60.Складні іменники пишуть разом або через дефіс. Разом пишуть:

а) іменники, утворені за допомогою сполучної голосної двох чи кількох основ (одна з яких — дієслівного походження) •*- самохід, звуковловлювач, садовод, газомір, паровоз, пароплав, вертоліт, буряковод, сталевар, рукопис, мовознавець, водомір;

б) іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника за допомогою сполучної голосної — чорнозем, білосніжний, молодогвардієць, чорнороб, суходіл, Краснодон, кривоніжка;

в) іменники, утворені за допомогою голосної від дв"ох іменникових основ, синтаксично і семантичне рівноправних — залізобетон, газопровідник, трудодень, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але людино-день);

г) іменники, утворені поєднанням дієслова у другій особі однини наказового способу з іменником — горицвіт, зірвиголова, держиморда, перекотиполе; Тягнирядно, Підопригора, Вернигора;

д) іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою — двокрапка, тритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;

69

е) іменники з першою частиною пів-, а другою їх частиною є загальна назва — півжиття, півстола, півколо, півмісяць, піввідра, півозера, півхустки;

є) іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є елементи -граф, -графія, -лог, -логія, -ман, -метр — фотограф, філолог, лексикограф, діалектологія, геометрія, фотографія, філологія, наркоман, геометр;

ж) іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ — ав-томотогурток, вел

омотоспорт.

Через дефіс пишуть:

а) іменники, що означають близькі за змістом поняття — бать-ко-мати, хліб-сіль;

6) іменники, що означають державні посади, військові звання — прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;

в) іменники, що означають складні одиниці вимірювання — кіловат-година, грам-атом, тонна-кілометр;

г) іменники на позначення казкових персонажів — Зайчик-Побі-гайчик, Лисичка-Сестричка, Вовчик-Братик;

д) іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом — жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;

е) іменники (складні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію — член-кореспондент, інженер-еконо-міст, лікар-педіатр;

є) іменники (складні географічні назви) — Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону, Переяслав-Хмельницький, Кам'янець-Подільсь-кий;

ж) слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб-(штабс-) — віце-адмірал, екс-чемпіон, обер-лейтенант, штаб-квартира;

з) складні прізвища — Гулак-Артемовський, Римський-Корса-ков, Мамін-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін;

й) іменники з першою частиною пів- перед власною назвою — пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;

і) словосполучення, що означають назви рослин — мати-мачу-ха, люби-мене, іван-чай.

Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називаються складними, наприклад: народногосподарський, промислово-торговельний, повітряно-реактивний, дослідно-показовий, інженерно-будівельний, англо-російсько -український.

Елементи складних прикметників об'єднуються сурядним або підрядним зв'язком. За сурядним способом зв'язку основи, з яких утворюються складні прикметники, сполучаються як рівноправні {торговельно-комерційний, фінансово-економічний). За підрядним способом одна основа синтаксично залежить від іншої {великопанельний, багатогалузевий, багаторічний, морозотривкий, малопродуктивний, малоприбутковий) .

У складних прикметниках під час поєднання основ використовуються сполучні голосні о, е, є. Якщо першою частиною складного прикметника є числівник, прислівник і прийменникове сполучення, то складові елементи з'єднуються без сполучних голосних, наприклад: повсякчасний, одновесловий, багатообіцяючий, вічнозелений тощо.

Пишуться разом:

прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника: внутрішньоринковий, зовнішньоторговельний, сухопутний, різноякісний, зовнішньополітичний;

прикметники, утворені сполученням основ іменника і прикметника: кредитоспроможний, суднопідіймальний, лісопромисловий, зимостійкий, шовкопрядильний, повітроплавальний;

прикметники, утворені сполученням основ прислівника і прикметника: великопромисловий, великоваговий, малопотужний, багатосерійний;

прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника: п'ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, стокілометровий;

прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова: водолікувальний, грязелікувальний, нафтопереробний, овочесушильний, овочезбиральний;

складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників: поперечношліфувальний, новогрецький, геологорозвідувальний, староцерковно-слов 'янський та ін.

