85. Історія розвитку психологічної думки в Київському університеті: г.І. Челпанов, в.В.Зеньковський та ін.

У XIX ст. значну роль в розвитку психології на Україні відіграв Київський університет св. Володимира (нині — Т.Г. Шевченка), будучи впродовж всього свого 125-річного існування розсадником психологічних знань.

Викладання психології провадилося тут з самого початку діяльності університету і не припинялося навіть в роки реакції проти вільнодумства (1850–1862 рр.), коли філософські дисципліни в університетах були заборонені. Як говорять в своїх спогадах сучасники, психологія серед інших дисциплін користувалася особливою популярністю у студентства того часу, її викладання перебувало в руках таких відомих професорів, як П.С. Авсеньєв, Г.М. Скворцов, О.О. Козлов та С.С. Гогоцький.

П.С. Авсеньєв був один із найученіших людей нашої країни, який знав досконало єврейську, грецьку, латинську, німецьку, французьку та італійську мови. Богословські, філософські, історичні та природничі науки складали улюблене коло його занять.

В університеті П.С. Авсеньєв читав логіку, історію душі, історію новітньої філософії, моральну філософію в поєднанні з природнім правом і філософію історії. Пізніше лекції о. Авсеньєва увійшли до складу ювілейного видання під заголовком: “Сборник из лекций бывших профессоров Киевской Духовной Академии... изданный Академией по случаю пятидесятилетнего юбилея ее. Киев, 1869 г.” У збірнику надруковано 246 сторінок із лекцій Авсеньєва про досвідну психологію.

Із стародавніх психологічних теорій його особливим співчуттям користувалися ідеї Платона, споглядання Плотіна; із творів святих отців Церкви — високоспоглядальні теорії Макарія Єгипетського, Ісаака Сиріна, із творів середньовічних мислителів – містичні праці Якова Бьома. З новітніх психологічних теорій йому особливо до вподоби були теорії, котрі були складені під впливом ідей Шеллінгової філософії — в особливості теорія душі Шуберта.

С.С. Гогоцький в університеті св. Володимира читав постійно: логіку, психологію, історію філософії та педагогіку. Він написав наступні праці з психології: “Про розвиток пізнавальних здібностей”, “Про розвиток внутрішнього відчуття”, “Критичний огляд праці М. Троїцького: “Німецька психологія”, 1877 р., “Програма психології із лекцій в університеті св. Володимира (1880–1881 р., два випуски).

Проте не діяльність цих викладачів визначала стан психології в Київському університеті та її науковий розвиток.

Велику роль у викладанні психології в Київському університеті та в її науковому розвитку відіграла викладацька та наукова діяльність таких вчених, як О.М. Новицький, Г.І. Челпанов, О.М. Гіляров.

В перші роки існування Київського університету особливо плідною була учбова та наукова діяльність О.М. Новицького, який перший з представників офіціальної університетської психології склав підручник “Руководство к опытной психологии” (1840), в якому основні питання психології викладалися на рівні сучасної науки, а в деяких відношеннях йшли вперед у порівнянні з визнаними в той час її західноєвропейськими представниками. Так, він багато в чому доповнив та виправив положення в підручнику німецького філософа Фішера, який в той час вважався загальновизнаним авторитетом в цій галузі і за підручником якого спочатку викладав і сам Новицький.

Великою заслугою Новицького було те, що він один з перших почав викладати свої лекції російською мовою, а не латинською, як це було прийнято в той час.

Розвиток викладання психології російською мовою був предметом постійної турботи Новицького. Вже перед смертю він задумав випуск російського словника психологічних термінів, але не встиг цього зробити. Під його керівництвом група студентів переклала на російську мову деякі праці з історії філософії.

Користуючись головним чином західноєвропейськими джерелами, Новицький не був сліпим послідовником їх ідей. Він багато критикував їх, а в ряді випадків і протиставляв їм свої оригінальні, більш передові для того часу ідеї. Перебуваючи взагалі на ідеалістичних позиціях (сприймаючи світ через призму свого духовного життя), в трактуванні багатьох конкретних питань психології він відходив від цих позицій, використовуючи дані сучасного йому природознавства, зокрема фізіології. Але, разом з тим, він вважав, що фізіологія і психологія являють собою дві тісно зв’язані частини антропології, і їх не можна різко відокремлювати одну від одної, як це було прийнято серед психологів-ідеалістів, які твердили, що психологія повинна займатися вивченням тільки духовної, а фізіологія — тільки тілесної сторони нашої природи.

Цей погляд Новицький проводить через аналіз усіх психічних процесів, намагаючись показати важливість для розуміння їх природи і закономірностей даних фізіології.

Науково-педагогічна діяльність О.М. Новицького мала позитивний вплив як на поширення психологічних знань, так і на розвиток уявлень про психічні процеси. О.М. Новицький був одним з передових представників того періоду розвитку психології, коли вона тільки-но розпочинала перетворюватися в досвідну дисципліну, все більше виділяючись в самостійну галузь природничо-наукового дослідження.

