76. Теорія системної динамічної локалізації вищих психічних фунцій о.Р.Лурія.

Олександр Романович Лурія – відомий радянський психолог, що в 30 роки 20 ст.працював в Харкові.

Найбільш відомі розробки: 1) вивчення впливу афективних реакцій людини на стресові ситуації (дуже відомі); ці експериментальні дослідження проводилися за допомогою оригінальної методики, яка дозволила зафіксувати виникнення емоційних станів в динаміці мовних і рухових процесів суб'єкта, навіть в випадках, коли він намагався приховати відчувану ним емоційну напругу. Дана методика використовувалася, зокрема, в криміналістиці при вивченні психології підозрюваних осіб, а надалі набула широкого поширення на Заході (перш за все в США) під назвою детектор брехні; 2) сумісна з Виготським праця «Етюди по історії поведінки» (1929) – Лурія розглянув різні плани психічного розвитку, проаналізувавши ранні його стадії - оволодіння мисленням і мовою, своєрідність пам'яті і числових операцій. А також детально розглянув своєрідність поведінки дитини в якісній відмінності від психічних функцій дорослої людини; 3) надалі намагався з'ясувати, як змінювався лад психічного життя людини в результаті оволодіння знаковими засобами. Отримані ним матеріали знайшли віддзеркалення в книзі «Про історичний розвиток пізнавальних процесів» (1974). Вважав, що спочатку ці засоби використовуються з метою спілкування (комунікації) між людьми, а потім стали регуляторами власної психічної активності індивіда, набагато розширюючи можливості оволодіння ним своєю пам'яттю, увагою і іншими процесами; 4) займався дитячою психол., зокрема співвідношенням між спадковістю і середовищем. Велику популярність в цьому плані придбали його дослідження близнюкової пари – порівнювалися психічні функції близнят, які або піддавалися, або не піддавалися цілеспрямованому розвитку. Досліди показали, що генетична обумовленість істотно позначається на елементарних процесах, тоді як вищі функції більшою мірою залежать від умов виховання; 5) новаторський характер – обширна програма вивчення залежності психіки людей від відмінностей в соціокультурних умовах їх життя. На рубежі 30-х років Лурія виїхав в експедицію до Узбекистану для порівняння відмінностей в психіці жителів, які залучилися до нової культури, і тих, хто не піддався новим культурним впливам, жив по старих середньоазіатських законах. Порівняльний аналіз дозволив виявити цікаві особливості мислення залежно від зрушень в тому культурному контексті, в якому воно історично формується; 6) Найважливіша особливість творчості Лурії – постійне співвідношення в аналізі динаміки поведінки людини соціально обумовлених впливів з функціонуванням нервової організації особистості, що зумовило розробку ним напряму – нейропсихології. Перші кроки в цій області – в роки Великої Вітчизняної війни, коли щонайгострішу практичну актуальність придбали завдання діагностики і відновлення психічних порушень, викликаних пораненнями головного мозку. Тут ретельному експериментальному вивченню піддавалися різні форми регуляції довільної поведінки, провідну роль в якій грає мова – слово виступило як найважливіший регулятор довільних рухів людини, переходу від імпульсних, мимовільних дій до поведінки довільного типу. Оволодіння такою поведінкою в умовах конфлікту, на тлі різних спонук дозволило виявити динаміку відносин між інтелектуальними і афектними аспектами життєдіяльності. Саме з цим зв'язані ідеї Лурії про системну динамічну локалізацію вищих психічних функцій в корі великих півкуль головного мозку і підкіркових структурах.

У підсумковій роботі «Основи нейропсихологии» (1973) Лурія виклав цю теорію системної динамічної локалізації. Згідно теорії О.Р.Лурія, мозкова організація (або локалізація) вищих психічних функцій має динамічний характер. Згідно з цим, психічні функції людини необхідно розглядати як складні системні утворення, які формуються прижиттєво, є опосередкованими за своєю будовою, перш за все мовою, і свідомими довільними за своїм функціонуванням. Кожна функція – це складна функціональна система, що складається з багатьох ланок і реалізується за участю багатьох сенсорних, моторних та ін. нервових апаратів. Фізіологічною основою психічних функцій виступають функціональні системи, що включають аферентні і еферентні ланки, які можуть бути достатньо динамічними і взаємозамінними. Кожна ланка цієї системи пов'язана з певною мозковою структурою, а вся функціональна система – з багатьма мозковими структурами кори та підкірки. При цьому у різних функціональних систем існують загальні ланки, які можуть брати участь в реалізації багатьох психічних функцій. При нейропсихологічних поразках цих ланок виникають певні поєднання порушень психічних функцій, які об'єднуються в певні нейропсихологічні синдроми.

