, що вказує на випадкове виникнення пожежі. Способи приховування пожежі внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки такі: маскування слідів (знищення приладу, внесення змін в обстановку, фальсифікація документів, що підтверджують справність обладнання та наявність протипожежного захисту тощо), іноді інсценування підпалу.

Залежно від того, де мали місце підпал чи пожежа внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (виробництво, сільськогосподарські об'єкти, установи та ін.), з'ясовуються обстановка, місце, час, шляхи проникнення і відходу, способи вчинення підпалу, особи, які мають доступ до об'єктів. Такі дані дозволяють висунути версії про подію, її причини, осіб, які вчинили злочин, інсценування пожежі з метою приховання іншого злочину (вбивства, розкрадання, диверсії).

Найбільш типовими слідами, пов'язаними з вчиненням названих злочинів, є сліди дії полум'я (попіл, залишки

матеріалів, що не згоріли, сліди плавлення і пальних речовин), а також дії окремих осіб (сліди взуття, рук, знарядь злому, транспортних засобів тощо).

Злочинця слід шукати серед осіб, інтереси яких пов'язані зі знищенням даного об'єкта чи майна. Відомості про особу потерпілого можуть орієнтувати слідчі органи відносно характеру події, її мотивів, особи злочинця, причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.'

У разі порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки коло осіб, які притягаються до відповідальності, обмежене суб'єктами, які мають відношення до діяльності та дій, що спричинили подібні порушення.

Основними джерелами відомостей про обставини злочину і особу злочинця можуть бути первісні слідчі та, опе-ративно-розшукові дії: огляд місця події, допит свідків, призначення і проведення окремих видів експертиз.

Обставини, що підлягають з'ясуванню у справах про пожежі, визначаються залежно від характеру події. Так, у справах про підпали необхідно з'ясувати:

1) спосіб вчинення і використані засоби;

2) об'єкти;

3) винну особу;

4) співучасників;

5) мотиви і мету;

6) чи не було вчинено якого-небудь іншого злочину;

7) наслідки;

8) матеріальну шкоду;

9) причини та умови, що сприяли вчиненню цього злочину.

У справах про порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки обставинами, що підлягають з'ясуванню, є такі:

1) які вимоги пожежної безпеки порушені (не дотримані), в яких діях це виявилось;

2) причини порушення;

3) причинний зв'язок між діями і виникненням пожежі;

4) винна особа;

5) наслідки (заподіяння значних матеріальних збитків, шкоди здоров'ю людей тощо);

6) причини та умови, що сприяли виникненню пожежі.

87. Допит підозрюваного. Залежно від даних, отриманих в результаті проведення початкових слідчих дій, і обставин, пов'язаних із затриманням підозрюваного, його допит має певну специфіку. Якщо підозрюваного затримано на місці події, то під час його допиту слід з'ясувати: чому він там опинився, що робив, яку мету переслідував, яке відношення має до об'єкта пожежі, в яких стосунках перебуває з особами, які мешкають чи працюють на цьому об'єкті, чи не погрожував він кому-небудь підпалом, чи не є його дії актом помсти тощо. Він також повинен пояснити свою поведінку (чому був на місці події, чому тікав та ін.), походження плям пальної рідини на одязі, слідів обпалення на тілі, інші обставини, пов'язані з його затриманням.

У процесі допиту докладно з'ясовуються дії підозрюваного, події, що передували пожежі (де був, з ким, коли пішов, хто і коли його бачив) та супроводжували її (у зв'язку з чим перебував у тому чи іншому місці, які інструменти і предмети мав при собі, де вони знаходяться тощо).

Якщо підозрюваний допитується через деякий час після події злочину, необхідно використовувати раніше виявлені докази з метою отримання правдивих свідчень та перевірки його показань.

Допит обвинуваченого передбачає з'ясування широкого кола обставин. При підготовці до нього необхідні: а) аналіз зібраних на початковому етапі розслідування доказів і визначення кола питань; б) вивчення даних про особу обвинуваченого; в) обрання прийомів допиту, визначення доказів, які можуть бути використані для викриття обвинуваченого у випадку заперечення ним вини.

У процесі допиту з'ясовуються: мета та мотиви підпалу; причини недотримання встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; спосіб вчинення злочину; стосунки з особами, яким заподіяно шкоду через підпал; час вчинення підпалу; приготування до нього; чи були співучасники; чи мали місце погрози з боку обвинуваченого; які обставини сприяли виникненню пожежі. Відомості, які повідомляє обвинувачений, слідчий співставляє з іншими доказами по справі. Під час допиту обвинуваченому оголошуються фрагменти з висновків пожежно-технічної, судово-хімічної, інших видів експертиз, пропонується пояснити конкретні факти, встановлені експертизою.

Виїмка проводиться відповідно до статей 178, 180, 181, 183, 184, 187і, 188 КПК. Підготовка до цієї слідчої дії полягає у визначенні документів, що мають значення у справі: у справах про порушення протипожежних правил — копії приписів державного пожежного нагляду, креслення заводських корпусів, схеми газоопалювальної та електросистем та ін.; у справах про підпали — акти ревізій із зафіксованими фактами нестачі товарів, копії прибутково-видаткових документів, а також документів, що відбивають час і хід вантажно-розвантажувальних робіт тощо. Предметом виїмки можуть також бути контрольно-вимірювальні прилади, відомча переписка (накази, розпорядження, інструкції, акти та ін.).

Відтворення обстановки і обставин події, як правило, пов'язано із встановленням можливості бачити чи чути те, що відбувалося. Рідше проведення такої дії спрямоване на перевірку можливості самозаймання певних речовин у тих або інших умовах, за винятком випадків, коли названі досліди проводяться в лабораторних умовах у зв'язку з призначенням експертизи. Проведення дослідних дій для встановлення можливості самозаймання, загоряння при певному впливі або розташуванні предметів пов'язане з труднощами. Важко також оцінити результати такого відтворення, визначити його доказове значення. Наприклад, відхилення температурного режиму за певних умов, характер хімічних процесів, що відбуваються в матеріалах і речовинах, які стикаються, багато в чому впливають на результати відтворення тих чи інших обставин, а отже, й на можливість оцінки походження конкретних явищ. Це необхідно враховувати при підготовці слідчого експерименту.

Наприклад, при розслідуванні пожежі шляхом відтворення обстановки і обставин події виникла необхідність з'ясувати, чи може загорітися шовк, що знаходиться на відстані 2 м від тріснутої лампи розжарювання. Проведення дослідів показало, що нитка розжарювання при падінні в разі руйнування скляного балона електролампи за вказаних умов загоряння не викликає, оскільки вона стикається з шовком вже в обвугленому і охолодженому стані. Отримані в результаті проведеного за участю фахівців експерименти дані були використані слідчим для спростування версії обвинуваченого про можливість загоряння шовку за описаних умов.

Перевірка показань на місці проводиться з метою спів-ставлення пояснень свідків, обвинувачених з фактичними обставинами і обстановкою пожежі. Це дозволяє з'ясувати низку обставин, пов'язаних з виникненням пожежі, зокре-ма, місце вогнища пожежі, її поширення, колір полум'я і диму, поведінку окремих осіб тощо, а також намітити нові версії, виявити речові докази, що мають значення для подальшого розслідування.

88. Розглянута в даній главі методика охоплює способи розслідування групи злочинів, розташованих в різних розділах КК і представляють істотну суспільну небезчність. У їх число входять злочинні порушення правил охорони праці (ст. 143 КК), правил безпечного ведення різного роду промислових робіт (ст. 215, 216, 217 КК), правил поводження та використання вибухових, легкозаймистих речовин і піротехнічних виробів (ст. 218 КК ) і правил пожежної без ¬ небезпеки (ст. 219 КК). Всі вони фактично одночасно пося ¬ гают на безпечні умови праці; правила, що регламентують безпечний порядок окремих видів виробництв, робіт і діяль ¬ ності, і відповідно на життя і здоров'я людей і собст ¬ відальність.

