65. Гештальттерапія ф.Перлза.

Фріц Фрідріх Соломон Перлз (1893–1970) – німецько-американський нейропсихіатр, психоаналітик і гештальт-терапевт, засновник групової гештальт-терапії. До 1932 р. вів психоаналітичну практику. Заснував в Йоханнесбурге Психоаналітичний ін-т.

Фріц Перлз починав свою практику як психоаналітик, поява гештальт-терапії була пов'язана з його незадоволеністю жорсткими психоаналітичними рамками, що обмежують творчість терапевта. Курт Ґольдштейн, лікар, що намагався затвердити цілісний підхід до людини («Будова організму»), відмовився услід за гештальт теоретиками від розділення на органи, частини або функції. Перлз якийсь час працював у нього асистентом та сприйняв деякі його ідеї. Він звертав особливу увагу на інформацію, яка міститься в безпосередній поведінці пацієнтів, сприйнятті ними свого існування, зосередженості на сьогоденні і усвідомленні. Він розробив теорію особистісного розвитку і терапевтичної зміни. У 1952 р. заснував Інститут гештальттерапії (Нью-Йорк). У 1964—1969 рр. розробляв основи групової гештальттерапії та практикував її. Перлз створив концепцію, згідно якої неврози виникають в результаті зосередження на зоні фантазії (включаючій думку, вірування, інтелектуальні процеси, відносини та ін.) в збиток внутрішньому і зовнішньому світу людини. Значно вплинув на розвиток сучасної психологічної теорії і психотерапії.

Гештальттерапія мала різні витоки: 1) екзистенціалізм з його поглядом на цілісність досвіду, свободу і відповідальність та концепцією "бути-в-якості-процесу"; 2) феноменологію з її твердженням про безпосередність досвіду, про світ, який тільки світом сприймається, перебуває в досвіді окремої особи; 3) дзен-буддизм з його тлумаченням самості, інтуїції та організації досвіду. На розвиток цього напрямку також вплинули різні психотерапевтичні підходи: психоаналіз, психодрама, тілесно-орієнтована психотерапія. В гештальттерапії також спиралась на теорію поля К.Левіна та теорію гештальтпсихології, використовувала її терміни (фігура, фон, гештальт) для опису процесу задоволення потреб та емоційного реагування.

Основним положенням теорії гештальттерапії Ф.Перлза є ідея про те, що людський організм має природжену здібність до саморегуляції, яку неможливо чим-небудь заповнити або замінити. Її базова ідея заснована на здатності психіки до творчого пристосування організму до навколишнього середовища та на принципі відповідальності людини за всі свої дії, наміри, очікування.

Техніка Перлза була дуже вимоглива до клієнтів і включала різні експерименти, ігри, хитромудрі пристосування, які мали викликати і посилити у людини справжнє знання про її почуття. Для окремих груп клієнтів цей метод був досить ефективним.

Перлз пропонує відновити тілесно-духовну цілісність людини, зокрема шляхом усвідомлення різного роду опозицій, їх взаємозалежності, і це усвідомлення клієнт має відчувати як певну цілісність свого психічного життя. Це призводить до терапевтичного ефекту, зокрема до збалансованості потягів. Але головною умовою успіху гештальттерапії є переведення цих потягів до рангу свідомих утворень.

Основні зусилля гештальт терапевта повинні бути направлені на те, щоб клієнт сам робив власний вибір і ухвалював важливі рішення. Основна роль терапевта полягає в тому, щоб фокусувати увагу клієнта на усвідомленні того, що відбувається, обмеженні спроб інтерпретувати події, увазі до відчуттів-індикаторів потреб, власній відповідальності клієнта за реалізацію та за заборони на реалізацію потреб. При правильній постановці гештальттерапія на відміну від психоаналізу не викликає опору клієнта.

