79. Неофрейдизм: принципи і представники.

Головним сучасним відгалуженням психоаналізу є неофрейдизм – течія, що заперечує виняткову роль сексуальних чинників в розвитку, пов'язуючи несвідому психічну механіку з дією соціально-культурних чинників: особливостей спілкування дитини з дорослими, перш за все в перші роки життя (К.Хорні, (1885-1953), Г.С. Саллівен (1892-1949), характеристик соціального середовища, цінностям особистості (Е. Фромм (1900-1980). Представники неофрейдизму також використовують психотерапію не тільки для лікування неврозів, але і з метою допомогти нормальним людям позбавитися від відчуття безпорадності, страху, незадоволеності.

Карен Хорні (1885-1953) – американський психолог норвезько-датського походження, одна з лідерів неофрейдизму. На творчість К. Хорні справила серйозний вплив ситуація соціальних струсів, у які ввійшов світ у період Другої світової війни.

Розділяючи основні положення психоаналізу про вирішальну роль несвідомого і антагонізм природного і соціального, Хорні акцентувала значення дії навколишнього соціального середовища на формування особистості. Деякі положення теорії Хорні лягли в основу неофрейдизма. Як і Фрейд, вона надавала величезне значення пережитому в дитинстві і дитячим переживанням. Основу мотивації людини вона убачала у відчутті неспокою, яке примушує людину прагнути до безпеки, і в якому поміщена потреба в самореалізації.

За Хорні людиною рухають не тільки біологічні зумовлені несвідомі спонуки, але і придбані прагнення до безпеці з самореалізації.

Хорні виходила з того, що в структурі особистості домінують не інстинкти агресії або лібідо, а несвідоме відчуття тривоги, неспокою, які вчена називала відчуттям корінної тривоги, пов'язане з відчуттям самоти і безпорадності, що є у дитини, у потенційно ворожому їй світі (антагонізм між зовнішнім світом і людиною).

Хорні вважала, що причинами розвитку цієї тривоги можуть бути: відчуження батьків від дитини або надмірна їх опіка, що пригнічує особистість дитини; ворожа атмосфера чи дискримінація або, навпаки, дуже велике захоплення здібностями дитини. Хорні довела, що всі конфлікти, що виникають у дитинстві, породжуються відносинами дитини та батьків. Саме через характер цих стосунків у дитини виникає базове почуття тривоги.

Почуття тривоги та остраху, які Хорні вважала базовими для поведінки індивідів, на її думку, супроводжують людину ціле життя. Хорні виділяла два види тривоги - фізіологічну і психологічну.

Фізіологічна тривога пов'язана з прагненням дитини задовольнити свої насущні потреби - в їжі, комфорті. Дитина боїться, що її вчасно не переповиють, не погодують, і тому відчуває таку тривогу постійно в перші тижні свого існування. Проте з часом, якщо мати і оточуюючі, які про неї піклуються і задовольняють її потреби, цей неспокій уходить. Якщо її потреби не задовольняються, тривога наростає і стає фоном для загальної невротизації людини.

Проте якщо позбавлення від фізіологічної тривоги досягається простим доглядом за дитиною і задоволенням її основних потреб, то подолання психологічної тривоги є складнішим процесом, оскільки воно пов'язане з розвитком адекватності образу Я. Введенння поняття образу Я - одне з найважливіших відкриттів Хорні. Вона вважала, що цей образ складається з двох частин - знання про себе і відношення до себе. При цьому в нормі адекватність образу Я пов'язана з його когнітивною частиною – із знаннями людини про себе, які повинні відображати її реальні здібності і прагнення. В той же час відношення до себе повинне бути позитивним.

Невроз – це реакція на тривогу, а описані Фрейдом збочення та агресивні тенденції (на думку Хорні) є не причиною, а результатом неврозу. Невроз формують дія навколишнього соціального середовища і руйнування людських взаємин.

