74. Психологічні дослідженя б.Теплова та в.Д.Небиліцина.

Б.М.Теплов (1896-1965) – вітчизняний психолог, перші роботи були пов'язані з дослідженням сприйняття, аналізу реакцій, що викликаються різними кольорами і звуками. Ще в 1921-1925 рр., будучи начальником відділу дослідних станцій наукових досліджень Вищої школи військового маскування, Теплов керував фізичною і психофізичною лабораторіями, які вивчали зорове сприйняття в застосуванні до запитів військового відомства, - способи маскування, військового будівництва і тощо.

Проте інтереси Теплова виходили за вузькі рамки чисто прикладного, військового вивчення психології сприйняття. Його орієнтація на психологію творчості, психологічний аналіз сприйняття мистецтва зв'язані і з тим, що він закінчив не тільки історико-філологічний факультет Московського університету, але і музичне училище в Тулі. Велике значення мало і те, що він декілька років був учнем видатного піаніста і викладача К.Н.Ігумнова.

Аналіз зміни кольору при різній інтенсивності забарвлення, а також зміни контурів і фігур (зокрема фігур людей) при їх різному розташуванні допоміг отримати важливі дані про властивості зорового сприйняття. Ці матеріали пізніше увійшли до робіт Теплова, присвячених архітектурі. У своїх дослідженнях він прагнув вивчати механізм виникнення не просто образу, але емоційного, естетичного образу, який формує культурну память людини, її естетичні і етичні пристрасті і установки.

Пізніше, основні інтереси Теплова зосередилися на проблемі індивідуально-психологічних відмінностей в різних видах діяльності, серед яких він виділив і піддав ретельному експериментальному аналізу музичну діяльність.

У роботі Проблемы індивідуальних различий (1961) Теплов чітко розмежував завдатки як природні передумови становлення здібностей і самі здібності як психічні якості, необхідні для успішного виконання діяльності. Він доводив, що будь-яку діяльність слід аналізувати з погляду тих вимог, які вона пред'являє до творчого потенціалу особи. Творчий компонент міститься у будь-якому виді праці, він повинен бути виявлений і співвіднесений з можливостями суб'єкта, з його здібностями, які їм самим можуть і не усвідомлюватися, оскільки лише в процесі трудової діяльності виявляється, на що людина здатна, в чому її сильні і слабкі сторони.

У дослідженнях Теплов разом із здібностями виділив обдарованість – поєднання здібностей, яке визначає успішність діяльності. Він виходив з того, що успішність може бути досягнута різними шляхами. Відносна слабкість однієї здатності зовсім не виключає можливості успішного виконання навіть такої діяльності, яка найтісніше пов'язана з цією здатністю. Бракуюча здатність може бути в дуже широких межах компенсована іншими, добре розвиненими у даної людини.

Тобто, Теплов розглядав здібності не ізольовано один від одного, а як цілісну систему, в якій виділити окрему здатність як самостійну можна лише в аналітичних цілях.

Теплову належить одне з перших досліджень того особливого поєднання здібностей, яке характеризує успішність діяльності воєначальника – розуму полководця. Теплов вивчав цю тему в роки Великої Вітчизняної війни, проаналізувавши відмінності між теоретичним і практичним інтелектом. Було

показано – хоча основні елементи мислення єдині, вони своєрідно функціонують при вирішенні тактичних і стратегічних завдань, які вимушений вирішувати воєначальник.

У останній період життя Теплов відкрив новий розділ в дослідженні психофізичних основ індивідуальних відмінностей. Відправним для нього стало вчення Павлова про властивості типу нервової системи. Теплов висунув серйозну програму діагностики типологічних властивостей, на основі якої склалася крупна наукова школа диференцйної психофізіології, найважливішим внеском якої стало розкриття властивостей нервової системи, характерних для людини. Психологія індивідуальних відмінностей – напрям у вітчизняній психології пов'язаний також, Крім Теплова, з такими іменами, як Володимир Дмитрович Небиліцин, Вольф Соломонович Мерлін. У цьому напрямі отримала змістовну психологічну розробку теорія І.П. Павлова про типи вищої нервової діяльності, на основі якої була розроблена психологія індивідуально-психологічних відмінностей (диференціальна психологія). У руслі цієї теорії отримали нову розробку теорія типів темпераменту та теорія здібностей. Було визначено, що в основі здібностей лежать природжені особливості – завдатки, проте реальний розвиток здібностей здійснюється тільки в діяльності, що створює можливість для реалізації і формування цих здібностей.