4. Мета і завдання виховання за я. А. Коменським

Основоположником сучасної наукової педагогіки вважається видатний чеський педагог Я. А. Коменський. Він один із перших у світі зробив спробу відшукати і привести до системи об'єктивні закономірності виховання і навчання. Підвів підсумки розвитку педагогічної думки 15 та 16ст. і заклав основу сучасної дидактики. Відстоював ідею загального навчання і єдиної школи. Наполягав на необхідності сумісного навчання дітей чоловічої та жіночої статі від 6 до 12 тільки рідною мовою. Належить ідея материнської школи. Обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління.Найвідоміші праці педагога, «Велика дидактика», «Материнська школа» та «Видимий світ у малюнках». Створив сис-му освіти для демократичних прошарків населення, для народних мас. Головні ідеї дидактики: пізнання реального світу на основі чуттєвого сприйняття, реалізму, принцип наочності. У «Великій дидактиці» закладено загальні цілі виховання. Стверджував, що людина призначена до єднання з Богом. Три сходинки ведуть до цієї мети: 1) вона повинна пізнати себе і всі речі; 2) повинна навчитися володіти самою собою і всіма речами; 3) завжди при цьому пам’ятати про Бога. Ця потрійна мета досягається мудрістю (знаннями), доброчинністю та релігією; ростки всього цього закладені в людині природою. Головна мета виховання – зробити з людей справжніх людей, зробити з людини людину. Він виокремлює головну роль виховання в процесі досягнення людиною свого високого призначення: бути людиною. Отже, узагальнюючи завдання виховання наголошує, що справжнє виховання повинно зробити людину, яка знає усі речі і саму себе; є володарем речей і самої себе, все виводить з Бога, джерела всіх речей; має здорове тіло. На думку Я.А. Коменського, цьому відповідає: наукова освіта, доброчинність і моральність, релігійність або побожність, фізичне виховання. Коменський підкреслює, чотири сторони властивості людини: 1) розум – дзеркало всіх речей, 2) воля – суддя правлячий, який усе вирішує; 3) здібність до рухливості; 4) мова. Така підготовка має три ступені (триєдине завдання виховання):– оволодіння мудрістю (все знати про себе i речі навколишнього світу) – цьому сприяє розумове виховання, освіта; – оволодіння доброчесністю (зовнішня i внутрішня вихованість) – досягається через моральне виховання; – оволодіння благочестям (внутрішнє богошанування, зв’язок з Богом) – здійснюється шляхом релігійного виховання.

5. Принцип природо відповідності за Я. А. Коменськ Коменський першим з педагогів послідовно обґрунтував принцип природовідповідності у вихованні. Він розглядав людину як частину природи. Людина складається з усіх основних елементів природи, вона – світ у зменшеному вигляді, мікрокосмос. Оскільки це так, то і розвивається людина за спільними з природою законами. Отже, навчально-виховний процес повинен будуватися у відповідності з цими законами. Він першим у світі піднявся до усвідомлення наявності особливих законів у вихованні і навчанні. У своїх творах, і передусім у “Великій дидактиці“, він намагається визначити ці закони. Причому робить це шляхом проведення аналогій із закономірностями (“основоположеннями“), що діють у природі. Для прикладу: у природі збираються дерева в лісі, трава в полі, риба в морі, отже діти повинні бути зібрані в школі. Однак, Коменський обґрунтовував принцип природовідповідності у вихованні не на підставі спостережень над життям рослин і тварин, а на підставі свого педагогічного досвіду і намагався використати у процесі виховання природні, вікові та психологічні особливості дітей. Принципу природовідповідності Коменський підпорядковує усі теоретичні положення своєї педагогічної концепції. Тобто цей принцип виявився однією з методологічних основ його вчення. Освіту, на думку Коменського, слід розпочинати якомога раніше і присвятити їй весь період юності – 24 роки. Даний відрізок часу він розділив на чотири 6-річні вікові періоди: дитинство (0-6 р.), отроцтво (6-12 р.), юність (12-18 р.), змужнілість (18-24 р.). В основу такого поділу він поклав вікові особливості дітей. Кожному віковому періоду Коменський визначив відповідну школу: материнська школа (материнське опікунство у