Виділення подібної групи злочинів носить кріміналіс-тичний характер і є логічним наслідком прояву спільних рис у їх криміналістичної характеристиці і в методах їх розслідування.

Зазначена характеристика цієї групи злочинів, знання та використання даних якої забезпечує їх успішне роз ¬ криття, проявляється в комплексі ознак, в основному свойст ¬ ських інших злочинів. Насамперед це дані про своє ¬ образ злочинної поведінки суб'єктів, механізмі і обстанов ¬ ке вчинення злочину, типологічних рисах правонару ¬ шітелей, а в ряді випадків у типологічних властивостях потрапив ¬ ших і характер заподіяної шкоди.

Своєрідністю образу злочинної поведінки правонаруш ¬ лей з числа посадових осіб та інших працівників є те, що воно найчастіше вписується в якості складової частини в їх службову або виробничу діяльність. Тому не всег ¬ да буває досить добре помітним в ряду інших поведений ¬ чних актів. Найчастіше подібне злочинну поведінку складається з комплексу різних дій (бездіяльності), що не відпо ¬ чих вимогам промислової безпеки і правил техніки безпеки праці та пожежної безпеки, що тягнуть за собою шкідливі наслідки, передбачені кримінальним за ¬ коном. Комбінації різного роду таких дій і бьоздей ¬ ствия найчастіше виникають під впливом взаємодії раз ¬ особистих факторів: об'єктивних (організаційно-технічного рівня забезпечення виробничих робіт і процесів тощо) і суб'єктивних (факторів особистісного порядку суб'єктів). Тимчасової проміжок між зазначеним злочинно-вольовим пове ¬ деніем і настанням шкідливих наслідків може бути различ ¬ вим: від доль хвилини до декількох годин і навіть днів.

Злочинне поведінка Інший (не посадових осіб і не ра ¬ цівників відповідного виробництва) пов'язане як з вироб ¬ водственной, так і з побутовою сферою діяльності і в основному проявляється в діях, що суперечать відповідним правилам техніки безпеки в роботі і поводженні з различ ¬ вими технічними засобами , шкідливими речовинами і виро ¬ ліямі. Це поведінка зазвичай буває досить добре Вира ¬ жено зовні, а часовий проміжок між таким поведенчес ¬ ким актом і настанням шкідливих наслідків зазвичай буває коротким.

Механізм подібних злочинів, скоєних особами, від-відповідальними за своїм службовим становищем і профе ¬ нальним функціям за забезпечення безпеки відповідаю ¬ щих робіт, процесів, поводження з технікою і різними ве ¬ ществами, включає в себе злочинну поведінку правонаруши ¬ телей і дія руйнівних і якихось шкідливих факторів, викликаних цією поведінкою. Відповідно механізм переступив ¬ лення, як правило, складається з двох підвидів: механізму порушення відповідних вимог, правил та інших норма ¬ тивних положень, який може бути тривалим, і механізму швидкого (часом миттєвого) дії вражаючих, руйнівних і шкідливих сил і настання злочинних наслідків . З метою повного та об'єктивного виявлення всіх елементів механізму таких злочинів необхідно ретельно розібратися в особливостях його підвидів.

У свою чергу, в механізмі злочинів, скоєних НЕ посадовими особами (рядовими працівниками), механізм само ¬ го порушення буває найчастіше так само краток, як і дія вражаючих і руйнівних сил. З'ясування обох підвидів даного механізму дозволяє виявити структуру причинного свя ¬ зи всіх факторів та обставин злочинної поведінки з наступ ¬ ленням шкідливих наслідків і його ролі в настанні останніх.

Обстановку вчинення зазначених злочинів непосредст ¬ середньо у сфері виробництва зазвичай визначають обставини, що характеризують організаційно-технічні, технологічне ¬ кі, управлінсько-наглядові (контрольні), психологічні, тимчасові й інші умови, в яких здійснюється експлуа ¬ тація технічних засобів, здійснення відповідних робіт. Як правило, ці умови бувають в більшій мірі або час ¬ тично неналежними. До числа зазначених умов можна, на ¬ приклад, віднести слабку виробничо-трудову дисципліну, відсутність належного контролю за безпекою (промислов ¬ ної, трудової і т.д.), слабку технічну підготовку кадрів на даному об'єкті та ін Обстановку злочинних порушень, вдосконалення ¬ Шаєм у побутовій сфері або при допуску сторонніх осіб до про ¬ ізводству, в основному визначають фактори суб'єктивного (лич ¬ ностного) властивості, але не без впливу загальної розхлябаності і безладу.

Виявлення особливостей сформованої обстановки дозволяє швидше визначити, на що слід звернути особливу увагу при ознайомленні з роботами, технологічними та іншими процесами виробничого та побутового характеру, при здійсненні ко ¬ торих мало місце порушення відповідних правил і ін ¬ рукцій, при огляді місця події, при вивченні необ ¬ хідних документів, а також визначити, кого і про що слід допитувати.

Типологічні риси обох категорій подібних правонару-шітелей, незважаючи на їх різний (спеціальний і загальний) характе ¬ тер, мають багато спільного. Зокрема, їм властиві внутріш ¬ няя неорганізованість, відсутність належної обачності й обережності, зайва самовпевненість, нігілістичне ставлення до нормативних вимог. Мотиви скоєння таких злочинів можуть бути помилково-економічні, корисливі, ка ¬ рьерістскіе міркування; вони можуть бути і відсутніми в порушен ¬ пах безмотивного (ситуаційного) характеру. Потерпілі, вони ж і порушники правил безпеки, можуть характеризуватися тими ж рисами.

Дані про наступили злочинних наслідки найчастіше вимагають особливого криміналістичного аналізу тоді, коли вони важкі і захоплюють різні групи суспільних відно ¬ шений.

З урахуванням виявлених характерних зв'язків зазначених елементів ¬ тів між собою визначаються напрями, засоби і методи пошуку необхідної доказової і іншої криміналісти ¬ тично значимої інформації в ході розслідування. Кріміналіс ¬ тичні своєрідність даних злочинів зазвичай вимагає вико ¬ користування при розслідуванні поряд з традиційними і ряду специфічних криміналістичних методів:

аналізу і зіставлення вимог відповідних норм, правил та інструкцій, зведених в єдиний інформаційний блок (матрицю) з фактичними обставинами розслідуваної соби ¬ ку, встановленими в ході розслідування, також зведеними в інший інформаційний блок;

операційно-технологічного аналізу робіт, производствен ¬ них та інших процесів, в ході яких були допущені правона ¬ рушення;

функціонального аналізу діяльності спеціальних суб'єктів ¬ тів даної групи злочинів.

Використання зазначених методів особливо на початку рассле ¬ нання дозволяє відразу визначити коло і характер допущених порушень, а також коло осіб, які їх вчинили, сприяє ви ¬ бору основних напрямів розслідування та шляхів отримання необ ¬ обхідних доказів, допомагає розібратися в причинах на ¬ рушень та інших обставинах розслідуваної події.

