17.Внесок Ломоносова в розробку структури та змісту навчально-виховного процесу в Московському університеті.

В пед. діяльності Ломоносова виділяють декілька етапів саме на 3 етапі і йде мова про Московський унів. В цей період Л. працює над рядом документів про середню та вищу освіту, які пізніше були названі документами педагогічної творчості вченого. В цей період він виступив з ідеєю про відкриття Московського унів з 3 факультетами(філософськ,мед,юрид),який почав функціонувати з 1755р. Викладання було рос мовою. Була створена група рос. професорів, прихильників національного просвітництва і демократичної пед.-ки. Вони стали авторами посібників для шкіл і домашніх учителів,авторами проектів шкільних реформ. Створили багато примірників з навч. літ. з багатьох галузей знань, загострювали питання морального, фізичного, розумового вихов. Маніфестом педагогічної думки другої пол..18ст.став колективний трактат професорів Московського університету під назвою «Спосіб навчання»(1771р), де було проголошено важливі дидактичні ідеї активності і та свідомості навчання. Великою заслугою ученого було те, що, згідно з його проектом, університет був безстановим, таким, що задовольняє потреби й різночинців(інтелігент недворянського походження) і навіть вільновідпущених(підневільний), звільненим від політичного нагляду. Ломоносов поставив перед університетом декілька завдань обєднання ідеєю служіння «на користь та славу Вітчизни»1)розвиток науки(іст, філософія, рос мова, грамат, право, мед)2)популяризація наукових знань(підготовка молодого покоління через університет). При університеті почала функціонувати гімназія

18. Організація навчально-виховного процесу у Харківському колегіумі.

Харків став потужним навчальним і науковим центром. Саме це спричинило відкриття в ньому різного типу освітніх закладів, серед яких чільне місце зайняв один із перших вищих навчальних закладів в Україні – Харківський колегіум. Харківський колегіум був заснований як слов’яно-латинська школа єпископом Єпіфанієм Тихорським у Бєлгороді в 1722 році. У 1726 був переведений до Харкова і в 1731 році отримав статус колегіуму. Створений за взірцем Києво-Могилянської академії, що обумовило схожість основних принципів управління, навчально-виховного процесу. Становленню колегіуму сприяла широка благодійна підтримка різних верств населення Слобідської України. До колегіуму приймали дітей усіх соціальних станів – козацтва, духовенства, городян. Наявність великого господарства давала можливість навчати і утримувати значну кількість учнів (у серед. 18 ст. – 400 учнів, на поч.. 19 ст. понад 800). Зміст навчальних програм був близьким до програм Києво-Могилянської академії та московського університету. У колегіумі вивчали слов’яно-руську, церковно-слов’янську, латинську, грецьку, староєврейську мови, історію, географію, основи математики, риторику, філософію та богослов’я. У 1768 при колегіумі почали діяти додаткові класи, освітня програма яких була зорієнтована на світські потреби. У них викладали німецьку та французьку мови, математику, інженерну справу, живопис, музику, архітектуру. З відкриттям Харківського університету (1805) учні колегіуму слухали природничі (ботаніку та фізику) та медичні університетські курси. Колегіум мав велику бібліотеку. У колегіумі був створений церковний хор. У Харківському колегіумі були відкриті спеціальні музичні класи, що мали забезпечити вищий рівень підготовки співаків та інструменталістів. Із вихованців музичних класів харківського колегіуму були організовані хор і оркестр спочатку під керівництвом М.Концевича, а потім – А. Веделя та Я. Цеха. Цей оркестр називався у Харкові класичним (від слова «класи»).він часто виступав поза стінами колегіуму. У колегіумі викладали Г.Сковорода (працював понад 10 років), І.Двігубський, С.Вітинський, Л.Кордет. З початку 19 ст. колегіум поступово почав втрачати своє значення і внаслідок церковних реформ, які проводив уряд Російської імперії, колегіум у 1841 остаточно перетворився на духовну семінарію. Але у 18 ст. – на поч. 19 ст. Харківський колегіум був другим за значенням після Києво-Могилянської академії навчальним та науковим центром в Україні, одним із провідних осередків формування української інтелігенції.