Пишуться через дефіс:

складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ: офіційно-діловий, ощадно-позичковий, науково-технічний, промислово-інвестиційно-будівельний, синьо-біло-червоний;

складні прикметники, що означають: а) якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, добродушно-хитрий, гіркувато-солоний; б) відтінки й поєднання кольорів: чорно-білий, яскраво-ліловий, блідо-рожевий, жовтувато-червоний, фіолетово-сірий, ізумрудно-зелений, біло-блакитний (але жовтогарячий — один колір);

складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів: літературно-художній (художня література), науково-медичний (медична наука);складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження і закінчується на -ико, -іко: хіміко-технологічний, медико-хірургічний.

61.Разом пишуться:

1. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, від­те­пер, донині, дотепер, забагато, надалі, за­до­в­го, занадто, навічно, набагато, отак, на­до­в­го, назавжди, назовсім, наскрізь, насправді, не­га­разд, невтямки, отам, підтюпцем, по­всю­ди, подекуди, позаторік, потроху, утричі, як­най­кра­ще.

Примітка. Від подібних прислівників слід від­рі­з­ня­ти сполучення прийменників із не­змі­ню­ва­ни­ми словами, вживаними в значенні імен­ни­ків. Такі сполучення пишуться окремо: від сьогодні, до завтра, на потім (не від­кла­дай­те цього на завтра, на потім), за багато, на багато (порівняйте: забагато гуляєш і за ба­га­то років уперше приїхав; стало набагато легше й зал на багато місць), на добраніч.

2. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником: безвісті, без­пе­ре­с­та­н­ку, вбік, ввечері, вволю, вголос, вгорі, вдень, взимку, взнаки, відразу, вкрай, вкупі, внизу, впам’ятку, вперед, впереміж, впе­ре­міш, вплач, впору, враз, вранці, врешті, врівень, вряд, вро­з­кид, врозсип, всередині, вслід, всмак, доверху, довіку, доволі, догори, додому, до­ни­зу, до­ще­н­ту, заміж, заочі, за північ, зараз, за­ра­ні, за­сві­т­ла, збоку, звіку, згори, ззаду, зни­зу, зразу, зранку, зрання, зроду, набік, на­верх, наверху, навиліт, навідліг, навідріз, набік, наверх, на­ве­р­ху, навиліт, навідліг, навідріз, навіч, над­ве­чір, надворі, назад, назахват, на­здо­гад, на­зу­стріч, нараз, наостанок, на­па­м’ять, на­пе­ре­ва­ги, наперед, нарівні, напереріз, на­пів­до­ро­зі, напоказ, наполовину, насилу, на­при­клад, напролом, наспід, наспіх, насторожі, наяву, обік, обіч, одвіку, опівдні, опліч, по­біч, по­бли­зу, повік, позаду, поруч, поряд, по­се­ре­ди­ні, спе­ре­ду, убік, убрід, уголос, угорі, угору, удень, украй, укупі, улад, уплач, упо­пе­рек, упору, ура­н­ці, урешті, урівень, урівні, урозкид, урозліт, урозсип, урозтіч, усередині, услід, усмак, ушир.

3. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з коротким (нечленним) при­кме­т­ни­ком: віддавна, вкрай, востаннє, вручну, догола, допізна, замолоду, заново, звисока, зле­г­ка, зліва, знову, зрідка, напевне, нарівні, на­рі­з­но, нашвидку, помалу, помаленьку, по­ти­хе­нь­ку, сповна, спроста, сп’яну.

4. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з числівником: вдвоє, втроє, вче­т­ве­ро; вперше, вдруге, втретє; надвоє, на­троє, начетверо; удвох, утрьох; учотирьох; водно, заодно, поодинці, спершу.

5. Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з займенником: внічию, втім, навіщо, нащо, передусім, почім, почому, але: до чого, за віщо, за що та ін. в ролі додатків.

6. Складні прислівники, утворені сполученням кількох прийменників із будь-якою частиною мови: вдосвіта, вподовж, завбільшки, за­вгли­б­ш­ки, завдовжки, завчасу, завширшки, зна­дво­ру, навздогін, навзнак, навсидьки, на­вко­ло, навкруги, навкулачки, навмисне, на­впа­ки, навперейми, навприсядки, навпростець, на­вряд, навскач, навскіс, навкоси, на­вспра­в­ж­ки, навстіж, навтікача, наздогін, наосліп, на­по­го­то­ві, позавчора, позаторік, попідтинню, спідлоба.