2. Особливості розслідування порушень вимог промислової безпеки та правил техніки безпеки

На початку розслідування найчастіше виникає така типова си-туація, за якої справа порушується за матеріалами технічни ¬ кого розслідування, здійсненого спеціальної відомчою комісією, вступили до прокуратури (Повідомлення про аварії, групових і смертельних нещасних випадках на виробництві повинні надходити від роботодавців протягом доби , а матеріали технічного розслідування не пізніше вісімнадцяти днів після закінчення такого розслідування). У них зазвичай містять ¬ ся інформацію про факт порушення вимог промислової без ¬ небезпеки і правил техніки безпеки праці, характері їх зв'язку з шкідливими наслідками, основних при ¬ чинах і обставини події, колі відповідальних за допущене порушення осіб. Ці матеріали зазвичай містять плани і схеми місця події, виписки з технічних і нормативних документів, думки фахівців. Крім вказаний ¬ них матеріалів, в подібних випадках до прокуратури можуть посту ¬ па ти і висновку Державного інспектора з охорони праці. Обстановка місця події в таких ситуаціях зазвичай час ¬ тично, а іноді й повністю не зберігається. Складнощі в рассле ¬ довании найчастіше обумовлені неможливістю огляду місця події в незміненій і малозміненою обстановці.

Інша типова слідча ситуація виникає у випадках, коли справа порушується за відомостями про факт травматичного події, що поступили від адміністрації підприємства, ор ¬ ганів МВС, лікарень і т.д. відразу після події. Інформація про травматичний подію вказує лише на можливість у дан ¬ ном випадку злочинного порушення правил техніки безпеки. Обстановка місця події при цьому може повністю збе ¬ ниться або піддатися незначним змінам. Відомості про можливі винних у цих випадках найчастіше відсутні. Подібна картина має багато спільного з аналогічними ситуація ¬ ми у справах про вбивства, автотранспортних та залізничних пригодах. Первинна інформація про суть і обставини події в даних випадках буває досить бідною і в ос ¬ новних зводиться до відомостей про зовнішній картині самої події.

Третьою типової слідчої ситуацією є така, при якій в якості первинних матеріалів про травматичний про-виході на виробництві виступає заява від потерпілого або його родичів, матеріали друку, громадських орга ¬ нізацій, доповнені відомостями, отриманими в порядку про ¬ курорской перевірки. У таких матеріалах зазвичай є дан ¬ ні про факт злочинного порушення правил техніки безопаснос ¬ ти на тому чи іншому виробництві, колі осіб, відповідальних за подію. З моменту події найчастіше проходить місяць і більше. Обстановка місця події не зберігається. Ця ситуація найбільш складна для розслідування чинності запо ¬ здал початку розслідування і втрати низки суттєвих фак ¬ тичні даних. Подібні події частіше зустрічаються на малих, приватних підприємствах, власники яких відмовляєть ¬ лись від розслідування подібних подій під різними приводами.

У першій типової слідчої ситуації основними є слідчі версії про головні причини події і конкретних винних осіб (з числа виділених комісією як відповідальних за дану подію). Наявність у таких первинних матеріалах значних відомостей про можливі причини про ¬ виході і колі відповідальних осіб полегшує завдання следова ¬ теля при висуненні версій про причини і конкретних правона ¬ рушітелей, але це не повинно связь1вать його ініціативу в видві ¬ женні інших версій (не тільки підказаних результатами ве ¬ відомчої розслідування).

У другій слідчої ситуації найчастіше спочатку видві ¬ гаются типові версії про істоту розслідуваної події. Вер ¬ ці ж про причини події на виробництві внаслідок ог ¬ раничения вихідної інформації спочатку носять досить загальний характер. Конкретизуються вони лише на основі даних, отри ¬ чинних в результаті первинних слідчих дій. Те ж саме можна сказати про версії про можливі суб'єктах пре ¬ ходження.

У третій типової ситуації зазвичай висуваються типові версії про істоту травматичної події (для перевірки воз ¬ ливості травмування в обстановці іншого злочину або казусний ситуації). Після чого висунення версій йде за тією схемою, що і в попередній ситуації.

Після збирання й осмислювання первинної інформації у справі, характеру виниклих слідчих ситуацій і видвіже ¬ ня основних слідчих версій доцільно скласти план розслідування. Комплекс слідчих та інших дій, наме ¬ чинних в плані для перевірки кожної з висунутих версій, дол ¬ жен узгоджуватися з усіма особливостями склалася слід ¬ жавної ситуації. При цьому виходячи зі специфіки злочинів необхідно враховувати реальну тривалість проведення слід ¬ жавних дій, можливі затримки і труднощі при їх здійсненні. Особливо це стосується дій, пов'язаних з екс ¬ експертні дослідженнями, іншим використанням спеціальних знань, а іноді з оглядами місць події та слідчими експериментами. За даними справах найчастіше практикується таб ¬ особиста форма плану розслідування.

Наступні слідчі ситуації в ході розслідування зазвичай бувають обумовлені результативністю первинних слідчих дій, повнотою зібраного фактичного мате ¬ ріалу, ступенем просування вперед по шляху перевірки висуну ¬ нених слідчих версій, виникненням необхідності кор ¬ ректірованія раніше намічених і конструювання нових версій такого ж рівня, а також характером відносини обвинувачених до пред'явленого їм обвинувачення та особливостями їх поведінки.

Нові слідчі версії, якщо вони з'являються, найчастіше носять більш приватний характер, ніж на початку розслідування, що пояснюється обсягом і характером зібраної до цього моменту інформації.

При розслідуванні у всіх трьох ситуаціях будь-яких справ про порушення вимог промислової безпеки та правил безпеки праці можуть проводитися наступні первинні слідчі й інші дії:

огляд місця події та трупа; судово-медична експертиза трупа; виїмка і вивчення технічної та іншої документації (вимог промислової безпеки, правил безпеки праці, що діють на даному підприємстві; документи, що свідчать про стан з дотриманням зазначених вимог і правил та ін); допит потерпілих; судово-медична експертиза потерпілих, які отримали пошкодження; допит очевидців події; допит осіб, що відповідають за стан промислової безпеки та дотримання правил техніки безпеки на даному підприємстві, цеху і т.д.

Іноді в порядку первинних слідчих дій призначається експертиза з техніки безпеки, проводиться слідчий експеримент. Комплекс і послідовність дій визначається особливостями первинних слідчих ситуацій, що складаються в кожному конкретному випадку.

У перших двох типових ситуаціях починати розслідування найдоцільніше з огляду місця події (незалежно від ступеня збереження його обстановки), судово-медичної експертизи, допиту очевидців події і ознайомлення з правилами техніки безпеки для того виду робіт, при виконанні яких мала місце подія. Це дозволить слідчому швидше увійти в суть події, що відбулася. На цій основі можна ефективніше здійснити наступні слідчі чи інші дії у справі.

У другій типової ситуації на самому початку розслідування слідчому часто доводиться взаємодіяти з комісією, паралельно здійснює своє технічне розслідування. Основні форми взаємодії при цьому наступні: узгодження планів діяльності та дій при огляді місць події; обмін технічної та іншої документацією та зібраною інформацією; отримання технічних консультацій.

У третій типової ситуації розслідування найчастіше доцільно починати з допитів потерпілого або заявників про що мав місце пригоді, судово-медичного дослідження потерпілого або вивчення історії хвороби помер потерпілого. Отримані при цьому дані дозволяють з більшою користю провести огляд місця події (навіть при повній измененности його обстановки), вилучити і вивчити потрібні доку ¬ менти і допитати відповідних свідків. Подальші дії залежать від конкретних особливостей розслідуваної пре ¬ ходження.

