§ 1. Поняття та значення процесуального представництва

Цивільне процесуальне законодавство України (ст. 38 ЦПК України) надає право сторонам, третім особам, особам, які відпо­відно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявникам та іншим заінтересованим особам в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) брати участь у цивільній справі особисто або через представника. При цьому особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій самій справі представника.

Інколи фізичні особи не бажають або не можуть особисто брати участь у розгляді цивільної справи. В таких випадках вони мають право доручити вчиняти процесуальні дії від їх імені іншим осо­бам - представникам.

Деякі фізичні особи, майнові і особисті немайнові права, свобо­ди та інтереси яких потребують судового захисту, не наділені від­повідною цивільною процесуальною дієздатністю і внаслідок цього в будь-якому разі не можуть особисто брати участь у цивільній справі. Права, свободи і інтереси таких осіб (малолітніх, неповно­літніх, недієздатних, а також осіб, цивільна дієздатність яких об­межена, та ін.) захищають їх законні представники (ст. 39 ЦПК України).

Юридичних осіб у цивільному процесі представляють їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (ч. З ст. 38 ЦПК України).

Через представника відповідних органів державної влади в ме­жах їх компетенції реалізує свої процесуальні права та обов'язки держава (ч. 4 ст. 38 ЦПК України).

Процесуальне представництво можливе у будь-якій справі, що розглядається судом у порядку цивільного судочинства, на всіх стадіях його розвитку.

Отже, представництво в цивільному процесі - це процесуаль­на діяльність особи (представника) у межах наданих їй повнова­жень, спрямована на захист суб'єктивних прав, свобод та інтересів

62

іншої особи, яка бере участь у справі, від імені та в інтересах останньої.

Представник бере участь у цивільній справі від імені і в інтере­сах іншої особи, здійснює процесуальні дії в межах наданих нею, або в окремих випадках законом, повноважень.

Правовідносини, що складаються між представником і особою, яку він представляє (довірителем), та між представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. Правовід­носини між представником і довірителем с в основному матеріаль­но-правовими, оскільки базуються на договорі доручення, трудо­вому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві в громадській організації, факті родинних зв'язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права тощо. Проце­суально-правові відносини між ними складаються у зв'язку з ви­значенням і оформленням процесуальних повноважень представ­ника (статті 42, 44 ЦПК України). Правовідносини між представ­ником і судом у цивільному процесі регулюються лише нормами цивільного процесуального права і є процесуально-правовими .

Представниками в цивільному процесі можуть бути:

1) адвокат (ч. 1 ст. 40 ЦПК України). Наявність адвокатури для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах передба­чена ст. 59 Конституції України, а організація і порядок її діяльності визначаються Законом України від 19 грудня 1992 р. «Про адвока­туру» та іншими нормативними актами;

2) один із співучасників за дорученням інших співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ч. З ст. 32 ЦПК України). В такому разі особа буде суміщати правове поло­ження сторони (позивача чи відповідача) і процесуального пред­ставника іншого співучасника;

3) батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші визна­чені законом особи, які виступають як законні представники (ст. 39 ЦПК України);

4) уповноважений на представництво в суді керівник юридич­ної особи (п. 2 ч. 1 ст. 42 ЦПК України);

5) будь-яка інша особи, яка досягла вісімнадцяти років, має ци­вільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повнова­ження на здійснення представництва в суді (ч. 1 ст. 40 ЦПК України).

¹ Див.: Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник.- Вид. друге, пере-роб. та доп.- К.: Ін Юре, 2001.- С. 146.

63Проте цивільно-процесуальне законодавство встановлює і певні заборони щодо участі у цивільних справах в якості представників.

Так, одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК України). Навіть у разі відмови особи від наданих їй повноважень представника, вона не може бути у цій самій справі представником іншої сторони (ч. 5 ст. 44 ЦПК України).

Не можуть бути процесуальними представниками особи, над якими встановлена опіка чи піклування, малолітні та неповнолітні, оскільки необхідною умовою правосуб'єктності представника є наявність у нього повної цивільної процесуальної дієздатності.

На забезпечення законності спрямоване правило, встановлене ч. 2 ст. 41 ЦПК України, що забороняє суддям, слідчим і прокурорам виконувати обов'язки представника у цивільному процесі, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні пред­ставники.

ЦПК України (ч. 1 ст. 41) прямо закріплює заборону процесуаль­ного сумісництва: не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, пере­кладач, експерт, спеціаліст, свідок.