58. Класичний психоаналіз з. Фрейда.

Глибинна психологія (психоаналіз З.Фрейда) стала третьою психологічною школою, що виникла в результаті «відкритої кризи», а її ідеї мали широкий резонанс в суспільних і наукових кругах.

Ця психологія висунула ідею про незалежність психіки від свідомості і намагалася обгрунтувати реальне існування незалежної від свідомості психіки і досліджувати її. Центральна психологічна течія глибинної психології — психоаналіз 3. Фрейда. Класична глибинна психологія включає також концепції індивідуальної психології А. Адлера та аналітичної психології К.Юнга. Ця психологія відрізняється від емпіричної психології свідомості уявленнями про форму існування психічного – психіка існує зовні і незалежно від свідомості, і саме несвідома психіка, що є глибиною психіки, складає її предмет і загальну проблему. Але свідомість нею не заперечується – вона є властивістю, характерною психіці лише в окремі моменти. Перед глибинною психологією стоїть і проблема особистості, бо зміст несвідомого грає вирішальну роль в з'ясуванні її цінності.

Основні ідеї глибинної психології як самостійного напрямку:

1. Незалежність психіки від свідомості, чітке розділення цих феноменів людської природи.

2. Розуміння психіки людини протилежне традиційній емпіричній психології свідомості – у психіці, окрім свідомості, існують глибинні, неусвідомлювані шари - несвідоме, яке є основою всього психічного життя, управляє людською психікою і поведінкою і є головним предметом вивчення глибинної психологі.

3. Основне завдання глибинної психології як наукової школи – довести існування феномена несвідомого в людській психіці через практичне вивчення його специфіки і механізмів дії на психіку людини.

4. Свідомість – психічний феномен, властивий кожній людині, але не центральний в управлінні психічним життям індивіда, вона, як вся психіка, підпорядкована несвідомому.

5. Формування і розвиток особистості залежить від несвідомого як ведучого в людській психіці.

Психоаналіз – заснований австрійським психіатром і психологом, лікарем З. Фрейдом (1856-1939) на початку 90–х років ХIХ ст., розвинувся з методу вивчення і лікування істеричних неврозів, досліджуючи які зроблений висновок, що джерелом багатьох захворювань є неусвідомлювані хворими комплекси, які, будучи витисненими зі свідомості, викликають патологічні симптоми (розлади рухів, пам'яті, емоційної сфери і ін.). Тому вирішальну роль в організації поведінки Фрейд надавав несвідомому ядру психічного життя, що утворюється могутніми потягами, перш за все сексуальними (лібідо).

3. Фрейд після закінчення медичного факультету Віденського університету (1881 р.) працював практикуючим лікарем у Відні, де у 1886 р. відкрив власний кабінет. У 1938 р. вимушений емігрувати до Англії, займаючись неврозами (в основному істерією) 3. Фрейд вивчив досвід знаменитих французьких неврологів Ж. Шарко і І. Бернгейма. Використання останнім гіпнотичного навіювання з терапевтичними цілями, факт гіпнотичного навіювання провели велике враження на Фрейда і сприяли виникненню його концепції. Це було викладене в книзі «Дослідження істерії» (1895 р.), написаної спільно з відомим віденським лікарем І. Брейером (1842— 1925), з яким Фрейд у той час співробітничав.

В загальній формі теорія Фрейда в цей період зводилася до розуміння невротичних хвороб як патологічного функціонування ущемлених афектів, сильних, але затриманих в несвідомій області переживань. Вирішальним моментом в становленні оригінальної теорії 3.Фрейда був відхід від гіпнозу як засобу проникнення до ущемлених і забутих хворобливих переживань: у багатьох і найбільш важких випадках гіпноз залишався безсилим, зустрічав «опір», який не міг подолати. Дійсний психоаналіз почався з відмови від допомоги гіпнозу. Фрейд знайшов інші шляхи до ущемленого афекту – тлумачення сновидінь, вільно спливаючих асоціацій, малих і великих психопатологічних симптомів (проявів), рухових розладів, обмовок, забування імен тощо. Дослідження і інтерпретацію цього різноманітного матеріалу Фрейд назвав психоаналізом — новою формою терапії психоневрозів і методом дослідження. Ядро психоаналізу як нового психологічного напряму складає вчення про несвідоме.

Погляди Фрейда можна поділити на три області – це метод лікування функціональних психічних захворювань, теорія особистості та теорія суспільства, при цьому стрижнем всієї системы є його погляди на розвиток та структуру особистості людини.