Огляд місця події повинен бути проведений якомога швидше, бо будь-яка зупинка верстата, агрегату або цеху в цілому, як правило, тягне за собою значні матеріальні збитки для підприємства або з погляду технології вироб ¬ ництва вона взагалі неприпустима. У разі зволікання з осмот ¬ ром може виявитися, що труп буде прибраний, замиті сліди крові, усунені допущені порушення правил техніки безопаснос ¬ ти тощо Однак загальна незадовільна з точки зору без ¬ небезпеки праці обстановка на виробничій ділянці, у мас ¬ терской і цеху, де сталася аварія, вибух і інше травмати ¬ тичне подія, як правило, дуже швидко не може бути вимі ¬ нена, бо для цього потрібно досить значний час. При належній уважності майже завжди можна виявити сліди відповідних порушень техніки безпеки.

Зазвичай всяке виробництво є складним утворенням, що складається з великої кількості пов'язаних між собою еле ¬ ментів, тому справжні причини аварії, вибуху чи іншого події, що призвели до травмування або загибелі людей, іноді можуть бути не там, де були допущені порушення требо ¬ ваний промислової безпеки і правил техніки безопаснос ¬ ти, а в іншому місці. Такими місцями можуть бути сусідні й інші ділянки, пов'язані з першим єдністю виробничих про ¬ цессов або комунікаційних (сировинних, електричних і дру ¬ гих) ліній. У подібних випадках не завжди відразу вдається точно визначити межі території, що підлягає огляду. Тільки в ході самого огляду ці межі звужуються або розширюються. Іноді шкідливі наслідки допущеного порушення правил тех ¬ ники безпеки можуть проявитися не на одному, а одночасно на кількох виробничих ділянках і навіть поза території даного підприємства (особливо на вибухонебезпечних виробництв ¬ вах). Істотну допомогу слідчому у прийнятті правильного рішення з питання про кордони огляду можуть надати відпо ¬ вующие фахівці.

Огляду по цих справах зазвичай піддаються наступні об '¬ єкти:

1) вся територія в межах місця події;

2) місця найбільшого прояву шкідливих наслідків;

3) об'єкти, пов'язані з травматичним випадком (агрегати, верстати, конструк ¬ ції та ін);

4) вимірювальні, реєструючі прилади та ком ¬ комунікаційних лінії, пов'язані з оглядається установкою;

5) сировину, інструменти та особисті захисні засоби потерпевше ¬ го;

6) матеріальні сліди самого події;

7) труп і його одяг.

Огляд місця події по цих справах доцільніше про-водити по окремих вузлах, бо крім центру, під яким по-приймаються місце, де найбільш проявилися шкідливі наслідки, зазвичай вдається виділити й інші важливі вузли з урахуванням виска ¬ чених раніше міркувань.

Дуже важливе значення має ретельна фіксація стану машин, верстатів і установок, при роботі яких відбувся не-нещасний випадок, а також стану вимірювальної апаратури, що застосовувалися захисних засобів, інструментів, підйомних ме-ханизмов та ін

З метою встановлення безпосередньої причини проісшест ¬ вия і більш глибокого вивчення технічного стану механиз ¬ мов, верстатів та інших агрегатів, на яких стався несчаст ¬ ний випадок, варто іноді ознайомитися з аналогічними хутра ¬ низмами і верстатами, що знаходяться в цій же майстерні або цеху, не тільки в статичному стані, але і в процесі їх ра ¬ боти. Це дозволяє іноді встановлювати в них наявність тих же дефектів, які зумовили розслідується нещасний випадок на виробничому агрегаті.

При огляді трупа на місці події особливу увагу слід звертати на його позу по відношенню до верстата, машині або іншому агрегату, на якому стався нещасний випадок, і по відношенню до всіх інших предметів, біля яких ра ¬ ботал потерпілий (за умови, що його положення не змінювалося). Положення трупа часто допомагає встановити причину нещасного випадку. Разом з тим необхідно звертати увагу на все по ¬ пошкоджень, наявні на трупі, стан його одягу, наявність плям крові і частин одягу на верстатах, механізмах та інших предметах, що є біля трупа.

При вилученні будь-яких предметів і слідів як віщо ¬ жавних доказів слід враховувати особливості події. Наприклад, при вибуху яких об'єктів необхідно вилучити частини, деталі та інші їх елементи, прилади, що контролюють роботу розірвалися об'єктів, під'єднувальні вузли та піддати їх окремому огляду і експертному дослідженню.

Важливе значення для точної фіксації обстановки місця про ¬ виході і виявлення різних слідів злочину має широке використання в ході огляду допомоги фахівців і науково-технічних засобів і особливо фотографування і відеозапис ¬ сі. До протоколу огляду місця події необхідно прикласти ¬ жити план місця події.

Допит потерпілих і свідків слід робити якнайшвидше, оскільки в їх свідченнях найчастіше містяться важливі фактичні дані, особливо для початкового етапу роз ¬ слідування. Крім того, затримка з їх допитом може призвести до того, що при проведенні інших слідчих дій следо ¬ ватель не може перевірити пояснення потерпілих і очевидців.

При допиті потерпілого про обставини події у лікарні чи іншому місці, у тому числі і на місці події, в залежності від стану його здоров'я необхідно з'ясувати, що безпосередньо передувало події, в якому техні ¬ зації стані знаходиться об'єкт, безпосередньо пов'язаний з подією, і кошти захисту від позаштатних ситуацій, як розвивалося саме травматична подія, які причини про-виході (на його думку) та інші обставини з урахуванням слід-жавної ситуації. При цьому бажано з'ясувати чи не страждає він фізичними вадами (зору, слуху тощо), що заважають йому правильно сприймати навколишню обстановку.

Очевидці допитуються про спостерігалися ними обстоятель ¬ ствах події, стан техніки безпеки на даній ділянці, про можливі причини цієї пригоди і способству ¬ чих йому умовах. З числа інших свідків спочатку целесо ¬ образніше допитати тих осіб, які хоча і не були очевидцями, але працювали в одній бригаді або групі з потерпілими. Потім допитуються інженерно-технічні працівники тих виробниц ¬ жавних ділянок, на яких мала місце подія.

Особи, відповідальні за стан промислової безпеки та безпеки праці на тій ділянці, де стався нещасний випадок, допитуються після отримання подання про суть події. При їх допиті бажано з'ясувати, як орга ¬ нізованной дотримання на даному підприємстві вимог про ¬ промислової безпеки і правил техніки безпеки, як на ¬ лажено навчання цим правилам, чи проходив це навчання по ¬ яка терпіла і з чийого боку допущено порушення і т.д. При необ ¬ хідно в якості свідків можуть бути допитані і го ¬ жавний інспектор з охорони праці, а також представник органу державного нагляду, якщо подія мала місце в підконтрольній йому організації.

Виїмка, огляд і вивчення документів. Основна інформа ¬ ція про діючі на даному підприємстві (організації) вимогах промислової безпеки, правилах охорони праці і техніки безпеки, їх зміст, про технологічному режимі роботи або операції, при виконанні якої мало місце про ¬ виході; про порядок навчання персоналу правилам техніки без ¬ небезпеки і забезпечення промислової безпеки та про осіб, відповідальних за зазначені види безпеки на даному вироб ¬ ництва, може бути отримана з різних документів, маю ¬ щихся на кожному підприємстві. Додаткові відомості можуть бути отримані з матеріалів спеціального відомчого рас ¬ слідування, а також із зазвичай наявних на підприємстві пред ¬ писань державних інспекторів з охорони праці, посадових ¬ них осіб органу державного нагляду або органу виконай ¬ тельной влади, спеціально уповноваженого в галузі промисло ¬ ленній безпеки.