7. Складні прислівники, утворені з кількох ос­нов (із прийменником чи без нього): босоніж, водносталь, ліворуч, мимоволі, мимоїздом, мимохідь, мимохіть, насамперед, на­тще­се­р­це, нашвидкуруч, обабіч, обіруч, очевидно, по­вся­к­час, праворуч, привселюдно, самохіть, стрі­м­го­лов, тимчасово, чимдуж, чимраз.

8. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, абияк, аніскільки, анітрохи, аніяк; дедалі, деколи, деінде; чи­ма­ло; щовечора, щогодини, щодня, щоденно, що­мі­ся­ця, щомога, щонайдовше, що­най­кра­ще, щонайменше, щоночі, щоправда, щораз, що­ра­зу, щороку, щосили, щохвилини (але: да­р­ма що, поки що, тільки що, хіба що, чи що); яко­мо­га, якраз, якнайбільше, якнайдужче, як­най­до­в­­ше та под.

Примітка. Слід відрізняти прислівники, скла­де­ні з прийменників або часток і різних частин мови, від при­йменників або часток та імен­ни­ків, при­кметників тощо, коли останні збе­рі­га­ють у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо.

Порівняйте:

Він повернув убік. — Ударив у бік.

Спочатку це не було ясно. — З початку роз­мо­ви вони зрозуміли вашу думку.

Прочитай вірш напам’ять. — На пам’ять він по­да­ру­вав мені книжку.

Всередині щось дуже заболіло. — Це правило шукай в середині розділу.

Зауважую вам востаннє. — Вони постукали в остан­нє вікно.

Ми чуємо це вперше. — Зайдемо в перше село.

У нас чимало є досягнень. — Чи мало вам до­по­ма­га­ли?

Ми теж виступали на зборах. — Він говорив те ж, що і я.

Якось воно уже буде. — Як ось і Марко на по­ріг.

Окремо пишуться:

1. Прислівникові сполуки, що складаються з при­й­ме­н­ни­ка та іменника, але в яких іменник звичайно зберігає своє конкретне лексичне значення й граматичну форму, особливо коли між прийменником і керованим ним імен­ни­ком можливе означення до цього іменника (при­кме­т­ник, займенник, числівник): без ві­до­ма, без кінця, без краю, без ліку, без сліду, без сумніву, без упину, в нагороду, в позику, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до краю, до ладу, до лиха, до міри, до пари, до по­ба­чен­ня, до речі, до сих пір, до смерті, до сьогодні, за кордон, за рахунок, з-за кордону, з краю вкрай, з розгону, на бігу, на вагу, на весну (але навесні), на вибір, на віку, на диво, на жаль, на зло, на зразок, на льоту, на мить, на по­ру­ки, на радість, на світанку, на славу, на сміх, на ходу, на щастя, під боком, під силу, по за­ко­ну, по суті, по черзі, у вигляді.

2. Словосполуки, що мають значення при­слі­в­ни­ків і складаються з двох іменників (зрідка — числівників) або двох прийменників: від ра­н­ку до вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу.

3. Словосполуки, які в реченні виконують фу­н­к­ції прислівника та складаються з уз­го­джу­ва­но­го прийменника (числівника, займенника) й дальшого іменника: другого дня, таким чи­ном, темної ночі, тим разом, тим часом.

4. Прислівники, утворені сполученням при­й­ме­н­ни­ка з повним прикметником чоловічого (се­ре­д­ньо­го) роду: в основному, вці­ло­му.

5. Прислівники, утворені сполученням при­й­ме­н­ни­ка по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо тощо.

Пишуться через дефіс:

1. Складні прислівники, утворені від при­кмет­ни­ків і займенників за допомогою при­й­ме­н­ни­ка по та закінчення -ому або (-к)и: по-ба­ть­ків­сь­ко­му, по-братньому, по-господарському, по-іншому, по-нашому, по-своєму, по-укра­ї­н­сь­ко­му, по-християнському; по-батьківськи, по-братерськи, по-господарськи, по-українськи; також по-латині.

Примітка. У прислівниках цього типу, утво­ре­них від складних прикметників, що пишуться через дефіс, дефіс ставиться тільки після по-:

по-де­мо­кра­тичному.

2. Складні прислівники, утворені за допомогою прийменника по від порядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє.

