63. Ідеї гуманістичної психології хх ст.

Гуманістична психологія (ГП) та її особливості – це напрям, що з'явився в США в 40-х роках 20 ст. і будувався на основі філософської школи екзистенціалізму. ГП – це третій шлях розвитку психології. Одним з його засновників є Г.Олпорт. Вперше термін «гуманістична психологія» був використаний Г.Олпортом в 30-і рр. XX ст., але як течія вона сформувалася в 60-і рр. зусиллями Р.Мея, А.Маслоу, К.Роджерса. ГП виникла в результаті протистояння традиційному психоаналізу і біхевіоризму. Лідери ГП звернулися до досягнень філософії XX ст. і, перш за все до екзистенціалізму, що вивчав внутрішній світ, екзистенцію людини.

Основна ідея ГП – новий погляд на розвиток людини, а саме оптимістичний підхід до розуміння природи людини, віра в творчі можливості та сили кожної людини, в здатність її свідомо вибирати свою долю і будувати своє життя. Тому, назва цього напряму humanus (лат.) – людяний.

Основні принципи та положення цього напряму: 1) найважливішими характеристиками особистості є свобода в ухваленні рішень, самостійність та опора на себе, незалежність від зовнішніх чинників – інстинктів, подразників, несвідомих прагнень або предписаних ролей; 2) цілісний підхід до особистості, яку не можна розкласти на окремі елементи (рефлекси, когнітивні процеси, проекції тощо) та аналіз особистості як цілого (холізм); увага до індивідуальних особливостей кожної особистості; 3) заперечення редукціонізму – опис власне людських властивостей мовою природних наук (приклад – зведення любові до біологічних інстинктів); 4) основні життєві цілі індивіда – самореалізація, вирішення ціннісних та смислових питань, етичного вибору; важливість самоактуалізації – задоволення потреби у виявленні і розвитку власне людських особистісних рис, як умови становлення особистості; 5) орієнтація на вивчення загальнолюдських якостей та здібностей: здібності до любові, дружби, творчості, розуміння себе і актуалізації свого потенціалу, спонтанності, гри, гумору, психологічного здоровя тощо; 6) предметом дослідження є здорова творча особистість; 7) застосування феноменологічних та екзистенціальних методів дослідження особистості, вивчення не причинно-наслідкових зв'язків, а опис самого феномена стану і відповідь на питання «як?».

В рамках ГП склалися два різні підходи: 1) розроблявся Р.Меєм – дуже близький до екзистенціальної психології, робив акцент на проблемах і труднощах особистісного вибору, відповідальності у визначенні сенсу існування та ін; 2) розроблявся Маслоу і Роджерсом – постулював первинну конструктивність та позитивність психіки людини.

Об'єктом ГП є звільнення людини від пут невротичного контролю внаслідок "відхилень" її від структури суспільства або від психологічних умов індивіда. Її центральними поняттями є особистісне зростання (становлення) і людські можливості. ГП розвинула велику кількість методів самозаглиблення.

Позитивне значення в ГП має досвід єдності теорії і практики, при якій психотерапія виконує величезну роль в забезпеченні базису для теоретичних побудов ГП. Ця психологія надає реальну допомогу людині, страждаючій від відчуження, властивого життю людей в умовах буржуазної культури.

Методи ГП часто контрастують з прийнятими в науці формами дослідження і пояснення: ретельне клінічне обстеження (А. Маслоу, Г.Оллпорт), спостереження і мистецтво інтерпретації внутрішнього світу іншої людини, біографічний метод (Бюлер) протиставляються експериментальному методу, статистичним процедурам, прийнятим в науковій психології.

Гуманістичні психологи розширили практичну сферу психології, включивши в неї відносини особистості та розуміння контекста її вчинку. Найбільш відомими представниками цього напряму є Карл Роджерс, Абрахам Маслоу, Гордон Олпорт.

Гордон Олпорт (1897–1967) – амер. психолог, теоретик рис особистості, фахівець з психології особистості. Його теорія особистості побудована на основі понять «Я» і самоактуалізація (прагнення особистості до досягнення чого-сь осмисленого та значного в житті). Олпорт заперечував проти перенесення фактів, пов'язаних з невротиками, на психіку здорової людини. Своє завдання він бачив не тільки в розробці способів дослідження особистості, але в створенні нових пояснювальних принципів особистісного розвитку.

