52. Феноменологічна філософія і психологія е.Гуссерля.

Феноменологія як напрям філософських досліджень зявилася на початку XX-го ст. у боротьбі філософії та психології за строго науковий метод. Її засновником був видатний німецький мислитель – Едмунд Гуссерль (1859-1938).

Спочатку Гуссерль захистив дисертацію з математики і був асистентом видатного математика Вейєрштрасса, але згодом його дослідницькі інтереси привели його до філософських проблем, пов'язаних із психологією. Довгий час він був під впливом марбурзької школи неокантіанства, представники якої відмежовували теорію знання від суб'єктивно-психологічних передумов, виходячи з яких Гуссерль намагався побудувати нову філософію.

Насамперед, він заперечував статус логіки як частини психології, оскільки «психологія мислення» має своїм предметом факти, що перебувають у часі, а логіка шукає смисл пізнавальних актів, їх ідеально-об'єктивну єдність (не сам процес мислення, а те, що мислиться). Отже, предметом психології є реальний психічний процес, пов'язаний з цілісністю психічного, а предмет логіки – ідеальне, незмінне, позачасове. Судження – це водночас і душевне переживання, і об'єктивний смисл. Логічне начало керує взаємним зв'язком положень, не цікавиться фактами, розкривається у безпосередньому інсайті (осяянні). На відміну від акту пізнання логіка має справу тільки зі змістом пізнання.

Феноменологія (грец. phainómenon - "те, що з'являється" і lógos – слово, вчення) – буквально означає вчення про феномени – сенси предметів і подій, які виникають в свідомості (у розумінні Гуссерля). Феноменологія в цілому за Гуссерлем досліджує значення і смисл. Це наука про сутності (ейдоск), яка може мати справу тільки з чистими сутностями, але не з реальними "екзистенціями" (існуваннями), речами, фактами, відомостями, які навмисно вилучено, тобто — "взято в дужки". Психологія як теорія психічного розглядає феномени так, як вони постають, як акт усвідомлення, думка, вияв.

За Е. Гуссерлем, феноменологія - це «строго наукова філософія» про феномени свідомості як про чисті «сутності, що створюють світ ідеального буття», про «самоочевидні логічні принципи», що дають можливість очистити свідомість від емпіричного змісту, у всій його приватній конкретиці. Феноменологія – фундамент не тільки логіки, гносеології та психології, а й усієї філософії, яка має починатися з аналізу первинно даного, а інструментом його розкриття виступає інтуїція. Психологія, перед тим як будувати теорію психічних явищ, психолого-генетичних законів, потребує опису та аналізу їх властивостей, складових частин і зв'язків у безпосередньому пізнанні психічно даного, психічних переживань. А психологи під впливом натуралістичних марновірств цього не усвідомлюють, використовують терміни і поняття природознавства, експерименти психофізики. Гуссерль кваліфікує це як чуже для справжнього психологічного пізнання і вважає, що психічні явища глибоко, принципово відрізняються від явищ фізичних і взагалі природничо-наукових.

Психічне не пізнається в досвіді – як таке, що з’являється, не пізнається сприйманням – як щось зовнішнє щодо пізнавального акту, воно переживається і в той же час є цим переживанням. Зв'язок і єдність вносяться у сферу психічного тільки самою свідомістю, яка в ньому здійснюється. Пізнавати психічне – означає усвідомлювати цю безпосередність свідомості; це і є пряме усвідомлення "чого-небудь" або — "вловлення сутності".

Феноменологія за своєю суттю є наукою факту – гранично узагальненого і такого, що ідеалізується. Гуссерль називає її дескриптивною (описовою) наукою.

За Гуссерлем феноменологія в основному розглядає та вивчає структуру свідомості та явища, які в ній відбуваються. Збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання, включно із науковим. Таким чином, філософія могла б отримати статус строгої науки.

Початковий пункт феноменологічного руху – книга Гуссерля «Логічні дослідження», ядром якої є поняття інтенціональності – спрямованість свідомості на предмет як узагальнено-чисту структуру свідомості, вільну від індивідуально-психологічних, соціальних і інших чинників. Інтенціональний зміст означає смисл актуальної спрямованості (те, що переживається). В своїй найпростішій формі Ф. намагається створити умови для об'єктивного вивчення того, що зазвичай вважається суб'єктивним – свідомості та таких її проявів, як судження, сприйняття та почуття. За допомогою систематичних міркувань вона ставить собі за мету визначити суттєві властивості структур та проявів свідомості.

Будь-яке пізнавальне переживання Гуссерль вважає свідомим, а свідомість – це «сфера інтенціональних переживань», які складають її ядро і внутрішню характеристику. Всі стани психіки отримують своє значення в свідомості тільки у зв'язку з інтенціональною (розумовою, ментальною) актуальністю. Акти свідомості – це інтенціональні переживання. Відчуття, взяте окремо, позбавлене інтенції, бо воно ніколи не переживається саме по собі, а тільки у зв'язку з об'єктивуючим його актом сприймання. Інтенція пов'язана з уявленням, об'єктивуючим актом взагалі. За Гуссерлем, пізнання не зводиться до розсудкового мислення і чуттєвого споглядання, а має ще й надчуттєве споглядання.

Психічне розкривається в іманентному бутті "Я", "Я"-переживанні" (мисленні, почутті, волі або здатності).

Феноменологія припускає звернення до первинного досвіду, – до досвіду свідомості, що пізнає, де свідомість розуміється не як емпіричний предмет вивчення психології, а як «трансцендентальне Я» та «чисте смислоутворення» (інтенціональність). Досвід свідомості – первинний досвід, в якому нам дані “самі речі”, досвід, що завжди опосередковує будь-який “об'єктивний” досвід.

