1. Теоретичний розділ

   1. Поняття про еквівалентність та адекватність перекладу.

XX та XXI ст. – це століття контактів та перекладів, які прокладають мости взаєморозуміння між прірвою різних цивілізацій. Прагнення до адекватності перекладу, який у новій лінгвістичній науці – перекладознавстві – традиційно розглядають як процес та його результат. Переклад як процес полягає у точному відтворенні оригіналу (оригінального тексту, чи ОТ) засобами іншої мови, результатом чого стає паралельний перекладений текст(ПТ).¹

Для перекладача текст – інформація, яку необхідно донести до іншого комуні канта. А літературний твір (як і будь-який оригінальний текст) складає собою цілісну систему мовних елементів, які структурно укладені у висловлювання так, щоб виконати певні функції(прагматичні наміри автора).Іншими словами, в його основі лежить певна «мовна картина світу»(МКС), через яку переломлюються й функції вищого рівня узагальнення: функції мови, тексту, суспільної комунікації, таким чином створюється складний, проте цілісний комплекс авторських задумів.²

Отже, перекладач, який користується засобами іншої МКС,що не завжди співвідносні із засобами оригіналу, має для відтворення цієї цілісності розв’язати низки творчих завдань – він має в ПТ зберегти інформацію (зміст, засоби образності, колорит, ритм і т.п.), її форму(композицію, стиль) та авторські інтенції (у т.ч. й приховані), що приводяться на певній основі(моделі).Відтворена інформація, однак, включає попри всі її перетворення та пов’язані з цим втрати, незмінний зміст повідомлення,який наближається до смислу повідомлення, змінну частину(трансформації) та фонову(різнотипні алюзії),частина, що зникає, або непотрібна, або неперекладна. Форма та задуми, що мають символічний зміст, також можуть зазнати певних змін залежно від структурних можливостей мови та творчого розуміння перекладача. Певні модифікації цього плану звичайно спостерігаються у віршових перекладах. ³

Для загальної теорії перекладу основними є поняття еквівалентності та адекватності – поняття, що зорієнтовані на структуралістичну та поструктуралістичну ідеологію мови. «Эти идеологии предполагают анализ двух языков – языка источника и языка перевода – и их сравнение.» ⁴

В історії перекладу проблема еквівалентності розглядалась по-різному. Найда Ю.Я в своїй книзі «К науке переводить» говорить про те, що неможна розглядати принципи співвідношень при перекладі, не визнаючи, що існує безліч різних типів перекладу. Невідповідності при перекладі можна пояснити трьома факторами: 1)характер повідомлення; 2) наміри автора; 3) тип аудиторії.⁵

Авторка каже, що існує два основні типа еквівалентності: формальна та динамічна. При дотриманні формальної еквівалентності увага концентрується на власне повідомленні. При такому перекладі необхідно перекладати поезію - поезією, речення – реченням. З позиції такої формальної орієнтації необхідно, щоб повідомлення мовою перекладу було дуже наближено до різних елементів мови-оригіналу. Це означає, що повідомлення на культурному рівні мови перекладу завжди порівнюють з повідомленням на культурному фоні мови-оригінала,намагаючись визначити критерій точності та правильності. В цьому випадку перекладач намагається буквально відтворити форму та зміст.

Переклад, ціль якого створити не формальну, а динамічну еквівалентність, базується на «принципі еквівалентного ефекту». При цьому перекладі намагаються створити динамічний зв’язок між повідомленням та адресатом мовою перекладу, який був таким самим, як і зв'язок, що існував між повідомленням та адресатом мовою оригінала.⁶

В.С. Виноградов вважає, що еквівалентність перекладу оригіналу є завжди відносним поняттям. Ступінь наближення до оригіналу залежить від багатьох факторів – від майстерності перекладача, від особливостей співвідношення мов та культур, від характеру текстів, що перекладають.⁷

Отже, еквівалентність – збереження відносної рівності смислової, семантичної, стилістичної, функціональної та комунікативної інформації. Адекватний переклад забезпечує прагматичні завдання на максимально можливому рівні еквівалентності, зберігаючи жанрово-стилістичні вимоги і відповідаючи конвенціональній нормі перекладу.⁸ А класичне визначення адекватного перекладу полягає в тому, що адекватним вважається семантично і прагматично еквівалентний переклад, тобто адекватний переклад є ширшим від еквівалентного.

Що ж до перекладу віршованих текстів, то тут є особливі закони еквівалентності, а значить і адекватності, оригіналу. «Перевод может лишь бесконечно сближаться с подлинником. И не более. Потому что у художественного перевода есть свой творец, свой языковой материал и своя жизнь в языковой среде, отличающейся от среды подлинника.»⁹

Вважається, що найкращим поетичним перекладом є той, що є найближчим до оригіналу. При цьому під словом «близькість» розуміють не текстуальну відповідність, а так звану «художню адекватність». Що це таке? С.Ф. Гончаренко вважає, що сюди слід віднести стильові особливості оригіналу та його власні поетичні характеристики(віршовий розмір та риму). Поняття художньої адекватності повинне включати в свій обсяг і адекватність співвідношень між оригіналом та поетичною традицією його мови і перекладом та мовною традицією цієї мови.¹⁰