§ 2. Цивільна юрисдикція суду. Наслідки порушення правил підвідомчості цивільних справ

Повноваження судів здійснювати правосуддя по тих чи інших цивільних справах встановлюються також за допомогою цивільної юрисдикції.

Цивільна юрисдикція суду визначається колом цивільних справ, які ним можуть бути розглянуті і вирішені.

Цивільна юрисдикція суду є обов'язковою умовою правосуддя, оскільки забезпечує чітке функціонування судової влади, а отже, і правильність розгляду та вирішення цивільних справ.

Суддя, приймаючи позовну заяву або заяву, повинен перевірити: чи може суд розглядати таку справу, тобто чи підпадає розгляд такої справи під його юрисдикцію.

Якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, суддя має відмовити у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України).

У разі виявлення непідвідомчості справи в ході її розгляду суд своєю ухвалою закриває по ній провадження (п. 1 ст. 205 ЦПК України). На тій же підставі вищестоящі суди зобов'язані скасу­вати рішення нижчестояіцих судів і закрити провадження у справі (ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 340 ЦПК України).

Зміст цивільної юрисдикції суду визначають цивільно-проце­суальні норми, що містяться в різних нормативно-правових актах. Компетенція суду щодо розгляду цивільних справ закріплюється не лише в нормах процесуального законодавства, а й матеріального (ЦК України, СК України, КЗпП України, ЗК України тощо).

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивіль­них, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ

95проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд також інших справ за правилами цивільного судочинства.

При цьому не допускається об'єднання в одне провадження ви­мог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинст­ва, якщо інше не встановлено законом (ст. 16 ЦПК України).

Жоден нормативно-правовий акт не встановлює повного пере­ліку справ, розгляд яких складає цивільну юрисдикцію суду. Од­нак законодавець інколи визначає невичерпні переліки таких справ (наприклад, справи наказного та окремого провадження, передба­чені статтями 96, 234 ЦПК України). Це пояснюється тим, що пе­рерахувати в одній або декількох статтях ЦПК України всі підві­домчі суду справи неможливо через їх кількісну й якісну розмаї­тість. Отже, для наочності потрібно виділити приблизний перелік таких цивільних справ.

§ 3. Підвідомчість окремих Категорій цивільних справ суду

3.1. Підвідомчість справ, що виникають з цивільних правовідносин

Цивільна юрисдикція суду поширюється на розгляд справ з приводу різноманітних цивільних правовідносин. Так, у встанов­лених законом випадках суд може:

- визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди (ч. З ст. 23 ЦК України);

- надати повну цивільну дієздатність фізичній особі у разі від­сутності на це згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ч. 2 ст. 35 ЦК України);

- обмежити цивільну дієздатність фізичної особи (ст. 36 ЦК України), визнати її недієздатною (ст. 39 ЦК України), а також по­новити дієздатність фізичної особи (статті 38, 42 ЦК України);

- визнати фізичну особу безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК Ук­раїни), оголосити її померлою (ст. 46 ЦК України);

- встановити опіку або піклування над фізичною особою (ст. 60 ЦК України);

- визнати правочин дійсним (наприклад, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 ЦК України) або недійсним (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України тощо);

96

- захистити гідність та честь фізичної особи (ч. З ст. 297 ЦК України) або її ділову репутацію (ч. 2 ст. 299 ЦК України);

- встановити незаконність набуття права власності (ч. 2 ст. 238 ЦК України);

- визнати за особою право власності (ч. 4 ст. 331, ст. 376, ст. 392 ЦК України), зокрема за набувальною давністю (ч. 4 ст. 344 ЦК України);

- припинити право власності (ст. 365, 378 ЦК України);

- встановити частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності (ч. 2 ст. 370 ЦК України);

- встановити сервітут (ст. 402 ЦК України) або припинити його (ст. 406 ЦК України);

- розірвати договір (статті 755, 825 ЦК України та ін.);

- покласти обов'язок відшкодування шкоди (ч. 2 ст. 1171, ст. 1186 ЦК України); визначити частку, в якій потрібно відшко­довувати шкоду (ч. 4 ст. 1178, статті 1181, 1182, ч. 2 ст. 1190 ЦК України); збільшити (ст. 1208 ЦК України) або зменшити розмір відшкодування (ст. 1193 ЦК України);

- визнати спадщину відумерлою (ст. 1277 ЦК України) тощо.