41. Право господарського віддання та оперативного управління

Однією із форм правового режиму майна, закріпленого за суб’єктом підприємництва, є право господарського відання.

Право господарського відання — правова форма, що згідно з ч. 1 ст. 136 ГК застосовується для встановлення правового режиму майна, закріпленого лише за суб’єктом підприємництва. Право господарського відання — це речове право суб’єкта підприємництва, який, так само як і власник, володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним майном. Проте, якщо зазначені повноваження власника носять абсолютний характер, то суб’єкт підприємництва, за яким майно закріплене власником (уповноваженим власником органом) на праві господарського відання, обмежений у здійсненні повноваження розпоряджатися окремими видами майна, яке (повноваження) він може реалізувати лише за згодою власника. Випадки одержання такої згоди передбачені ГК та іншими законами.

Власник майна, закріпленого за суб’єктом господарювання, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна. Згідно з ч. З ст. 136 ГК право господарського відання захищається за допомогою тих же положень закону, що і право власності. Важливе значення для захисту права господарсько­го відання має вказівка закону (ч. 2 ст. 136 ГК) на те, що суб’єкт підприємництва, який здійснює господарювання на основі права господарського відання, є підприємством.

Право господарського відання можна визначити як право юридичних осіб, що здійснюють підприємницьку господарську діяльність, тобто є суб’єктами підприємництва, похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпорядження окремими видами майна згодою власника (уповноваженого органу).

Право оперативного управління — це речове право суб’єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК). Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить (ч. 4 ст. 77 ГК).

35 Зобовяльно – правові способи захисту

Зобов'язально-правові засоби захисту права власності спрямовані, переважно, не на безпосереднє, а на побічне відновлення речового права, внаслідок виконання певного зобов'язання. Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на Договорах, але можуть ґрунтуватись і на позадоговірних зобов'язаннях. До зобов'язально-правових позовів належать позови: про визнання правочинів недійсними; відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору; повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення); повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та ін.

У договірних зобов'язаннях уповноважена особа (кредитор) може захистити свої цивільні права та інтереси шляхом: примусу боржника виконати обов'язок у натурі, у тому числі передати кредиторові майно у власність; розірвання договору; застосування мір відповідальності; застосування інших заходів, передбачених договором або законом (напр., повернення сторонам майна, переданого ними на виконання договору, повернення майна, переданого власником в орендне чи інше тимчасове користування). Захист права власності у зобов'язальних правовідносинах може мати місце лише тоді, коли їх об'єктом є майно, належне учасникам цих правовідносин на праві власності.

Такими є всі договори, що забезпечують перехід права власності від однієї сторони до іншої (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо), перехід майна у тимчасове користування, для зберігання (договори майнового найму, схову та ін.), створення нового майна (договори підряду).