У 1850 р. в університетах було припинено викладання філософії і залишено тільки викладання курсів досвідної психології та логіки. За наказом Міністерства освіти світські професори філософії діставали якусь іншу роботу або звільнялися.

Рада університету не дала О.М. Новицькому викладацької роботи, він змушений був перейти в Цензурний комітет.

Восени 1850 р. Синод затвердив викладачем психології та логіки в університеті професора богослов’я І.М. Скворцова.

Реформа університетів 1863 р., за якою до викладання філософських дисциплін, в тому числі і психології, допускалися особи зі світською, а не тільки з духовною освітою, не внесла будь-яких суттєвих зрушень в розвиток психологічної наукової думки.

С.С. Гогоцький, вихованець Київської Духовної Академії, протягом майже 30 років посідав кафедру філософії і читав курс психології. Свою наукову і педагогічну діяльність Гогоцький спрямовував на те, щоб витлумачити природничі і досвідні дані сучасного йому психологічного дослідження в дусі православного сприйняття та бачення світу. Його заслугою є спроба пов’язати психологію з педагогікою, і, таким чином, показати її практичну роль. Також певне значення мала складена ним і докладно розроблена програма з психології, яку широко використовували викладачі психології до 90-х років.

Наступний викладач філософії та психології професор О.О. Козлов свої філософські праці та лекції також ґрунтував на релігійно-духовному світогляді та вченні Православної Церкви. Він ревниво відстоював ідеалістичне світобачення та боровся проти будь-яких матеріалістичних природничо-наукових ідей в психології. Він гостро критикував будь–які спроби звільнити психологію від її релігійно-ідеалістичних основ.

90-ті роки – роки різкої зміни стану психології в Київському університеті. Вони виявились насамперед в тому, що як викладання психології, так і наукова робота все більш нажаль відокремлюються від релігійного напряму.

В цей час розвиток та викладання психології в університеті були пов’язані з такими іменами, як: Г.І. Челпанов, І.О. Сикорський, С.А. Ананьїн.

В роки серйозних змін та наступаючого матеріалізму Г.І. Челпанов продовжував залишатися вірним послідовником релігійного світогляду та ревносним захисником дуалістичної психології та ідеалістичної філософії. Так у книзі “Мозг й душа” Челпанов критикує матеріалізм та дає нарис деяких сучасних вчень про душу. Піддавши критиці вчення паралелізму та психічного монізму, автор закінчив свій дослідницький аналіз наступними словами: “...дуализм, признающий материальный и особенно духовный принцип, во всяком случае лучше объясняет явления, чем монизм”.

Взагалі, з ім’ям проф. Г.І. Челпанова пов’язаний початок у Київському університеті лабораторно-експериментального психологічного дослідження. Ним була організована лабораторія експериментальної психології, яка слугувала цілям демонстрації психологічного експерименту під час лекцій та семінарських занять зі студентами і одночасно була базою для наукового дослідження в університеті. Г.І. Челпанов вперше в практиці університетського викладання психології почав вести практичні семінарські заняття зі студентами.

Будучи прекрасним методистом-педагогом і лектором, Челпанов згрупував навколо себе талановиту молодь, з числа якої потім вийшов ряд наукових працівників — філософів і психологів.

У 1907 р. Г.І. Челпанов перейшов на кафедру філософії в Московський університет, де продовжував свою діяльність в галузі психології. Він був засновником і керівником першого в Росії і на той час одного з кращих в світі інституту експериментальної психології (нині Науково-дослідний інститут психології Академії педагогічних наук РРФСР). Заснування цього інституту як центру експериментального психологічного дослідження і підготовки кадрів наукових робітників з психології було надзвичайно важливою подією в історії розвитку вітчизняної психології.

Челпанов визнавав самоспостереження “єдиним джерелом пізнання психічних явищ”, експеримент відіграє допоміжну роль. Це означає, що між експериментальним методом і методом самоспостереження немає ніякої суперечності. Головне завдання експерименту в психології полягає в тому, щоб зробити самоспостереження більш точним.

Особливу увагу Челпанов вивчав вищі психічні стани й процеси: мислення, моральні та релігійні почуття, проблеми вольового самовизначення людини. Він робив спроби тісно поєднати експеримент і теорію, інтроспективну й експериментальну психологію”. Челпанову належить двотомна монографія “Восприятие пространства”, в якій він розглядає цю важливу і складну проблему в двох аспектах — психологічному і гносеологічному. В роботі подано і науково цікавий психологічний матеріал з історії питання та критики сучасних теорій і власного психологічного аналізу, на духовно-релігійних основах.

З інших праць Челпанова велике значення має його практикум з експериментальної психології для студентів. Він був першим зразково складеним у методичному відношенні посібником до практичних занять з психології, який не втратив свого значення і в наш час. Велику увагу приділяв Челпанов викладанню психології і в середній школі. Його підручник з психології для гімназій являв собою в свій час один з кращих шкільних посібників.

