§ 2. Передумови і підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необ­хідна наявність комплексу обставин, без яких вони не відбудуться. До них належать: 1) норми цивільного процесуального права;

312) цивільна процесуальна правосуб'єктність; 3) процесуальні юри­дичні факти. Перші дві обставини (норми цивільного процесу­ального права і цивільна процесуальна правосуб'єктність) прийня­то називати передумовами виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Процесуальні юридичні факти (подання позовної заяви, закінчення процесуального строку, подання скарги у зв'язку з винятковими обставинами тощо) відносять до підстав виник­нення цивільних процесуальних правовідносин. Будь-яке цивільне процесуальне правовідношення має свої передумови і певну під­ставу.

Норми цивільного процесуального права - це загальні правила поведінки, встановлені для суду та інших учасників цивільного процесу.

Цивільні процесуальні норми встановлюють межі поведінки не одного конкретного суб'єкта, а всіх, хто звертається до суду і є учасником цивільного процесу. Для виникнення будь-якого ци­вільного процесуального правовідношення, норма, яка його врегу­льовує, є необхідною. За відсутності відповідної правової норми про можливість участі особи як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин, такі відносини виникнути не можуть. Наприклад, судовий наказ не видається з приводу вимог, не передбачених у ст. 96 ЦПК України чи іншому законі; особи, які не брали участі у справі, якщо суд не вирішив питання про їх права та обов'язки, не мають права оскаржити у касаційному порядку рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду (ч. 1 ст. 324 ЦПК України).

Наступною передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є цивільна процесуальна правосуб'єктність -встановлена законом можливість особи виступати суб'єктом цивіль­них процесуальних правовідносин.

Єдиної для всіх, абстрактної правосуб'єктності не існує. Для кожного із суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин вона визначена по-різному, тобто є специфічною.

Зміст цивільної процесуальної правосуб'єктності складають два невід'ємних елементи: 1) цивільна процесуальна правоздатність; 2) цивільна процесуальна дієздатність.

Відповідно до ст. 28 ЦПК України цивільною процесуальною правоздатністю є здатність мати цивільні процесуальні права та

32

обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи. Нею наділені всі фізичні і юридичні особи.

Для того, щоб виступати в якості інших учасників цивільного процесу (крім сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи), потрібно відповідати додатковим .вимогам, встановле­ним законом. Так, правосуб'єктність суду, визначена Конститу­цією України, ЦПК України, законами України «Про судоустрій України» і «Про статус суддів», іншими нормативно-правовими актами.

Можна також зазначити, що цивільна процесуальна право­суб'єктність спеціаліста визначається володінням ним спеціальни­ми знаннями та навичками застосування технічних засобів (ст. 54 ЦПК України); перекладача - знанням відповідної мови або техні­ки спілкування з глухими, німими чи глухонімими (ст. 55 ЦПК України) і т. д.

Цивільна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обо­в'язки в суді (ст. 29 ЦПК України), її мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Цивільна проце­суальна дієздатність набувається також особою, яка не досягла повноліття, у разі реєстрації шлюбу (з моменту його реєстрації), та у випадку її надання у порядку, встановленому статтями 242-245 ЦПК України.

Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти ро­ків, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представ­ника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Крім зазначених передумов, для виникнення цивільних проце­суальних правовідносин необхідні підстави, якими є процесуальні юридичні факти - певні обставини, закріплені в процесуальних нормах, на основі яких виникають, змінюються чи припиняються цивільні процесуальні правовідносини.

Наприклад, особа, права якої порушено, має цивільно-процесу­альну правосуб'єктність; норми законодавства гарантують захист її прав у конкретній ситуації, закріплюють правила звернення до суду за захистом порушених прав; однак вона не звертається до суду. В такому разі цивільні процесуальні правовідносини не ви­никають, адже немає визначеної підстави. Дії особи, права якої порушені (подання позовної заяви до суду), є юридичним фактом, який міг би бути підставою для виникнення таких правовідносин, оскільки на підставі відповідної заяви суддя відкриває проваджен­ня у цивільній справі.

Насамперед процесуальними юридичними фактами € дії суду та інших учасників процесу, що характеризуються своєю різнома­нітністю (подання особою позовної заяви до суду, прийняття позов­ної заяви і відкриття суддею провадження у цивільній справі, про­ведення попереднього судового засідання, призначення експерти­зи, подання зустрічної позовної заяви тощо). Лише в окремих випадках до процесуальних юридичних фактів відносять бездіяль­ність учасників цивільного процесу, тобто невиконання ними процесуальних обов'язків. Наслідком невиконання передбачених законом процесуальних обов'язків, як правило, є заходи процесуа­льного примусу (статті 90-94 ЦПК України).

Іноді до виникнення, зміни чи припинення цивільних проце­суальних правовідносин призводять і події, їх настання не ви­кликає процесуальних наслідків, однак є приводом для вчи­нення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Так, у разі смерті фізичної особи, яка є однією із сторін у справі, коли спірні правовідносини не допускають правонаступництва, факт смерті особи надає право судді постановити ухвалу про від­мову у відкритті провадження у справі (п. 5 ч. 2 ст. 122 ЦПК України).

Залежно від наявності обставин, з якими законодавець по­в'язує ті чи інші юридичні наслідки, виділяють прості та складні процесуальні юридичні факти. Частіше в цивільному процесі ма­ють місце складні юридичні факти. Наприклад, для виникнення процесуальних правовідносин між позивачем і судом першої ін­станції необхідно вчинити дві дії: позивач має подати позовну заяву у встановленій формі з дотриманням вимог щодо її змісту, а суддя прийняти заяву і відкрити провадження у справі. За наяв­ності лише однієї дії, процесуальний юридичний факт вважається простим (заміна неналежного відповідача, виклик до суду свідка тощо).

34