
- •3. Медична етика і деонтологія.
- •4. Професійна етика медичного персоналу
- •5. Основні професійні обов”язки середнього та молодшого медичного персоналу.
- •6.Організація роботи лікувально-профілактичних установ. Стаціонар, поліклініка, клініка.
- •Методи транспортування хворих.
- •8. Структура і організація роботи приймальих відділень
- •9.Основні антропометричні обстеження.
- •10.Санітарна обробка хворих в приймальному відділенні.
- •11.Виявлення педикульозу та боротьба з ним.
- •12.Методи виготовлення дезинфікуючих розчинів- хлораміну, хлорного вапна.
- •13 . Сучасні дезинфікуючі засоби
- •14.Організація роботи терапевтичного відділення.
- •15.Загальний і спеціальний догляд за хворими в терапевтичному відділенні
- •16.Санітарно-гігієнічний та лікувально-охоронний режим відділення та заходи по його забезпеченню.
- •17.Види положення хворого в ліжку .Надання хворому зручного положення в ліжку, користування функціональним ліжком.
- •18. Гігієна натільної і постільної білизни.
- •19. Особиста гігієна хворих. Догляд за обличчям , кінцівками, волоссям , нігтями.
- •Основи організації і проведення лікувального харчування
- •Основні принципи лікувального харчування
- •Дієтичне харчування
- •25. Значення терморегуляції в забезпеченні нормальної життєдіяльності організму. Температура тіла, її вимірювання та реєстрація.
- •26. Класифікація гарячок. Догляд за хворими з гарячкою.
- •28. Принципи організації медикаментозного лікування хворих в стаціонарних лікувальних установах.
- •27. Роздавання ліків
- •29. Види лікувальної дії лікарських препаратів
- •30.Основні лікарські форми для внутрішнього застосування та методи їх прийому хворими.
- •31. Основні лікарські форми для зовнішнього застосування та методи їх використання.
- •32. Оксигенотерапія та методи її проведення
- •33. Основні принципи організації інгаляційних методів лікування.
- •34. Застосування банок. Механізм дії. Показання, протипоказання, техніка постановки.
- •35. Застосування гірчичників. Механізм дії. Показання, протипоказання, техніка постановки.
- •36. Застосування зігріваючого компресу. Механізм дії. Показання, протипоказання, техніка постановки
- •37. Застосування грілки. Механізм дії. Показання, протипоказання. Техніка виконання процедури.
- •38. Застосування холоду. Механізм дії. Показання, протипоказання . Техніка виконання процедури.
- •39. Користування підкладним судном
- •40. Користування сечоприймачем.
- •41. Користування газовивідною трубкою.
- •42. Методика проведення очисної клізми. Покази, протипокази.
- •43. Методика проведення сифонної клізми. Покази, протипокази
- •44. Методика проведення лікувальних клізм. Покази, протипокази.
- •45. Промивання шлунка. Покази, протипокази.
- •46. Догляд за шкірою у важкохворих. Умивання, миття рук та ніг.
- •47. Догляд за волоссям у важкохворих.
- •48. Підмивання та спринцювання важкохворих.
- •49. Догляд за ротовою порожниною, очима , вухами та порожниною носа у важкохворих.
- •50. Особливості догляду за хворими похилого та старечого віку.
- •51. Догляд за агонуючими. Загальні ознаки агонії. Клінічна і біологічна смерть.
- •52. Штучна вентиляція легенів
- •54. Парентеральне введення лікарських препаратів.
- •55. Класифікація шприців та голок
- •56.Асептика і антисептика
31. Основні лікарські форми для зовнішнього застосування та методи їх використання.
Лікарські форми виготовляють в аптеках або на фармацевтичних підприємствах. Розрізняє рідкі, м'які і тверді лікарські форми, а також Л. ф. для ін'єкцій. Розчини отримують шляхом розчинення твердих або рідких лікарських речовин у розчиннику. В якості розчинника найчастіше використовують дистильовану воду, в деяких випадках - етиловий спирт
Пастами називаються мазі, що містять не менше 25% порошкоподібних речовин, що обумовлює їх більш щільну (тістоподібну) консистенцію. Пасти триваліша, ніж мазі, утримуються на шкірі і завдяки більшому змістом порошкоподібних речовин мають здатність поглинати (адсорбувати) рідини. У зв'язку з цим пасти призначають зовнішньо, гл. обр. при тих захворюваннях шкіри, к-які супроводжуються виділенням з неї тканинної рідини, гною і т. п.