кожній сім’ї); школа рідної мови (елементарна народна школа, створюється у кожній общині, селі, містечку); латинська школа або гімназія (створюється у кожному місті); академія (створюється у кожній державі або великій провінції). Перші дві школи відвідують усі без виключення діти обох статей; гімназію – ті хлопчики, у кого прагнення вищі, ніж бути ремісниками; академія готує вчених і майбутніх керівників інших. Згідно принципу природовідповідності визначені Коменським 4 вікові періоди та 4 ступені освіти відповідають 4-м порам року, відповідно – весні, літу, осені та зимі. Принцип природовідповідності у вихованні, починаючи від Коменського, буде неодноразово зустрічатися у педагогічних концепціях педагогів XVIII-XIX ст. (Руссо, Песталоцці, Дістервег та ін.), причому кожний з педагогів буде трактувати цей принцип по-своєму. Даний принцип є актуальним і знаходить своє застосування і в сучасній прогресивній педагогіці./Вся освіта, на думку Я.А., повинна закінчуватися мандрівкою навколо світу, зрозуміло пішки, щоб познайомитися з життям, звичаями і культурою інших народів. Тут видатний педагог повертається до середньовічної традиції, – коли після закінчення навчання в одному з європейських університетів студент повертався додому пішки.

6. Обгрунтування Я. А. Коменським класно-урочної системи Коменський запровадив поняття навчального року з поділом його на 4 чверті і канікули між ними. Педагог вимагав, щоб прийом учнів до школи відбувався один раз на рік – восени. У кінці навчального року ввів перевідні екзамени. Крім цього запровадив різні види контролю й перевірки успішності учнів у навчанні: поурочна, щодення, щотижнева, четвертна. Коменський дав ряд вказівок про організацію навчального дня у школі. Навчальний день повинен починатися вранці і тривати у школі рідної мови 4 години (2 години зранку для розвитку розуму і пам’яті та 2 години після обіду для розвитку рук і голосу), а в гімназії – 6 годин. Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Ком. вважав: 1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку; 2) твердо визначений час занять. Тривалість одного уроку визначалась в 1 годину. Кожна година, на його думку, повинна бути частиною того часу, що виділений для вивчення предмета. Кожна година повинна мати своє конкретне завдання.; 3) послідовне чергування занять і перерв; 4) одночасну роботу учителя з усім класом. 5) в школі повинно бути стільки класних кімнат, скільки є класів. 6) Шкільні приміщення треба підтримувати дуже охайно, і вони повинні бути витончено обставлені. Ним було запропоновано створювати у школах для навчання класи – групи з незмінним і стабільним складом учнів приблизно однакового рівня розвитку. Це давало можливість учителю вести колективну роботу одночасно з усіма учнями, а всі учні на занятті займалися одночасно одним і тим же. Прагнучи охопити навчанням якомога більшу кількість дітей, Коменський допускав до 300 учнів у одному класі. При цьому клас пропонувалось ділити на десятки, і з кожним десятком учителю допомагали працювати декуріони – кращі учні, що ставились на чолі кожного десятку. В обов’язки декуріонів входило: слідкувати за відвідуванням, перевіряти домашні завдання, допомагати відстаючим, слідкувати за увагою учнів під час занять. Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку. Він розрізняє три частини уроку: початок — відновлення в пам’яті учнів пройденого, опитування і створення уваги; продовження — показ, сприймання, роз’яснення; закінчення — вправа, оволодіння, використання. На кожному уроці треба виділяти час для опитування учнів, для пояснення нового матеріалу і для вправ по закріпленню вивченого. Кожний урок повинен мати строго визначену тему і головне завдання.

Шкільну дисципліну Я.А. Коменський вважав важливою умовою добре організованої школи. «Школа без дисципліни, що млин без води», – приводив він для прикладу відоме чеське прислів'я. Були виключені тілесні покарання. Проте тут він не був до кінця послідовним: не зважився зовсім відмовитися від тілесних покарань, він не допускав їх як покарання за погані успіхи у навчанні, але зберіг в тих випадках, коли була провина проти моральності, а також за богохульство.

