
- •1.Поняття, ознаки та система речових прав.
- •2.Поняття власності і права власності.
- •3.Зміст права власності.
- •4.Суб’єкти права власності.
- •5 Здійснення права власності. Межі здійснення.
- •6.Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі.
- •7.Підстави (способи) набуття права власності: поняття та види.
- •8.Державна реєстрація прав на нерухоме майно.
- •9.Створення речі як підстава набуття права власності.
- •10. Переробка речі як підстава набуття права власності.
- •11. Правовий режим об'єктів незавершенного будівництва
- •12. Набуття права власності за договором чи іншим правочином. Момент виникнення права власності у набувача за договором.
- •13. Набуття права власності на безхазяйну річ.
- •14. Набуття права власності на бездоглядну домашню тварину.
- •16. Скарб.
- •17. Набувальна давність
- •26. Поняття спільної власності
- •27.Право спільної часткової власності
- •28. Право спільної сумісної власності
- •29.Підстави припинення права спільної сумісної та часткової власності
- •30.Поняття захисту права власності
- •32.Витребування майна із чужого незаконного володіння
- •33.Вимоги про усунення порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.
- •41. Право господарського віддання та оперативного управління
- •35 Зобовяльно – правові способи захисту
- •36. Загальна характеристика речових прав на чуже майно
- •37Право володіння чужим майном
- •38.Право користування чужим майном – сервітут
- •39 Емфітевзис
- •40 Суперфіцій
- •41. Право господарського відання і право оперативного управління
3.Зміст права власності.
Зміст права власності в цілому включає такі елементи: І) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його);3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).
Концепція ЦК з цього питання, зафіксована у ст. 319, виходить з того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з 3 "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.
1. Право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ.У зв'язку з тим, що володіння буває законним - таким, що грунтується на законі, і незаконним - протиправним, іноді в літературі з цивільного права зазначають, що цей поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності1. Проте необхідно мати на увазі, що оскільки йдеться про право володіння, то воно завжди може бути тільки законним. Поняття "незаконне володіння" може застосовуватись тільки до фактичного володіння.
2. Право користування - це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі.Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (користування особистими речами, проживання в будинку, користування автомашиною тощо). Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних (надання речі в оренду і одержання відповідних прибутків). Слід зазначити, що свого часу у римському приватному праві право на одержання плодів і прибутків розглядалася як самостійна правомочність власника - jus fruendi. Проте з огляду на українську ш тіл і стичну традицію, можна (з деякою мірою умовності) вважати, що така можливість охоплюється правомочністю користування шляхом вчинення юридичних дій.
3. Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі.Визначення фактичної долі речі полягає в можливості зміни її фізичної суті аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ.
Варто звернути увагу на те, що розпорядження річчю полягає в передачі права власності, одержання плодів і прибутків (наприклад, надання речі в найом), тому його іноді оцінюють як реалізацію права розпорядження. Проте передаючи річ в найом, власник не має на увазі передачу права власності. Він передає річ лише у тимчасове користування. Його право власності на річ не припиняється, а реалізується шляхом використання можливості лише тимчасової передачі речі за плату іншій особі. Отже, одержання плодів, доходів, прибутків не може розглядатися як будь-який різновид права розпорядження речами. Як зазначалося, у сукупності 3 правомочності власника утворюють класичну для українського цивільного права "тріаду", що характеризує право власності в суб'єктивному сенсі.Слід, однак, зазначити, що таке тлумачення змісту (визначення переліку елементів) права власності не є досконалим з 2 позицій.Перша з них полягає в тому, що визначення змісту права власності проводиться без врахування загального тлумачення суб'єктивного цивільного права як такого, що включає 3 правомочності* 1) право на власні дії (поведінку); 2) право вимагати певних дій від інших осіб; 3) право звернутися за захистом у випадку порушення права.Не важко помітити, що всі елементи традиційної "тріади права власності" практично повною мірою стосуються лише першої правомочності суб'єктивного цивільного права - права на власну поведінку. Такий акцент виглядає достатньо природним, оскільки у багатьох випадках саме поведінка власника дозволяє йому реалізувати його право власності. Звісно, не заперечується, що при цьому власник може вимагати, щоб інші особи не порушували право власності, а також має право звернутися до відповідних органів за захистом порушеного права. Але ці вимоги вже розглядаються як такі, що стосуються, головним чином, тієї чи іншої правомочності: порушення права володіння, порушення права користування, порушення права розпорядження.