В основу гештальт терапії Перлза були покладені наступні положення: 1) природа людини – необхідність визнати первинні умови існування людини, «приливи» і «відливи» природних імпульсів; 2) поле «організм-середовище», суттю якого є цілісність – це не просто світ, а світ, який створює людина; 3) саморегуляція – з поняття поля «організм-середовище» слідує, що організм «людини-тварини» здатний до саморегуляції, і контакт між організмом та навколишнім середовищем – «первинна проста реальність»; 4) контакт і межа контакту – ті різноманітні способи, якими фізіологічні механізми діють на навколишнє середовище, тобто стають психологічними в процесі контакту. Контакт завжди припускає наявність зовнішнього об'єкту, контакт – це творче пристосування організму до навколишнього середовища, за допомогою якого він встановлює свою відмінність, асимілюючи її, тим самим підтримує її відмінність; 5) творче пристосування – процес взаємодії потреб організму з можливостями навколишнього середовища; творчість тут необхідна для прийняття нових рішень, створення нових конфігурацій, виходячи з тих засобів, які в даний момент надаються навколишнім середовищем; 6) домінантність гештальта – фігура, що виділяється з фону (навколишнього середовища), що залишається з ним зв'язаною, називається гештальтом. Мета гештальттерапії – супроводжувати та відновлювати нашу здатність управляти фігурами, будувати фігури в адекватному зв'язку з фоном; 7) усвідомлення – негайне усвідомлення – є одночасно і руховим, і сенсорним, тобто інтегруюча сукупність всіх показників поля. Терапевт допомагає людині відновити безперервність усвідомлення від хвилини до хвилини; 8) побудова–руйнування гештальтів («цикл контакту») процес постійний. Людина постійно намагається задовольняти свої потреби (в безпеці, здоров'ї, любові, кар'єрному зростанні тощо). Особа, що знаходиться в скрутному положенні, втратила здібність до побудови та руйнування гештальтів. Гештальттерапія фокусує увагу людини на усвідомленні процесів, які протікають в «тут і тепер», в кожен момент сьогодення; вона розвиває усвідомленість, відповідальність, відновлює здібність до переживання своїх емоцій і відчуттів та розвиває цілісний образ людини в п'яти сферах її життя: фізичній, емоційній, інтелектуальній, соціальній та духовній.

1-фізична сфера – включає всі аспекти матеріального та фізичного життя людини (матеріальне благополуччя, фізичне здоров'я, сексуальна зрілість). 2-емоційна – сфера емоційних переживань, почуття (любов, радість, смуток, захоплення.) здатність до їх виразу та розуміння. 3-раціональна – здібності до раціонального мислення, планування, аналізу, до творчості, уміння передбачати та створювати себе, навколишній світ. 4-соціальна – відносини з іншими людьми (друзями, колегами, близькими), весь комплекс соціальних відносин людини. 5-духовна – місце та знання людини про саму себе, навколишній космос, знання законів життя, духовні цінності та сенси, на які спирається людина.

Гештальт підхід сприяє встановленню справжнього контакту між людьми, розвитку творчого пристосування кожної унікальної людини до навколишнього середовища, до її власного життя, а також усвідомлення тих внутрішніх механізмів, які дуже часто штовхають на повторення стереотипів в поведінці. Він виявляє процеси блокування або зриви в циклі задоволення людських потреб, знімає маски з уникань, страхів, заборон та ілюзій, націлює на пошуки внутрішньої гармонії свого глобального буття в світі з метою виявлення та зміцнення свого власного простору свободи, розвитку власного оригінального стилю життя.

Пояснювальна модель цього підходу така. Людина взаємодіє з середовищем в ритмі "контакт–відхід". Коли з'являється насущна потреба, вона виділяється як фігура на тлі інших переживань. Для задоволення потреби людина повиннна усвідомити та вступити в контакт з середовищем. Після задоволення гештальт завершується, і людина виходить з поля. Нова фігура (потреба, емоція), що виникає на тлі інших, вимагає повторення циклу. Проте цей процес порушується, якщо фігура не може стати чіткою: їй заважають ін. незадоволені потреби, що з'являються в полі сприйняття. В цьому випадку потреба не усвідомлюється, і людина не контактує з середовищем. Уникнення контакту здійснюється за рахунок придушення потреби і відходу в думки, фантазії, внутрішній монолог. "Осідання" незавершених гештальтів, непережитих емоцій "замутняють" процес усвідомлення в сьогоденні, з'являючись в полі сприйняття як фігури. Відчуття втрачають безпосередність, заміщаючись засвоєним чужим досвідом.

