3. Джерела «первинного права» Європейського Союзу та їх юридична природа

Первинне право - джерела, мають основний характер у правовий системи та які мають вищою юридичною чинністю.

Основним джерелом права у державах є конституція, відповідно до якої приймаються інші закони, нормативні акти. У Європейському Союзі функції конституції виконують установчі договори.

У межах Європейського союзу дані джерела по формі є міжнародними договорами, які підписано і ратифіковані усіма державами-членами й їх зміни, за загальним правилом, потребують згоди кожної з них.

На даний час чинними є Лісабонський договір, який об’єднує всі положення прийнятих раніше в історії установчих договорів. Він складається з Договору про ЄС та Договору про функціонування ЄС. Крім того дійсним на сьогодні є Договір про Євроатом 1957 р. Сфера регулювання визначена в кожному з цих документів.

Додатки та протоколи до установчих договорів вважаються складовою частиною останніх. Хоча є дискусії з цього питання. Дехто пропонує виділяти їх в окрему категорію джерел права ЄС. Вони деталізують його положення та мають юридичну силу установчих договорів, при цьому не є самостійними джерелами права ЄС. Серед протоколів є такі, що встановлюють певні виключення щодо дії окремих положень договорів щодо конкретних держав (які виконують функції застережень).

Складовою частиною первинного права Союзу виступають угоди про приєднання нових держав-членів: договір 1972 р. стосовно приєднання Великобританії, Данії та Ірландії; договір 1980 р. стосовно приєднання Греції, договір 1985 р. стосовно приєднання Іспанії і Португалії та договір 2003 р., виходячи з якого членами Союзу стали 10 країн Східної Європи і Середземномор'я. За юридичною силою прирівнюються до установчих договорів. Мають двосторонній характер, оскільки держава-кандидат на вступ укладає договір з ЄС, а не з кожною дійсною державою-членом. Після підписання договору держави-члени ратифікують цей договір про приєднання.

До кожного з договорів стосовно приєднання додається спеціальний документ («акт щодо умов приєднання»), яким установлено строки й процедуру поступової інтеграції нових країн економічну правову систему Союзу.

До первинного права відносять і принципи права.

4. Джерела «вторинного права» Європейського Союзу: регламент, директива, рішення, рекомендації та висновки

Найважливішим різновидом джерел європейського права є правові акти, що видаються інститутами ЄС, тобто вторинне право Європейського Союзу. Воно є основною формою нормотворчої діяльності інститутів ЄС. Незважаючи на своє «другорядне» становище стосовно юридичної чинності, вказані документи виступають найбільш динамічним компонентом правової системи ЄС. У цілому наявність повноважень видавати нормативні й індивідуальні акти, що не підлягають ратифікації державами-членами, зближує Європейський Союз з федеральними державами, а його правову систему з «федеральним правом».

Основними правовими актами, що видаються інститутами ЄС, є регламенти, директиви і рішення.

Регламентом є нормативно-правовий акт загального характеру, усі елементи якого є обов'язковими для всіх суб'єктів європейського права. У науці європейського права регламенти часто називають «законодавчими актами» ЄС. Норми регламентів мають пряму дію в повному обсязі і застосовуються владою і судовими установами держав-членів незалежно від бажання останніх.

Директива також є загальнообов'язковим актом, але відрізняється від регламенту тим, що в ній указуються цілі і результати, яких слід досягти, проте надає національним урядам повну свободу обирати форму і способи досягнення цих результатів. Директиви не мають прямої дії, оскільки їх норми підлягають трансформації в національне законодавство. Вищезгадані нормативно-правові акти підпадають під юрисдикцію Суду ЄС, тобто за їх порушення можуть застосовуватись судові санкції.

Рішеннями є акти індивідуального характеру, відповідно до ст. 249 Договору про Європейський Союз «обов'язкові для адресатів, яких вони указують».

Також установчими договорами передбачається ухвалення рекомендацій і висновків, які не мають обов'язкового юридичного характеру.