Тобто, мозковий субстрат психічних функцій працює як єдине ціле, таке, що складається з безлічі високодиференційованих частин, кожна з яких виконує свою специфічну роль. Безпосередньо з мозковими структурами треба співвідносити не всю психічну функцію чи окремі її ланки, а ті фізіологічні процеси, які здійснюються у відповідних мозкових структурах. Порушення цих фізіологічних процесів приводить до появи первинних дефектів, що розповсюджуються на цілий ряд взаємозв'язаних функцій.

О.Р.Лурія запропонував виділити анатомічно відносно автономні блоки головного мозку, що забезпечують функціонування психічних явищ. Блоки мозку за О.Р.Лурія – структурно-функціональна модель, в якій кожна вища психічна функція виконується за рахунок роботи мозкових блоків. Для здійснення психічної діяльності необхідна взаємодія трьох основних анатомічно відносно автономих блоків (апаратів) головного мозку людини, що забезпечують нормальне функціонування відповідних груп психічних явищ – енергетичного блоку, блоку прийому і переробки інформації і блоку програмування і контролю довільних психічних актів:

1) енергетичний блок (блок регуляції рівня загальної і виборчої активації мозку або мозкових структур) – підтримує тонус (певний рівень активності), необхідний для нормальної роботи кори великих півкуль головного мозку. Мозкові структури, що забезпечують діяльність цього блоку, утворені неспецифічними структурами ретикулярної формації стовбура мозку, структурами середнього мозку, відділами стовбура, лімбічної системи, медіобазальними відділами кори лобових і скроневих доль мозку.

Від роботи цього блоку залежить загальний рівень активності мозку і виборча активізація окремих підструктур, необхідна для нормального здійснення психічних функцій;

2) блок прийому, переробки і зберігання інформації, пов'язаний з пізнавальними психічними процесами, сприйняттям, переробкою і зберіганням різноманітної інформації, що поступає від органів чуття: зору, слуху, дотику тощо. Мозкові структури, що забезпечують діяльність цього блоку, утворені основними системами аналізаторів, кіркові зони яких розташовані в задніх відділах обох півкуль кори головного мозку. Він включає три області, кожна з яких забезпечує прийом і переробку певного типу інформації: потилична - зорової, скронева – слухової та тім'яна – загальночутливої;

3) блок програмування, регуляції і контролю за протіканням психічної функції – охоплює передні відділи кори г.м. і пов'язаний з мисленням, програмуванням, вищою регуляцією поведінки і психічних функцій, свідомим їх контролем (самоконтролем). Цей блок розташований в передніх відділах великих півкуль (моторні, премоторні и префронтальні відділи кори великих півкуль). Найбільш істотною його частиною є лобові долі. Цей розділ мозку відповідає за планування, контроль і регуляцію найбільш складних форм поведінки і діяльності.

Пошкодження або недорозвинення будь-якого з цих блоків, а також окремих областей, зон головного мозку спричиняє за собою множинні порушення. З поразками або недостатнім розвитком окремих зон мозку бувають пов'язані і деякі труднощі в навчанні дітей, в засвоєнні ними учбового матеріалу, виконанні учбових обов'язків, недисциплінованість і тому подібне Але дітей це найчастіше пов'язано не з ураженнями мозку, а з особливостями його розвитку та дозрівання.

В цій області також найважливішими науковими розробками О.Р.Лурії є: 1) вивчення форми порушень психічних процесів залежно від локалізації цих порушень (нейропсихологія пізнавальних процесів); 2) формулювання принципу мозкової організації вищих психічних функцій людини; 3) визначенні ролі глибинних підкоркових і серединних структур у мозковій організації психічних процесів.