7. Програма виховання дентельмена-ділка за Дж. Локком. Розробив прогр.вихов. будучи представником буржуазної аристократії. Він обстоював доцільність різнобічного вихов. дітей тільки із сімей вищих соціальних станів, був проти громадського вихов. Метою цієї програми є: сформувати джентльмена ділка, здатного вести свої справи легко і прибутково.Завдання: розвиток здорового духу в здоровому тілі, дисципліна тіла, душі і розуму.Напрями виховання: 1. Фізичне виховання (Мета: здоров'я необхідне для нашого добробуту, вважав, що джентльмен має бути готовий стати солдатом. Засоби: 1. загартування, формування здорових звичок, холодні водні процедури, міцний сон, здорова проста їжа. (не їсти м'ясо до 3р.), 2.не носити вузький одяг, тверда постіль. Методи: вправи, приклад наставника. ) 2. Моральне виховання. (Мета: вироблення твердого характеру, розвиток волі, формування моральної дисципліни, уміння керувати собою. Засоби: приклад батьків, домашн. вихователя, довкілля, поступове формування моральних звичок, залучення до фізичної праці (іноді як покарання). Методи: вправляння в добрих вчинках (правила поведінки у виховних ситуаціях, а не запам’ятовування їх) , доручення, бесіди з дітьми, наочний приклад, фізична праця.) Самодисципліна і самообмеження формують моральні норми і правила поведінки (не лише зовнішні, а й внутр. якості) Функція – стимулювання внутрішньої потреби й активного самоствердження особистості джентльмена. 3. Розумове виховання. Мета: формування ділових якостей та доцільна загальноосвітня підготовка без жорстокої інтелектуальної муштри . Головна умова до вчителя - не глибоке знання логіки, латини й ін. наук, а доброчинність, мудрість і вміння виховувати. Засоби: практико-орієнтоване навчання предметів, природного циклу, письма, читання, рідної та іноземних мов… Методи: мають відповідати віковим особливостям розвитку дітей, стимулюючи ініціативу.

8.Концепція природовідповідного виховання Ж.-Ж. Руссо: мета виховання, вікова періодизація. Ж.-Ж. Руссо – проповідував „вільне виховання”. Головний трактат Ж.-Ж. Руссо про виховання – „Еміль”, Ж.-Ж. Руссо вбачав завдання виховання у створенні людини, а не в підготовці дитини до будь-якої професії, оскільки у природному стані всі люди вільні, то їх спільне призначення – бути людиною. Систематизуючи роздуми Ж.-Ж. Руссо про виховання Еміля, визначимо три основні його характеристики: природне виховання, вільне і заперечне.1. Основоположним моментом у виховній концепції французького мислителя є ідея природного виховання – формування особистісних якостей дитини з урахуванням її вікових особливостей у природному середовищі. Саме контакт з природою, переконаний Ж.-Ж. Руссо, має зміцнити дитину фізично, навчити її користуватися органами чуттів, забезпечити вільний розвиток. Свого Еміля філософ відсилає в глушину, в село і ретельно пильнує за особистісними проявами свого вихованця. Дитині „має бути надано стільки свободи, скільки дозволяють закони природи; авторитет особистості має зникнути і бути замінений авторитетом речей, необхідності; вихованці мають бути виведені з-під влади людей, а вихователі – діяти від імені законів природи, а не особистого авторитету”. 2. З ідеєю природного виховання в педагогічній концепції Ж.-Ж. Руссо безпосередньо пов’язана ідея свободи (вільне виховання). Свобода для Ж.-Ж. Руссо не мета, а факт виховання, готові і надані обставини життя вихованця. Передусім зазначимо, що для Ж.-Ж. Руссо свобода духовна починається зі свободи фізичної: „Не допускайте, щоб дитину, в той самий момент, коли вона вперше вдихнула, виходячи зі своїх оболонок, закутували в нові оболонки, в яких їй ще тісніше. Геть чепчики та зав’язки…”. За Ж.-Ж. Руссо, вільний той, хто вміє користуватись своїми силами, вміє задовольнити всі свої природні звички. Це дає йому можливість завжди бути собі господарем. 3. „Щоб створити таку рідкісну людину, запитував Ж.