13. Класифікація слідчих ситуацій

Слідчі ситуації класифікують за різними підставами, найбільш повна класифікація запропонована Л.Я. Драпкіним:

- прості та складні ситуації;

- проблемні та конфліктні;

- типові та специфічні;

- закриті та відкриті;

- одноелементні та багатоелементні (комплексні);

- суворого суперництва та несуворого суперництва.

Існують також інші класифікації слідчих ситуацій, розроблені з урахуванням їх змісту і напряму розслідування (О.Я. Баєв, В.П. Ба-хін, А.В. Дулов, В.Е. Коновалова та ін.).

Викладене вище дає підстави виділити такі основні види слідчих ситуацій:

- сприятливі та несприятливі;

- конфліктні та безконфліктні;

- типові та специфічні (нетипові);

- початкові, проміжні, кінцеві.

Сприятлива ситуація складається за наявності достатньої інформації. Ситуація стає сприятлива, коли для її вирішення потрібно тільки забезпечити раціональну реалізацію можливостей (слідчих, оперативно-розшукових, громадських, організаційних).

Несприятлива ситуація складається, коли слідчому для її вирішення необхідно визначити заходи впливу, прийняти тактичне рішення та реалізувати його. Несприятлива ситуація частіше за все характеризується відсутністю достатньої інформації для її вирішення. Дії слідчого спрямовані на збирання інформації з метою її дослідження та введення до кримінального процесу.

При конфліктній ситуації інтереси слідчого та учасників процесу розслідування не співпадають (наприклад, обвинувачений прагне приховати сліди злочину, не нести за нього відповідальність і т. ін.).

Безконфліктна слідча ситуація виникає, коли інтереси учасників розслідування співпадають.

Типова ситуація складається, коли при розслідуванні злочину діють загальні закономірності механізму вчинення злочину, утворення джерел доказової інформації. Для вирішення типових ситуацій застосовують заздалегідь розроблені програми діяльності слідчого, дізнавача.

Специфічна слідча ситуація складається за характерним збігом обставин, які потребують вибору нетипових засобів і тактичних прийомів вирішення.

Початкові слідчі ситуації виникають на стадії порушення кримінальної справи та на початковому етапі її розслідування.

Проміжні ситуації характерні для подальшого етапу розслідування (робочого етапу), вони можуть бути різних видів.

Кінцеві ситуації виникають при завершенні розслідування, оцінці його результатів, вони визначають, як закінчилося розслідування, які проблеми виникли у зв'язку з цим. Вирішення кінцевих ситуацій передбачає таку діяльність слідчого, яка завершує процес розслідування.

38.

Успішна боротьба зі злочинністю неможлива без тісної взаємодії слідчого, оперативно-розшукових та експертних підрозділів. Це зумовлено тим, що і слідчий, і оперативно-розшукові та експертно-криміналістичні підрозділи мають специфічні, притаманні тільки їм засоби розкриття злочинів, і важливо, щоб ці засоби застосовувалися не поодинці, а в комплексі.

Так, слідчий наділений повноваженнями виконувати слідчі дії в повному обсязі, передбаченому КПК України, і за їх допомогою встановлює злочинців і доводить їх винуватість у вчиненні злочину, збирає інші докази у справі, виявляє обставини, що сприяли вчиненню злочину.

Великими можливостями в боротьбі зі злочинністю наділені опе-ративно-розшукові підрозділи, правовою основою діяльності яких є закони України "Про оперативно-розшукову діяльність" та "Про правові основи боротьби з організованою злочинністю". Уповноважені законом на виконання широкого спектра оперативно-розшуко-вих дій, вони мають великі людські ресурси та технічні засоби, за допомогою яких здійснюють пошук злочинців і можливих свідків вчинення злочинів, а також оперативне спостереження й оперативну розробку. Уповноважені законом мають також значний обсяг інформації оперативно-довідкового характеру, який вони використовують у своїй службовій діяльності, зокрема різні оперативні обліки (за прізвищем, дактилоскопічний, безвісти зниклих і невпізнаних трупів, викраденої та втраченої зброї, вилучених номерних речей, викрадених речей тощо). Вони широко застосовують технічні засоби пошуку, спостереження, фіксації, службових собак, що дає змогу розшукувати злочинця по "гарячих слідах", затримувати озброєних злочинців, розшукувати транспортні засоби, які були викрадені злочинцями чи використані ними під час скоєння злочину.