Взагалі, до основних положень психоаналізу відносяться наступні: 1) розуміння психічного розвитку як мотиваційного, особистісного; 2) уявлення про розвиток як адаптацію до середовища, яке хоч і не завжди є повністю ворожим, проте завжди протистоїть конкретному індивіду; 3) уявлення про рушійні сили психічного розвитку як природжені і несвідомі; 4) ідея, що основні механізми розвитку, також є природженими, і закладають основи особистості та її мотивів вже в ранньому дитинстві, причому істотної зміни ця структура в подальшому вже не зазнає.

Психіка за Фрейдом має своєрідну багаторівневу структуру – 3 рівні: несвідомий, передсвідомий і свідомий. Свідомість займає лише зовнішній, поверхневий шар, несвідоме — з'єднує свідомість з фізіологією. Несвідоме – джерело інстинктивного заряду мотиваційної енергії, передсвідоме містить психічні акти і явища, які без особливої напруги можуть бути усвідомлені суб'єктом. Свідоме не є пасивним віддзеркаленням того, що відбувається у сфері несвідомого, але знаходиться з ним в незмінному конфлікті, з причини необхідності пригнічувати сексуальні потяги. Для опосередковування відношення несвідомого з іншими рівнями служить цензура, яка витісняє засуджувані особистістю почуття, думки і бажання в сферу несвідомого і не допускає зворотній прорив витисненого змісту в свідомість. Проте лібідо (несвідоме) намагається прорватися крізь "цензуру" свідомості і шукає різні обхідні шляхи – випадкові форми – обмовки, описки, сновидіння, неврози тощо.

Для Фрейда особистість – є складною енергетичною системою, яка керована законом збереження психічної енергії, у її структурі виділялись 3 взаємодіючі компоненти: Ід (Воно), Эго (Я), Суперэго (Зверх-Я), з різною природою та функціями. Специфіка взаємодії цих компонентів пояснювалось Фрейдом так: джерелом енергії для всієї особистості є Ід, яке має біологічну природу – зберігає природні інстинкти. несвідомі і колись витіснені неприємні думки, почуття, спогади, які підсвідомо впливають на поведінку людини. Ід живе за принципом задоволення i не підкоряється принципу реальності, маючи при цьому необмежену владу. Вимоги Ід задовольняються Эго (Я) (свідомим рівнем), яке слідує принципу реальності, суспільним і культурним нормам, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища та регулювати напругу між внутрішніми (потягами або інстинктами) і зовнішніми подразниками (з навколишнього середовища) та контролювати вимоги Ід. Але деколи «Я» втрачає контроль над «Воно» – тоді свідоме підкоряється несвідомому.

А Супер–его (Зверх-Я) – джерело моральних і релігійних поглядів, своєрідний цензор вчинків і думок особистості (так звана совість), що включає в себе традиційні норми батьків та використовує механізми обмеження, осуждення і заборони. «Супер-его» спілкується із зовнішнім світом тільки через «Я».

«Воно» і «Супер-его» постійно знаходяться в конфлікті, який як правило відбувається в «Я» – своєрідне «поле битви інстинктів і суспільних норм». Вимоги «Воно» і «Супер-его» несумісні, тому «Я» постійно удається до захисних механізмів, серед яких Фрейд виділяє сім – витіснення, проекцію, заміщення, заперечення, регресію, ідентифікацію, раціоналізацію, які існують об'єктивно в психіці будь-якої людини. Витіснення здійснюється неусвідомлено, але витиснене продовжує жити в «Воно» і діяти у вигляді символів, які прийнятні «Супер-его».

Якщо рівновага між «Воно», «Я», «ЗВЕРХ-Я» порушується, то починається хвороба — невроз.

Фрейдом вважалося, що в період розвитку організму від дитинства до зрілого віку сексуальний інстинкт зазнає ряд метаморфоз або фаз, і завданням було – виявлення цих фаз для знаходження джерела сексуальних порушень, що викликають у особистості невроз в пізній період її життя. Особливе місце відводилося "Едипову комплексу" - кожен хлопчик у віці між 3 і 5 роками переживає почуття потягу до матері і сприйняття отця як суперника, що викликає ненависть і страх покарання з боку отця, що призводить до ототожнення з батьком. А у дівчинки також може проявлятися ворожість до матері і закоханість в отця, проте у неї це відбувається менш інтенсивно (К.Юнг назвав це комплексом Електри). Подолання цих комплексів Фрейд повязував з остаточним утворенням супер-его.

Для проникнення в несвідоме Фрейд використовував методику розшифровки вільних асоціацій, сновидінь, прийшов до висновку, що позбавлення від колись пережитих в дитинстві травм шляхом їх усвідомлення дає позитивний лікарський ефект. Психоаналіз як метод терапії полягає у виявленні, потім переведення у сферу свідомого переживань несвідомих травмуючих ідей, вражень, психічних комплексів.

