11. Сократ: життя, вчення, доля.

Повернути уявлення про душу, про мислення, надійність, що містяться у внутрішньому устрої самої душі, намагався Сократ.

Основні психологічні ідеї Сократа. Найзнаменитіший старогрецький філософ (бл. 469-399 до н. э.). (Також знамениті і його учні Платон і Арістотель). Отримавши загальне для афінян того часу освіту, став філософом, що обговорював проблеми теорії пізнання, етики, політики, педагогіки з будь-якою людиною, що погодилася відповідати на його питання в будь-якому місці і у будь-який час. Сократ, на відміну від софістів, не брав грошей за філософствування, і серед його слухачів були люди самого різного майнового положення, освіти, політичних переконань, етичного складу.

Вчення про пізнання. На думку Сократа процес пізнання заснований на пізнанні не через зовнішнє, а через внутрішнє, тобто звернення до внутрішнього світу суб'єкта, його переконань і цінностей, його умінню діяти як розумна істота. Метою філософських учень Сократа було прагнення допомогти людям знайти «самих себе». Сократ, шукаючи відповіді на питання про природу людини, бачив їх не відносно людини до природи, а в наявності якогось «внутрішнього голосу», совісті, яку він називав даймоніоном і який був гарантією збагнення справжньої істини. Девіз Сократа свідчив: "Пізнай самого себе", під яким розумілось не звернення "усередину" до власних переживань і станів свідомості, а аналіз вчинків і відносин до них, етичних оцінок і норм людської поведінки в різних життєвих ситуаціях.

Сократичний метод. Сократ був майстром усного спілкування і аналізу, мета якого - за допомогою слова оголити те, що приховано за покривом свідомості. Сенс діяльності Сократа полягав в тому, (вона отримала назву "діалектика" – знаходження істини за допомогою бесіди) щоб з допомогою певним чином підібраних питань допомогти співбесідникові знайти дійсну відповідь (так званий сократический метод) і тим самим при вести його від невизначених уявлень до логічно ясного знання обговорюваних предметів. Обговоренню піддавався обширний круг "життєвих понять" про справедливість, несправедливість, добро, красу, мужності і так далі. Сократ розробив специфічну концепцію діалектики як мистецтва дослідження понять з метою збагнення істини. Суть його методу полягала в тому, що спочатку наводящими и уточнюючими питаннями співбесідник приводився до протиріччя з точкою зору, що була висловлена ним, а потім починався сумісний пошук істини. Для Сократа істина не виникала и не знаходилась у голові окремої людини в готовому виді, а народжувалась в процесі діалогу між співбесідниками, сумісно шукаючими істину. Тому свій метод Сократ назвав майєвтикою, т.е. повивальним мистецтвом, допомагаючим народженню істини.

Вчення про душу. Саме Сократ вперше розглядав душу перш за все як джерело моральності людини, а не як джерело активності тіла (як в теоріях Геракліта і Демокріта). Сократ говорив про те, що душа – психічна якість індивіда, властива йому як розумній істоті, що діє згідно етичним ідеалам. Такий підхід до душі не міг виходити з думки про її матеріальність, а тому одночасно з виникненням погляду на зв'язок душі з моральністю виникає і новий погляд на неї, який пізніше був розроблений учнем Сократа Платоном.

Моральність Сократ пов'язував з поведінкою людини, кажучи що вона благо, що реалізовується у вчинках людей. Сократ пов'язував моральність з розумом. (Наприклад, хоробра та людина, яка знає, як потрібно поводитися в небезпеки, і поступає відповідно своїм знанням). За думцкою Сократа перш за все треба навчити людей, показати їм різницю між хорошим і поганим, а потім вже оцінювати їх поведінку. Через пізнання різниці між добром і злом - людина починає пізнавати саму себе.

Так, найважливішим положенням поглядів Сократа є перенесення центру дослідницьких інтересів з навколишньої дійсності на людину.

Якщо софісти прийняли за початковий пункт відношення людини не до природи, а до інших людей, то для Сократа найважливішим стає відношення людини до самої себе як носія інтелектуальних і етичних якостей. Згодом навіть говорили, що Сократ був піонером психотерапії, намагаючись за допомогою слова оголити те, що приховано за зовнішніми проявами роботи.

Значення ідей Сократа для подальшого розвитку психології як науки. Сократ в своєму методі діалогу позначив такі ідеї, які згодом зіграли найважливішу роль в психологічних дослідженнях мислення. По-перше, робота думки спочатку носила характер діалогу. По-друге, вона ставилася в залежність від завдань, що створюють перешкоду в її звичній течії. Саме з такими завданнями ставилися питання, вимушуючи співбесідника звернутися до роботи власного розуму. Обидві ознаки - діалогизм, що припускає, що пізнання спочатку соціально, і детермінуюча тенденція, що створюється завданням - стали в XX ст. основою експериментальної психології мислення.

Кінець його життя трагічний і величний одночасно: він був притягнутий до суду і скараний на смерть за невизнання язичницьких богів і шанування нового божества: його поняття Бога вже не зводилось до традиційних міфологічних образів.

Після Сократа, в центрі інтересів якого була переважно розумова діяльність (її продукти і цінності) індивідуального суб'єкта, поняття про душу наповнилося новим наочним змістом.