З кожним роком збільшуються можливості експертно-криміналістичних підрозділів у розкритті злочинів. Маючи у своєму штаті досвідчених фахівців з трасології, балістики, дактилоскопії, а також біологів, автотехніків та інших спеціалістів, вони застосовують найсучаснішу техніку для виявлення, фіксації, вилучення і дослідження слідів та інших речових доказів. Експертно-криміналістичні підрозділи органів внутрішніх справ для допомоги слідчим і працівникам органів дізнання створюють відповідні криміналістичні картотеки та обліки (слідів пальців рук, куль, гільз зі слідами зброї, колекцій зброї, підроблених документів, зразків протекторів автомобільних шин тощо). За допомогою цих обліків і колекцій експертно-криміналістичні підрозділи можуть надавати слідчим інформацію, яка має суттєве значення для розкриття та розслідування злочинів.

Взаємодія слідчих, експертно-криміналістичних і оперативно-роз-шукових підрозділів має грунтуватися на таких основних принципах.

1. Дотримання вимог закону. З метою виключення суб'єктивізму в цьому питанні та залежності взаємодії від волі окремих осіб, що беруть у ній участь, основні аспекти взаємодії регламентуються законом. Так, право слідчого давати доручення та вказівки органам дізнання щодо виконання оперативно-розшукових та слідчих дій і вимагати від цих органів допомоги у виконанні окремих слідчих дій визначається чинним КПК України, зокрема ч. 3 ст. 114 (Повноваження слідчого). У ст. 118 (Окремі доручення) КПК України визначається, що слідчий має право доручити виконання окремих слідчих дій в інших слідчих районах відповідному органу дізнання, який зобов'язаний у 10-денний строк виконати їх. У ст. 103 (Повноваження органів дізнання) КПК України передбачається, що на органи дізнання покладається вжиття оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили.

Закон регламентує також ряд важливих питань щодо взаємодії слідчого зі спеціалістами — особами, що мають відповідні знання в галузі науки, техніки, мистецтва тощо, які можуть бути залучені з метою подання слідчому допомоги під час виконання слідчих дій, спрямованих на виявлення, фіксацію, вилучення та закріплення доказів, роз'яснення питань, що потребують спеціальних знань. Порядок залучення спеціаліста слідчим, його права та обов'язки передбачаються ст. 128-1 КПК України. Спеціаліст обов'язково повинен брати участь у виконанні слідчих дій — огляді трупа, його ексгумації, допиті особи, яка не знає мови, якою здійснюється судочинство.Порядок призначення та здійснення експертизи у кримінальній справі визначається вимогами ст. 75-77, 196-202 КПК України.

2. Виявлення ініціативи всіма учасниками з метою забезпечення швидкого та повного розслідування. Із законодавчих положень, які регламентують взаємодію слідчого з оперативно-розшуковими та експертно-криміналістичними підрозділами, випливає, що ініціатива в такій взаємодії має йти від слідчого. Саме йому надається право з урахуванням конкретних обставин справи визначати, працівників яких саме служб (підрозділів) необхідно залучити для допомоги, коли і з якою метою. Оперативно-розшукові та експертно-криміналістичні підрозділи повинні виконувати доручення слідчого.

Разом із тим було б неправильно відводити зазначеним підрозділам роль пасивних виконавців рішень слідчого. Інтереси боротьби зі злочинністю потребують від усіх правоохоронних органів, їх служб і підрозділів виявлення ініціативи в розв'язанні покладених на них завдань, реалізації в повному обсязі всіх можливостей для швидкого та повного розкриття злочину і встановлення винних. Тому якщо працівники оперативно-розшукових або експертних підрозділів вважають, що можуть допомогти слідчому в розслідуваній справі, вони зобов'язані йти з ним на контакт, пропонуючи допомогу. Так, якщо оперативні працівники мають інформацію про зв'язки обвинуваченого з можливими співучасниками злочину, про місце схову викраденого майна, місцезнаходження підозрюваного чи обвинуваченого та інші обставини, які мають суттєве значення для швидкого й повного розслідування злочину, вони з власної ініціативи повинні надати цю інформацію слідчому і разом вирішити питання про використання отриманих даних.

3. Тривалість взаємодії, якої потребують інтереси справи. Ініціатива для здійснення взаємодії не повинна бути одноразовою, мати епізодичний характер. Як правило, взаємодія має розпочинатися з моменту порушення кримінальної справи й тривати до повного завершення провадження у справі. Ця вимога є неодмінним принципом взаємодії.