Основні уявлення про особистість Олпорта: 1) особистість є системою відкритою, що саморозвивається (одне з головних постулатів теорії); 2) людина перш за все соціальна істота і тому не може розвиватися без контактів з людьми, з суспільством. Не визнавав положення психоаналізу про антагоністичні, ворожі відносини між особистістю і суспільством; 3) спілкування особистості і суспільства є не прагненням до урівноваження з середовищем, а взаємоспілкуванням, взаємодією; 4) кожна людина неповторна, індивідуальна, унікальна, оскільки є носієм своєрідного поєднання якостей, потреб (trite – риса); 5) потреби (або риси особистості) розділяв на основні і інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку і є природженими, генотипічними, а інструментальні оформляють поведінку і формуються в процесі життя (фенотипічні); набір цих рис складає ядро особистості; 6) автономність цих рис – найважливіша характеристика особистості, яка дає можливість, залишаючись відкритим для суспільства, зберігати свою індивідуальність. У дитини ще немає цієї автономності, оскільки її риси ще нестійкі і повністю не сформовані. У дорослої людини, яка усвідомлює себе, свою індивідуальність, ці риси стають по-справжньому автономними і незалежними від біологічних потреб і тиску суспільства. Мотиви, біологічні потреби при їх задоволенні можуть набувати достатньо незалежного від біологічної основи характеру (принцип функціональної автономії мотивів – з'явившись для задоволення дитячої потреби, мотиви починають жити своїм автономним життям, задоволення яких може само по собі бути джерелом задоволення). Так вирішувалась проблема індентифікації-відчудженя – одна з важливіших для ГП.

Олпорт розробив також свої методи системного дослідження психіки людини. Виходячи з того, що певні риси існують в особі кожної людини, різниця тільки в рівні їх розвитку, ступені автономності і місці в структурі, він розробив багатофакторні опитувальники, за допомогою яких досліджуються особливості розвитку особистісних рис конкретної людини. Олпорт вважав, що дані анкети повинні доповнюватися результатами спостереження, бажано сумісного. В його лабораторії практикувалися сумісні спостереження за людиною, а потім обмін думками і складання карти рис спостережуваного клієнта. Він вважав, що інтерв'ю дає більше інформації і є надійнішим методом, ніж анкета, бо дозволяє в ході дослідження міняти питання, спостерігати за станом і реакцією випробовуваного.

Достатня чіткість критеріїв, наявність об'єктивних ключів для розшифровки, системність вигідно відрізняють всі розроблені Олпортом методи дослідження особистості від суб'єктивних проективних методик психоаналітичної школи. Найбільшу популярність придбав опитувальник університету (MMPI) Міннесоти, який використовується зараз для вивчення структури особистості, аналізу сумісності, професійної придатності тощо.

Отже, Олпорт сформулював основні положення гуманістичної школи психології особистості, яка є в даний час однією з найбільш значних психологічних шкіл.

Декілька пізніше приєднався до гуманістичної психології американський психолог Р.Мей (1909-1994), на психологічну концепцію якого вплинули погляди А.Адлера та ідеї екзистенціальної філософії. У своїй теорії він виходив з положення про те, що однією з найважливіших властивостей людської психіки є здатність сприймати себе як суб'єкт та як об'єкт. Ці два полюси свідомості задають простір свободи волі, під якою розумілась свобода вибору одного з цих двох станів та можливість зміни одного стану іншим.

Процес становлення особистості за Меєм, пов'язаний з розвитком самосвідомості, яка характеризується інтенціональністю та усвідомленням своєї ідентичності. В його концепції є риси психології Брентано, Гуссерля, психоаналізу. Вплив останнього відчутний в трактуванні несвідомого, яке Мей пов'язував з нереалізованими здібностями і прагненнями людини, що приводить до виникнення тривоги, яка, посилюючись, сприяє невротизації. Тому, завдання психотерапевта – в допомозі людині при усвідомленні причин її тривоги, залежностей, що заважають вільному розвитку та самоудосконаленню. Свобода пов'язана з гнучкістю, відвертістю, готовністю до змін, що допомагає людині усвідомити себе і збудувати адекватний своїй індивідуальності спосіб життя.

Найбільш відомим досягненням А. Маслоу (1908-1970) – амер.психолога, російського походження є його теорія потреб («піраміда» потреб) та самоактуалізації згідно якої потреби людини мають ієрархічну структуру (від нижчих до вищих), і людина розвивається відповідно до актуальних для неї потреб. Причому, задоволення потреби більш високого рівня неможливе без задоволення нижчої потреби.

