§ 2. Порушення наКазного провадЖення

Можливість розгляду справи в порядку наказного провадження залежить від об'єктивної і суб'єктивної умов.

Об'єктивною умовою є зміст вимоги, за якою може бути вида­ний судовий наказ. Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦПК України такими є вимоги:

1) що ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. У порядку наказного провадження може розглядатися вимога, що ґрунтується на будь-якому дійсному правочині, вчиненому у пись­мовій формі, в тому числі посвідченому нотаріально. Разом з тим, суддя повинен переконатися, що: правочин оформлений відповідно до вимог закону; пред'явлений документ є оригіналом і підтверджує безспірне право кредитора; в поданому документі чітко зазначено суму грошової вимоги або ознаки майна, яке витребується; вимога була заявлена протягом терміну позовної давності;

2) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Для отримання судового наказу за такою вимогою необхідно подати до суду документи, які безспірно під­тверджують заборгованість роботодавця;

3) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. В разі пред'явлення такої вимоги до суду необхідно надати документи, що свідчать про вжиті розшукові заходи і розрахунок відповідних витрат.

Перелік вимог, за якими може порушуватися наказне провад­ження не є вичерпним, оскільки за ч. 2 ст. 96 ЦПК України судо­вий наказ може бути видано і в інших випадках, встановлених за­коном. Однак, якщо законодавець дійсно прагне спростити порядок розгляду окремих категорій цивільних справ, необхідно вказаний перелік розглядати як вичерпний. Крім того, відкритість цього пе­реліку може викликати певні труднощі в судовій практиці¹. Безпе­речно, в майбутньому на підставі узагальнення правозастосовчої практики по окремих категоріях справ до цього переліку будуть включені й інші вимоги. Про це свідчить досвід країн, в цивільному процесі яких було запроваджено процедуру наказного провадження.

Див.: Свідерська М. Порівняльна характеристика судового наказу, судо­вого рішення та виконавчого напису нотаріуса // Підприємництво, господар­ство і право- 2005- № 3 - С. 119.

271Суб'єктивною умовою розгляду справи наказного провадження є воля особи, якій належить право вимоги, тобто кредитора. Коли кредитор вважає, що боржник не може пред'явити обгрунтовані заперечення проти заявлених вимог та з наданих письмових дока­зів безспірно вбачається право вимоги, він може звертатися із за­явою про порушення наказного провадження. Якщо ж, на думку кредитора, справа вимагає складної юридичної оцінки, він може подати до суду позовну заяву.

Отже, наказне провадження порушується лише у разі подачі за­явником до суду першої інстанції письмової заяви про видачу су­дового наказу. Ця заява подається за загальними правилами під­судності.

Законом встановлені певні вимоги, яким має відповідати заява про видачу судового наказу. Така заява подається в письмовій фор­мі та у ній обов'язково повинно бути зазначено: 1) найменування суду, в який подається заява; 2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони грунтуються; 4) вартість майна у разі його витребування; 5) пере­лік документів, що додаються до заяви.

Заява про видачу судового наказу підписується заявником або його представником. Якщо заява подається представником заявни­ка, до неї потрібно додати документ, що підтверджує його повно­важення. Разом із заявою необхідно подавати її копії та копії дода­них до неї документів відповідно до кількості боржників.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судо­вий збір у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовною заявою (ч. 1 ст. 99 ЦПК України), а також оплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Сплата вказаних платежів підтверд­жується відповідними квитанціями.

Слід мати на увазі, що при відмові в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. Проте, у разі пред'яв­лення ним позову до боржника, ця сума зараховується до суми судо­вого збору, встановленої за позовну заяву (ч. 2 ст. 99 ЦПК України).

Приймаючи заяву про видачу судового наказу, суддя повинен перевірити: чи відповідає вона за формою і змістом вимогам про-

272

цесуального законодавства, чи сплачено судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також чи не має підстав для відмови у прийнятті цієї заяви.

У випадку, коли заява буде подана без дотримання всіх вимог, суд залишає її без руху і надає заявнику строк для усунення недо­ліків. Якщо заявник у встановлений строк виправить форму і зміст заяви, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, заява вва­жається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше за­ява вважається неподаною і повертається заявнику (частини 1, 2 ст. 121 ЦПК України). Повернення заяви у такому разі не є пере­шкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 101 ЦПК України).

Відповідно до ст. 100 ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 ЦПК України;

2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Про відмову у прийнятті заяви суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Проте заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку (ч. 2 ст. 101 ЦПК У країни).