4. Планування як основа взаємодії. Як свідчить практика, взаємодія у розкритті злочинів буде конкретною та ефективною, якщо її побудувати на плановій основі. Необхідно розроблювати письмові узгоджені плани, особливо коли розслідуються неочевидні злочини і на початковому етапі розслідування відсутній підозрюваний. У планах визначається роль усіх учасників взаємодії у вирішенні поставлених питань, зазначаються необхідні заходи, конкретні виконавці та строки виконання. Плани можуть бути спільними та окремими. Спільний план оперативно-розшукових і слідчих дій складають слідчий і оперативні працівники. Після цього його узгоджують, як правило, з начальником оперативного підрозділу. Затверджує цей план вище керівництво. Окремі плани складають тоді, коли обставини потребують детального викладення оперативно-розшукових заходів, відображати які в загальному плані недоцільно.

5. Знання всіма учасниками взаємодії можливостей кожної зі сторін. Слідчий не зможе повною мірою використати можливості оперативних або експертно-криміналістичних підрозділів, якщо не матиме про них достатнього уявлення. Те саме можна сказати про оперативних працівників і експертів. Можливості оперативних і експертно-криміналістичних підрозділів у боротьбі зі злочинністю постійно вдосконалюються, коло їх розширюється, і тому важливо, щоб слідчий був своєчасно поінформований про них для того, щоб він міг передбачити можливість їх використання.

З огляду на викладене взаємодію можна визначити як спільну діяльність слідчого, оперативних і експертно-криміналістичних підрозділів з розробки та здійснення заходів, пов'язаних з комплексним використанням процесуальних, оперативно-розшукових і техніко-криміналістичних засобів, з метою успішного розкриття злочинів, встановлення винних і виявлення обставин, що сприяли вчиненню злочину, і вжиття заходів для їх усунення.

39.

Діяльність щодо розкриття і розслідування злочинів потребує чіткої організації та планування. Організація розслідування передбачає певні рівні діяльності щодо розкриття, розслідування злочинів і запобігання їм:

1) вищий — система заходів, яка забезпечує ефективність функціонування елементів системи і досягнення відповідної мети. Організація розслідування виступає як специфічна форма діяльності усіх компетентних органів держави, тобто органів дізнання і досудового слідства усіх вiдомств;

2) управлінський — управління певним видом діяльності. Це комплекс заходів, що забезпечують оптимальну структуру органів розслідування, необхідний рівень управління ними, ефективність їх діяльності, вдосконалення засобів та методів. Організація розслідування у цьому разі виступає як основна функція слідчого апарату одного вiдомства;

3) методичний — організація розслідування конкретного злочину. Це комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для визначення і застосування найбільш ефективних і доцільних криміналістичних рекомендацій;

4) тактичний — організація проведення окремої слідчої дії або організаційно-технічного заходу.

Організація розслідування передбачає визначення і мобілізацію сил і засобів, створення оптимальних умов для проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Причому керуючим суб’єктом організації розслідування є слідчий.

Організація розслідування означає:

— своєчасну розробку узгодженого плану заходів місцевих правоохоронних органів;

— налагодження належної взаємодії у процесі розслідування між слідчим, оперативними працівниками, спеціалістами;

— забезпечення кваліфікованого керівництва слідчо-оперативною групою чи бригадою;

— проведення регулярних оперативних нарад слідчої групи;

— налагодження систематичного обміну інформацією та звітністю про результати роботи слідчої групи і кожного слідчого;

— забезпечення необхідних умов праці;

— забезпечення своєчасної розробки і виконання планів розслідування щодо кожної кримінальної справи;

— здійснення інших організаційних заходів для успішного розкриття і розслідування злочинів.

Комплекс організаційних заходів щодо кримінальної справи має бути точно визначеним, конкретним і детальним. Ці вимоги необхідно особливо чітко виконувати під час розслідування складних, багатоепізодних кримінальних справ з розподілом функцій між окремими слідчими і оперативними працівниками.

Організація розслідування базується на положеннях НОП. Стосовно слідчого, це насамперед режим та умови його роботи з метою їх оптимізації, вдосконалення нормування праці, обладнання робочих місць, оргтехніки, канцелярського та секретарського обслуговування.

40.

Розслідування злочинів вимагає високої організації слідчої роботи, у здійсненні якої великого значення набуває планування розслідування. Необхідність планування випливає з усієї суті діяльності слідчого у розслідуванні злочинів, яка потребує організованості, швидкості. Завданням кожного слідчого є вивчення наукових основ планування та впровадження їх у слідчу практику.

Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допомогою. До завдань планування досудового слідства належать:

1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;

2) забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування;

3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;

4) забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій при розслідуванні;

5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.

Процес встановлення об’єктивної істини при розслідуванні злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, визначатися ними. До принципів планування належать:

1) точне, неухильне дотримання законності при розслідуванні злочинів;

2) обґрунтованість плану розслідування;

3) індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону;

4) динамічність планування.

При розслідуванні складних справ, щодо яких залучається велика кількість осіб, письмовий план доцільно складати за епізодами.

На доповнення до плану складаються схеми, за допомогою яких графічним шляхом систематизуються дані у справі. Графічне зображення даних справи, систематизованих за певними ознаками, допомагає чітко уявити структуру і суть як справи в цілому, так і певних її обставин.

Під час розслідування використовується також мережеве планування, яке передбачає схематичне зображення часу провадження окремих дій на підставі прогнозування діяльності з розслідування, однак таке планування становить певну складність через відсутність доказової інформації.

41,42.

Пізнання — це діяльність, метою якої є отримання істинного знання про який-небудь об’єкт. Розслідування злочинів також має пізнавальний характер, однак його специфiка полягає в тому, що пізнання у цій сфері людської діяльності здійснюється у формі доказування. Збирання доказів здійснюється через проведення слідчих дій, а дослідження і оцінка доказів полягають у з’ясуванні змісту, відомостей про факти, перевірку цих відомостей, встановлення їх вiрогідності.

Своєрідність процесу пізнання при розслідуванні злочинів полягає насамперед у тому, що предметом його є суспільно небезпечні й протиправні вчинки, а їх дослідження у більшості випадків ускладнюється відсутністю повної картини вчинення злочину. У розпорядженні слідчого є тільки окремі сліди, аналізуючи які він повинен відновити картину події у всій її складності. Розумова і процесуальна діяльність слідчого відбувається в умовах, коли не відомі природні причинні зв’язки, знищені або замасковані сліди, зв’язок між речами і подіями нерідко постає у перекрученому вигляді, сутність явищ у деяких випадках є викривленою. Це й визначає характер пізнавальної діяльності слідчого.

Змістом пізнання при розслідуванні злочинів є розумова діяльність, яка базується на загальних законах мислення. Формою ж, у якій здійснюється пізнання у даній конкретній галузі, є специфічна діяльність, що визначається кримінально-процесуальним законом, який регулює процес збирання доказів.

За своєю гносеологічною природою пізнання при розслідуванні злочинів тотожне пізнанню взагалі. Пізнання у процесі розслідування відповідає загальним законам гносеології.

Чуттєвий ступінь пізнання у сфері розслідування злочинів не має такого безпосереднього характеру, як у галузях знань, в яких предметом вивчення є фізичні, хімічні, біологічні явища. Про безпосереднє сприйняття тут можна говорити тільки стосовно результатів події, що відбулася, які виступають у вигляді слідів злочину в широкому розумінні цього слова. До таких слідів належать як сліди у буквальному розумінні — сліди рук, ніг, знарядь злому, транспорту, так і сліди, виражені в інших формах, — показання свідків, обвинувачених тощо. Проте навіть така обмежена безпосередність сприйняття події злочину створює необхідні передумови для її пізнання.

Процес пізнання у розслідуванні здійснюється за допомогою діалектичних категорій. Застосування їх у кожній галузі знань має особливості, які визначаються співвідношенням загального діалектичного методу і спеціальних методів окремих наук.

Діалектичні категорії аналізу і синтезу, сутності й явища у процесі пізнання при розслідуванні злочинів набувають своєї специфіки. Зокрема, аналіз у процесі розслідування виступає в різних формах залежно від того, які функції він виконує. Аналіз події злочину по слідах, що проводиться при огляді місця події, виступає як умовне, розумове розчленування, відокремлений розгляд обстановки, обставин, слідів та ін. Аналіз при підготовці та проведенні допиту полягає у вивченні конкретних матеріалів, які є у розпорядженні слідчого, формуванні запитань, визначенні тактичної лінії допиту тощо.

Специфіка застосування категорії сутності й явища при пізнанні у сфері розслідування також визначається предметом дослідження. Сутність окремих явищ, що є результатом злочинної дії, не тільки не виступає на поверхні, а маскується, постає у перекрученому вигляді, старанно вуалюється. Такі труднощі у пізнанні сутності окремих явищ при розслідуванні мають місце у випадках, коли сліди злочину приховані, обстановка події злочину інсценована.