Документи з промислової безпеки та правилам без ¬ небезпеки праці, які необхідно вивчати, можуть класифікувалали ¬ царювати на чотири групи:

1) норми, вимоги промислової безпеки, правила, інструкції з техніки безпеки, що діють для даного виду робіт і виду виробництва;

2) матеріали технічного відомчого розслідування, за-ключення наглядових органів з розслідуваної події, що фіксують обставини і причини травматичного від-ходи;

3) документи, що характеризують техніко-технологічний ре ¬ жим даної роботи (операції) і технічний стан відповід ¬ ціалу агрегатів, установок, безпосередньо пов'язаних з про ¬ виході;

4) документи, що показують стан справ з організацією дотримання на даному підприємстві вимог промислової безпеки та правил охорони праці та техніки безпеки.

З зазначеними документами бажано знайомитися в під ¬ Линник, особливо з документами про технічний стан об '¬ ктів і реєструючими проходження працівниками відпо ¬ вующего навчання та інструктажу з техніки безпеки.

При огляді і вивченні цих документів, крім тщатель ¬ ного вивчення їх змісту, зіставлення які у них відомостей з іншими даними, доцільно не меншу увагу звернути на їх реквізити (дати, підпису і т.п.), зовнішній вигляд (маються на увазі ознаки , що вказують на те, чи є изу ¬ чаемие документи «робочими» або спеціально складеними для слідчого, а також на те, чи є в них ознаки будь-яких підробок).

При розслідуванні подібних подій на малих приватних предпріятіях1 часом не вдається вилучити жодних документів, ка-сающіхся забезпечення безпечних умов праці (відповідаю ¬ щих інструкцій з техніки безпеки; колективного дого ¬ злодія з профспілкою; документів, що фіксують навчання і ін ¬ структаж персоналу техніці безпеки, та ін), з причини їх повної відсутності. У цих випадках слідчим необхідно опи ¬ раться на діючі правила техніки безпеки, розробити ¬ лені для того виду робіт, які виконувалися на даному пред ¬ ємстві.

Наступний етап розслідування. Після первинних слідчих дій зазвичай накопичується значний фак-тичний матеріал, що дозволяє окреслити основне коло питань ¬ сов, що підлягають подальшому з'ясуванню, здійснити пред ¬ явище звинувачення, допит обвинуваченого та провести наступні слідчі дії для уточнення та додаткової перевірки окремих обставин після допиту обвинуваченого. При цьому проводиться значний комплекс слідчих дій, що включають допити свідків, обвинувачених, очні ставки, експертизи з промислової безпеки і техніці безопаснос ¬ ти, виїмку і обшук для вилучення головним чином документів і огляд документів, а іноді і слідчий експеримент. На цій стадії може виникнути необхідність висунення нових і уточнення старих слідчих версій та коригування плану розслідування. Звинувачення у таких справах доцільніше пред ¬ являти своєчасно, щоб залишався час на перевірку воз ¬ мужніх аргументів, висунутих обвинувачуваними в свій захист.

Допит обвинуваченого. Його тактичні особливості в значи ¬ тельной мірою пов'язані зі своєрідністю особистості обвинувачених та їх ставленням до пред'явленого обвинувачення. Налагодження контакту з обвинуваченим по цих справах неможливо без хороше ¬ го знання слідчим специфіки даного виробництва, розумі ¬ ня технічно правильно сформулювати спеціальні питання і відповідно зрозуміти свідчення обвинувачуваних з виробництв ¬ венним питань. Недостатня підготовленість слідчого практично завжди негативно позначається на результатах до ¬ проса. При повному або частковому невизнання ними провини необ ¬ хідно об'єктивно і ретельно з'ясувати докази на захист неви ¬ новності, зіставити їх із зібраними доказами і постаратися якомога правильніше й об'єктивніше їх оцінити, і при необхідності провести додаткові слідчі дії для перевірки зазначених доводів.

У процесі розслідування можуть бути призначені і проведені всілякі експертизи. Наприклад, експертизи з техніки безпеки, вибухотехнічні експертизи, техніко-техноло ¬ гические експертизи з урахуванням специфіки даного виробництва та ін Вони можуть проводитися для встановлення: причин проісше ¬ ствия спеціального техніко-технологічного характеру і при ¬ чінной зв'язку між окремими обставинами події; зі ¬ умови відповідності технічного стану обладнання, технології робіт, дій працівників вимогам промислової безпеки ¬ ності і правилам техніки безпеки; обставин, способст ¬ чих даними правопорушень; деталей механізму рассле ¬ дуемого події, а іноді для з'ясування виду порушених тре ¬ мог і правил.

В якості експертів слід залучати фахівців з ла-лабораторію судової експертизи, експертних підрозділів МВС, а також співробітників науково-дослідних і проектних ін ¬ ститутов, викладачів вузів та працівників промислових підприємств відповідного профілю.

У ході розслідування і за його результатами на основі виявлений ¬ них причин і обставин, що сприяють даними переступив ¬ леніям, важливо продумати і вжити необхідних профилакти ¬ ческие заходи. Їх доцільно проводити після виявлення об '¬ ктів слідчого профілактичного впливу (конкретні працівники даного виробництва, трудові колективи, руковод ¬ ство підприємства), продумування можливих, найбільш прийн ¬ ських в кожному конкретному випадку профілактичних заходів (ін ¬ дивидуально-виховні, роз'яснювальні, Інформатіо ¬ ниє) і виділення найбільш сприятливих слідчих ситуа ¬ ций для проведення даної роботи.

89. Організована злочинність — складне явище, чинник політичної і економічної нестабільності у суспільстві. Організовані злочинні формування модернізуються, змінюють свої види, виходять за межі національних кордонів однієї держави, набувають транскордонний і транснаціональний характер. Сьогодні в Україні можна говорити про наявність професійної злочинності, її зрощеність з ешелонами влади, суттєвого контролю над господарчими суб’єктами. Організоване злочинне середовище інколи називають «п’ятою владою» держави.

Судова статистика свідчить, що серед усіх щорічно реєстрованих в Україні злочинів понад 30 % групові, тобто вчинені групами. Тільки в 2001 р. в Україні за вчинення злочинів групами засуджено 69301 особа або 42,6 % від загальної кількості засуджених; за вчинення злочинів організованими групами — 953 особи або 1,4 % від кількості осіб, засуджених за вчинення групових злочинів.

Злочинні групи можуть розрізнятися за ступенем їх організованості, стійкості, складності ієрархічної структури. Найбільш небезпечними злочинними групами є організовані групи та злочинні організації, які є активним елементом організованої злочинної діяльності.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його приготуванні або вчиненні брало участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися в стійке об’єднання для вчинення цього або іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Необхідно зазначити, що організована злочинна група характеризується стабільністю складу, жорсткою дисципліною, певними правилами поведінки. Ознаки організованості і стійкості злочинної групи можуть виявлятися: у стабільності її складу; труднощах для осіб, які бажають вийти з групи; швидкій заміні співучасників, які вибувають; систематичності зустрічей і контактів злочинців поміж собою; у наявності в групі певної структури (ієрархії); наявності суворого порядку, дисципліни, безумовного підкорення лідеру, системи заходів заохочення і покарання; постійно здійснюваній злочинній діяльності, розширення її масштабів і підвищення технічної оснащеності; наявності спільно використовуваної зброї, технічних засобів, автотранспорту; планування злочинної діяльності.

У структурі організованих груп можуть бути особи, які здійснюють функції: лідера; ідеологічного забезпечення; охорони лідера; бойовиків; забезпечення дисципліни; переслідування осіб, які намагаються припинити злочинну діяльність; реалізації викраденого; підтримання зв’язків із корумпованими представниками владних структур.

Організованими злочинними групами можуть вчинятися різні злочини. Залежно від сфери злочинної діяльності розрізняють злочинні групи: 1) з обмеженою сферою злочинної діяльності (наприклад, шахрайство з фінансовими ресурсами); 2) з універсальною злочинною діяльністю (кілька видів злочинної діяльності, пов’язаних поміж собою). Злочинні групи можуть відрізнятися вузькою спеціалізацією і зосереджувати свою діяльність на якій-небудь сфері; діяльність інших може мати розповсюдженість у кількох галузях, характеризуватися універсальністю.