Наукова діяльність Фрейда охоплює декілька десятиліть, за які концепція несвідомого суттєво змінюється. В його учінні умовно виділяють три періоди: 1 період - 1897— 1905 - психоаналіз в основному залишався методом лікування неврозів з окремими спробами загальних висновків про характер душевного життя. Основні твори цього периоду - «Толковання сновидінь» (1900), «Психопатологія обыденного життя» (1901), «Три нариси з теорії сексуальності» (1905), «Уривок з одного аналізу істерії» (1905 р., - перше та закінчене викладення психоаналітичного методу лікування). Особливе значенння має робота «Толковання сновидінь» - перший варіант вчення про систему душевного життя як таке, що має глибинну будову (виділення 3-х рівнів – свідомого, передсвідомого та несвідомого). В цей період психоаналіз стає популярним, навколо Фрейда складається гурток( 1902) з представників різних професій (лікарі, письменники, художники), бажаючі вчити психоаналіз та використовувати його на практиці.

2 період – 1906- 1918 фрейдизм перетворився в загальнопсихологічне вчення про особистість та її розвиток, Фрейдом формулюються основні принципи своєї психології, описанння психічних процесів с 3-х точок зору — динамічної, топічної та економічної. Основні твори цього періоду – «Аналіз фобії одного пятирічного хлопчика» (1909), «Леонардо да Вінчі» (1910), «Положення про два принципи психічної діяльності» (1911), «Тотем і табу» (1913) — роботи, в яких Фрейд розвиває уявлення про інфантильну сексуальність, принципи функціонування людської психіки, розповсюджує психоаналіз на галузь художньої творчості та проблеми людської історії. Психоаналіз викликає інтерес в багатьох странах (в т.ч. в Росії, Америці). Значною подією в цей період в психоаналізі був відхід від 3. Фрейда його перщих учнів А.Адлера (1911) і К. Юнга (1913). Найбільш повним викладенням психоаналізу до Першої світової війни була праця «Лекції по введеннню в психоаналіз» (в 2 т.).

В 3-му останньому періоді (1919-1939) концепція Фрейда набуває істотних змін та отримує своє філософське завершення. Под впливом подій Першої світової війни змінюється вчення про потяги. Структура особистості в цей період представлена у вигляді вчення про три інстанції — «Я», «Воно», «Ідеал-Я» («Я та Воно», 1923). В ряді робіт 3. Фрейд розповсюджує свою теорію на розуміння культури та різних сторін суспільного життя: релігію, антропологію, соціальну психологію, проблеми цивілізації — «Психологія мас та аналіз людського Я» (1921), «Моісей та єдинобожжя» (1939) тощо. Психоаналіз стає философською системою та змикається з іншими течіями сучасної філософії.

В даний час ефективність класичного психоаналізу З.Фрейда дуже низька, і на сьогоднішній день існують різні методи роботи психоаналітиків, які грунтуються на різних концепціях; часто використовується все краще з декількох теорій.

Погляди Фрейда були багато в чому помилковими, перебільшеними, але найважливішим його відкриттям вважається звернення до дитячого досвіду для розуміння переживань дорослої людини, а також зміна поглядів на людську свідомість і виділення в ній несвідомої частини.

Глибинна психологія як науковий напрям, що виник в результаті «відкритої кризи», дала світу найбільшу кількість різних теоретичних відгалужень і концепцій, створених на базі теорії несвідомого, і кожне з них збагатило психологічну науку могутнім набором понять, дослідів, досліджень, ідей і методологических апаратів. До шкіл глибинної психології відносяться: психоаналіз 3. Фрейда, який багато в чому зумовив подальший розвиток глибинної психології і народження нових теоретичних концепцій; аналітична психологія К.Г. Юнга; індивідуальна психологія А. Адлера; теорії неофрейдизма – течія, в яке входили концепції, створені учнями Фрейда К.Хорні, Е.Фроммом, Г.Салліваном; соціологізований психоаналіз В.Райха, що з'єднало психіку і тіло, егопсихологія Ганни Фрейд та Е. Еріксона.

У зв'язку з переважанням аналітичного підходу до дослідження психіки визріває тенденція реалізації синтетичного підходу, цілісного розуміння психіки у різних її проявах і у зв'язку з навколишнім середовищем. Уже в зародках аналітичного підходу здійснюється пошук інтегративних механізмів психіки і відповідних їм категорій психологічної науки, навколо яких концентруються інші психологічні поняття.