Найчастіше на початковому етапі слідчий має (повний чи не повний) комплекс даних, що характеризують результати злочинної дії. Ці дані виступають як наслідок певних причин, встановити які й є завданням слідчого.

Однією з особливостей пізнавального процесу при розслідуванні злочину є встановлення істини, тобто з’ясування усіх обставин злочинної події. Встановлення об’єктивної істини відбувається шляхом побудови слідчих версій, різних за родом і значущістю.

Однією з форм пізнання невідомого є гіпотеза. За своєю природою версії є різновидом гіпотез. На відміну від наукових гіпотез, версії не мають на меті створення наукових теорій, а перевірка їх здійснюється у термін, встановлений для розслідування.

Версія — це обґрунтоване припущення про наявність і обставини розслідуваної події, дії конкретних осіб і наявність у цих діях складу певного злочину.

Роль версій у пізнанні в процесі розслідування надзвичайно велика. У зв’язку з цим існують дві проблеми, вирішення яких визначає ефективність розслідування, досягнення об’єктивної істини.

Перша проблема — пізнавальна роль версії, її функція як методу пізнання у конкретній галузі, якою є судочинство.

Друга проблема — методи побудови версій у різних ситуаціях розслідування: а) при обмеженій доказовій інформації; б) за відсутності доказової інформації; в) при її значному обсязі.

Пізнавальна функція версії полягає у: а) систематизації доказового матеріалу; б) його аналізі; в) обґрунтованому висуненні припущення, яке визначає найбільш швидкий і ефективний шлях встановлення істини.

Методами побудови версій є їхні логічні основи — індуктивний чи дедуктивний метод, аналогії. Побудова слідчих версій проходить такі етапи:

1) аналіз фактичного матеріалу;

2) висловлення припущення (саме версії);

3) виведення наслідків версії;

4) перевірка виведених наслідків (у цьому разі підтверджується або спростовується слідча версія).

Розглянемо етапи формування версій на прикладі з слідчої практики.

До прокуратури надійшло повідомлення про те, що на окраїні міста знайдено труп жінки. Під час огляду місця події було виявлено напівзанурений у яму з водою труп молодої жінки та сліди тачки, які не доходять до ями і обриваються за два метри від неї. Інших слідів не виявлено. При огляді трупа поза і стан одягу наштовхнули слідчого на думку про те, що мало місце зґвалтування. Однак це припущення відпало при судово-медичному дослідженні трупа, у процесі якого експерт встановив, що потерпіла перебувала на восьмому місяці вагітності і була спроба перервати вагітність шляхом механічного втручання. У результаті судово-медичного дослідження слідчий одержав певну сукупність фактів, які дозволили дійти деяких висновків. На той час вже була встановлена особа потерпілої та було з’ясовано, що вона була незаміжня, тяжілася своєю вагітністю і неодноразово висловлювала бажання звернутися до послуг «тітки Ганни».

Аналізуючи ці дані, слідчий висунув версію, що під час проведення аборту сталася смерть, і особа, яка вчинила злочин, бажаючи приховати скоєне, вивезла труп до місця, де його й було виявлено. Після того, як слідчий висунув таку версію, він став теоретично виводити з неї необхідні наслідки, а саме:

1) місцем проведення аборту була квартира «тітки Ганни»;

2) у квартирі можуть бути виявлені сліди злочину і речі потерпілої;

3) у «тітки Ганни» повинна бути тачка, на якій тіло потерпілої було перевезено до місця його виявлення;

4) до злочину причетні інші особи, які допомагали «тітці Ганні» у транспортуванні тіла.

Перевірка названих наслідків провадженням слідчих дій — огляду та обшуку будинку, проведенням судових експертиз — підтвердила правильність версії.

Слідча версія у її закінченому вигляді завжди є наслідком індукції або дедукції. Індуктивні висновки — умовивід від окремого до загального — найчастіше застосовуються у випадках, коли слідча версія випливає з аналізу доказів, виявлених при провадженні окремих слідчих дій. Тоді від встановлення окремих причин походження доказів шляхом індуктивного мислення слідчий доходить до загального припущення про характер і причини події злочину. У цьому разі індукція може бути неповною (при умовиводі досліджуються не всі факти, явища, а лише їх частина) або повною, яка передбачає висновки, що ґрунтуються на знанні необхідних ознак і причинних зв’язків подій, фактів, явищ. Так, від окремих доказів шляхом аналізу і розгляду їх у взаємозв’язку слідчий доходить до загального висновку про причетність суб’єкта до злочину.