Існують організовані злочинні групи, що поділяються за етнічними, культурними та історичними зв’язками. Деякі з них відомі під своїми національними назвами («в’єтнамське земляцтво», «китайська дружба», «африканська єдність» та ін.). Злочинні групи можуть мати регіональний рівень, охоплювати більшість регіонів України, виходити за межі національних кордонів і набувати транснаціональний характер. Найбільш відомими транснаціональними злочинними організаціями є: італійська мафія, китайські «тріади», японська «якудза», колумбійські картелі, негірійські злочинні організації, турецькі організації наркобізнесу, ямайські організації «Посес» та ін.

Правильне визначення предмета доказування при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має важливе значення. Існує дві групи обставин, що підлягають встановленню: 1) обставини, які свідчать про організований характер злочину; 2) обставини, які сприяють доказуванню кожного окремого злочину, вчиненого організованою групою (місце і час вчинення злочину, спосіб злочину, обставини, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, обставини, які сприяли вчиненню даного злочину, тощо).

При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, необхідно встановити: 1) груповий характер злочину (кількість учасників; їх участь у вчинені злочинів; тривалість вчинення злочину групою); 2) організованість і стійкість злочинної групи (наявність ієрархії у групі; склад групи; планування групою злочинної діяльності; стабільність складу групи; підтримання дисципліни у групі; існування певних правил поведінки; застосування заходів заохочення і покарання у групі; чи мали місце випадки виходу з групи; причини такого виходу та ін.); 3) мета створення організованої злочинної групи (для вчинення яких злочинів створена група; хто є ініціатором створення групи; чого хотіли досягнути злочинці тощо); 4) визначальну злочинну діяльність групи (які основні напрями злочинної діяльності групи; у чому полягав основний злочинний бізнес; чи вчинювались нетипові діяння злочинною групою; чи вчинювалися діяння допоміжного характеру: спрямовані на забезпечення зброєю, підробленими документами та ін.

); 5) озброєність злочинної групи (наявність вогнепальної, холодної зброї або зброї вибухової дії; чи всі учасники групи були усвідомлені про наявність зброї та її застосування; хто придбав зброю; яким чином вона використовувалась та ін.); 6) керівництво (лідерство) у злочинній групі (хто ініціював вчинення злочинів; хто планував діяльність групи та окремих дій; хто отримував найбільшу долю злочинних доходів; у кого найбільший злочинний досвід; хто здійснював вплив на інших членів групи, у чому він виявлявся тощо); 7) корумпованість із посадовими особами владних структур (з якими владними структурами взаємодіяли члени злочинної групи; чи існували зв’язки із працівниками правоохоронних органів; хто в групі відповідав за зв’язки із працівниками владних структур; які засоби використовувалися для корумповування посадових осіб та ін.); 8) використання групою технічних засобів та транспорту (які технічні засоби використовували злочинці: комп’ютерна техніка, засоби зв’язку, прилади нічного бачення, приціли, глушителі; чи використовувався транспорт під час вчинення злочинів; кому належить техніка або транспорт; коли і в яких умовах використовувався та ін.); 9) місце злочинної групи в організованій злочинній діяльності (чи взаємодіяла злочинна група з іншими злочинними угрупованнями; характер стосунків з іншими групами; чи входила злочинна група у злочинну організацію; чи існували конфлікти, злочинні «розборки» з іншими групами тощо); 10) коло активних учасників злочинної групи (хто користувався довірою лідера; хто добровільно входив до групи; які функції активного учасника групи; чи впливав на інших учасників групи; чи мав судимість; чи підтримував злодійські традиції та ін.); 11) причини і умови, що сприяли створенню організованої групи (відсутність спеціальних профілактичних заходів; недостатність роботи органів внутрішніх справ щодо виявлення і попередження злочинної діяльності тих чи інших формувань тощо).

Обставини, що підлягають з’ясуванню

Правильне визначення предмета доказування при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має важливе значення. Існує дві групи обставин, що підлягають встановленню: 1) обставини, які свідчать про організований характер злочину; 2) обставини, які сприяють доказуванню кожного окремого злочину, вчиненого організованою групою (місце і час вчинення злочину, спосіб злочину, обставини, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність, обставини, які сприяли вчиненню даного злочину, тощо).

При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, необхідно встановити: 1) груповий характер злочину (кількість учасників; їх участь у вчинені злочинів; тривалість вчинення злочину групою); 2) організованість і стійкість злочинної групи (наявність ієрархії у групі; склад групи; планування групою злочинної діяльності; стабільність складу групи; підтримання дисципліни у групі; існування певних правил поведінки; застосування заходів заохочення і покарання у групі; чи мали місце випадки виходу з групи; причини такого виходу та ін.); 3) мета створення організованої злочинної групи (для вчинення яких злочинів створена група; хто є ініціатором створення групи; чого хотіли досягнути злочинці тощо); 4) визначальну злочинну діяльність групи (які основні напрями злочинної діяльності групи; у чому полягав основний злочинний бізнес; чи вчинювались нетипові діяння злочинною групою; чи вчинювалися діяння допоміжного характеру: спрямовані на забезпечення зброєю, підробленими документами та ін.); 5) озброєність злочинної групи (наявність вогнепальної, холодної зброї або зброї вибухової дії; чи всі учасники групи були усвідомлені про наявність зброї та її застосування; хто придбав зброю; яким чином вона використовувалась та ін.); 6) керівництво (лідерство) у злочинній групі (хто ініціював вчинення злочинів; хто планував діяльність групи та окремих дій; хто отримував найбільшу долю злочинних доходів; у кого найбільший злочинний досвід; хто здійснював вплив на інших членів групи, у чому він виявлявся тощо); 7) корумпованість із посадовими особами владних структур (з якими владними структурами взаємодіяли члени злочинної групи; чи існували зв’язки із працівниками правоохоронних органів; хто в групі відповідав за зв’язки із працівниками владних структур; які засоби використовувалися для корумповування посадових осіб та ін.); 8) використання групою технічних засобів та транспорту (які технічні засоби використовували злочинці: комп’ютерна техніка, засоби зв’язку, прилади нічного бачення, приціли, глушителі; чи використовувався транспорт під час вчинення злочинів; кому належить техніка або транспорт; коли і в яких умовах використовувався та ін.); 9) місце злочинної групи в організованій злочинній діяльності (чи взаємодіяла злочинна група з іншими злочинними угрупованнями; характер стосунків з іншими групами; чи входила злочинна група у злочинну організацію; чи існували конфлікти, злочинні «розборки» з іншими групами тощо); 10) коло активних учасників злочинної групи (хто користувався довірою лідера; хто добровільно входив до групи; які функції активного учасника групи; чи впливав на інших учасників групи; чи мав судимість; чи підтримував злодійські традиції та ін.); 11) причини і умови, що сприяли створенню організованої групи (відсутність спеціальних профілактичних заходів; недостатність роботи органів внутрішніх справ щодо виявлення і попередження злочинної діяльності тих чи інших формувань тощо).

Початковий етап розслідування

Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має певні особливості. Висунення версій про вчинення злочинів організованою групою може бути здійснене на самому початку розслідування. При чому, виявленню організованої групи здебільшого сприяють результати оперативно-розшукової діяльності. Оперативно-розшукова інформація сприяє висуненню слідчих версій, плануванню розслідування, розробці тактики окремих слідчих дій або тактичних операцій.

Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, передбачає наявність взаємодії слідчого з оперативно-розшуковими органами спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю. Така взаємодія може здійснюватися за різними напрямами: обмін інформацією, дача доручень оперативним працівникам, спільне проведення заходів, створення слідчо-оперативних груп та ін. Складність розслідування за даною категорією злочинів обумовлює необхідність спільної погодженої діяльності слідчих, оперативних працівників і спеціалістів у межах слідчо-оперативної групи.

Важливе значення на початковому етапі розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, належить огляду місця події. Це найбільш складна процесуальна дія, яка відповідно до ст. 190 КПК проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи. Аналіз окремих слідів на місці події, змін в обстановці під час вчинення злочину дозволяє висунути версію про вчинення злочину групою осіб (або організованою групою). Встановлення групового характеру злочину є діагностичним завданням огляду місця події, впливає на дії слідчого, визначає наступні оперативно-розшукові заходи і слідчі дії. Уже в процесі огляду місця події можуть бути встановлені ознаки, що свідчать про вчинення злочину організованою злочинною групою. До числа таких ознак можуть належати: зухвалість діяння, його продуманість за місцем і часом; складний спосіб учинення злочину, можливість його безпечного вчинення; наявність матеріальних наслідків, що свідчать про високу технічну оснащеність і озброєність виконавців; невипадковий вибір об’єкта злочинного посягання; наявність злочинного почерку та ін.

Отриманню інформації про організовану групу, її структуру, цілі, спрямованість, особливості злочинної діяльності сприяє допит різних за своїм процесуальним становищем осіб. Допит — це процес передачі слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію або пов’язаних з нею обставинах чи особах. Мета допиту полягає в отриманні повних показань, що об’єктивно відображають дійсність.

Цілеспрямованість допиту членів організованих злочинних груп пов’язана з правильним визначенням предмета допиту. Предмет допиту організаторів (керівників) злочинної групи може охоплювати: 1) у кого виник задум організації злочинної групи; 2) яка злочинна діяльність передбачалась; 3) хто є учасником злочинної діяльності; 4) які способи застосовувались при вчиненні злочинів; 5) чи брав участь у вчиненні злочинів сам організатор, які його функції; 6) яка ієрархія у злочинній групі; 7) які заходи конспірації; 8) чи мали місце корумповані зв’язки, хто надавав допомогу в існуванні злочинної групи; 9) які способи втягнення у групи нових членів; 10) які канали отримання розвідувальної інформації; 11) у чому полягали дії групи захисту; 12) яким чином були отримані злочинні доходи; 13) як здійснювався розподіл незаконних доходів серед членів злочинної групи; 14) чи мали місце конфліктні стосунки в групі; 15) чи були конфлікти, протистояння з іншими угрупованнями. Під час допиту організатора можуть бути з’ясовані й інші обставини.

Предмет допиту виконавця має свої особливості та охоплює такі обставини: 1) у вчиненні яких злочинів брав участь допитуваний; 2) у чому виявились його дії; 3) яким чином розподілялись ролі у злочинній групі; 4) чи здійснювалось планування злочинів; 5) яким чином приховувалися злочини; 6) які стосунки у допитуваного з іншими учасниками групи; 7) як був втягнутий до злочинної групи; 8) чому вчинив злочин.

До допиту члена організованої злочинної групи необхідна ретельна підготовка, яка охоплює складання письмового плану допиту. У процесі планування важливо визначити «слабку ланку», послідовність допиту кількох осіб, тактику допиту. На обрання моменту допиту впливають такі обставини, як інтереси збереження слідчої таємниці, завдання забезпечення безпеки свідків і потерпілих, позиція допитуваного.

Члени організованих злочинних груп у багатьох випадках відмовляються від давання показань. Тому важливо виявити найбільш «слабку ланку» в структурі організованої групи, використовувати конфліктні стосунки між окремими членами угруповання. Доцільно також переконувати допитуваного у непотрібності його для угруповання, спробах перекласти відповідальність на нього, наявності відомостей, які можуть скомпрометувати його в очах інших членів групи. Члени організованої групи здебільшого визнають свою вину тільки тоді, коли у них не має іншого виходу.

Обшук при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими групами, має специфіку. Це пов’язано перш за все з предметом пошуку. При розслідуванні даної категорії злочинів об’єктами пошуку достатньо часто є: вогнепальна і холодна зброя; вибухівка; предмети, що є вилученими із законного обігу; предмети, за виготовлення, зберігання та збут яких передбачена кримінальна відповідальність; предмети, що мають на собі сліди злочину; трупи або частини розчленованого трупа; речі й цінності, здобуті злочинним шляхом; різного роду документи та ін. У роботі правоохоронних органів відзначається поява нового об’єкта пошуку за даною категорією злочинів: особи, яких переховують у тих або інших місцях.

Здійснення обшуків при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими групами, пов’язано з реальною загрозою надання озброєного опору. Тому проведення обшуку може бути пов’язане з усуненням протидії і затриманням тих чи інших осіб.

Достатньо часто при проведенні обшуку під час розслідування злочинів даної категорії існує необхідність у проведенні пошукових дій одночасно у кількох осіб або в різних місцях (тактична операція «груповий обшук»). Застосування такої тактичної операції обумовлено такими обставинами: наявність стійкої злочинної групи; члени групи не взяті під варту; розосередженістю об’єктів обшуку; наявність налагодженої системи взаємодії між членами угруповання; присутністю керуючих засад у діяльності злочинної групи. Для успішного проведення «групового обшуку» необхідно створити кілька слідчо-оперативних (пошукових) груп — залежно від кількості об’єктів, що підлягають обшуку.

Під час розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, важливе значення може мати тактична операція «припущення обшуку з негативними наслідками». ЇЇ сутність полягає у тому, що реально існує кілька різних об’єктів обшуку. При здійсненні такої операції відповідно до тактичного задуму обирається один із об’єктів обшуку, де й проводиться слідча дія, за іншими виконується спостереження. У процесі оперативного спостереження встановлюється динаміка місцеперебування злочинних формувань, ознаки переміщення товарів або інших предметів, змінення місця розташування тих чи інших об’єктів. Оперативне спостереження дозволяє виявити більш широкий спектр можливих місць приховування, після чого здійснюються результативні обшуки. Схематично тактична операція «припущення обшуку з негативними наслідками» може бути подана таким чином: безрезультатний обшук — оперативне спостереження — результативний обшук.

Під час пред’явлення для впізнання при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, доцільно використовувати узнавання за фотозображенням чи відеозображенням. Упізнання за відеозаписом передбачає пред’явлення (перегляд) відеоплівки, на якій учасник злочинного угруповання відзнятий у групі зі схожими особами в кількості не менше трьох осіб. З метою забезпечення особистої безпеки того, хто впізнає, пред’явлення для впізнання може бути проведено в умовах, коли він перебуває поза візуальним спостереженням того, кого впізнають.

Необхідно зазначити, що при розслідуванні даної категорії злочинів використовуються не тільки традиційні спеціальні знання, а й нетрадиційні (складання психологічного портрета (профіля); запрошення спеціалістів аналітиків; комплексні консультації). Під час розслідування можуть бути призначені різні судові експертизи (судово-медична, судово-біологічна, судово-балістична, вибухотехнічна, трасологічна, судово-психологічна, фоноскопічна та ін.).

Новою слідчою дією відповідно до ст. 187 КПК є зняття інформації з каналів зв’язку. Ця дія дозволяє отримати відомості про злочинне формування, його склад, зв’язки, про злочини, що замишляються або вчинені, ролі та функції учасників організованої групи, місця зустрічей та ін. Аналіз записів телефонних переговорів вимагає мобільного реагування оперативних працівників щодо перевірки інформації, слугує необхідною базою для розробок тактичних і оперативно-тактичних операцій, передбачає можливим використовувати отримані дані при провадженні інших слідчих дій.