Згідно ієрархічної теорії потреб Маслоу у суспільстві існує п'ять рівнів потреб, які він умовно розташував на шкалі згідно з принципом ієрархії у висхідному порядку – починаючи від нижчих (переважно матеріальних) і закінчуючи вищими (переважно духовними): Перший рівень – фізіологічні потреби чи вітальні (в їжі, диханні, у відтворенні людей (сексуальні), русі, одязі, житлі, відпочинку). Другий рівень – екзистенціальні або у безпеці (від лат. existentia – існування) - потреби безпеки власного існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства тощо). Третій рівень – соціальні – (потреби в приналежності та любові) – потреби в дружбі, спілкуванні, у приналежності до колективу, любові, турботі тощо. Четвертий рівень – потреби у повазі та визнанні, престижі, самоствердженні, статусі, престижі, оцінки інших людей, самоповаги, визнанні та високій оцінці своїх якостей, високому статусі у суспільстві. П'ятий рівень – потреби самовираження (самоактуалізації – СА) через творчість, самореалізацію, розвиток власної особистості, досягнення сенсу життя. Потреби в СА спонукають людину до діяльності, в якій вона може розкрити свій духовний, творчий потенціал. Перші два рівня потреб Маслоу вважав первинними і вродженими (постійними), інші — набутими (чи змінюваними). Усі вони відображають об'єктивну шкалу потреб, яка існує в суспільстві. Але на думку Маслоу, самоактуалізація разом з цим – явище природжене, вона входить в природу людини – людина народжується з потребами в добрі, моральності, доброзичливості, які є її ядром.

За А.Маслоу, особистість – це така людина, в якої суб'єктивна й об'єктивна шкали потреб збігаються, крім того вищі потреби на суб'єктивній шкалі розташовані згори, а нижчі – знизу. Індивід стає особистістю, якщо його діяльність не обмежується задоволенням примітивних потреб, а пов'язується з досягненням значущих сенсожиттєвих цілей: всебічним розвитком особистості, здійсненням творчих задумів та ін.

Одне із слабких місць теорії Маслоу полягало в тому, що він затверджував: ці потреби знаходяться в раз і назавжди заданій жорсткій ієрархії і вищі потреби (в самоактуалізації) виникають тільки після того, як задовольняються більш елементарні. Згодом Маслоу відмовився від жорсткої ієрархії, об'єднавши всі потреби в два класи: потреби потреб (дефіциту) і потреби розвитку (самоактуалізації).

Згідно теорії самоактуалізації Маслоу основна характеристика особистості – потяг до самоактуализації, самовираження, розкриття потенцій до творчості і любові, в основі яких лежить гумманістична потреба приносити добро. Заперечував наявність природжених потреб у людини – жорстокості і агресії, а навпаки – в людину закладені інстинкти збереження своєї популяції, що веде до взаємодопомоги. Потреба в самоактуалізації своїх здібностей і можливостей характерна для здорової людини, в більшій мірі – відомим самоактуалізованим людям. Самоактуалізація пов'язана з умінням зрозуміти себе, свою внутрішню природу і навчитися "сонастроюватися" відповідно до неї, будувати свою поведінку виходячи з неї. Це не одномоментний акт, а процес, що не має кінця, найбільш значущі моменти в ньому, які змінюють відношення людини до самої себе, до світу і стимулюють особистісне зростання – це миттєве переживання ("пік-переживання") або тривале ("платопереживання").

Основні риси СА особистості: ефективне прийняття реальності, ситуації, невимушеність в поведінці, прийняття себе і світу, простота і природність, концентрація уваги на проблемі (а не на собі), вибірковість, демократичність, автономія, незалежність від культури і оточення, єдність з іншими, глибокі міжособистісні відносини, творчі прояви (креативність), філософське почуття гумору, і в той же час – прагнення до самоти, до автономії і незалежності від навколишнього середовища і культури.

В теорію Маслоу входять поняття ідентифікації і відчуження, хоча повністю ці механізми не були розкриті. Прагнення до СА натрапляє на перешкоди, нерозуміння оточення і власні слабкості. Багато людей відступають перед труднощами, що не проходить безслідно для особистості та зупиняє її зростання. Невротики – це люди з нерозвиненою або неусвідомленою потребою в СА.

Суспільство по свїй суті не може не перешкоджати прагненню людини до СА, бо прагне зробити людину своїм шаблонним представником, відчужує особистість від її суті, робить її конформною. В той же час відчуження, зберігаючи "самість", індивідуальність особистості, ставить її в опозицію до оточення і позбавляє її можливості СА. Тому людині необхідно зберегти рівновагу між цими двома механізмами.

Оптимальними є ідентифікація – в зовнішньому плані, спілкуванні з навколишнім світом, і відчуження – у внутрішньому плані, в плані розвитку самосвідомості. Такий підхід дає людині можливість ефективно спілкуватися з оточенням і в той же час залишатися собою.

Маслоу вважав, що досліджувати людську природу необхідно, "вивчаючи її кращих представників – так можна зрозуміти межі людських можливостей, дійсну природу людини.

А. Маслоу – однин з перших психологів, що звернув увагу не тільки на відхилення, труднощі і негативні сторони особистості, а на дослідження досягнень особистого досвіду, розкрив шляхи для саморозвитку і самоудосконалення будь-якої людини.