Хорні доводила, що розвиток не зумовлений тільки природженими інстинктами, людина може змінюватися і продовжувати свій розвиток протягом життя, тому не існує фатальної приреченості на невроз, про яку говорив Фрейд. Хорні стверджувала, що є чітка грань між нормою і патологією і тому є надія на повне одужання, навіть у невротизованих людей. Розроблена нею концепція знайшла відображення в багатьох її роботах, і перш за все в книгах «Нові шляхи в психоаналізі» (1939) і «Невроз і розвиток людини» (1950).

За Хорні мета терапії полягає у відновленні відносин з людьми і собою, пошуку точки опори в собі, позбавлення від невротичних захисних механізмів, що лише частково допомагають людині справлятися з життєвими труднощами, але при глибшому погляді закривають можливість нормального життя.

У основі будь-якого неврозу зазвичай убачають внутрішній конфлікт (протиборство між чимось і чимось в психіці людини). Невротичний конфлікт по Хорні — боротьба несумісних поєднань між декількома невротичними схильностями (термін введений Хорні) – компульсивні (нав'язливі) потяги (як основа неврозу). Одними з головних невротичних схильностей Хорні вважала компульсивну потребу в любові і компульсивне прагнення до влади. У конфлікті можуть знаходитися невротичне прагнення до любові і невротичне суперництво — неможливо йти по головах людей і піклуватися про них (розраховуючи отримати любов у відповідь). Навіть для здорової людини суперництво означатиме дефіцит проявляти любов і отримувати любов (любов — в широкому сенсі слова). У невротичних схильностей зазвичай є функція (прихована вигода), яка зводиться до зняття або пом'якшення тривожності конкретної особи.

Значний вплив на розвиток неофрейдизму зробили роботи молодшої дочки Фрейда - Ганни Фрейд (1895-1982). Перші її дослідження відносяться до 30-х років, найцікавіші роботи з'явилися пізніше.

А. Фрейд з дитинства залучилася до наукової діяльності свого отця, виконувала протягом багатьох років обов'язки його секретаря, а в 1922 р. зробила свою першу наукову доповідь і була прийнята у Віденське психоаналітичне суспільство.

Після смерті 3. Фрейда Ганна присвятила себе розвитку психоаналітичного руху і теорії глибинної психології. Найбільшу увагу вона приділяла формуванню дитячого психоаналізу і стала одним з авторів Его-психології. У 1952 р. вона організувала і очолила Хемпстедську клініку дитячої терапії, якою керувала до 1982 р.

У 1936 р. в книзі «Психология "Я" і захисні механізми» нею були систематизовані думки Фрейда про захисні механізми і показана їх роль в психічному житті. Тоді ж вона почала розвивати думки про цілісність Его і його самостійну, незалежну від Ід, роль в психічному житті людини. Ці положення і лягли в основу Его-психології.

Основні її праці були присвячені дослідженню важких дітей, перш за все агресивних і тривожних. Вона вважала, що в структурі особистості дитини із самого початку агресивність з'являється як складова частина сексуального життя у вигляді анального садизму. Вже в ранньому дошкільному віці одночасно з самосексуальною діяльністю у дитини з'являються самоагрессивні можливості очищения. Це виявляється, наприклад, в боданнях маленьких дітей. Нормальний розвиток дитини вимагає вже на цій стадії повороту агресивності від себе до зовнішнього світу. На наступних стадіях розвитку агресивність ще раз прямує проти себе, але вже не проти тіла, а проти свого «Я». Ідеї А. Фрейд про специфіку психологічних криз, які впливають на подальший розвиток особистості, знайшли віддзеркалення в пізніх роботах «Дитинство в нормі і патології» (1968), «Інтереси дитини» (1973).

Згідно А.Фрейд, нормальна дитяча (як і доросла) поведінка припускає існування елементів двох основних прагнень. У нормальній поведінці агресивність стримується лібідо. Саме сплав лібідо і агресії нормальний і типовий. Але, окрім нормального прояву агресивності, пов'язаного, наприклад, з прагненням утримати об'єкти любові дитини (улюблена іграшка, груди матери для немовляти тощо), А.Фрейд звернула увагу і на патологічні прояви дитячої агресивності.

