- •Ответы на экзамен вопросы Ипс
- •Історія психології та історія людської цивілізації загалом: напрями вивчення і тлумачення.
- •Історія психології як особлива галузь знання, її предмет і завдання.
- •Підходи до вивчення історії психології.
- •Історичне формування предмета психології.
- •Методологічні принципи та методи історико-психологічного дослідження.
- •Культурологічний принцип в історії психології.
- •Міф як джерело психологічної думки.
- •Психологічна думка в Давньому Китаї: даосизм та конфуціанство.
- •Основні категорії міфологічної психології: анімізм, метемпсихоз, метаморфози, тотемізм, фетишизм.
- •Розвиток психологічної думки в контексті філософії Давнього світу.
- •Сократ: життя, вчення, доля.
- •Платон: вчення про світ ідей та ідея безсмертя душі.
- •Філософсько-психологічні ідеї Демокріта і Анаксагора.
- •Аристотель: вчення про душу.
- •Філософсько-психологічна думка софістів і відкриття людини.
- •Духовна революція Біблійного послання та фундаментальні Біблійні ідеї.
- •Філософсько-психологічні ідеї в культурі Київської Русі.
- •Християнство як основа середньовічної філософії і психології.
- •Християнське вчення про зміст людського буття.
- •Психологія патристики: представники й основні ідеї.
- •Блаж. Аврелій Августін і його вчення.
- •Схоластика та її основні течії – реалізм та номіналізм.
- •Схоластичне вчення Фоми Аквінського.
- •Загальна характеристика розвитку філософської і психологічної думки в епоху Відродження.
- •Італійське Відродження: видатні особистості та напрями філософствування.
- •Титанізм як принцип ренесансної психології.
- •Філософська і психологічна думка в епоху Наукової революції (барокко).
- •Філософія Нового часу: Декарт і Бекон.
- •Рефлекторне вчення і психологія р. Декарта.
- •Система філософії Бенедикта Спінози.
- •Монадологічна метафізика г.Лейбниця.
- •Розвиток емпіризму в науці: т. Гоббс, д. Локк, д. Юм.
- •Особливості розвитку психологічної думки в епоху слов’янського барокко.
- •Психологія французького матеріалізму епохи Просвітництва.
- •Психологія людини і самопізнання у творах г.Сковороди.
- •Психологія теоретичного і практичного інтелекту. І. Кант.
- •Феноменологічний принцип у психології. Г.Гегель.
- •Психологічна лабораторія та система психології в.Вундта.
- •Становлення та розвиток асоціативної психології у xiXст.
- •Становлення і розвиток основних психологічних шкіл кін. 19 – поч. 20 ст.: вюрцбурзька школа, структуралізм, функціоналізм.
- •Розвиток експериментальної і прикладних областей психології в кін.19-на поч. 20 ст.
- •Оформлення вікової та педагогічної психології в кін.19-на поч. 20 ст.
- •Становлення соціальної та культурно-історичної психології в кін.19-на поч. 20 ст.
- •Вчення про рефлекси у XIX і XX ст.
- •Діалектико-матеріалістичні основи психології.
- •Позитивізм у філософії і психології.
- •Емпіріокритицизм е. Маха та р. Авенаріуса.
- •Ніцшеанство і метафоричність філософсько-психологічної думки.
- •Німецький історицизм: загальний аналіз.
- •Соціальний історизм Макса Вебера.
- •Прагматизм: напрями і представники.
- •Феноменологічна філософія і психологія е.Гуссерля.
- •Екзистенціально орієнтована психологія та філософія екзистенціалізму.
- •Герменевтична теорія г. Гадамера.
- •Філософія і психологія мови.
- •Персоналізм в.Штерна.
- •Неосхоластика і нова теологія у психологічних інтерпретаціях сучасного суспільства.
- •Одним з відомих сучасних теологів є Мартін Бубер (1878 – 1965) - єврейський філософ, перекладач і коментатор Біблії і теоретик сіонізму.
- •Класичний психоаналіз з. Фрейда.
- •Індивідуальна психологія а.Адлера.
- •Аналітична психологія к.Юнга: колективне несвідоме та його архетипи.
- •Структурна антропологія к.Леві-Строса.
- •Психосинтез р.Ассаджолі.
- •Ідеї гуманістичної психології хх ст.
- •Логотерапія в.Франкла.
- •Гештальттерапія ф.Перлза.
- •Вчення про стрес с.Сельє.
- •Сучасна психологія творчості: основні напрями, теорії, представники.
- •Становлення і розвиток когнітивної психології: у. Найссер, ж. Брунер та ін.