3. Неозначені складні прислівники з частками будь?, -будь, -небудь, казна-, -то, хтозна-: аби-то, будь-де, будь-коли, будь-куди, де-небудь, десь-то, ка­з­на-де, казна-коли, коли-будь, коли-не­будь, куди-будь, куди-небудь, так-то, хто­з­на-як, як-не­будь.

4. Складні прислівники, утворені з двох при­слі­в­ни­ків: вряди-годи, десь-інде, десь-інколи, сяк-так та ін.

5. Складні прислівники, утворені повторенням слова або основи без службових слів або зі слу­ж­бо­ви­ми словами між ними:

будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, далеко-далеко, де-не-де, коли-не-коли, ледве-ледве, ось-ось, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч, як-не-як.

62.

1. Імена, по батькові, прізвища (Олексій Иосифович Кругліков); у складних прізвищах, псевдонімах чи іменах, які пишуться через дефіс, кожна частина починається з великої літери (Іван Семенович Нечуй-Левицький);

2. Назви найвищих урядових посад (Президент України);

3. Назви сторін світу у випадках, коли вони є і назвами теріторії (Західна Україна, країни Сходу);

4. Географічні назви (Великі Луки, Європа, Лондон);

5. Усі слова (крім службових і родових типу озеро, басейн) у назвах вулиць, басейнів, шляхів (Мокра вулиця, Південно-Західна залізниця, майдан Незалежності);

6. Неофіційні назви міст, держав чи територій (Полтавщина, Буковина);

7. Перше слово у назвах державних установ, наукових і навчальних закладах, музеях, театрах та ін. (Київський національний економічний універститет, Будинок вчителя);

8. Астрономічні назви (Касіопея, Земля, Велика Ведмедиця);

9. Назви творів літератури, мистецтва, найменування кораблів та ін. (журнал "Наталі", колгосп "Червоний плуготар", роман Стейнбека "Зима тривоги нашої").

10. Власні назви тварин (Шарік, Мурка).

Особливі випадки написання великої літери:

1. Слова Батьківщина, Уряд пишуться з великої букви, якщо вони виступають на місці офіційних повних назв.

2. Якщо виникає потреба передавати цифри в назвах словами, то слід пам'ятати, що цифрові сполучення передаються словами за правилом: у складених числових назвах, що розпочинають собою словосполучення - власні назви, з великої літери пишеться перше слово.

3. Коли слово на позначення числа починає собою власну назву знаменитої дати, воно пишеться з великої літери (Восьме березня), якщо ж день знаменитої дати пишеться цифрою, то з великої літери пишеться назва місяця (8 Березня).

4. Назви посад керівників пишуться з великої літери (Міністр освіти, Член колегії Міністерства освіти).

5. У документах державного значення слово Закон (коли йдеться про один конкретний закон) пишеться з великої літери. Коли це слово вживається безвідносно до якогось певного закону або виступає в множині, закон (закони). Пишеться з малої літери.

6. У назвах установ і підприємств з великої літери пишеться перше слово - Центральний будинок культури залізничників.

7. Символічна числова назва завжди береться в лапки; перше слово в ній пишеться з великої літери: завод "Червоний гумовик", фірма "Світанок".

63.Перекладні словники

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний «Українсько-російський словник», укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні і виданий у 1953—1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови. Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

Тлумачні словники

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970—1980 років, містить близько 135000 слів.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників: «Словник мови Шевченка», «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка». Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова. Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів.

1974 року побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією академіка О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. 1985 року вийшло друге видання цього словника.

Етимологічні словники

Великим здобутком української лексикографії є створення Етимологічного словника української мови, укладеного в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов. Він охоплює матеріали пам'яток української мови.

Словники синонімів, антонімів, паронімів

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. Ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їх вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах. У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови». Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше зустрічаються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні.

Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.

У 1984 р. вийшла праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С. Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі у мовленні.)

Фразеологічні словники

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками.

64.Багатозна?чність сло?ва наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.

68.У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмового). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень.

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).

Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком).

З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не ... то, не тільки ... а й та ін. Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність Цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін. З цією ж метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки... та ін.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям {прибуток — одері жується, система освіти — перебудовується та ін.). Синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемося та ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори та ін.).Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники /, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв 'язку з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.