Припинення усвідомлення власних потреб, руйнування контакту з середовищем веде до порушення межі "Я" і взаємодії з людьми. Залежно від характеристик цього процесу розрізняються 4 невротичні захисні механізми: злиття, інтроекція, проекція, ретрофлексія, які перешкоджають розвитку самосвідомості та досягненню людиною психологічної зрілості, грають деструктивну роль в розвитку психіки – позбавляючи її від стану дискомфорту, вони одночасно позбавляють людину можливості адекватно оцінювати себе та своє місце в світі.

Злиття – це дія ілюзії, що містить в собі відмову від відмінностей та несхожості, що характеризується відсутністю диференціювання себе й інших, неможливістю визначити, де кінчається Я людини та починається Я іншого. Злиття виявляється в нерозрізненні власних ідей, відчуттів, потреб і переживань, ідей інших людей.

Інтроекція – мислення і дія від імені інтериоризованого авторитету, засвоєння чужих установок без розгляду та критики, перенесення у власну систему вірувань без аналізу і переструктурировання. Людина не проводить ніякого відбору, ніякої асиміляції, некритично привласнює чужі переконання, установки, внаслідок чого гальмується процес формування її власної особистості. Асиміляція – механізм інтеграції нового предмету або нової ситуації з сукупністю предметів або іншою ситуацією, для якої вже існує схема.

Проекція полягає в приписуванні іншим власних (частіше негативних) спонук, мотивів, рис. Вона виявляється в тенденції перекласти відповідальність за процеси, що відбуваються усередині Я, на навколишній світ. У гештальттерапії зазвичай описуються три форми проекції, відповідні трьом функціям, які вона виконує: 1) дзеркальна проекція, в якій суб'єкт знаходить в іншому або в образі іншого характерні риси, які він розглядає як свої або хотів би їх мати; 2) проекція катарсису, в якій суб'єкт приписує іншому або образу іншого характерні для себе самого риси, від яких він відмовляється, не визнаючи їх власними, та звільняється, приписуючи їх іншому; 3) додаткова проекція, в якій суб'єкт виявляє або приписує іншому або образу іншого характерні риси, які дозволяють йому тим самим виправдати свої власні («чом би мені його не обдурити, якщо він сам все життя всіх одурює?»).

Ретрофлексія означає розкол особистості на протилежні частини (напр., "Я зневажаю себе"). Вона пов'язана з формуванням відношення до себе як до стороннього об'єкту і містить два типи процесів: 1) суб'єкт робить самому собі те, що він хотів би зробити іншим; 2) суб'єкт робить собі самому те, що він хотів би, щоб зробили йому інші.

На відміну від невротичного функціонування, автентична особистість усвідомлює свої потреби і емоції, знаходиться у контакті з середовищем для їх задоволення, занурена в процес життєдіяльності, а не живе минулим та майбутнім.

В гештальтпсихології розроблені основні принципи терапії, які визначають ефективність терапевтичної роботи:

1) «Тут і тепер» – найбільш значущим є те, що відбувається тут і тепер.

2) «Усвідомлення відносин терапевт-клієнт» – у відносинах з терапевтом клієнт поводиться так, як в звичайному житті, взаємодіє так, як і з іншими людьми.

3) «Розподіл відповідальності за зміни» – важливо, коли клієнт усвідомлює, що він сам «господар» своїх проблем, лише він може їх подолати.

4) «Баланс фрустрації та підтримки» – хоча терапевт створює для клієнта максимально безпечну ситуацію та надає йому постійно підтримку, він також «чинить перешкоди» (фруструє клієнта) при спробах діяти «старим» способом, що «вижив себе».

5) «Робота з опорами» тобто механізмами переривання людиною контакту або уникнення контакту з травмуючими ситуаціями.

6) «Робота з функціями «self». Поняття «self» (П. Гудмен) – «безперервний процес творчої адаптації людини до свого внутрішнього середовища та навколишнього світу». Під «self» розуміється «буття людини в світі», яке змінюється залежно від виникаючих ситуацій.

