104. Проаналізуйте основні напрямки та результати діяльності представників української еміграції у повоєнний час.

105. Дайте оцінку ідеологічні процесам в Україні у 40 – 50-ті роки хх ст.

106. Поясніть, які риси були притаманні післявоєнній економіці України в умовах посилення тоталітарно-бюрократичної системи.

На кінець 1945 р. східні області України втратили близько 20 %, а західні — ЗО % населення. Такий великий відсоток зменшення кількості людей у західних областях пояснюється особливо жорстоким ставленням як коричневих, так і червоних окупантів до населення завойованих територій, масовим виселенням місцевих жителів до Німеччини і особливо в Сибір. Крім цього, сотні тисяч людей з Галичини, Західної Волині, рятуючись від кривавого більшовицького режиму, емігрували на Захід. Лише в 1960 р. чисельність населення України досягла довоєнного рівня.

Переживши страхіття війни, заплативши за перемогу над загарбниками таку високу ціну, народи СРСР сподівалися на поліпшення матеріального й духовного життя, ліквідацію колгоспів, які ніколи не могли забезпечити населення продовольчими товарами. Однак усе повернулося до старого. Відповідно до планів комуністичної партії, СРСР (в тому числі й Україна) за 1946— 1950 рр. повинен був, пройшовши відбудовчий період, досягнути в економічному розвитку довоєнного рівня. Навіть за фальшивою радянською статистикою цього не сталося. Промисловість, враховуючи й роздуту військову, перевищила рівень 1940 р., але сільське господарство, як завжди, хронічно відставало. Причин було немало — на селі залишилися переважно жінки, інваліди, старі й діти. Катастрофічно скоротилося поголів'я худоби, сільськогосподарської техніки. Головами колгоспів, радгоспів ставали, зазвичай, некваліфіковані партійні чиновники або демобілізовані воїни. Скрізь по містах і селах відновлювали терористичну адміністративно-командну систему. Практично повернулася політика "воєнного комунізму".Катастрофу сільського господарства України довершила жорстока посуха, що знищила врожай у південних областях республіки та Молдови. Почався голод, який охопив населення України. Голодні ринули в Галичину та Волинь. СРСР, як підтверджують найновіші сучасні дослідження, мав достатні зернові резерви для забезпечення людей. Однак у 1946—1947 рр., як і в 1932—1933 рр., добірну пшеницю вивозили за кордон, а населення партія й уряд кинули на поталу. Від нелюдської смерті багатьох своїх східних братів і молдаван врятували селяни західноукраїнських областей. Тут не було посухи, не знали вони й колгоспів. Вони чесно, по-християнськи виконали людський обов'язок перед земляками й сусідами, які опинилися у безвихідному становищі.

Замість надати колективну допомогу знедоленим, тодішній перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов у 1947 р. розробив черговий план вирішення аграрної проблеми. Вихованець Сталіна, він був заражений хворобою гігантоманії. Цього разу з його ініціативи розробили проект "агроміст", будівельним майданчиком яких мала стати Україна. Згідно із задумами М. Хрущова, невеликі села, хутори повинні були ліквідовувати. Населення мало жити в "агромістах" чисельністю не менше 5 тис. осіб. Знищенню підлягали присадибні ділянки, приватна худоба, птиця тощо. Селянам-колгоспникам належало жити в багатоповерхових будинках міського типу. Над цими людьми можна було б здійснювати суворий контроль і вводити для них військову дисципліну. Багатостраждальне колгоспне селянство вороже зустріло хрущовське нововведення. Для сільських трударів присадибні ділянки та домашня худоба завжди були єдиним джерелом харчування. До того ж, на будівництво "агроміст" у партії та уряду, як і на інші гігантоманівські проекти, не вистачало сил і капіталів.

Ціною величезного напруження сил якоюсь мірою було загоєно рани війни. Відбудували шахти в Донбасі, Дніпрогес, заводи "За-поріжсталь", "Азовсталь", машинобудівні заводи Києва, Харкова, увели в дію газопровід Дашава—Київ. На кінець 1950 р. більше, ніж до війни, видобували залізної руди, виробляли прокату чорних металів, продукції машинобудування, електроенергії, цементу, майже стільки ж виплавляли чавуну й сталі, добували кам'яного вугілля. Війна перервала процес радянської колективізації у західноукраїнському селі, розпочатий у 1940—1941 рр. Однак тоталітарна суть колгоспної системи виявилась прийнятною і для фашистського режиму. На захоплених територіях на базі багатьох колишніх колгоспів німецька окупаційна влада створила державні сільськогосподарські підприємства — лігеншафти, які працювали на користь рейху. У Львівській області, наприклад, було утворено 214 таких господарств із 296 колгоспів, що діяли на початку червня 1941 р. З 1944 р. процес колективізації у західних областях радянській владі довелось розпочинати практично заново. Організовані формально, насильницькими методами, організаційно та економічно слабкі колгоспи західних областей свою діяльність після війни відновити не могли. На відміну від довоєнного часу, цей процес відбувався не тільки у важких умовах відбудови зруйнованого війною господарства, а й за наявності гострої суспільно-політичної та збройної боротьби в регіоні.