56. Персоналізм в.Штерна.

Персоналізм визначають як психологічну школу, яка виникла під впливом Дильтеєвої "розуміючої" психології, вчення Віндельбанда про ідеографічні науки та теорії інтенціональності Брентано. Персоналістична теорія Е.Шпрангера скомбінувала три названих елементи, підкреслюючи необхідність зрозуміти унікальність та цілеспрямованість образів поведінки (патернів) кожної людини. Ці окремі патерни – це типи особистості, які необхідно виявити й описати.

Вільям Штерн (1871-1938) – німецький психолог, учень Г.Еббінгауза, він заснував в 1906 році в Берліні Інститут прикладної психології і почав видання "Журналу прикладної психології", в якому він, услід за Мюнстербергом, розвинув концепцію психотехніки. Найбільший інтерес у нього викликали дослідження психічного розвитку дітей.

Штерн був одним з перших психологів, що поставив в центр своїх дослідницьких інтересів аналіз розвитку особистості дитини. Вивчення цілісної особистості, закономірностей її формування було головним завданням його теорії персоналізму. Вчений прагнув досліджувати не ізольований розвиток окремих когнітивних процесів, а формування цілісної структури, персони дитини.

Штерн розвинув персоналістичну теорію, що визначає особистість як єдність багатоманітностей, яка складається з рис, які можуть бути по-різному організовані, що робить кожну особистість унікальною. За Штерном особистість – це живе ціле, індивідуальність, унікальність, що намагається досягнути мети, вона самодостатня і разом з тим відкрита світу, що оточує її. Вона здатна мати досвід, що є її сутнісною характеристикою, є свідомо та цілеспрямовано діючою цілісністю, яка самовизначається та володіє певною глибиною (свідомим і несвідомим шарами).

За Штерном, психологія є наука про особистість як таку, що має досвід (переживання), або здатна його мати і вивчає досвід з точки зору умов його появи, його природу, спосіб функціонування, значення для особистісного життя.

Це "триваюче життя" є основним принципом, від якого вже будуються всі похідні принципи та мірковування про особистість. Воно містить у собі фундамент, який утримує весь досвід.

Згідно Штерну, персоналітична психологія є новою орієнтацією всієї психологіч. науки, що ставить в центр своїх досліджень цілісність особистості як структурного утворення, що складається, у свою чергу, з приватних цілісних підструктур – органів, функцій, відносин, спрямованості на різні цілі, досягнення, властивості та переживання, що знаходяться в супідрядності один з одним. При цьому цілісність особистості ніколи не є закінченою і визначається конструкцією, вона завжди неоднозначна і існує одночасно реально і потенційно.

По Штерну, активність особистості набуває сенсу і напряму завдяки системі цілей, що включає одночасно особистість та світ. Цілі особистості, досягнення, які сприяють її самозбереженню та саморозвитку, протистоять зовнішнім по відношенню до неї цілям. Останні існують в цілях, в які особистість включена як підціле; вони ставляться оточуючими людьми, представлені в творах культури та абстрактних ідеалах. Суперечність, що виникає при цьому, між двома установками на різні цілі призвела б до знищення єдності особистості, якби над ними не виникала третя цільова установка, що підпорядковує їх собі – інтроцепція – перетворення чужих цілей у власні цілі особистості. Мета людського життя включає ствердження індивіда в його бутті та діянні – у внутрішньому значенні і в об'єктивному значенні світу; ця мета реалізується як особистість шляхом поєднання світу об'єктивних цінностей з його власною субстанцією. Це поєднання – інтроцепція – активність, яка дає напрямок та форму людському життю.

Унітарний та значущий патерн життя, який робить спробу встановити інтроцепцію, називається особистістю. Поняття "особистість" (personality) є суто людською категорією.

У своїй теорії Штерн приділяє велику увагу питанням взаємодії особистості та навколишнього світу. Для пояснення причинного взаємозв'язку особистості та світу він звернувся до запропонованої ним теорії конвергенції – взаємодія світу та цілеспрямованої особистості. У будь-якому вчинку та особистісному стані завжди містяться обидва чинника – внутрішні стремління та зовнішні впливи. Тільки та область зовнішнього світу стає "світом особистості", яка протистоїть і на яку спрямоване яке-небудь внутрішнє прагнення особистості; лише ті внутрішні цільові установки можуть здійснитися і привести до певних особливостей життя, для яких наявні такі зовнішні об'єктивні умови, як подразники, завдання, покарання і заохочення.

Особистість несе в собі внутрішні потенції, приховані енергії, яким не властива ще певна фіксована цілеспрямованість – диспозиції, які на початку життя володіють багатозначною невизначеністю (як "нахили"), але поступово завдяки активній конвергенції зі світом – все більше розвиваються в певному напрямі – стають однозначними (як властивості). Тому сама особистість – пластична, але завжди до певних меж.

У зв'язку з цим розвиток особистості Штерн трактує як послідовний ланцюг подій та як осмислене саморозвертання особистості як цілого. При цьому будь-яке приватне досягнення спричиняє за собою зміну її як цілого. Для особистості, що розвивається. характерні 3 структурні особливості: 1) зростання – протягом життя збільшуються кількість і різноманітність життєвих подій, змісту і форм активності переживань; 2) диференціація (розчленовування) – життя особистості розвивається від стану початкової неясності і дифузності до більшої структурованості (одночасно утворюється обширніше ціле і відбувається внутрішнє диференціювання); 3) перетворення – життя особистості проходить в своєму розвитку ряд якісно різних, внутрішньо обумовлених етапів.