Дещо пізніше Г.І. Челпанова почав свою наукову і учбову діяльність в університеті доцент, а згодом професор С.А. Ананьїн — психолог і педагог. У 1915 р. вийшла з друку його магістерська дисертація на тему “Интерес по учению современной педагогики й психологии”. Книга С.А. Ананьїна мала певне значення як для педагогів, так і для психологів, бо в ній вперше був поданий майже вичерпний огляд сучасних педагогічних і психологічних даних з проблеми інтересу, винятково важливий для теорії і практики учбово-виховної справи, для школи.

Наукову цінність становить також його стаття про дитячі ідеали (журн. “Русская школа”, 1913). Ананьїну належить і кілька праць з психології музичного сприймання. Однак психологія не була основною спеціальністю С.А. Ананьїна. Коло його основних інтересів зосереджувалося в педагогіці, в галузі якої йому належить ряд робіт і з курсу якої він читав лекції в університеті.

Певне значення в розвитку психології в Київському університеті мала діяльність проф. І.О. Сикорського – вихованця медичного факультету університету, що протягом майже 25 років посідав в ньому кафедру психіатрії та нервових хвороб.

Відзначаючись широкими і різноманітними інтересами, І.О.Сикорський поряд із своєю спеціальністю (психіатрія) багато уваги приділяв питанням психології, зокрема дитячої та педагогічної. Йому належить близько 50 праць з загальної психології і понад 20 — з психології дитячого віку.

Особливо цінними для свого часу були праці Сикорського в цій останній галузі. Він перший в світовій науці почав застосовувати експеримент у вивченні дитячої психіки, і його роботи поклали початок систематичному дослідному вивченню дитячої психіки в її розвитку. Такі його праці, як “Душа ребенка”, “Ход умственного й нравственного развития в первые годы жизни”, “Душевное развитие ребенка” та ін., були чи не першими в світовій літературі узагальнюючими нарисами дитячої психології.

В інших своїх працях Сикорський висвітлив важливі питання про втому при розумовій роботі у дітей шкільного віку, про розумовий та моральний розвиток учнів в середній школі, про розвиток мови у дітей, про виховання у віці першого дитинства, про порівняльну характеристику розвитку в підлітковому та юнацькому віці, про психологічні основи навчального процесу тощо. Багато приділяв уваги Сикорський дітям розумово відсталим, яким він присвятив чимало своїх праць і для яких заснував у Києві лікарсько-педагогічний інститут для розумово недорозвинених, відсталих та нервових дітей. Сикорський багато зробив для популяризації знань з психології. Йому належать два посібники з психології: “Всеобщая психология с физиогномикой” — для підготовленого читача, і “Начала пcихологии” — для найширших кіл читачів.

Але в різноманітних працях Сикорського уже виявляються певні матеріалістичні тенденції. Так, наприклад, він намагався застосувати до психології еволюційну точку зору.

Хоча в огляді історії вчень про суть душі та її відношення до тіла Сикорський вважає, що дві протилежні концепції матеріалізму і ідеалізму можуть бути об’єднані в гіпотезі “тотожності”, яку найповніше висловив датський психолог Гефдінг. Ця теорія, на думку Сикорського, правильно зближує духовне і тілесне, знищує розрив між ними і показує їх як щось єдине в своїй суті.

Провідною тенденцією, що виступає у всіх психологічних працях Сикорського, є прагнення розглядати психічні явища матеріалістично та науково-природничо, спираючись на їх досвідне експериментальне вивчення.

Останні роки перед Жовтневою революцією психологію в Київському університеті викладав приват-доцент В.В. Зеньковський – учень проф. Г.І. Челпанова, він в своїх лекціях і науковій роботі подібно до свого вчителя намагався поєднати ідеалістичні погляди на суть і природу психіки з даними досвідного її вивчення. В своїй магістерській дисертації під назвою “Проблема психической причинности” В. В. Зеньковський на підставі різноманітних даних намагався показати своєрідність психічних явищ та їх закономірностей порівнюючи з явищами матеріального світу. В цьому своєму аналізі він виходить з духовно-аналітичного обгрунтування психічних явищ, перш за все вбачаючи їх духовний зміст.

Зеньковський був дуже талановитим лектором, умів збуджувати у студентів інтерес до психології, привертати їх увагу до нових досліджень в цій галузі, заохочувати до наукової роботи. Він почав відновлювати роботу психологічної лабораторії, яка після від’їзду з Києва проф. Г.І. Челпанова не працювала. Після Жовтневої революції Зеньковський емігрує у Францію.

Таким чином, розвиток психології у нашій країні в Київському університеті мав досить оригінальний та самобутній характер. Психологія залишається філософською наукою за формою і за змістом, хоч і набуває свого серйозного досвідного вираження. І саме цей статус психології дає змогу її дослідникам ставити найглибші питання про сенс людського існування саме як існування розумної, духовної істоти через знання її психології. Наукова психологія XIX і XX ст. час від часу вже відчуватиме настійну потребу повернутися після емпіричного бездоріжжя, безпринципного шукання в пошуках цього сенсу до філософсько-богословських проблем людського існування. В цьому й слід бачити одне з найважливіших завдань психології.