Порошки для зовнішнього застосування виписують зазвичай не розділеними на дози. Їх використовують гол. обр. для нанесення на ранові поверхні та слизові оболонки.
32. Оксигенотерапія та методи її проведення
Оксигенотерапія — це введення в організм хворого кисню. Кисневу терапію застосовують при лікуванні гострої та хронічної дихальної недостатності, яка супроводжується ціанозом (синюшністю шкірних покривів), тахікардією (підвищеною частотою серцевих скорочень), зниженням парціального тиску кисню в тканинах до 9,3 кПа (70 мм рт. ст.) і нижче.
Методи застосування кисню. Існують місцеві та загальні методи застосування кисню. До місцевих методів належать нашкірний (місцеві та загальні кисневі ванни), підшкірний, внутрішньокістковий, введення кисню в порожнину суглоба, внутрішньоплеврально, внутрішньоочеревинно, в очі (субкон’юнктивально, ретробульбарно, в передню камеру ока).
Найбільш простим і в той же час достатньо ефективним методом проведення оксигенотерапії є використання стандартного кисневого редуктора, від якого звичайна гумова трубка йде до зволожувача (апарат Боброва). Потім кисень через трійник надходить до носового катетера, якого введено через носовий хід до рівня надгортанника.Носові катетери можуть бути одинарним, подвійними (для введення в обидва носові ходи), гумовими або пластиковими, з боковими отворами.Перед уведенням катетера необхідно перевірити його еластичність, цілість, бо катетер може порватися і аспіруватися в дихальні шляхи. Катетери мають бути стерильними. Якщо відсутні одноразові катетери, гумові катетери дезинфікують методом кип’ятіння, змазують стерильною вазеліновою олією.Треба пам’ятати, що глибина, на яку вводять катетер, має відповідати відстані від кута верхньої губи зовнішнього слухового проходу.Порожнину носа очищають, катетер вводять до задньої стінки глотки через нижній носовий хід на відміряну глибину.Внутрішній кінець катетера не повинен просуватися далі носоглотки, бо при цьому виникає небезпека його потрапляння у стравохід з наступним роздуванням і навіть розривом шлунка. Якщо катетер розташований поверхнево, більша частина кисню витрачається марно, викликаючи подразнення слизової оболонки носа.Після введення катетера в носовий хід його фіксують лейкопластирем до шкіри обличчя хворого.Через кожні 1—3 год інгаляції потрібно робити перерву на 20—30 хв, щоб запобігти гіпервентиляції та токсичній дії високих концентрацій кисню.
Проведення оксигенотерапії за допомогою маски.
Для проведення оксигенотерапії застосовують інгалятори та наркозні апарати. Вони складаються з двох систем: система подачі дихального газу від джерела живлення і система дихального контуру.
Останній являє собою частину газопровідної системи апарата, яка з’єднується з дихальними шляхами хворого., Залежно від способу подачі кисню та руху цього газу в дихальному контурі існує 2 різновиди контурів — реверсійний і нереверсійний.
Реверсійним називається дихальний контур, у якому видихуване повітря повністю (закритий контур) або частково (напівзакритий контур) повертається для повторного вдиху. Обов’язковим елементом такого контуру є адсорбент, який вміщує хімічний поглинач вуглекислого газу. Зволоження кисню при цьому відбувається парами води, яка виділяється під час видиху.
Нереверсійним називається дихальний контур, у якому видихуване повітря не повертається для повторного вдиху, а повністю виділяється в атмосферу: Зволоження кисню при цьому відбувається за допомогою газу, який пропускають через банку з водою (апарат Боброва).
До неінгаляційних методів уведення кисню, коли проявляється його загальна дія, належить так звана киснева пінка, яка являє собою суміш кисню з водними витяжками лікарських трав .