60. Аналітична психологія к.Юнга: колективне несвідоме та його архетипи.

Карл Гу́став Юнг (1875 – 1961) – швейцарський психіатр, засновник аналітичної психології, розширив концепцію несвідомого – розвинув уявлення про існування в психіці людини, разом з індивідуальним несвідомим, глибшого шару – колективного (соціального) несвідомого. Юнг відкинув сексуальну інтерпретацію лібідо З.Фрейдом, запропонував розуміння лібідо як психічної енергії взагалі.

Кожен індивід за Юнгом з'являється на світ з «цілісним власним ескізом», представленим в потенції з самого народження», а навколишнє середовище виявляє те, що вже було в особистості закладено раніше і існує певна успадкована структура психічного, що розвивалася багато тисяч років, яка примушує людину переживати і реалізовувати свій життєвий досвід цілком – певним чином. Ця визначеність виражена в архетипах, які впливають на думки, почуття, вчинки.

Центральним в теорії Юнга є вчення про несвідоме і про процес розвитку особистості. Значну увагу він приділяв розробці концепції особистості, в т.ч. питанням її становлення, структури і самореалізації.

Структура особистості за Юнгом має три частини.

1. Его, або свідомість, включає свідомий розум (спогади, думки, відчуття) – центр особистості, що обумовлює її орієнтацію і адаптацію в просторі, і формується прижиттєво.

Існують дві системи несвідомого – особисте та колективне.

2. Особисте несвідоме – верхній шар психіки, несвідомий, не природжений, сформований з індивідуального досвіду людини, що складається з переживань (забуті спогади, витиснені імпульси і бажання), які колись усвідомлювались, а потім стали забутими, витисненими зі свідомості або придушеними, а при певних обставинах – усвідомлюються. Його структурні одиниці – комплекс відчуттів, думок і спогадів, певним чином організовані в «комплексах». Цей зміст може виявлятися в снах і фантазіях та доступний свідомості.

3. Колективне несвідоме – надособиста несвідома психіка, найбільш впливова психічна система, майже повністю відокремлена від особистого несвідомого в житті індивіда, що включає інстинкти, потяги, які представляють в людині природну істоту та архетипи (спогади, успадковані від предків у вигляді прихованих слідів пам'яті людського минулого). Архетипи – це прообрази, які існують у формі образів і символів та відповідають найглибшим шарам несвідомого. Інстинкти та архетипи – регулятори душевного життя: інстинкти визначають специфічну поведінку людини, а архетипи – обумовлюють конкретне формування свідомого психічного змісту.

Підставою для введення колективного несвідомого був психопатологічний досвід, коли Юнг відзначав деякий загальний вміст у фантазіях багатьох хворих і однакову послідовність в їх зміні. Ці образи і фантазії розглядалися як аналогічні образам в міфах різних народів і інтерпретувалися як вираз роботи деякої несвідомої людської (і частково тваринної) психіки по відображенню досвіду, що нескінченно повторюється.

Архетипи як структурна одиниця колективного несвідомого, властиві всьому людському роду, природжені у кожної людини і передаються від покоління до покоління. Це формальні зразки поведінки або символічні образи, на основі яких оформляються конкретні, наповнені змістом образи, відповідні в реальному житті стереотипам свідомої діяльності людини. По Юнгу, існує ряд універсальних для всіх культур, часів і народів архетипів або фігур архетипічної природи, які мають певні характеристики і є структурою особистості: персона (або маска), тінь, аніма (анімус), мудрий старець, самість.

Архетипи індивідуального несвідомого: ЕГО і ПЕРСОНА знаходяться в свідомих шарах психіки. ЕГО – центр.елемент особистої свідомості, дані особистого досвіду як ціле – цілісне і усвідомлене сприйняття власної особистості. ЕГО намагається протистояти всій загрозливій свідомості, переконати в необхідності ігнорувати неусвідомлену частину душі. ПЕРСОНА – частина особистості, показується світу (якими хочемо бути в очах ін. людей), яка вміщає типові ролі, стиль поведінки і одягу (позитивно і негативно впливає на особистість – взагалі вона захищає від натиску середовища, але при її домінуванні може придушити індивіда, розвинути конформізм, прагнення злитися з нав'язуваною людині роллю. ТІНЬ – центр особистісного несвідомого, фокусує, систематизує враження, витиснені зі свідомості (прагнення, які заперечуються людиною як несумісні з його ПЕРСОНОЮ, з нормами суспільства). Чим більше ПЕРСОНА, тим більше ТІНЬ. АНІМА – чол. (АНІМУС – жін.) – частини душі, що відображають інтерсексуальні зв'язки, уявлення про протилежну стать, на їх розвиток дуже впливають батьки (мама у хлопчика, тато – у дівчинки), вони впливають на поведінку і творчість людини, як джерело нових проекцій нових образів в душі людини. САМІСТЬ – потенційний центр особистості, а не тільки свідомої і несвідомої частин – а цілісності особистості. Самість не протиставляє різні частини душі (свідому і несвідому), а сполучає щоб вони доповнювали одна іншу. Інтеграція змісту колективного несвідомого – мета прогресу в становленні особистості (самореалізації, індивідуації).

Типологія осіб (характерів), в основі – спрямованість людини на себе або на зовнішнє: інтроверти, екстраверти. Додаткові типи – (відповідно до переважаючої функції) інтуїтивний, мисленнєвий, емоційний, сенсорний. Типологія Юнга базується на складових: екстраверсія–інтроверсія, свідоме–несвідоме; раціоналізм – ірраціоналізм).

Основне завдання психотерапії К.Юнга – відновлення порушених звязків між різними рівнями та системами психіки, а основним змістом психічного життя людини є процесс "індивідуації" – прагнення особистості до повної реалізації своїх можливостей, тому ціль психотерапії – здійснення індивідуації особистості. Лікування по Юнгу йде по шляху інтеграції психологічних складових особистості. Комплекси, що виникають як осколки після ударів психотравмуючих ситуацій, несуть не тільки нічні кошмари, помилкові дії, забування необхідної інформації, але і є провідниками творчості. Об'єднати їх можна за допомогою арт-терапії («активної уяви») – свого роду спільної діяльності між людиною і її рисами, несумісними з її свідомістю в інших формах діяльності. Із-за різниці в змісті і тенденціях свідомого і несвідомого, їх кінцевого зрощення не здійснюється, а відбувається поява «трансцендентальної функції», що робить перехід від однієї установки до іншої органічно можливим, без втрати несвідомого.

Основною умовою ефективної терапії по К.Юнгу – щира творча співпраця психотерапевта і клієнта – як співпраця не керівника і підлеглого, а рівних партнерів, вирішуючих загальне завдання, тільки їх спільні зусилля можуть принести дійсний успіх. Від клієнта, що звернувся за допомогою до психотерапевта, потрібна також творча активність, готовність разом з психотерапевтом шукати дійсні причини неврозу або іншої психологічної проблеми, з якою клієнт не в силах справитися самостійно.