2.2. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Серед справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, особливе місце займають справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (статті 242-245 ЦПК України).

Набуття повної цивільної дієздатності фізичної особи пов'язане із досягненням нею вісімнадцяти років (повноліття) або моментом реєстрації шлюбу (у разі реєстрації шлюбу фізичною особою, яка не досягла повноліття).

Однак за законом повна дієздатність може не лише надуватися фізичною особою, а й надаватися їй відповідними державними органами. Надана фізичній особі повна цивільна дієздатність по­ширюється на усі цивільні права та обов'язки.

Встановлення можливості надання фізичній особі повної цивіль­ної дієздатності пов'язане, насамперед, з гарантіями забезпечення інтересів неповнолітніх, розвитком їх здібностей і навичок в тру­довій діяльності, турботою про розвиток цивілізованих відносин в умовах громадянського суспільства.

Виходячи із змісту ст. 35 ЦК України, повна цивільна дієздат­ність може бути надана:

1) фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;

2) неповнолітній фізичній особі, яка записана матір'ю або бать­ком дитини;

3) фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає за­йматися підприємницькою діяльністю. За такою підставою повна цивільна дієздатність може бути надана тільки за наявності пись­мової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або ор­гану опіки та піклування, тобто вирішення питання про надання повної цивільної дієздатності у такому випадку не підпадає під юрисдикцію суду. У цьому разі повна цивільна дієздатність набу-вається неповнолітньою особою з моменту державної реєстрації її як підприємця.

284

Отже, випадків надання повної цивільної дієздатності фізичній особі раніше чотирнадцяти років, законодавець не передбачає. У разі вирішення питання про надання фізичній особі повної ци­вільної дієздатності у зв'язку з роботою за трудовим договором чи бажанням займатися підприємницькою діяльністю, обов'язковою вимогою закону є досягнення нею шістнадцятирічного віку. Вихо­дячи із змісту ст. 35 ЦК України, раніше шістнадцяти років повна цивільна дієздатність може бути надана лише особі, яка записана матір'ю чи батьком дитини (з чотирнадцятирічного віку). В той же час ЦПК України (ст. 242) надає право звернення до суду для ви­рішення такого питання тільки неповнолітній особі, яка досягла шістнадцятирічного віку.

Надання повної цивільної дієздатності проводиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи та письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦК України).

Таким чином, за відсутності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника на надання неповнолітній особі, яка досягла шіст­надцяти років, повної цивільної дієздатності така особа може по­дати відповідну заяву до суду за місцем її проживання.

Закон не висуває особливих вимог до змісту заяви про надання повної цивільної дієздатності. Відповідно до ст. 243 ЦПК України в ній повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

Розгляд такої категорії цивільних справ проводиться за загаль­ними правилами цивільного судочинства за участю заявника, од­ного або обох батьків (усиновлювачів) чи піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Відповідно до ст. 244 ЦПК України при розгляді справи обов'язковою є лише участь представників органів опіки та піклування.

Розглянувши по суті заяву про надання неповнолітній особі пов­ної цивільної дієздатності, суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.

Якщо заявлена вимога задовольняється, неповнолітня особа отри­мує повну цивільну дієздатність після набрання рішенням суду законної сили. В цьому ж випадку таке рішення надсилається ор­ганові опіки та піклування (ст. 245 ЦПК України).

2852.3. Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Відсутність фізичної особи або відомостей про неї в місці її по­стійного проживання (перебування) протягом тривалого часу по­роджує правову непевність. Це пов'язане, насамперед, з невизна­ченістю прав та обов'язків осіб, які знаходяться з відсутньою осо­бою в певних правовідносинах, а також невизначеністю долі її майна. Для подолання цієї ситуації законодавством передбачений механізм визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою за наявності відповідних підстав.

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ч. 1 ст. 43 ЦК України).

Обчислення річного строку починається з наступного дня після отримання останніх відомостей про місце перебування відсутньої особи. Якщо неможливо вірогідно встановити день отримання та­ких відомостей, то початком строку безвісної відсутності буде пер­ше число місяця, що іде за тим, у якому були одержані останні відомості, а в разі неможливості встановлення і цього місяця - пер­ше січня наступного року.

За загальним правилом померлою особа може бути оголошена судом у випадку, коли в місці її постійного проживання відсутні відомості про місце її перебування протягом трьох років. Порядок обчислення трирічного строку співпадає з порядком обчислення строку при визнанні фізичної особи безвісно відсутньою.

Однак, якщо особа пропала безвісті за обставин, що загрожува­ли їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певно­го нещасного випадку, її можна оголосити померлою через шість місяців. Перебіг цього строку розпочинається з наступного дня після настання нещасного випадку або обставин, що загрожували особі смертю.

Фізична особа, яка пропала безвісті у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. За наявності підстав і з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але, у всякому разі, не раніше спливу шести місяців.

286

Для цієї категорії справ цивільним процесуальним законодав­ством визначена альтернативна територіальна підсудність.

Так, відповідно до ст. 246 ЦПК України, заява про визнання фізич­ної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою може бути подана за вибором заявника до одного з таких судів:

- за місцем власного проживання;

- за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізич­ної особи, місцеперебування якої невідоме;

- за місцезнаходженням майна цієї особи.

До змісту заяви про визнання фізичної особи безвісно відсут­ньою або оголошення її померлою висуваються особливі вимоги, зокрема у ній обов'язково повинно бути зазначено:

- для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою;

- обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 247 ЦПК України).

Під час провадження у справі до судового розгляду суд здійснює такі дії:

1) встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме;

2) надсилає запити у відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, ор­гани внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме;

3) вживає заходів через органи опіки та піклування щодо вста­новлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено (ст. 248 ЦПК України).

Суд, у складі одного судді і двох народних засідателів, розгля­дає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання закон­ної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвіс­ти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави

287припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її віро­гідної смерті (ч. З ст. 46 ЦК України).

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізич­ної особи померлою суд надсилає його відповідному органу дер­жавної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. У населених пунктах, де немає нотаріуса, рішення надсилається відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріаль­ного архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

Визнання особи в судовому порядку безвісно відсутньою або оголошення її померлою базується на припущеннях, тому поява фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголо­шено померлою, спростовує ці припущення і є підставою для ска­сування таких рішень.

Відповідно до ст. 250 ЦПК України, у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або надходження відомостей про місцепе­ребування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заява про скасування такого рішення суду може бути подана особою, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, чи іншою заінтересованою особою.

Після винесення рішення про скасування оголошення фізичної особи померлою, копія його надсилається відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання акто­вого запису про смерть.