- •Зародження вітчизняної психології у 19 ст. Та дві тенденції її розвитку: природничонауковий і релігійно-філософський.
- •Особливості становлення та розвитку російської експериментальної психології (н.Я. Грот, г.І.Челпанов, н.Н. Ланге).
- •Діяльнісний підхід у психології (м.Я.Басов, с.Л.Рубінштейн, о.М.Леонтьєв).
- •Культурно-історична теорія психіки л.С. Виготського.
- •Психологічні погляди б.Г.Ананьєва та к.О.Абульханової-Славської.
- •Психологічні дослідженя б.Теплова та в.Д.Небиліцина.
- •Теорія поетапного формування розумових дій п.Я.Гальперіна.
- •Теорія системної динамічної локалізації вищих психічних фунцій о.Р.Лурія.
- •Гештальтпсихологія: принципи і представники.
- •Психологія поведінки: принципи і представники.
- •Неофрейдизм: принципи і представники.
- •Психологічні погляди г.С. Костюка.
- •Тбіліська школа “установки”.
- •Культурно-гуманістична психологія в Україні.
- •Психологічні центри Радянського Союзу і сучасних країн снд.
- •Історія розвитку психологічної думки в Києво-Могилянській академії.
- •Історія розвитку психологічної думки в Київському університеті: г.І. Челпанов, в.В.Зеньковський та ін.
- •Основні напрямки наукової діяльності в.А.Роменця. Поняття вчинку та його структура.
- •Система канонічної психології.
- •Принцип дії і післядії в історії психології.
- •Сучасні вітчизняні та зарубіжні теорії історії психології.
- •Видатні вчені-психологи початку XXI ст.
Психосинтез р.Ассаджолі.
Роберто Ассаджиолі (1888–1974) – італійський психіатр і психолог, творець психосинтезу – теоретико-методологічної концепції психотерапії та саморозвитку людини. Указуючи на певну обмеженість психоаналізу, вчений представив свій погляд на несвідоме в 1910 р. Сполучаючи в своїй психотерапевтичній практиці різні прийоми і підходи психотерапії, розробив новий метод лікування – "психосинтез". Це була спроба з'єднати все краще, створене З. Фрейдом, К. Юнгом, П. Жане і ін. (для них "синтез" означав "зцілення функціональної дисоціації" – відновлення стану, що передує розщепленню в результаті глибокого конфлікту або психологічної травми) та створити можливості для глибокого самопізнання особистістю, звільнення нею себе від ілюзій і фантазій. Завдяки цьому, за Ассадижолі, особистість може бути сформована або перебудована навколо нового "центру Я". Ассаджиолі, показав, що в житті людей присутні різні, протилежні тенденції, що складають іноді ядра напівнезалежних субосіб.
Психосинтез виділяє основні внутрішні конфлікти, властиві природі людини, і тоді виявляється, що "органічна єдність" – це мета людини, а не її наявний стан. Цю мету вона може перед собою поставити і одного разу її досягти, якщо працюватиме над собою, над процесом самореалізації. Вчений уточнив поняття "самореалізації" – термін використовується для позначення двох різновидів підвищення свідомості: 1) самореалізація як самоздійснення, тобто психічне зростання і дозрівання, пробудження, прояв прихованих можливостей людини (відповідає самоактуалізації за А.Маслоу); 2) самореалізація як самоосягнення – збагнення себе, переживання і усвідомлення себе як синтезуючого духовного центру. Мова тут йде не про особисте "я", яке є лише відображенням справжнього Я, а про "надсвідоме Я", що є вищим аспектом особистості, яке зазвичай не усвідомлюється особистим "я" (або его). Слово "духовний" Ассаджолі пов'язує з цінностями, що перевищують середній рівень (етичні, естетичні, героїчні, альтруїстичні). Вершиною самоосягнення є злиття особистого "Я" з духовним "Я".
За Ассаджиолі існує єдине "Я", яке виявляється на різних рівнях усвідомлення та самоосягнення. Це дає можливість по-справжньому зрозуміти драматичні колізії життя та знайти засоби їх вирішення, визначити шлях звільнення від ілюзій та фантазмів (привидів).
В якості пояснювальної та інструментальної моделі індивідуального буття людини Ассаджиолі запропонував так звані ''Карти внутрішнього світу" – схему будови нашого внутрішнього світу (психіки) у формі вертикального овалу, розділеного на 3 частини, які моделюють три рівні несвідомого – вище, середнє та нижче несвідоме.