-Ж. Руссо, що ми маємо зробити? Без сумніву дуже багато: завадити тому, щоб щось було зроблено”. Таке природне виховання сам мислитель називав заперечним і протиставляв його звичайному – позитивному. Вміти нічого не робити з вихованцем – це перше і найбільш важке мистецтво вихователя. Вікова періодизація дитини. У розвиткові дитини мислитель виділив 4 періоди. 1). Весь перший період життя дитини – від народження до 2-х років – присвячений фізичному вихованню, яке є одним із засобів гармонізації відносин людини з природою і соціальним оточенням, подолання згубних нахилів і формування моральних. Моральне виховання на цьому етапі – любов і потреба спілкування матері і дитини, прийняття дитини як самоцінності. 2). Другий період – від 2-х до 12-ти років – розвиває тіло дитини і її органи чуття («Сон розуму»). При цьому душа залишається в без дії, тобто ніякої розумової чи моральної освіти. Це роки, коли накопичуються дані чуттєвого досвіду, без яких діяльність розуму позбавляється усілякого змісту. До цього часу у дитини немає ніяких розумових потреб, тому будь-яке розумове виховання в цьому віці шкідливе як передчасне. Зміст навчання – природничо-науковий цикл, початки арифметики. Засоби розвитку природної допитливості – створення педагогічних ситуацій, що стимулюють дитину до самонавчання, дитяча гра, праця. 3). Розумове виховання, яке починається лише з 12-ти років, відбувається своєрідно. Це третій період. Навчання не за заздалегідь узгодженою програмою, а залежно від спостережень і питань учнів, що виникають у зв’язку з ними. Згідно з Ж.-Ж. Руссо, відомості, що пропонуються раніше, ніж у учня виникають питання, на які вони є відповіддю, породжують не знання, а забобони. Завдання вчителя: зацікавити дитину, спричинити появу у неї питань. Ж.-Ж. Руссо увів у педагогічний арсенал вихователя новий прийом, пов'язаний зі створенням виховуючих життєвих ситуацій (метод природних наслідків). Мистецтво вихователя – вміти викликати необхідні потреби й інтереси. Якщо вони не виникають у дитини, значить необхідно створити таку ситуацію, в якій би вони не могли не виникнути. Ж.-Ж. Руссо гаряче відстоював ідею трудового виховання, ідею паралельності праці і навчання. В ручній праці він бачив засіб розвитку розумових сил дитини. Ручна праця проголошувалась найважливішим засобом виховання. 4). Наступним після розумового має здійснюватись моральне виховання – від 15-ти до 25-ти років (четвертий період). Моральне виховання можна надати тільки в суспільстві, тому його вихованець опиняється в місті. Тепер, у 15 років, Емілю можна не боятися міста, адже він достатньо загартований від спокус великого міста усім своїм попереднім вихованням і не буде залежати від чужих пристрастей. У цьому віці необхідним є статеве виховання. До 15-ти років необхідно було уникнути всього шкідливого, збуджуючого: читання книжок неналежного змісту, розніженого і сидячого життя. Коли ж вихователь знайде свого вихованця достатньо підготовленим, він повинен відповісти серйозно, просто, без збентеження, не припускаючи, щоб діти дізналися про статеве життя з негідного джерела. Ж.-Ж. Руссо також вважав, що років до 17-ти – 18-ти(період бур і страстей) юнакові не слід розповідати про релігію. Він був впевнений, що Еміль сам поступово дійде до розпізнання божественних засад. Він був проти повідомлення дітям релігійних істин. Орієнтування морального виховання в період юності на подолання протиріч між здібностями і бажаннями людей, прагнення досягти свого добробуту коштом інших, відсутності рівноваги між зусиллями і волею. Виділення послідовних завдань морально-духовного виховання: вироблення добрих почуттів, добрих суджень, доброї волі, - що реалізуються в ході безпосереднього спілкування з добрими людьми та спостереження добрих вчинків, вивчення історії. На думку Ж.-Ж. Руссо, історія дозволяє наповнити виховання змістом, що відображає взаємини людей, істинні мотиви їхніх вчинків, готує вихованців до боротьби з труднощами в самостійному дорослому житті.