§ 3. Види позовів

Класифікація позовів здійснюється за різними підставами. Тра­диційно їх поділяють залежно від процесуальної мети на: 1) позо­ви про присудження; 2) позови про визнання; 3) перетворювальні позови.

Найпоширенішими із вказаних видів є позови про присудження. В них позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити пев­ну дію, яка відповідає його матеріально-правовому обов'язку пе­ред позивачем (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії (наприклад, припинити будівництво). Позови, в яких від відповідача вимага­ється утриматися від певної дії (діяльності), називаються ще позо­вами про заборону. Але їх не слід виділяти окремо, адже вони є різновидом позовів про присудження.

Характерною рисою позовів про присудження є те, що вони спрямовані на захист порушеного суб'єктивного матеріального права, тому після їх задоволення до особи можуть бути застосова­ні заходи примусового виконання відповідного обов'язку.

У позовах про визнання (про підтвердження) позивач просить суд визначити його взаємовідносини з відповідачем і встановити, якими мають бути їх права та обов'язки відносно один одного. Звертаючись з позовом про визнання, особа прагне захистити своє суб'єктивне право не від порушення, а від оспорювання чи неви-

Див.: Добровольский А. А., Иванова С. А. Основные проблемы исковой формы защиты права.- М., 1979,- С. 17; Гурвич М. А. Учение об иске.-М.-Л., 1948.-С. 5.

181знання. Рішення суду за таким позовом стосується встановлення наявності або відсутності певних прав. За позовом про визнання не вимагається примусити відповідача виконати певний обов'язок, адже для захисту суб'єктивного права достатньо задоволення су­дом позову.

Позови про визнання поділяються на позитивні та негативні. Позитивні позови про визнання спрямовані на встановлення наяв­ності певних правовідносин (наприклад, позов про визнання права власності на певну річ), а негативні - їх відсутності (наприклад, позов про визнання правочину недійсним).

Деякі науковці, крім вказаних вище видів позовів, виділяють ще перетворювальні (конститутивні) позови. Ці позови мають міс­це в тому разі, коли позивач вимагає від суду перетворити вже іс­нуючі правовідносини між ним і відповідачем, а саме змінити їх чи припинити. Такі позови випливають із суб'єктивного права особи в односторонньому порядку змінювати або припиняти певні правовідносини. Проте в окремих випадках, передбачених норма­ми матеріального права, вказане право уповноважена особа може здійснити самостійно без сторонньої допомоги. В такому разі звер­татися з позовом до суду не потрібно (наприклад, за ст. 1008 ЦК України довіритель або повірений можуть у будь-який час відмо­витись від договору доручення). В інших випадках скористатися правом припинити чи змінити правовідносини в односторонньому порядку уповноважена особа може лише під контролем суду, тому для його реалізації необхідно пред'явити перетворювальний позов (наприклад, відповідно до ст. 755 ЦК України договір довічного утримання на вимогу набувача може бути розірваний за рішенням суду).

Наявність судової процедури зміни чи припинення правовідно­син дозволяє забезпечити захист прав та інтересів всіх учасників правовідносин, оскільки є гарантією відповідності односторонньо­го волевиявлення особи положенням законодавства.

Вирішення судом перетворювального позову може спричинити виникнення нових правовідносин. Так, внаслідок поділу майна, яке було спільною сумісною власністю, у кожного із власників ви­никає право індивідуальної (особистої) власності на виділене йому майно або виникає право спільної часткової власності. Перетво­рювальні позови можуть також бути спрямовані на деталізацію змісту існуючих правовідносин, адже суд наділений широкими

182

повноваженнями щодо вирішення питань, прямо не урегульованих законом. Так, на розсуд суду вирішується питання про встанов­лення розміру аліментів (наприклад, статті 80, 205, 272 СК України), в окремих випадках про розподіл спадщини (ст. 1241 ЦК України) тощо.

Перетворювачьні позови залежно від їх спрямованості поділя­ють на:

1) позови про зміну правовідносин (наприклад, про виділ част­ки в спільній власності);

2) позови про припинення правовідносин (наприклад, про розі­рвання договору).

У літературі висловлювались заперечення з приводу виділення перетворювальних позовів як окремого виду. Обгрунтування такої позиції в основному зводилось до того, що вони можуть бути від­несені до позовів про визнання або про присудження. Як правильно зазначає М. Й. Штефан, це питання є суто теоретичним і для прак­тики не має ніякого значення¹. Однак зміна і припинення право­відносин є одним із способів захисту прав, свобод і інтересів (ст. 16 ЦК України), і тому, на наш погляд, виділення перетворювальних позовів є цілком виправданим.

Існують й інші класифікації позовів. Важливе практичне зна­чення має поділ позовів за характером спірного матеріального правовідношення (так званим матеріально-правовим критерієм) на: цивільні, сімейні, трудові, земельні та інші. При цьому позови в межах кожної з груп можуть бути поділені на різновиди за інституціональним підходом. Так, в межах позовів, що виника­ють з цивільних правовідносин, можна виділити позови про за­хист особистих немайнових прав, про відшкодування шкоди, про розірвання договору, про визнання договору недійсним, про за­стосування наслідків недійсності правочину тощо. Дана систе­матизація позовів дозволяє здійснювати узагальнення судової практики, вести профілактику правопорушень, а також визначати прогалини законодавства і напрямки їх усунення в процесі зако­нотворчості чи тлумачення норм права вищими судовими інстан­ціями.

¹ Див.: Штефан М. Й. Цивільне процесуальне право України.- К.: Ін Юре, 2005.-С. 329.

183