1) нижче несвідоме – включає прості форми психічної діяльності, керуючі життям тіла; основні потяги і примітивні спонуки; "комплекси", сновидіння, фантазії; різні патологічні прояви (фобії, манії, нав'язливі ідеї і бажання) і т. д.; 2) середнє несвідоме – складається з психічних елементів, схожих з елементами бодрствующої свідомості і вільно в неї проникаючих – бадьорість свідомості, де відбувається визрівання задуму, зароджуються (перш ніж з'явитися в світлі свідомості) плоди повсякденної діяльності розуму і уяви, засвоєння отриманого досвіду; 3) вище несвідоме або надсвідоме – з цієї області людині приходять вищі форми інтуїції і натхнення, етичні "імперативи", прагнення до героїчних вчинків, альтруїстична любов, парапсихічні функції, це джерело вищих почуттів, прояснення, таланту; 4) поле свідомості – знаходиться у зоні середнього несвідомого і позначає безпосередньо усвідомлювану нами частину нашої особистості, безперервний потік відчуттів, образів, думок, почуттів, бажань і потягів, доступних нашому спостереженню, аналізу і оцінці. 5) свідоме "Я" або точка свідомого "Я" – в центрі поля свідомості – чисте самоусвідомлення, занурене в потік змісту свідомості; 6) вище "Я" – на вершині овалу (зона вищого несвідомого, яке не слід змішувати з фрейдівським супер-эго і іншими концепціями "я") – це постійний центр, з якого з якого виходить чисте "Я" і повертається в свідомість (після сну, гіпнозу, непритомності і т. п.); вище або ноуменальне "Я" є синтезуючим центром, навколо якого постає справжня особистість; 7) зовнішнє психічне середовище або колективне несвідоме – знаходиться навколо овалу та моделює особисте несвідоме. Зовнішня пунктирна лінія овалу на схемі моделює розмежування, на зразок клітинної мембрани, яке забезпечує постійний активний психічний обмін між даною особою і навколишнім психічним середовищем.
Ця концепція структури внутрішнього світу людини дозволяє, на думку Ассаджолі повніше і глибше зрозуміти драматичні колізії нашого життя, намічає шлях до звільнення від "внутрішнього розколу", нерозуміння себе і інших людей, невміння управляти собою.
Вчений намагався допомогти людині звільнитися від обертання в колі своїх помилок і недоліків, "здійснити гармонійну внутрішню інтеграцію, осягти справжнє ''Я" і вступити в правильні стосунки з іншими людьми". Для цього він запропонував методологію і техніку досягнення цієї мети, для чого необхідно: 1) глибоке пізнання особистості на всіх її рівнях, що здійснюється також за допомогою психоаналізу – занурення в глибини нижчого несвідомого і т.д. Дослідити всю структуру особистості: виявити свої здібності, істинний поклик, запас психічної енергії, щоб здійснити самостворення; 2) контроль над різними елементами особистості, бо над людиною панує все те, з чим вона себе ототожнює, у чому – секрет свободи і поневоення. "Я" здійснює критику і нагляд за станами особистості і здобуває перемогу. Цьому сприяють: а) розклад шкідливих комплексів або думок на елементи, що приводить до їх знешкодження; б) управління енергіями, що звільнилися на конструктивні цілі, творчість та її використання. Але, аналіз почуттів має бути обережним, адже при цьому можна ліквідувати вищі стани почуттів; 3) осягнення свого істинного "Я" – виявлення або створення об'єднуючого центру, для чого пропонується розширяти особистісну свідомість до перетворення її у свідомість "Я", об'єднувати нижче "Я" з вищим, ураховуючи проміжні фази та використовуючи належні активні методи; 4) психосинтез – формування та перебудова особистості навколо нового центру – особистості органічної, внутрішньо узгодженої та об'єднаної в одне ціле. Для цього необхідні план дій, "внутрішня програма". Справжня ідеальна модель має в собі творчу силу, усуває невизначеності, зосереджує зусилля людини. Після визначення ідеалу починається практичний психосинтез, побудова нової особистості.
Теорію та практику перетворення внутрішньої енергії Ассаджиолі віднаходить в індійській йозі, християнському містицизмі та аскетизмі, у психоаналізі, провідні компоненти яких мають допомогти створенню науки про психічні енергії (психодинаміки), побудові методик, що сприятимуть бажаним змінам у людині.
За Ассаджолі – людина, що здійснює психосинтез, формує в собі нову особистість і починає «справжнє життя», психосинтез є динамічною й драматичною концепцією життя, яка проголошує безперервну взаємодію різних сил з об'єднуючим центром, що постійно керує ними, узгоджує їх та використовує. Особистість має здійснити гармонізацію відношень з "Я", що здійснюється у дві фази, які Ассаджолі називає особистісним та духовним психосинтезом.