Характеризуючи психічне як особистість в сукупності її внутр. властивостей, Штерн дав трактування поняттям "свідомість" і "несвідоме". Свідомість, з його т. з., виявляється тільки в ситуаціях конфлікту, який пробуджує переживання, "висікає іскру свідомості" – в ній відображується не все життя цілком, а тільки ті його сторони, які пов'язані з життєвою боротьбою; у самосвідомості відображуються сторони "Я", що борються; з об'єктивного світу в свідомості відбивається та його частина, яка повинна бути скорена особистістю або знехтувана нею. При цьому змістовна складність особистості і, відповідно, наявність більшого числа внутрішніх суперечностей і конфліктів, які повинні бути співорганізовані в єдине ціле, ведуть до розвитку свідомості.

Несвідомим – є те постійне в особистості, що зв'язує в єдине осмислене ціле окремі проблиски її свідомості. Такими є наслідки свідомих переживань; ті види діяльності, для здійснення яких потрібна і свідомість (вчинок, творчість), рідкісні граничні стани – виникають, коли на якийсь час зникають суперечності, що породжують свідомість (екстаз, містичні бачення). Так, несвідома спрямованість особистості на мету утворює неясний, але смислоутворюючий фон, на якому виділяються різні за видом і ступенем ясності свідомі враження.

Отже, психологія за Штерном, повинна, в першу чергу, зосередитися на вивченні переживань, які, як провідні процеси особистості, направлені або усередину, на саму особистість (тоді її актуальний стан в даний момент переживається як почуття, активність – як вольова регуляція, а буття протягом тривалого часу – як самосвідомість), або зовні – на зовнігній світ, існування якого в даний момент виступає в переживанні як сприйняття, минуле і майбутнє цього світу – як уявлення і пам'ять, а буття його протягом тривалого часу – як ідея.

Але, значення переживання не визначається повністю його наявним буттям, оскільки щонайтісніший конвергентний зв'язок між "Я" і світом може бути лише порушений, але ніколи не знищений цілком. Тому будь-яке суб'єктивне переживання носить символічний характер, і його інтерпретація вимагає застосування спец. психол. методів тлумачення, що є провідними методами персоналістичної психології. Тому, одним з найважливіших завдань наук. психології, на думку Штерна, є розробка методології тлумачення.

Штерн виходив з того, що психічний розвиток – саморозвиток, який прямує і визначається тим середовищем, в якому живе дитина – теорія конвергенції - в ній враховувалася роль спадковості і середовища в психічному розвитку дитини, вплив яких Штерн аналізував на прикладі деяких основних видів діяльності дітей, в основному - гри. Він вперше виділив зміст і форму ігрової діяльності, доводячи, що форма є незмінною і пов'язана з природженими якостями, для вправи яких і створена гра. В той же час зміст задається середовищем, допомагаючи дитині зрозуміти, в якій конкретно діяльності вона може реалізувати закладені в неї якості. Тобто, гра служить не тільки для вправи природжених інстинктів, але і для соціалізації дітей.

Розвиток дитини Штерн розумів як зростання, диференціацію і перетворення психічних структур. При цьому, як і гештальт-психологи, він розумів розвиток як перехід від смутних, невиразних образів до ясніших, структурованих і виразних гештальтам навколишнього світу. Цей перехід проходить через декілька етапів, характерних для всіх основних психічних процесів. Психічний розвиток має тенденцію не тільки до саморозвитку, але і до самозбереження (збереженню природжених особливостей кожного індивіда, перш за все індивідуального темпу розвитку).

Штерн також був одним з ініціаторів експериментального дослідження дітей, тестування - він удосконалив способи вимірювання інтелекту дітей, створені А.Біне, запропонував вимірювати не розумовий вік, а коефіцієнт розумового розвитку – IQ.

Збереження індивідуальних особливостей можливе завдяки тому, що механізмом психічного розвитку є інтроцепція. Потенційні можливості дитини при народженні достатньо невизначені, вона сама ще не усвідомлює себе і свої схильності. Середовище допомагає усвідомити себе, організовує її внутрішній світ, додаючи йому чітку, оформлену і усвідомлену структуру. При цьому дитина прагне узяти з середовища все, що відповідає її потенційним схильностям, ставлячи бар'єр на шляху впливів, які протирічать її внутрішнім схильностям. Конфлікт між зовнішнім (тиском середовища) і внутрішніми схильностями дитини має також позитивне значення – негативні емоції служать стимулом для розвитку самосвідомості. Так, Штерн доводив, що емоції пов'язані з оцінкою оточення допомагають процесу соціалізації і розвитку рефлексії.

Цілісність розвитку виявляється також в тому, що напрям розвитку всіх психічних процесів йде однаково – від периферії до центру. Тому спочатку у дітей розвивається споглядання (сприйняття), потім уявлення (пам'ять), а потім мислення. В розвитку мови дитина (приблизно у 1,5 роки) робить значне відкриття – відкриває значення слова, що кожен предмет має свою назву. Цей період, став відправною точкою в дослідженнях мови. Виділивши 5 основних етапів в розвитку мови у дітей, Штерн детально описав їх і виділив основні тенденції, що визначають розвиток, головна з них – перехід від пасивної мови до активної і від слова до пропозиції.

Велике значення мало також дослідження Штерном своєрідності аутистичного мислення, його складності і вторинності по відношенню до реалістичного, а також аналіз ролі малювання в психічному розвитку дітей. Головним тут було виявлення ролі схеми, що допомагає дітям перейти від уявлень до понять. Ця ідея Штерна допомогла відкриттю нової форми мислення – наочно-схематичного (модельного).

Таким чином, В.Штерн вплинув практично на всі області дитячої психології (від вивчення когнітивних процесів до особистості, емоцій, періодизації дитячого розвитку) і на погляди багатьох психологів, що займалися проблемами психіки дитини.