При використанні методу індукції у процесі побудови версій слідчий повинен передбачати помилки, які можуть виникнути у процесі індуктивного умовиводу. До них належать помилки невірного висновку як результат помилкових посилань і висновків: «після цього — отже, внаслідок цього». Подібні помилки можуть призвести не тільки до неправильної побудови версій, а й до невірного визначення шляхів розслідування злочину. Логічна помилка «поспішності узагальнення» полягає в тому, що висновок від окремого до загального ґрунтується не на повному і всебічному аналізі необхідних причинних зв’язків, а слідчий доходить до висновку, базуючись на вивченні частини ознак. У практиці розслідування такі помилки трапляються при конструюванні версій, якщо в процесі аналізу слідчий не враховує певні чинники.

Побудова версій дедуктивним шляхом передбачає як початковий момент загальні положення, встановлені у процесі розслідування злочину. Дедуктивний метод може мати місце при явно недостатній кількості виявлених у справі доказів. У цьому випадку при побудові версій виходять не з аналізу певних доказів, а із загального припущення.

Так, при розслідуванні пожежі у будинку суду слідів підпалу не було встановлено. В результаті огляду був виявлений обвуглений труп сторожа суду та залишки напівобгорілих кримінальних справ у шафах канцелярії. Слідчий міг будувати такі версії:

1) підпал вчинено з метою знищення певної кримінальної справи;

2) підпал вчинено з метою помсти судді;

3) підпал вчинено з метою вбивства сторожа з яких-небудь спонукань;

4) пожежа виникла через несправність електропроводки.

Тут всі названі версії ґрунтуються не на конкретних доказах, виявлених у справі, а на загальних положеннях методики розслідування пожеж, яка на підставі наукового аналізу й узагальнення досвіду слідчої практики рекомендує перелік можливих (типових) версій при розслідуванні злочинів цієї категорії.

При схожій ситуації події злочину або окремих його обставин зі злочинами, які раніше розслідувалися, слідчі версії можуть виникати за аналогією. Висунення слідчих версій за аналогією може привести до позитивних результатів при розслідуванні злочинів.

Джерелами аналогії при конструюванні версій можуть бути:

1) оперативні та слідчі дані щодо складу та методів вчинення розкритих злочинів;

2) оперативні та слідчі матеріали щодо однотипних нерозкритих злочинів;

3) загальні теоретичні положення, які ґрунтуються на узагальненні слідчої практики і дозволяють намітити певну кількість версій щодо конкретної категорії злочинів;

4) теоретичні узагальнення та власний досвід слідчого у розкритті злочинів.

У процесі конструювання слідчих версій за аналогією великого значення набуває аналіз способу вчинення злочину, оскільки він містить найбільш виразні сторони злочину.

Криміналістичні версії можуть бути класифіковані за двома підставами:

1) за обсягом понять версії поділяються на загальні (пояснюють зміст та сутність всієї події) та окремі (пояснюють зміст окремих фактів).

Різновидом загальних версій є типові версії, що відображають видові ознаки злочину та найбільш типовий механізм події. Так, за наявності ознак крадіжки існують типові версії — крадіжка чи інсценування; при виявленні пожежі — підпал, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки; при виявленні трупа — вбивство, самогубство, нещасний випадок та ін.;

2) за сферою використання версії поділяються на слідчі, оперативно-розшукові, судові та експертні. Ці версії, як правило, взаємопов’язані і можуть випливати одна з одної. Так, слідча версія може випливати з експертної, оперативно-розшукова — зі слідчої, і навпаки.

Ілюстрацією цього положення може бути такий приклад. У дворі будинку пізно ввечері був знайдений труп чоловіка. При його огляді судово-медичний експерт звернув увагу на факти крепітації і висловив припущення про падіння чоловіка з висоти. Огляд під’їздів поблизу дав змогу виявити в одному з них на вікні горища нитки, схожі на одяг потерпілого. Обшук у квартирі 5-го поверху (сліди ніг вели туди) і огляд дозволили встановити, що злочин був вчинений саме там. Молоді люди пиячили і посварились, один вдарив другого по голові пляшкою з-під шампанського, після чого труп викинули з вікна горища, щоб приховати дійсну подію.