Досліджуючи вплив психічної депривації на розвиток дитини, вона прийшла до висновку, що така агресивність виникає за аномальних умов розвитку дитини (без батьків, без сім'ї, в концтаборах, в будинках дитини, інтернатах тощо). Результати цих досліджень були опубліковані в роботах «Діти без сімї» (1943), «Війна та діти» (1943). Вона вважала причинами появи агресивності або повну відсутність об'єктів любові у оточенні дитини, або часту зміну цих обєктів, або неможливість по якихось причинах встановити відносини з обєктами любові. Таким чином, агресивні (як і тривожні) тенденції з'являються у зв'язку з тим, що лібідо не розвивалося або залишалося в первинній стадії.

В таких випадках коректувальна робота з дітьми повинна орієнтуватися на розвиток лібідо, формування прихильності до інших людей, розвиток у дітей відчуття захищеності, а не на подолання у них агресивних реакцій. Починаючи з найранішої роботи «Введенння в техніку дитячого аналізу» (1927), вона займалася методами дитячого психоаналізу, розкриттям можливостей ігрової терапії.

Е.Фромм (1900-1980) – американський психоаналітик, неофрейдист, який в 1933 році з Германії переїхав в США.

Фромм вважається найбільш соціально-орієнтованим зі всіх психоаналітиків, оскільки для нього соціальне оточення було не просто умовою, але найважливішим чинником розвитку особистості. Фромм під середовищем розумів не тільки найближче оточення людини – сім'ю і близьких, але і той суспільний устрій, при якому він живе.

Досліджуючи розвиток особистості, Фромм прийшов до висновку, що рушійними силами цього розвитку є дві природжені несвідомі потреби, що знаходяться в стані антагонізму – у вкоріненні і індивідуалізації. Потреба у вкоріненні примушує людину прагнути до суспільства, співвідносити себе з іншими його членами, будувати загальну з ними систему орієнтирів, ідеалів і переконань. Потреба в індивідуалізації, навпаки, штовхає людину до ізоляції від інших до свободи від тиску і вимог суспільства. Ці дві потреби сприяють виникненню внутрішніх суперечностей, конфлікту мотивів у людини, яка завжди марно прагне якось з'єднати ці протилежні тенденції в своєму житті.

Прагнення людини примирити ці потреби стає двигуном не тільки індивідуального розвитку, але і суспільства в цілому, оскільки всі соціальні формації, які створюються людиною, є спробами врівноважити ці прагнення.

Ф. вважав, що на початку свого розвитку людина була частиною природи і не виділяла себе з оточення і в цей період була щасливою, оскільки прагнення до вкорінення в природі поєднувалося з можливістю ізоляції від одноплемінників. Зруйнувавши свій зв'язок з природою, людина залишила для себе тільки одну можливість вкоріненості– соціальну, поставивши себе в залежність відоточення.

При цьому перший лад (первісний) сприяв розвитку саме прагнення до укоріненості, залишаючи в тіні прагнення до індивідуалізації. Не змирившись з цим, людина змінює лад, і в рабовласницькому ладі у неї з'являється можливість індивідуалізації (у багатстві, війні), але при цьому зменшується вірогідність вкорінення в суспільстві, стають менш міцними зв'язки між людьми. Страждаючи від такої ізоляції, люди знову змінюють суспільний устрій на феодальний, в якому велика можливість вкорінення (кожна людина жорстко пов'язана з членами своєї соціальної групи). Але така жорстка стереотипізація не дозволяє виявитися повною мірою індивідуальності людини, оскільки вона не може вийти за рамки свого класу. Прагнучи до свободи і незалежності від цих жорстких рамок, люди переходять до капіталізму, який максимально сприяє їх вільному розвитку, хоча і обмежує їх можливість вкорінення, залишаючи людей наодинці зі своєю свободою у ворожому світі.

Тобто за Фроммом відношення суспільства до людини виявляється в тому, що способи реалізації людиною своїх внутрішніх можливостей визначаються тим суспільним устроєм, при якому вона живе, її особистість розвивається відповідно до можливостей, що надаються суспільством.

