68. Становлення і розвиток когнітивної психології: у. Найссер, ж. Брунер та ін.

Когнітивна психологія (лат. cognitio – знання, пізнання) – провідний напрямок сучаної закордонної психології у дослідженні пізнавальних процесів, і особливо памяті та ролі пізнання в мотивації та поведінці. Виникла напр. 50 – поч. 60-х рр. XX ст. як реакція на біхевіористичне заперечення ролі внутрішньої організації психічних процесів (необіхевіоризма Е. Толмена) та під впливом бурхливого розвитку комп'ютерної техніки та кібернетики. Найбільш відомі представники КП: Джордж Міллер, Джером Брунер, Ульрик Найссер.

У КП психіка розглядається як система когнітивних реакцій і постулюється зв'язок цих реакцій не тільки із зовнішніми стимулами, але і з внутрішніми змінними (з самосвідомістю, когнітивними стратегіями, селективністю уваги тощо), а поведінка людини опосередкована пізнавальними (когнітивними) чинниками, які дозволяють їй сприймати навколишній світ і вибирати способи правильної поведінки в ньому. Головним принципом, на підставі якого розглядається когнітивна система людини, є аналогія з комп'ютером, тобто психіка трактується як система, призначена для переробки інформації. Методом аналізу функціонування цієї системи став мікроструктурний аналіз психічних процесів. Дослідження КП охоплюють свідомі та несвідомі процеси психіки, як різні способи переробки інформації.

Основні положення КП: 1) основні об'єкти вивчення – пізнавальні процеси: пам'ять, мова і її психологічні аспекти, сприйняття, увага, мислення і уява, а також емоційна і вольова сфери особистості; 2) основні методи дослідження – хронометричні методики, засновані на точній реєстрації часу відповіді на поставлене завдання або реакції на сигнал. Відкидаються інтроспективні методи, бо не володіють необхідною для вивчення вказаних об'єктів точністю; 3) всі форми людського пізнання і пізнавальної активності схожі з операціями ЕОМ і мають наступні характеристики: а) строгу послідовність в зборі і переробці інформації; б) рівневу організацію в переробці, зберіганні і використанні інформаційних блоків; в) вибірковість, визначувану досвідом пізнаючого суб'єкта; г) залежність від середовища – від предметів фізичного світу, культурного і соціального середовища; д) активність і мінливість, що виражаються в постійному коректуванні образів при взаємодії з навколишнім середовищем.

Серйозним досягненням когнітивізма у дослідженні психіки тварин є гіпотеза про виборчу готовність – у тварин можуть виникати тільки ті поведінкові реакції, до яких вони психологічно підготовлені і які відповідають рівню їх психічної організації (відстоюється значення «видоспецифічних» властивостей у формуванні поведінки). КП розвивались уявлення про поетапну переробку інформації – стимули зовнішнього світу проходять усередину психіки через ряд послідовних перетворень. Крім того, ними зроблено припущення про обмежену ємкість системи переробки інформації: обмеженість здатності людини освоювати нову інформацію і перетворювати вже існуючу, що примушує шукати найбільш ефективні і адекватні способи роботи з нею. Вводиться постулат про кодування інформації в психіці, що фіксує припущення про те, що фізичний світ відбивається в психіці в особливій формі, яку не можна звести до властивостей стимуляції.

Найбільш відомими у рамках КП є наступні дослідження: 1) аналогій між процесами переробки інформації у людини і в обчислювальному пристрої; виділення численних структурних складових (блоків) пізнавальних процесів, зокрема короткочасної та довготривалої пам'яті (Дж. Сперлінг, Р. Аткінсон); 2) вирішальної ролі знання в поведінці суб'єкта – ширший підхід, включав всі напрями та критикував біхевіоризм і психоаналіз з інтелектуалістичних позицій (У. Найссер, Ж. Піаже, Дж. Брунер та ін.); 3) організації знання в пам'яті суб'єкта, зокрема про співвідношення вербальних і образних компонентів в процесах запам'ятовування і мислення (Р. Бауер, А. Пайвіо, Р. Шепард); 4) когнітивні теорії емоцій (С. Шехтер), індивідуальних відмінностей (М. Айзенк) і особистості (Дж. Келлі, М. Махоні).