Слідчі версії перевіряються у процесі розслідування по можливості одночасно (кожна версія має свої специфічні та спільні з іншими версіями питання). При вирішенні питань про послідовність слідчих дій важливо насамперед планувати першочергові та невідкладні слідчі дії, а потім — дії, якими одночасно перевіряються кілька версій.

43.

Загальний і індивідуальний плани розслідування в справі завжди конкретизуються, доповнюються планами слідчих дій. Вони також можуть бути усна й письмовими, однак перевага варто віддати другим.

У плані слідчої дії повинні бути чітко визначені його мета, умови, місце й час проведення, зміст підготовчих заходів, конкретні учасники і їхні обов'язки, тактичні прийоми й технічні засоби виконання, способи фіксації результатів. Ці загальні елементи плану здобувають свій конкретний зміст залежно від виду слідчої дії й особливостей розслідуваного злочину. Наприклад, план допиту й план слідчого експерименту будуть значно відрізнятися друг від друга. У плані допиту акцент робиться на предметі допиту, змісті (іноді й на формулюваннях) досліджуваних питань, черговості їхньої постановки, виявленні взаємин допитуваного з іншими учасниками процесу, попередженні обмови, тактичних прийомах одержання від допитуваного правдивих показань, використанні доказів. У плані слідчого експерименту поряд з конкретною метою його проведення знаходять висвітлення всі елементи його підготовки: виявлення умов події, що перевіряється, визначення змісту, способу, черговості, часу початку й закінчення досвідчених дій, меж їхнього варіювання, визначення меж ознайомлення зі змістом майбутнього експерименту кожного з його учасників, їхній інструктаж, підготовка науково-технічних засобів, транспорту, зв'язку, засобів сигналізації й охорони. У плані вказуються також конкретні умови, місце й час виробництва експерименту, його учасники й конкретні функції кожного з них, а також плановані способи фіксації умов, ходу й результатів слідчого експерименту. Зміст планів слідчих дій залежить і від інших факторів. Наприклад, плани допиту сознавшегося обвинувачувану й обвинувачуваного заперечливу свою провину, не однакові по своєму змісті. Чітке виконання планів слідчих дій є найважливішою умовою ефективності всього розслідування. Його успіх в остаточному підсумку залежить від того, наскільки кваліфіковано будуть сплановані слідчі дії, спрямовані на виявлення, фіксацію й дослідження доказів, а також оперативно-розшукові заходи

44.

Слідчий огляд є однією з невідкладних слідчих дій, яка регламентується статтями 190—193, 195 КПК. За його допомогою може бути отримана важлива інформація, яка здатна вплинути на ефективність розкриття злочину.

Оглядом називається слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнятті об’єктів з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обставин події, а також обставин, що мають значення у справі.

Огляд, як слідча дія, поділяється на декілька видів: а) огляд місця події; б) огляд предметів і документів; в) огляд ділянок місцевості та приміщень, які не є місцем події; г) огляд трупа; ґ) огляд тіла живих осіб (освідування); д) огляд тварин; е) огляд транспортних засобів.

Одним із найскладніших видів огляду є огляд місця події. Під місцем події розуміється приміщення або місцевість, де вчинено злочин або де є матеріальні сліди, пов’язані з подією злочину. Місце злочину і місце події — поняття, які не завжди співпадають: місце події — поняття більш широке, бо воно пов’язане з виявленням ознак, що мають відношення до події злочину; місце злочину — це місце безпосереднього вчинення злочинного наміру, яке спричинило певні матеріальні зміни (наявність слідів злому, взуття, крові та ін.).

Метою огляду є: а) виявлення слідів злочину і речових доказів; б) з’ясування обставин події; в) висунення версій про подію злочину і його учасників; г) отримання даних про осіб, які могли бачити вчинення злочину, з метою організації оперативно-розшукових заходів і наступних слідчих дій.

Огляд місця події є первинною і невідкладною слідчою дією. Це пояснюється необхідністю отримання інформації про обставини події у первісному, незміненому стані, оскільки будь-яке зволікання спричиняє втрату речових доказів, зміну слідової картини. Невідкладність огляду місця події пояснюється також необхідністю оперативного отримання інформації з метою організації розшуку злочинця, а також інших слідчих дій, спрямованих на розкриття злочину.