Результатом гештальтпсихотерапії є усвідомлення і повне переживання почуттів і емоцій, завершення гештальтів, довіра клієнта до власних потреб і відповідальність за їх задоволення. Гештальт терапія спрямована не на зміст витисненого несвідомого, а на процес усвідомлення в сьогоденні.

В процесі психотерапії розвивається особиста автономія, і людина стає вільною і самодостатньою.

Цикл контакту складається з 4-х фаз: передконтакту, контакту, фінального контакту, постконтакту. На стадії передконтакту з'ясовуються потреби людини, тобто основна фігура, з якою працюватиме клієнт (найбільш актуальна потреба організму, суть ситуації). При контакті людина, використовуючи виникле збудження (оскільки актуальна ситуація несе в собі багато енергії), може звернутися до навколишнього середовища для отримання можливості задовольнити свої потреби, тобто експериментує. Тут відбувається свідомий вибір. При фінальному контакті відбувається вибір людиною нової вибраної фігури, людина та вибраний об'єкт стають на якусь мить нероздільними. На стадії постконтакту відбувається асиміляція отриманого нового досвіду. Актуальна фігура втрачає свою енергію і стає неактуальною.

Гештальт терапія починається з того, що актуально для клієнта зараз, промовляючи, проживаючи хвилювання зараз, усвідомлюючи відносини до минулих незавершених подій або хвилювань про майбутні перспективи. Відкривається можливість досліджувати пов'язані з ними відчуття, по можливості виражаючи їх.

Групи гештальт-терапії працюють з наступними проблемами: страхи; відчуття самоти; конфліктні ситуації; емоційні залежності; горе; втрата; кризові стани; пост-травматичний стрес; взаємини з протилежною статтю; дитячо-батьківські відносини та ін.

Основні прийоми роботи та техніки гештальттерапії – усвідомлення, фокусування енергії, прийняття відповідальності, робота з полярностями, монодрама. Деякі прийоми роботи перетинаються з іншими напрямами психотерапії, наприклад, техніка роботи з клієнтом «гарячий стілець» або «порожній стілець».

Основна мета гештальттерапії згідно Ф.Перлзу є розблокування самосвідомості і допомога людині в досягненні зрілості – уміння знаходити джерела підтримки в собі та надання допомоги людям в умінні «стати реальними, навчитися мати власну позицію, розвинути власний центр, зрозуміти основу екзистенціалізму («Я є той, хто я є, і в даний момент я не маю можливості відрізнятися від того, що я є»).

Ритм життєдіяльності організму, по Перлзу, можна описати за допомогою такого циклу: усвідомлення потреби - її задоволення - завершення гештальта - зрушення його на задній план для звільнення місця новому гештальту. Процес створення і руйнування гештальта може займати практично будь-які проміжки часу – від однієї секунди до цілого життя.

До незавершеного гештальту веде незадоволена потреба, що породжує багато складних проблем, оскільки невідреаговане або невиражене відчуття (наприклад, невисловлена злість по відношенню до несправедливого вчителя або відчуття провини перед батьками) робить деструктивний вплив на поточні психічні процеси. Завданням гештальт-терапевта є допомога члену групи у виділенні цієї «фігури» з «фону» з тим, щоб невідреаговані відчуття знайшли свій вираз. Якщо це відбувається, говорять про «закінчений гештальт».

Для розвитку самосвідомості (а це є одним з головних завдань гештальттерапії) велике значення має робота з протилежностями нашого Я – «нападаючого» (аналогічного фрейдівському Зверх-Я) і такого, що «захищається».

Гештальт спонукає людину краще дізнатися, прийняти себе, такою, як вона є насправді, не примушуючи себе до зміни відповідно до якоїсь ідеальної індивідуальної або соціальної, внутрішньої або зовнішньої, філософської, моральної, політичної або релігійної зразкової моделі.

В даний час гештальт підхід вийшов за рамки психотерапії, зайняв своє місце в педагогіці, організаційному консультуванні та інших галузях практики. В наш час гештальт терапія переживає значний підйом, особливо в Європі (у Франції, Німеччині, Нідерландах).