Засновниками КП є Дж. Міллер та У.Найсер. Д.Міллер (р. 1920) створив перший науковий Центр когнітивної психології і почав розробляти нові методи вивчення пізнавальних процесів. У.Найссер (р. 1928) випустив в 1967 р. книгу «Когнітивна психологія», в якій виклав основні положення цього напряму. У 1960 р. при Гарвардському університеті Міллер і Брунер створили Центр когнітивних досліджень. Протиставляючи свої роботи превалюючим на той час біхевіористичним дослідженням, в Центрі вивчали різноманітні пізнавальні процеси - сприйняття, пам'ять, мислення, мова, зокрема проводили аналіз їх генезису.

Для Міллера і ін. пріоритетною залишалася орієнтація на аналіз функціонування вже сформованих процесів і їх структурний аналіз. Паралельно почалися роботи по вивченню штучного інтелекту, причому в деяких випадках спрощення моделей йшло в збиток аналізу когнітивної системи людини.

Усвідомленню свого предмету і методу КП зобовязана Найссеру, який доводив вирішальну роль пізнавального компоненту в структурі психіки, в діяльності людей. Він визначив пізнання як процес, за допомогою якого вхідні сенсорні дані піддаються різним видам трансформації для зручності їх накопичення, відтворення і подальшого використання. Він припустив, що когнітивні процеси краще всього вивчати, моделюючи інформаційний потік, що проходить через різні стадії трансформації. Для пояснення суті процесів, що відбуваються, ним були запропоновані такі терміни, як іконічна пам'ять, ехоїчна пам'ять, переднастроювальні процеси, фігуративний синтез і розроблені методи їх вивчення – візуальний пошук і селективне спостереження.

Спочатку він також займався дослідженням штучного інтелекту, проте потім відійшов від цих робіт і критикував деяких своїх колег за надмірну увагу до штучного інтелекту, що звужує ефективність КП. Ця позиція Найссера була підкріплена матеріалами, отриманими їм при вивченні екології сприйняття. Він прийшов до висновку – при вивченні штучних моделей переробки інформації (наприклад, діяльності оператора) недооцінюється велика кількість інформаційних стимулів, які отримує людина в природних інформаційно насичених умовах. Теоретичні міркування Найссера були підкріплені проведеними ним експериментами (наприклад, при вивченні розділеної і селективної уваги). Отже, У.Найссер висунув тенденцію, яка стосується розуміння пізнавальної активності в контексті природної цілеспрямованої діяльності.

Метафора комп'ютера, яка дуже поширена в КП, лягла в основу робіт, в яких комп'ютерні програми є моделлю для розуміння процесів обробки інформації людиною. Позитивним тут є те, що інтелект не розглядається як набір послідовних, часто малозв'язаних етапів або ступенів переробки інформації, а як комплексна система, що має складну структуру, а ієрархія побудована на типах переробки інформації і залежить від поставлених завдань.

Численні дослідження, що проводяться вченими в рамках цього напряму, були направлені на вивчення цієї структури і її діяльності в різних ситуаціях. Було вивчено – перетворення, які відбуваються з сенсорною інформацією з моменту її попадання на рецептор і до отримання реакції у відповідь. При цьому були отримані дані – сенсорна чутливість є безперервною функцією і не існує порогу у власному сенсі цього слова. На підставі цих матеріалів була розроблена теорія виявлення сигналу, яка вплинула на всі подальші роботи з КП. Провідний внесок в її розробку вніс К.Шенон, який створив математичну модель універсальної системи комунікацій, що пояснює механізми ідентифікації різних сигналів.

При вивченні моделей, що забезпечують здатність людини розпізнавати сигнали зовнішнього світу, вчені спиралися на дані гештальтпсихології, які були підтверджені на новому рівні аналізу процесу сприйняття. В результаті досліджень були виділені структурні складові (блоки) інтелекту, вперше описані такі види пам'яті, як короткочасна і довготривала. При цьому в експериментах Д. Сперлінга, що змінив методику Найссера по вивченню іконічної пам'яті, було показано, що об'єм короткочасної пам'яті практично не обмежений. Роботи Бродбента, Нормана і інших вчених показали, що своєрідним фільтром, що відбирає потрібні в даний момент сигнали, є увага, яка придбала абсолютно нове трактування в КП.

