30. Організація в.О. Сухомлинським навчально-виховного процесу у “Школі під блакитним небом”.

Школа в поглядах Василя Сухомлинського покликана бути Школою радості дітей, Школою творчості для вчителів та Школою спокою для батьків.

В. Сухомлинський зробив неабиякий внесок у навчально-виховний процес школи. Одним із найвідоміших його нововведень є знаменита “Школа радості під блакитним небом”, яка переконує в тому, що найголовнішим у вчительській діяльності є знання дитини.

У школі радості Сухомлинський здійснював пізнавально-виховну і навчальну роботу з майбутніми першокласниками, яка розпочиналася за два роки перед вступом до школи. У цій школі відбувався живий контакт малят з природою, з навколишнім середовищем як джерелом здоров’я, думки і дитячої творчості. Програма занять складалася Сухомлинським та вчителями початкових класів. Щороку вона вдосконалювалася. Зміст цієї роботи детально викладено в розділі “Школа радості” книги Сухомлинського “Серце віддаю дітям”. Особлива увага приділялася тому, щоб навчити дітей читати до початку занять в 1 класі.

У школі під блакитним небом дбали про загальний розумовий та емоційний розвиток дітей, розвиток їхнього логічного мислення. З цією метою ходили на екскурсії. Діти спостерігали різноманітні явища природи, життя в ній, висловлювали власні думки у бесідах на теми: “живе і неживе в природі”, “пори роки”. У початкових класах Сухомлинський рекомендував частину уроків у погожі весняні та осінні дні проводити не в класному приміщенні, а на повітрі, бо вважав, що майже 85% дітей відстають у навчанні з якихось прихованих недугів, тому він насамперед піклувався про зміцнення здоров’я своїх вихованців. Така школа Сухомлинського повертала дитинство тим малюкам, які з багатьох причин н мали його в сім’ї.

У творчій співпраці з учителями Павлиської середньої школи Сухомлинський розробив “300 уроків мислення серед природи”, що новаторськи збагатило теорію і практику початкового навчання.

З роками Сухомлинський дедалі більше переконувався, що шкільне навчання має одну серйозну ваду, а саме: “З тої хвилини, як дитина сіла за парту, ми класними стінами відгороджуємо її від природи ”. Розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи – це, наголошує вчений, вимога природних

31. Розуміння в.О.Сухомлинським ідей гуманізму та оптимізму в організації розумового виховання дітей.

У системі Сухомлинського дитина наділялася значною автономією. Але вчений, розуміючи різницю рівнів задатків і здібностей людей, продовжував удосконалювати гуманний стиль взаємин у колективі, підсумовуючи, що саме формування моралі поведінки у школярів дозволяє мати рівні можливості для гуманного, морального зростання. Одним із стрижневих аспектів педагогічної спадщини Сухомлинського є гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям – радість самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і лицарське ставлення до жінки, бо той, хто вміє любити матір, любитиме й батьківщину, і людство. Школа має любити дитину, тоді й вона полюбить школу. Без любові та поваги до учнів розмови про гуманність безпідставні. Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вченій підготував доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робот під назвою «проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», де вчений розкриває складники всебічного розвитку особистості учня у період навчання. За традиційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений, разом з тим, по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації. Важливим напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно враховувати при її проектуванні, є розумове виховання, яке на думку Сухомлинського, потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розумним повинен і математик і тракторист. Тому в процесі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, самоосвіти. Цю роботу потрібно починати змалку, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане тягарем. Навчання повинно бути для дитини радісною працею. Ідеалом школи є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. для В.О.Сухомлинського розумове виховання насамперед полягало у формуванні самостійності, автономності мислення. Він вважав необхідним здійснювати таку організацію навчально-виховного процесу, де ключовою фігурою стає учень, якого слід поставити в умови зацікавленого здобуття знань.