§ 3. Підсудність судам України цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча 6 одна із сторін проживає за кордоном

Норми, що розподіляють компетенцію між судами різних дер­жав по розгляду цивільних справ у спорах, в яких беруть участь іноземці, а також у спорах, в яких хоча б одна із сторін проживає за кордоном, містяться в міжнародних конвенціях (наприклад, Конвенції держав-учасниць СНД про правову допомогу й правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 жовт­ня 2002 р.) і в двосторонніх договорах України (Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах від ЗО січня 2002 p., Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 27 березня 2003 p., Дого­вір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Респу­блікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних спра­вах від 13 жовтня 2003 р. тощо).

Зокрема, відповідно до ст. 20 Договору між Україною та Респу­блікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивіль­них та кримінальних справах, у випадку, коли даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб вони компе­тентні, у разі, коли на території цієї Договірної Сторони розта­шований орган управління, представництво або філіал юридичної особи.

373Суди Договірних Сторін розглядають справи також в інших ви­падках, якщо про це є письмова угода сторін. При цьому не може бути змінена угодою сторін виключна компетенція судів.

Такі правила не поширюються на справи про відшкодування шкоди (ст. 32), спадкування (ст. 36) та ін. Крім того, цей Договір встановлює особливості компетенції судів щодо розгляду і вирі­шення справ про обмеження дієздатності або визнання особи не­дієздатною (ст. 22), визнання безвісно відсутнім, оголошення по­мерлим та встановлення факту смерті (ст. 23), розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним (ст. 26), усиновлення (ст. 28) тощо.

Наприклад, при обмеженні дієздатності особи або визнанні її недієздатною застосовується законодавство та компетентними є установи Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа; у справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті компетентними є установи юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми відомостями була живою; при усиновленні застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадяни­ном якої є усиновлюваний під час подання заяви.

У справах із зобов 'язань про відшкодування шкоди, крім тих, які випливають з договорів та інших правомірних дій, компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мали місце дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Потерпілий може подати позов також до суду Договірної Сторони, на території якої має місце проживання відповідач.

Щодо справ про розірвання шлюбу, то в такому разі застосову­ється те законодавство і є компетентними ті установи Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було на момент подання відповідної заяви. Якщо подружжя має місце проживання на тери­торії другої Договірної Сторони, компетентними є також установи цієї Договірної Сторони. У випадку, коли на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони і один з них проживає на території однієї, а другий - на території іншої Договірної Сторони, тоді компетентними є установи обох Договір­них Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави.

У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується зако­нодавство Договірної Сторони, яке застосовувалось при укладенні

374

шлюбу, при цьому компетенція судів визначається відповідно до вищевказаних умов.

У разі порушення провадження по справі між: тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах у судах обох Договірних Сторін, що наділені відповідною компетенцією, суд, який порушив справу пізніше, має припинити провадження.

Якщо цивільна справа по спору, в якому беруть участь іноземці, а також по спору, в якому хоча б одна із сторін проживає за кор­доном, буде розглядатися в судах України, то відповідно до ст. 414 ЦПК України її підсудність, визначається законами України.