Дослідження уваги і пам'яті послужило стимулом до дослідження несвідомого, підхід до якого в КП істотно відрізняється від психоаналітично та гуманістичної психології. Несвідоме містить неусвідомлювану частину програми переробки інформації, яка включається вже на перших етапах сприйняття нового матеріалу. Вивчення змісту довготривалої пам'яті та виборчої реакції людини при одночасній конфліктній подачі інформації (наприклад, в праве вухо - одна інформація, а в ліве - інша), розкриває роль неусвідомлюваної переробки. При цьому з незліченної кількості інформації, що отримується в одиницю часу, когнітивна система відбирає і доводить до свідомості лише ті сигнали, які найбільш важливі в даний момент. Така ж селекція відбувається при перекладі інформації в довготривалу пам'ять. З цієї точки зору деякі учені вважають, що практично всі сигнали, всі дії зовнішнього середовища відображаються в нашій психіці, проте не всі вони усвідомлюються в даний момент, а деякі не усвідомлюються ніколи з причини своєї малої інтенсивності і незначності для життєдіяльності.

Саймен і Баттерфілд (1979) у своїх дослідженнях звернули увагу на інформаційні процеси, вивчення яких має домінуючий вплив у КП. Метою дослідження інформаційних процесів є здійснення ідеї побудови моделі людських когнітивних процесів за допомогою комп'ютерних програм. Ці моделі передбачалось застосувати в дослідженні нервових елементарних інформаційних процесів (таких, що стосуються пам'яті, простих символів) або вищих розумових процесів (рішення проблем). Значна кількість праць Саймона була присвячена спробам моделювати вищі розумові процеси.

Познер і Маклеод (1982) виокремили елементарні розумові операції, коли робили огляд поточних досліджень, якими перевірялися специфічні типи проблем (читання, слухання, розглядання малюнків, розумова арифметика). Ліпдсей і Норман (1977) здійснили спробу інтегрувати різні теми, які можна було б тлумачити з цієї точки зору: сприймання, візуальні та аудиторні системи, нейронна мережа, взірці пізнавання, уваги, пам'яті, навчання, пізнавального розвитку, вирішення проблем стресу, емоцій і навіть соціальних взаємодій. Проте чимало цих тем мали відношеня до інших когнітивних інтерпретацій, крім тих, що пов'язані з інформаційними процесами.

Значна кількість досліджень елементарних розумових операцій мала досить точні виміри часу реакції суб'єкта (час відповіді в різний спосіб на специфічну ситуацію). Так, дослідження, проведені Гаптом та ін. (1981) присвячено виміру часу реакції на предмети для вирішення задачі про їхню належність до тих чи інших категорій або у випадку, коли два слова належать до однієї і тієї ж категорії (напр., яблуко – персик), або у випадку, коли два поняття мають одну й ту ж назву (date – date: фінік – число). Швидка реакція в часі (наприклад, 0.653 сек.) – вимір часу, що необхідний для ствердження добре відомих пунктів, які містяться в довготривалій пам'яті. Аналіз часової різниці у відповідях піддослідних давав можливість визначити статистичні відношення між цими вимірами і областю традиційного читання і словесних тестів.

Дослідження природи знання в КП проводилися під впливом Ж.Піаже, Б.Іннельдер та інших, з упровадженням наявних розробок щодо когнітивного розвитку у психічному розвитку дитини. Роботи Піаже починалися з інтересу до тестів інтелекту (діти до семи років) і включали також дитячі відповіді щодо різних проблем. У результаті досліджень було вказано на специфіку етапів інтелектуального розвитку відповідно до різних вікових рівнів.

Важливими в КП є дослідження зв'язку між когнітивною картою і вміщеними в ній схемами як загальної моделі організації складних психічних процесів. Когнітивна карта спрямовує людину в її пізнанні та поведінці, слугує необхідним мнемонічним засобом і є особливою формою уявлення образу, що тлумачиться як перцептивна готовність до вибору певної інформації. У взаємодії зі світом індивід не тільки інформується, а й трансформується.