90. У висуванні слідчих версій і плануванні розслідування слід враховувати такі ситуації: а) екологоспонтанні — одноразові екологічні порушення; б) екологодинамічні — постійно діючі забруднення довкілля; в) екологопрогностичні (латентні) — ситуації, коли шкідливі наслідки забруднень тільки прогнозуються та їм можна запобігти. Дії слідчого у цій ситуації зводяться до вирішення таких завдань: а) встановлення місця й часу катастрофи; б) встановлення її наслідків; в) встановлення причин катастрофи; г) встановлення рівня забруднення й жертв останнього; ґ) вживання профілактичних заходів. Іншим видом ситуацій у розслідуванні злочинів проти довкілля є екологодинамічна ситуація. Екологодинамічна ситуація характеризується двома ознаками: а) динамічністю як безперервним надходженням забруднюючих речовин; б) відносною сталістю забруднюючих речовин, що виділяються.

Типовою для такого роду ситуацій є атмосфера в районах металургійних і хімічних підприємств, нафтопромислів і нафтопереробних підприємств, місцях складування хімікатів, необхідних для сільськогосподарських робіт. Такі ситуації з повільнотекучих переростають у критичні, коли порушуються стандартні допуски та викиди або скидання, небезпечні для існування людей, тварин, рослинних насаджень. Дії слідчого у разі виявлення забруднення навколишнього середовища, що пов'язані з екологодинамічною ситуацією, зводяться до такого: 1) встановлюється факт забруднення; 2) проводяться перевірочні дії що до початку та закінчення забруднення; 3) встановлюється територія забруднення; 4) наслідки забруднення атмосфери, вплив на людей (ступінь отруєння); 5) встановлюється матеріальний збиток, що нанесений забрудненням довкілля. За наявності даних, що дають підставу для порушення кримінальної справи, остання порушується та проводяться невідкладні слідчі дії.

Третя ситуація має найменування екологопрогностичної. її сутність полягає у тому, що вона носить прихований характер і не має явних ознак забруднення навколишнього середовища. Разом із тим, характер виробництва, як і можливих викидів, дає підстави для прогнозування можливих шкідливих наслідків. Ознаки екологопрогностичної ситуації можуть знаходити своє вираження в окремих порушеннях, що не спричиняють забруднення навколишнього середовища. Разом із тим, такі порушення, що мають характер виробництва, можуть у разі їхнього повторення викликати тяжкі, іноді катастрофічні наслідки. Останнє вимагає профілактики несприятливих наслідків. Тактика допиту свідків. На початковому етапі розслідування екологічних злочинів однією з невідкладних слідчих дій є допит свідків. Одержання інформації в ході допиту дозволяє встановити способи вчинення злочинів, викрити винних, виявити інші обставини, що мають значення для справи. Згідно з результатами проведеного нами анкетування, допит свідків є найбільш ефективною слідчою дією для одержання інформації (на цьому наголосили 56% респондентів).

За своєю сутністю допит являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування між особами, що беруть участь у ньому, спрямований на одержання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини у справі [191, с. 135].

Аналіз слідчої практики дозволяє нам, з урахуванням обізнаності свідків про подію екологічного злочину, особу, що його вчинила та інші обставини, що мають значення для розслідування, визначити чотири групи свідків.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Особливості тактики допиту потерпілого. Слід зазначити, що при розслідуванні забруднення атмосферного повітря, водних об’єктів, земель; знищення, пошкодження лісових масивів; територій, взятих під охорону держави; порушення встановлених правил екологічної безпеки слідчий допитує особу у якості потерпілої у зв’язку зі спричиненням їй фізичної, матеріальної чи моральної шкоди. Тактика допиту потерпілої особи повинна бути направлена на з’ясування обставин злочину, встановлення джерела забруднення, характеру шкідливих наслідків тощо. Слідчому доцільно застосовувати такі тактичні прийоми як деталізація показань, співставлення, уточнення, пред’явлення кіно-фотознімків тощо. При допиті слідчим повинні з’ясовуватися у потерпілого такі питання:

– яким чином він опинився на місці події, чим там займався;

– коли і за яких обставин йому була спричинена шкода;

– в чому виявляється шкода (захворювання); де і ким був поставлений діагноз тощо.

На початковому етапі розслідування слідчий, в залежності від слідчої ситуації, проводить також обшуки за місцем проживання чи роботи підозрюваного (обвинуваченого), виїмку документів, відтворення обстановки та обставин події та інші слідчі дії.

Діяльність слідчого з виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню екологічного злочину

Одним із елементів методики розслідування екологічних злочинів є діяльність слідчого по виявленню та усуненню причин і умов, що сприяли вчиненню екологічного злочину.

Згідно зі статтею 23 КПК України, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, є обов’язком слідчого. Ці причини та обставини встановлюються поряд з елементами доказування (ст. 64 КПК України), а діяльність слідчого щодо їх виявлення та усунення має процесуальний характер (ст. ст. 23-1, 97 КПК України).

Аналіз поглядів щодо обґрунтованості віднесення до предмета криміналістики питань профілактики підтверджує необхідність розвитку вчення про криміналістичну профілактику злочинів. Крім того, ми підтримуємо точку зору тих авторів (Г.А. Матусовський, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інші), які вважають, що криміналістичну профілактику злочинів необхідно розглядати в методиці розслідування як окремий, заключний її структурний елемент. Як правильно зазначав В. Шевчук, методика розслідування окремих видів злочинів є підґрунтям для розробки криміналістичних прийомів запобігання злочинам і фактично визначає рамки профілактичної роботи слідчого у розслідуваних справах з урахуванням слідчих ситуацій профілактичного характеру, які складаються під час розслідування конкретних злочинів. Разом з тим криміналістичні прийоми і методи профілактичної роботи формуються саме у змісті методики розслідування, входять до її предмета і становлять об'єкт дослідження[193, с. 180].

Слід погодитися з науковими поглядами А.Ф. Волобуєва, який серед причин вчинення злочину визначає такі фактори, які викликають у певної особи інтереси і мотиви для його вчинення. Він зазначає, що в основі злочинної мотивації знаходяться певні людські вади: корисливість, правовий нігілізм, егоїзм, кар’єризм тощо. Вони складають суб’єктивні фактори, які пов’язані з особливостями особи злочинця[194, с. 63–64]. Аналіз юридичної літератури дозволяє зробити висновок, що встановлення причин конкретного злочину полягає у вивченні особи обвинуваченого, визначенні її негативних рис, які в конкретній життєвій ситуації призвели до вчинення злочину. Вивчення особи обвинуваченого включає в себе встановлення: віку; громадянства; освіти; сімейного стану; стану здоров'я; наявності професії та кримінального досвіду; місця проживання; поведінки під час вчинення злочину і після нього та інші відомості.

Слід погодитися з точкою зору О.І. Михайлова, згідно якої основним критерієм, що визначає ту чи іншу організацію або службову особу, куди належить вносити подання, повинна слугувати компетентність і відповідальність цієї організації або службової особи за вжиття заходів для усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину[199, с. 73].

З врахуванням специфіки вчинення екологічних злочинів вважаємо, що слідчому належить вносити подання керівнику підприємства, організації, де мало місце порушення природоохоронних норм; керівникам структурних підрозділів природоохоронних органів; представникам місцевих органів самоврядування.

Ефективним засобом запобігання екологічним злочинам є виступи прокурорсько-слідчих працівників у пресі, по радіо і телебаченню. Вважаємо, що корисним буде проведення таких виступів разом з працівниками природоохоронних органів.