8. Психологічна думка в Давньому Китаї: даосизм та конфуціанство.

У Давньому Китаї як в ідеології, так і в політиці чітко вбачалося дві тенденції – консервативна і прогресивна. У процесі боротьби цих двох тенденцій поширювалися думки про п’ять першоелементів і речей, про протилежні сили (інь і ян), про природний шлях (Дао) в природі. Основними філософськими школами були: 1) конфуціанство; 2) моїзм; 3) школа закону фа-цзя; 4) даосизм;. 5) школа інь-ян (натурфілософія); інші.

Найбільш відомими стародавніми філософськими школами були даосизм і конфуціанство.

За даосизмом життя природи і людини підпорядковане всезагальному закону Дао, яке не сприймається безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Дао – джерело матеріального і духовного життя, а разом з тим і їх мета. Коли йому дають певне ім'я, воно усвідомлюється як матір усіх речей. Дао весь час повертається до небуття, тому його називають формою без форм, образом без істоти. Зустрічаючись з ним, людина не бачить його обличчя; ідучи за ним, вона не бачить його спини. Згідно з цим законом, будь-яка річ, досягнувши певного ступеню розвитку, перетворюється на свою протилежність. В емпіричному світі дао проявляється через свою еманацію – де, яке, в свою чергу, по відношенню до людини обумовлює її “життєву енергію” – ці. Де – це ”сутність, сенс існування, природна якість”, що близько до індійського поняття дхарма.

Лаоцзи висуває теорію недіяння, яка має смисл тільки відносно до дао. Якщо воно все визначає, а людина цілком перебуває у його владі, то будь-яка її діяльність виходить за межі принципу дао, стаючи поведінкою неістинною. Споглядальне життя є найбільш мудрим. В учінні не слід використовувати слова. Міркуючи про зміни, що відбуваються з речами, не слід самому їх змінювати; створеним не слід володіти; приводячи щось у рух, не слід докладати до цього зусиль. Наймудріший правитель прагне того, щоб у народу не було знань і пристрастей, а ті, хто має знання, не повинні діяти. Будь-яка діяльність людини буде недоконаною перед дао. «Ось чому недіяння завжди приносить спокій».

Даосизм вимагав осягнути шлях світового процесу з метою наслідування йому.

Інша течія китайської філософсько-релігійної думки – конфуціанство – містила чітко виражену етично-гуманістичну спрямованість. Це філософське вчення виникло в VІ-V ст. до н.е. і пов’язане з іменем Конфуція, який виступив з критикою свого часу та ідеалізацією минулого. На основі цього протиставлення він створив свій ідеал досконалої людини - цзюнь-цзи, який був сконструйований філософом у якості моделі, еталону для наслідування. Людина, за Конфуцієм – істота, яка має п’ять природних задатків: гуманність, справедливість, благопристойність, мудрість та щирість.

Прояв закладеного в натурі людині доброго начала залежить від правителя. Конфуцій вважав, що правитель втілює волю Неба, тому він практично є всесильним. Небо заклало у людину потенційне добро, але для того, щоб воно проявилося, необхідно діяти у відповідності до правил обов’язкового виховання, яке викладається правителем.

Кун Фуцзи (Конфуцій), підкреслював важливість збереження традиції, показував, що це не просто акт природної людини. Для підтримання традиції людина має виховувати, вдосконалювати себе у вчинкових актах. Саме тоді вона діятиме згідно з ритуалом. Ритуал як основа буття дає людині безсмертя у великому цілому — людській спільноті. Він є сукупністю вчинків значного емоційного змісту. Він може існувати лише у формі вчинку, який «у собі» є запереченням ритуалу.

Для Кун Фуцзи вчинок — це відповідальний процес самовиховання і самотворення, єдиний шлях зімкнутися з традицією, зайняти в ній певне місце, щоб реалізувати єдино можливу опору буття.

Кун Фуцзи залишається на рівні натуралістичної психології, але ще не бачить автономності психічного саме як мікросвіту і якості людської душі виводить безпосередньо з якостей першоелементів. Специфічно людська форма відображення ще не стала предметом пізнання. Особливі якості першоелементів безпосередньо приводять до виникнення відчуттів.

Вищий етичний принцип поведінки Кун Фуцзи пов'язує з ученням про «золоту середину». Стратегію «золотої середини» в поведінці благородного мужа Кун Фуцзи пов'язує з необхідністю запобігати трьох речей: в юності, коли організм ще не зміцнів, слід уникати любовних утіх; у зрілості, коли з'являються сили, слід уникати бійок; у старості, коли організм слабшає, слід переборювати жадібність.