Когнітивна карта як схема або образ є продуктом уяви. Мати перцептивну установку стосовно чого-небудь — означає мати образ. Сприймання вбирає в себе фазу передбачення, а уява – це тільки передбачення. Обираючи одну дію, відповідну схему, людина, звичайно, передбачає майбутню ситуацію, в якій перебуватиме; як і в когнітивній карті, в ній міститься "Я". Когнітивна психологія поширює свою когнітивну карту і на соціальні передбачення.

Оскільки перцептивний досвід кожної людини унікальний, такими є і її когнітивні структури. З віком індивідуальні відмінності мають посилюватися. КП показує, що навіть генетичні відмінності впливають на поведінку.

Найвизначніший здобуток КП – спроба поставити і вирішити проблему механізмів самосприймання людини. Для самосприймання потрібні схеми, які вперше формуються у фізіологічному сприйманні. Дитина навчається передбачувати власні дії і думати про себе як про конкретну особистість тільки на основі формування суспільних передбачень про те, ким вона може бути. Людина навчається передбаченню наслідків як у соціальному, так і в перцептивному досвіді, а отже набуває складної і гнучкої когнітивної структури, придатної для використання в досягненні будь-яких цілей.

Сприймання та розуміння одне одного, самих себе ніколи не бувають повними, часто вони помилкові.

КП висунула ідею непередбачуваності вчинку навіть при достатній розробці його когнітивних карт. Це розкриває важливу рису вчинкової дії – мотивацію ситуації, що виступає як продукт сприймання і визначається об'єктивно й суб'єктивно та містить певну невизначеність. Це звільняє людину від фаталістичної приреченості на ту чи іншу поведінку. Отже, КП досліджує можливість антиципації та показує, що єдиний порятунок для свободи людини – це неможливість цілковитої передбачуваності вчинкових дій.

З розвитком КП стало можливим комп'ютерне моделювання таких процесів, як навчання, робота пам'яті, мислення і навіть розвиток неврозів (комп. програми, що моделюють процеси обробки інформації, що протікають в мозку людини – закладення в комп. прогр. логіки людського мислення), що допомагає психологам зрозуміти, як здійснюються вищі психічні функції. Але слово «моделювання» попереджує про те, що, хоча за допомогою комп'ютерів можна вирішити деякі завдання, доступні тільки людині, та сам процес навчання людини, її мислення і пам'ять рішучим чином відрізняються від компютерних процесів!

Напрями критики КП 1) ототожнення мозку людини з машиною істотно спрощують складний, багатоманітний внутрішній світ людини, розглядаючи його як відносно спрощені схеми і моделі; 2) відсутність єдиної теорії особистості та єдиної схеми пояснення пізнавальних процесів, висунуті ідеї мають сильну схожість з розумінням характеру і специфіки пізнавальних процесів в інтроспективній психології; 3) низька екологічна валідність – відповідність поглядів майбутнім прогнозам; 4) культура не розглядається як чинник впливу на розвиток пізнавальних здібностей індивіда.

Сучасна КП має дуже широке поле проблем безпосередньо когнітивного (і не лише) плану, їй властива розробка досліджуваних явищ і феноменів на високому рівні їх взаємодії. Сучасна КП складається з багатьох розділів: сприйняття, розпізнавання образів, увага, пам'ять, уява, мова, психологія розвитку, мислення і ухвалення рішення, в цілому природний інтелект і частково штучний інтелект. Варіантом когнітивної психології, що завойовує велику популярність останніми роками, є теорія рівнів переробки інформації (Ф. Крейк, Р. Локхард). Також у даний час в руслі КП, що зазнала кризу, розвивається нова дослідницька програма, яка вивчає мову як центральну символічну систему, використовувану індивідом при вирішенні різних завдань.

В даний час когнітивна психологія бурхливо розвивається і є одним з найвпливовіших напрямів світовій психологічній думці, причому у нього немає визнаного лідера.