19.Просвітницько-педагогічна діяльність Г.С.Сковороди на Харківщині.В історії XVIII ст. одне з почесних місць займає культурно-громадська діяльність вихованця Києво-Могилянської академії, видатного українського мислителя, просвітителя і митця Г. С. Сковороди. Предметом наукових досліджень давно вже стала філософська та літературна спадщина Г. Сковороди, що знайшло відображення в українській історіографічній думці. Нащадок козацтва із с. Чорнух на Полтавщині завдяки талантам та знанням після закінчення чотирирічної початкової школи в рідному селі став студентом Києво-Могилянської академії. Він був справжнім шукачем істини, здатним жебракувати все життя, аби дістатися мудрості, й задля освіти та науки не зупинявся перед жодною небезпекою. Наполегливість допомогла здолати науку професорів Києво-Могилянської академії, здобути ґрунтовні знання з філософії, риторики та поетики, оволодіти декількома іноземними мовами. Сковорода двічі переривав навчання в академії (коли завдяки чудовому голосу став окрасою придворної капели цариці Єлизавети в Санкт-Петербурзі та коли в складі посольської місії перебував за кордоном, використавши цю можливість для набуття знань у відомих європейських університетах Віденському, Краківському). Офіційною педагогікою йому довелось займатись не так уже й багато: на посаді викладача поетики в Переяславському колегіумі, у Харківському колегіумі (1759 - 1769), де він читав поетику, грецьку мову, синтаксис, курс християнської моралі. Викладаючи в Харківському колегіумі, Сковорода написав свій “сковородинівський катехізис” (катехізис – релігійна книга, що містить стислий виклад догматів християнської віри в питаннях і відповідях), призначений для молодого шляхетства Харківської губернії. Знову через непорозуміння з керівництвом, як і в Переяславському колегіумі, влітку 1794 року Сковорода змушений був покинути колегіум. Він був непохитним у своїх поглядах, у своїй позиції до тодішніх порядків. В 1768 році Сковороду знову запросили викладати катехізис для дітей дворян у початкових класах того ж Харківського колегіуму. Він погодився, написав для нього власний курс лекцій, в яких торкається таких питань як щастя, світ, природа, вічність, бог, викладає свої етико-гуманістичні погляди. Але в 1769 році Сковорода остаточно залишає колегіум і з цього часу й до самої смерті Сковорода – мандрівний філософ, народний учитель-просвітитель.Основним принципом свого філософського вчення Сковорода проголосив систему самопізнання та самовиховання людини. Уже в перших своїх філософських творах ”Наркісс” та ”Книга Асхань” він розробляє тему пізнання людиною світу та самопізнання. Протягом 70-80-х років Сковорода створив діалоги-роздуми про щастя людини та її ставлення до релігії, до праці, до багатства.Поезія Сковороди – одна з визначних сторінок в історії укр.. літератури. Про глибоку обізнаність поета з римською літературою свідчать численні вірші, написані латинською мовою, а також переклади з Горація та Вергілія. Літературна творчість Сковороди багато в чому була новаторською (жанри байки, світської пісні, дружнього послання, особистої лірики), кількісно поетична спадщина поета невелика: збірка ”Сад Божественних песней” (30 оригінальних творів та 20 поезій і поет. перекладів).Підґрунтям його педагогічних поглядів стала філософія, відома під назвою теорії ”трьох світів ”. Відносно цієї теорії вся навколишня дійсність складається з трьох взаємопов’язаних світів: “світ великий ”, Макрокосм, Космос. Також цікаво Сковорода розкриває двонатурність світів. На філософії “трьох світів ” і “двох натур ” грунтуються основні педагогічні погляди Сковороди.Сковорода першим в українській філософії й педагогіці обґрунтував гуманістичний принцип природо відповідності виховання: розвиток людини, формування її особистості, зміст освіти, навчання і виховання мають підпорядковуватися природному потенціалу, який людина одержує від свого власного генофонду.