20. Ідея спорідненої праці г,с,Сковороди.

Григорій Сковорода (1722—1794), науку про людину вважав головною, найважливішою і найвищою з усіх наук. Не заперечуючи ролі й значення наукових і технічних досягнень, вважав найважливішою науку про умови та способи забезпечення щасливого життя, про людину та її щастя.

Особливий інтерес становить його концепція спорідненої праці. Сковорода чи не першим із вчених нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя на найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя — у вільній праці за покликанням. Думка про визначальну роль спорідненої праці у забезпеченні щасливого життя вперше набула загального принципу вирішення проблеми людського щастя і смислу людського буття.

Споріднену працю вважав джерелом людської шляхетності, справедливості. У праці він вбачав той чинник, який вирішально впливає на формування особистості, розвиває моральні почуття, волю, виховує сильний характер. Таку силу має тільки праця, коли люди працюють відповідно до своїх нахилів, «сродності». Праця, яка не відповідає сродності, не є корисною, а ще й шкідлива для суспільства. Щастя людині може принести тільки 1 посада, сходная. Вважав, що одним із критеріїв моралі повинна бути праця. Неробство, ледарство, дармоїдство - найбільше зло, яке заслуговує особливого осуду. Неробство призводить до падіння моралі, трагедії, є причиною злочинів, нещасть. Шлях указаний філософом- батьки і вихователі повинні виявити і розвинути природні задатки дітей, пізнати їх нахили, здібності, допомогти визначити своє покликання в праці. Результативним засобом підготовки вважав залучення їх до практичної діяльності. Одночасно слід виховувати в дітей працелюбство, презирливе ставлення до неробства, дармоїдства. Вважав людей праці як носіїв моральності.

21. Вимоги до особистісних і професійних якостей учителя у спадщині г.С. Сковороди

Г.С. Сковорода одним з перших в українській педагогічній думці звернувся до особистості вчителя. Найголовнішим обов'язком педагога він вважав виявлення й розвиток природних задатків своїх учнів, розкриття й розуміння внутрішнього світу кожної дитини та спрямування її діяльності в природовідповідному руслі.

Для успішного виконання свого обов'язку мислитель вважав, що учитель повинен відповідати таким вимогам:

1.бути людиною з народу;

2.мати відповідність нахилів, «сродность душі», педагогічній праці;

3.бути високоморальною людиною, прикладом для інших в усьому, постійно наглядати за душою;

4.бути інтелектуалом, добре знати не лише свій предмет та способи його найкращого викладання, але й саму людину, її сутність і природу як окремого й неповторного індивіда;

5.вміти володіти голосом та керувати емоціями, відчувати любов до своїх вихованців і повагу до їх особистості;

6.в учительській діяльності керуватися почуттям відповідальності перед Богом, перед собою та перед суспільством;

7.мати здатність переконливо володіти словом, яке має велику виховну силу.

У роздумах Сковороди знаходимо конкретні поради щодо врахування вікових та індивідуальних особливостей, самобутності кожного учня, його нахилів та здібностей, цінні зауваження щодо самоосвіти та самовдосконалення учителя. Проте найголовнішим все ж таки мислитель вважав відчуття в душі кожного, хто обрав цю професію, голосу внутрішнього поклику природних нахилів.

Та головне, що Г.С. Сковорода жив так, як навчав. Жодна з його думок не уникла практичного випробування й сама особа просвітителя була найкращим прикладом дієвості та сили тих ідей, що ними пропагувалися