50. Поняття та види допиту. Підготовка до допиту.

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит — одна з найбільш складних слідчих (судових) дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, експерт. За віковими особливостями допитуваного допит подiляється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похилого віку. За послідовністю проведення — допит первісний, повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб’єктом проведення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.

Підготовка до допиту може бути поділена на три основних рівня: пізнавальний, прогностичний та синтезуючий.

Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одержана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту. Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов’язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення.

Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів справи, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному. Вивчення матеріалів справи слід розпочинати з первинних даних, покладених в основу порушення кримінальної справи. У цьому сенсі цікаву інформацію для проведення допиту можна одержати з пояснень опитуваного, в яких відображається його позиція, ставлення до того, що трапилося. Такі пояснення нерідко містять дані, які допомагають спрямувати перебіг допиту, перевірити відомості, одержані від опитуваного.

Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає аналіз даних, які містяться у протоколах слідчих дій, що дає можливість виявити суперечності або прогалини з деяких обставин. Важливе місце в процесі вивчення матеріалів справи належить аналізу результатів таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук. Дослідження їх може бути корисним для висування версій про механізм вчиненого злочину і осіб, які його вчинили. Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність:

1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо;

2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджуваних матеріалах;

3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на допиті.

Деякі слідчі розпочинають допит, не вивчивши добре матеріали справи, і тому забувають з’ясувати істотні обставини. Це призводить до необхідності проводити повторні допити, що є небажаним.

Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції.

При плануванні слідчий прогнозує поведінку обвинуваченого або свідка на допиті, а також можливість виникнення різних ситуацій допиту та їх зміни під час його проведення. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту.

Планування допиту потребує використання можливостей рефлексивного мислення (імітації можливого перебігу міркувань іншої особи). За допомогою рефлексивного мислення слідчий прогнозує варіанти відповідей, які може дати допитуваний на поставлені йому запитання, і визначає відповідну тактику. Рефлексивне управління являє собою конкретне запровадження слідчим напрямів прогнозу.

Результати розумової діяльності слідчого при підготовці до допиту знаходять свій концентрований вияв у плані допиту — усному або письмовому, короткому або розгорнутому. Складання розгорнутого письмового плану допиту починається з визначення його предмета. Предметом допиту є сукупність обставин, що підлягають з’ясуванню і мають значення для встановлення істини у справі. Такі обставини мають викладатися в логічній послідовності та відображати специфіку відповідно до процесуального становища допитуваного. План допиту відображає зміст тактики: запитання допитуваному та використання інших тактичних прийомів. Підготовка до допиту полягає у визначенні не тільки змісту тактичних прийомів, а й їхній послідовності.