Фромм виділяв 5 соціальних типів характеру, що превалюють в сучасних суспільствах. Ці соціальні типи як форми встановлення відносин з іншими, є взаємодією екзистенціальних потреб і соціального контексту, в якому живуть люди. Фромм розділив їх на два великі класи: непродуктивні (хворі) і продуктивні (здорові) типи. Непродуктивні – рецептивний, експлуатуючий, накопичуючий і ринковий типи характеру. Продуктивні т.х. – тип ідеального психічного здоров'я в розумінні Фромма. Фромм відзначав, що жоден з цих типів характеру не існує в чистому вигляді, оскільки непродуктивні і продуктивні якості поєднуються у різних людей в різних пропорціях. Вплив певного соціального типу характеру на психічне здоров'я або хворобу залежить від співвідношення позитивних і негативних рис, що виявляються у індивідуума.

1. Рецептивні типи – переконані в тому, що джерело всього хорошого в житті знаходиться поза ними самими. Вони відкрито залежні і пасивні, не здатні робити що-небудь без сторонньої допомоги і думають, що їх основне завдання в житті — швидше бути коханими, ніж любити. Рецептивні індивідууми – пасивні, довірливі і сентиментальні. Якщо відкинути крайнощі, то люди з рецептивною орієнтацією можуть бути оптимістичними і ідеалістичними.

2. Експлуатуючі типи – беруть все, що їм потрібно або про що вони мріють, силою або винахідливістю. Вони теж нездібні до творчості, і тому добиваються любові, володіння, ідей і емоцій, запозичуючи все це у інших. Негативними рисами експлуатуючої вдачі є агресивність, гордовитість і самовпевненість, егоцентризм і схильність до спокушання. До позитивних якостей – упевненість в собі, відчуття власної гідності і імпульсивність.

3. Накоплюючі типи – намагаються володіти великою кількістю матеріальних благ, влади і любові; вони прагнуть уникати будь-яких намірів на свої накопичення. На відміну від перших двох типів, «накопичувачі» тяжіють до минулого, їх відлякує все нове. Вони ригідні, підозрілі і уперті. Позитивні особливості – передбачливість, лояльність і стриманість.

4.Ринковий тип виходить з переконання, що особистість оцінюється як товар, який можна продати або вигідно обміняти. Ці люди зацікавлені в збереженні приємної зовнішності, знайомствах з потрібними людьми і готові продемонструвати будь-яку особистісну рису, яка підвищила б їх шанси на успіх в справі продажу себе потенційним замовникам. Їх відносини з оточенням поверхневі, їх девіз — «Я такий, яким ви хочете мене бачити». Ключові риси – гранична усунутість, опортуністична, безцільна, нетактовна, нерозбірлива в засобах і спустошена. Позитивні якості - відвертість, допитливість і щедрість. Фромм розглядав «ринкову» особистість як продукт сучасного капіталістичного суспільства, що сформувалося в США і західноєвропейських країнах.

5. В протилежність непродуктивній орієнтації, продуктивний характер є кінцевою метою в розвитку людини. Цей тип — незалежний, чесний, спокійний, люблячий, творчий, здійснює соціально-корисні вчинки. Фромм розглядав цю орієнтацію як відповідь на суперечності людського існування, властиві суспільству. У ній виявляється здібність людини до продуктивного логічного мислення, любові і праці. Завдяки продуктивному мисленню люди дізнаються, хто вони такі, і тому звільняються від самообману. Сила продуктивної любові дає можливість людям гаряче любити все живе на Землі (біофілія). Фромм визначав біофілію за допомогою таких якостей, як турбота, відповідальність, пошана і знання. Продуктивну працю забезпечує можливість виробництва предметів, необхідних для життя, завдяки творчому самовираженню. Результатом реалізації всіх вищеперелічених сил, властивих всім людям, є зріла і цілісна структура характеру.

Гаррі Спок Саллівен (1892-1949) – американський психолог і психіатр. Спеціалізація в області практичної психіатрії стимулювала його інтерес до теоретичної психології. У 1948 році він починає видання двох журналів – "Журналу біології і патології" і "Журналу для вивчення інтерперсональних процесів".