За Ассаджиолі, психосинтез – це метод психічного розвитку і самоосягнення з метою зробити людину хазяїном свого життя, лікувати психічні і психосоматичні розлади на основі конфліктів між свідомими і несвідомими силами, пов'язаних з глибокими кризами самоосягнення. Це також метод інтегрального виховання дитини і підлітка з метою розвитку гармонійної особистості.
Психосинтез, спрямований на людську індивідуальність, Ассаджиолі розглядає як окремий випадок більш широкого, всезагального закону міжіндивідного та космічного синтезу. Всі індивіди, на його думку, включені в надіндивідну духовну реальність, яка має свої конфлікти, які можна розв'язувати можна тими ж методами, які застосовуються для індивідів.
За Ассаджиолі все життя всесвіту можна уявити як боротьбу між множинністю та єдністю. як потяг до єдності. Дух, який діє у тваринному світі, встановлюючи в ньому порядок, гармонію і красу, об'єднуючи всіх істот узами любові, здійснює Вищий Синтез.
Ассаджолі також розглядав послідовні етапи самоактуалізації та повного самоосягнення. Духовний розвиток людини передбачає радикальне перетворення рис особистості, підняття свідомості до нових сфер, нову внутрішню спрямованість діяльності. Цей процес може супроводжуватися нервовими і психічними розладами. Ассаджолі намагався дати загальний нарис таких розладів і дав вказівки щодо їх лікування, в якому виділив 4–ри стадії: 1) криза, що передує духовному пробудженню – коли буденний порядок життя раптом порушується, наприклад унаслідок якогось потрясіння, така людина відчуває, що їй чогось бракує, повсякденне життя стає порожнім. Виникають питання життєвого призначення, смислу людських страждань, внутрішня розладнаність нерідко супроводжується моральною кризою, загострюються почуття совісті, відповідальності, вини, каяття, можуть виникати депресії, думки про самогубство. Тут слід з'ясовувати дійсні екзистенціальні проблеми, що постали перед людиною. Це криза зростання особистості пацієнта; 2) криза, зумовлена духовним пробудженням – коли відкривається канал, що поєднує "я" та "Я", виникають радість та полегшення. Конфлікти і страждання зникають як такі, що були викликані внутрішньою боротьбою, а не фізичною причиною. Тут духовне пробудження означає зцілення; 3) реакція на духовне пробудження – усвідомлення єдності життя, коли потік любові виливається через пробуджену істоту на оточуючих людей та всі творіння. Тут повного переображення ще не відбулося, іноді буденне "я" знову набирає сили, але повного повернення до попередніх станів вже не буває. Проте можуть бути депресії та спроби самогубства (схожі на психотичну депресію або меланхолію – почуття самоприниження, самозвинувачення). Тут пацієнту пропонується усвідомити, що його переображення, краса світу, яка при цьому відкривається, мають ствердитись. Розуміння пацієнтом, що такий його відступ був закономірним, нормальним явищем, приводить до полегшення; 4) фази процесу переображення – найбільш багаті подіями у психіці людини, це – випробування на шляху до самопізнання, перехідний проміжок, оскільки людина паралельно має перебувати в буденному житті (сім'я, професія тощо). Таке "подвійне життя" може спровокувати психічні розлади – занепад сил, неспання, емоційну пригніченість, творчу неміч, відбувається боротьба між свідомими та несвідомими установками (біологічними і соціальними за своїм змістом). Вихід із цього стану Ассаджиолі бачить у гармонійній інтеграції потягів у єдиній особистості – спочатку шляхом належного узгодження їх між собою та підпорядкування, а далі шляхом перетворення і сублімації зайвої або невикористаної частини енергії. Всезагальне "Я" виявляє свою волю, що сприяє гармонійності інтеграції, біопсихосинтезу цілісної людської істоти.
На стадії переображення як найбільш складній має посилитись робота психотерапевта. Вчений ставить у своїх дослідах задачу – допомогти людині оволодіти своїм існуванням, досягти усвідомлення вищих її цінностей, підняти людину над буденністю. Проте поза його розглядом залишається основне: вистраждати феноменологію духу.
У 1926 р. у Флоренції Ассаджиолі організував Інститут психосинтезу, який став першим міжнародним центром по підготовці "психосинтетиків". Зараз в світі налічується більше 50–ти інститутів і центрів психосинтезу.