Здійснення огляду місця події підпорядковане певним принципам, до яких належать:

1) своєчасність огляду. Огляд місця події здійснюється негайно після отримання повідомлення про подію злочину, у будь-який час доби. Огляд може бути відкладений у зв’язку з несприятливими умовами (неможливістю прибуття, відсутністю транспорту, станом погоди), але з обов’язковим розпорядженням про охорону місця події. Своєчасність огляду забезпечує отримання всебічної інформації про подію і оперативність у здійсненні розшукових заходів;

2) об’єктивність і повнота огляду. Об’єктивність огляду означає всебічне обстеження всієї обстановки, слідів і речових доказів. Як правило, при огляді місця події слідчий виходить з первісної інформації про подію, яка отримана після прибуття на місце події, а також з тих версій, що виникають під час огляду. Таких версій може бути декілька і згідно з кожною з них має здійснюватися огляд. При цьому не слід перебувати у полоні однієї з версій, якою б правдоподібною вона не здавалась, і відповідно лише до неї виявляти сліди і речові докази. Треба враховувати також й контрверсії, які дозволяють під іншим кутом зору тлумачити подію, що мала місце, та пам’ятати про можливі інсценування події, створення слідової картини, яка спотворює сутність події;

3) планомірність огляду. Слідчий огляд передбачає певний порядок у діях слідчого: визначення порядку огляду, його меж, послідовності пересування по території або приміщенню, що оглядається, а також визначення об’єктів (слідів, речових доказів), які можуть мати місце у зв’язку з подією злочину. Планомірність передбачає й обрання методів огляду (ексцентричний, концентричний, фронтальний та ін.). Під час огляду місця події вивчаються обставини, за яких відбулася подія, зміни у розташуванні різних об’єктів, сліди осіб, які вчинили злочин, знаряддя і засоби вчинення злочину, а також сліди, залишені цими знаряддями. Увага слідчого має концентруватися також на речових доказах, виявлення яких пов’язане з подією злочину;

4) застосування науково-технічних засобів. Цей принцип огляду місця події стосується виявлення і фіксації слідів і речових доказів, що у багатьох випадках неможливе без застосування науково-технічних засобів. Так, виявлення слідів рук (невидимих і слабковидимих), ніг, крові, мікрочасток вимагає застосування спеціальних науково-технічних засобів, значна кількість яких є у слідчій валізі, однак при огляді можуть бути використані також інші науково-технічні засоби, що передбачає залучення спеціаліста. Під час огляду місця події важливо дуже обережно поводитись з речовими доказами, щоб запобігти їх втраті або пошкодженню, яке виключило б їх використання для здійснення експертизи. Саме тому при застосуванні науково-технічних засобів необхідно дотримуватись правил упаковки і фіксації виявленого. Важливим засобом фіксації окремих слідів, речових доказів, як і усіх обставин події, є фото- або відеозйомка. Застосована згідно з передбаченими правилами, вона сприяє об’єктивному відображенню загальної й слідової картини, які спостерігалися під час огляду місця події.

45.

Підготовчі дії, пов’язані з оглядом місця події, складаються з двох етапів: дії до виїзду на місце події та дії після прибуття на місце.

Підготовчі дії до виїзду на місце події полягають у такому:

а) слідчий має уточнити характер події згідно з повідомленням, що надійшло;

б) вжиття заходів (через органи міліції або адміністрацію установи) щодо охорони місця події та надання допомоги потерпілим;

в) забезпечити безпеку громадян на ділянках, які межують з місцем події;

г) перевірити готовність науково-технічних засобів;

ґ) вирішити питання щодо транспортних засобів, які необхідні для виїзду на місце події;

д) визначити коло осіб, які братимуть участь в огляді, згідно з характером злочину (судово-медичний експерт, експерт-криміналіст, інспектор ДАІ, кінолог);

е) вирішити питання про запрошення понятих, особливо у випадках, коли місцем події є віддалена місцевість або огляд відбувається у нічний час тощо.

Якщо слідчий вважає за потрібне, він може запросити для участі в огляді потерпілого, який здатний допомогти з’ясуванню обставин події, а також надати допомогу у виявленні слідів і речових доказів.

Після прибуття на місце події слідчий вживає таких заходів:

а) упевнюється у наданні допомоги потерпілому;

б) проводить коротке опитування свідків;

в) дає розпорядження працівникам міліції щодо проведення необхідних оперативно-розшукових заходів (переслідування по «гарячих слідах», встановлення очевидців);

г) усуває з місця події сторонніх осіб;

ґ) визначає функції кожного учасника огляду і роз’яснює їм їхні права та обов’язки.

Після закінчення цих дій слідчий приступає безпосередньо до огляду.