Свою теорію Саллівен назвав "інтерперсональною теорією психіатрії", у основі якої лежать три принципи, запозичені з біології: принцип комунального (суспільного) існування, принцип функціональної активності і принцип організації. Саллівен модифікує і сполучає в своїй концепції два найбільш поширених в США психологічних напрями – психоаналіз і бихевіоризм.

Основні положення теорії Селлівен: 1) особистість людини є не природженою якістю, а формується в процесі спілкування немовляти з оточенням, тобто "особистість – це модель міжособистісних, інтерперсональних відносин", що повторюються; 2) у своєму розвитку дитина проходить декілька етапів – від дитинства до юнацтва, на кожному з яких формується певна модель міжособистісних відноси: у дитинстві – на основі сумісних з однолітками ігор, в предюнацтві – на основі спілкування з представниками іншої статі і т.д.; 3) дитина не народжується з певними соціальними відчуттями, вони формуються у неї в перші дні життя, їх розвиток пов'язаний з прагненням людини до розрядки напруги, що створюється її потребами.

Потреби створюють напруженість та формують способи її подолання – динамізми, які є не тільки моделями енергетичних трансформацій, але і своєрідним способом накопичення досвіду, знань, необхідних для задоволення потреб, для адаптації; 4) існують більш і менш важливі для життя динамізми, які задовольняють різні за ступенем важливості потреби; 5) головні, провідні для всіх людей потреби – потреба в ніжності і потреба в уникненні тривоги, можливості задоволення яких разні. Для реалізації потреби в ніжності існують певні динамизми, що допомагають дитині отримувати її від близьких. Джерела ж тривоги настільки багатообразні і непередбачувані, що не можна повністю виключити можливість неприємних, що викликають неспокій подій в житті людини. Тому, потреба в уникненні тривоги стає провідною для особистості і визначає формування "Я-системи", що лежить в її основі; 6) "Я-система" має три компоненнти в своїй структурі – хороше Я, погане Я і Не-я. Прагнення до персоніфікації себе як хорошого Я і уникнення думок про себе як про погане Я є найбільш важливими для особистості, оскільки думка про себе як про поганого є джерелом постійної тривоги; 7) для захисту своєї позитивної персоніфікації людина формує спеціальний механізм, який Саллівен назвав виборчою увагою, який відсіває всі подразники, які можуть принести тривогу, змінити думку людини про себе. Оскільки основні причини тривоги криються в спілкуванні з іншими людьми, то виборча увага регулює не тільки власну персоніфікацію, але і образи інших людей; 8) виходячи з ідеї про пріоритетний вплив спілкування на розвиток особистості, Саллівен, приділяв велику увагу вивченню характеру спілкування, формуванню образів оточуючих. Вивчав роль стереотипів в сприйнятті людьми один одного, дослідження формування контролюючих моделей, які оптимізують процес спілкування; 9) розділяв думку психоаналітиків про несвідомий характер основних потреб (зокрема, потреб в ніжності і уникненні тривоги), проте заперечував думку про їх природжений характер та про природженість агресивного інстинкту. Агресія та неспокій з неминучістю розвиваються у дитини вже в перші дні її життя – заражається неспокоєм від матери, яка хвилюється, чи добре йому, чи ситий він, чи здоровий. Надалі з'являються вже власні причини для неспокою, стимулюючі розвиток виборчої уваги; 10) незадоволення важливих для дитини потреб приводить до розвитку агресії, причому залежно від того, яка структура Я-системи розвиненіша – хороше Я або погане Я, домінує той або інший спосіб вирішення ситуації. При домінуванні поганого Я провина найчастіше перекладається на інших. Ці ідеї лягли в основу деяких тестів.

Роботи Саллівена зробили великий вплив не тільки на психологію особистості, але і на соціальну психологію, поклавши початок численним дослідженням особливостей сприйняття при спілкуванні людей.

Неофрейдизм (новий психоаналіз) і зараз бурхливо розвивається. Він не тільки вплинув на безліч напрямів сучасної психології, а також на суспільну свідомість нашого часу, особливо на Заході.