Феноменологія розглядає світ в його даності свідомості, тобто як феномен. Але вона не відкидає зовнішній світ і не сумнівається в його існуванні, вона взагалі нічого не затверджує про реальне буття і в цьому полягає її принципова позиція.

Багато важливих для феноменології концепцій Гуссерль запозичив у роботах своїх учителів Ф. Брентано і К. Штюмпфа. У Брентано він взяв поняття інтенціональності – думку про те, що свідомість завжди є усвідомленням чогось. Об'єкт усвідомлення – інтенціональний об'єкт, що може виникати в свідомості по-різному: як сприйняття, спогад, знак тощо. Особливістю феноменологічної програми Гуссерля є те, що вона претендує на сутнісне дослідження психічного досвіду «з самого першоджерела», на строгу методологію доступу до цього "першоджерела" і на загальнозначущість результатів свого дослідження. Специфіка Ф. полягає в тому, що за своєю суттю вона є не теоретичною конструкцією, але практикою особливого роду, направлена на розкриття і осмислення первинного досвіду.

Оволодіння феноменологією можливо тільки в ході феноменологічного дослідження. Ф. цікавить не фактична сторона пізнання, досліджувана психологією і суміжними з нею науками, а сутнісні, або смислові структури, що підлягають філософському аналізу в їх всезагальності.

Радикалізм феноменології полягає в проведенні нею принципу безпредпосилочності, відповідно до якого феноменологічний досвід повинен бути захищений від будь-яких допущень, що привносяться ззовні, якими б самозрозумілими вони не здавалися. Все самозрозуміле, зокрема передумови самого феноменологічного дослідження, підлягають проясненню, приведенню до самоочевидності. Тільки самоочевидний досвід (досвід безпосередньої самоданності “речей”), свідчить про істину і є законним джерелом пізнання.

Методами феноменологічного дослідження (чистої психології) є безпосереднє споглядання (очевидність) і рефлексія, феноменологічні редукції. Безпосереднє споглядання – означає, що феноменологія є дескриптивною наукою, і її матеріалом служать виключно дані безпосередньої інтуїції. Для дійсного обґрунтування ідеї апріорної та чистої психології слід повернутися до досвідного споглядання – споглядання методично і всебічно розкритого, в якому психічне виступає у первісній конкретності, показує себе у власній сутності, у своїй самості.

Спрямованість на психічне здійснюється рефлексивним способом. Все, що доступне людині завдяки рефлексії, має загальну властивість – бути свідомістю про щось, свідомістю чогось. Бути усвідомленим – означає входити у сферу інтенціональності (сутнісна характеристика психічного життя). Свідомість і предмет спочатку злиті між собою, а рефлексія здійснює розрив між ними. Свідомість звільняється від предметності – не тільки зовнішньої, а й внутрішньої та вільно співвідноситься з цими видами предметності, тому "Я" може звернутися безпосередньо до самого себе. "

Здійснити чисто психічний досвід – означає увесь реальний світ з моїм існуванням і буттєвою значущістю тематично усунути як поза-психічне буття. Феноменолог має звільнитися від усіх точок зору, які у природно-практичному житті людини відігравали властиву їм роль. "Я" має утриматися від досвідного, усунути його і розглядати його як спостерігач.

Очищення свідомості від емпіричного змісту досягається за допомогою багатоступінчатого методу «феноменологічної редукції», який дозволяє повернутися «до самих речей» у вигляді сфери свідомості, вільної від відношення до реальності, але що зберігає все багатство свого змісту.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА РЕДУКЦІЯ – процедура що нагадує "радикальний сумнів" Декарта, це прийом обгрунтування, ідеалізації. Суть Ф.Р., за Гуссерлем, в тому, щоб послідовно викоренити "природну установку" свідомості і направити всю увагу на саму ж свідомість, на її "чисту" структуру, звільнивши її від всього емпіричного. Ф.Р. включає в себе два етапи. 1) "Ейдетична редукція: «береться в дужки» весь реальний світ та наявне знання про нього, особливо наукове. Феноменолог "утримується" від всяких думок про світ, про реальніть (це утримання позначається терміном "епохе" – від грец. – утримування, самовладання). Здійснюючи епохе, субъєкт виключає з поля зору все накопичене історією наукове і ненаукове мислення, всі думки, оцінки предмету і прагне зайняти позицію "абсолютного спостерігача", і з цієї позиції зробити доступною саму суть цього предмету. Але процедура "взяття в дужки" не зачіпає самого світу, не заперечує його – вона відноситься виключно до дій феноменолога, який просто залишає осторонь всі твердження, що висловлюються у дусі природної установки та тих, що стосуються просторово-часового існування. Результат першого етапу Ф.Р. – перехід феноменолога від "природної" установки до "трансцендентальної" позиції – к послідовному виділенню свідомості (або "суб’єктивності" чи "Я") як єдиного объекту аналізу. В результаті Гуссерль отримує суб'єктивність у вигляді Суб'єкта, у вигляді "Я". Але розуміння свідомості має потребу за Гуссерлем в подальшому очищенні, оскільки воно, як правило, виявляється захопленим "натуральним", природничонауковим, культурно-історичним і філософським тлумаченням.

Звідси постає необхідність 2–го етапу Ф.Р. – власне "феноменологічної", або "трансцендентально-феноменологічної" редукції. На цьому етапі у дужки повинні бути поміщені всі думки і думки звичайної людини про свідомість, про духовні процеси як феномени людської культури: процедура епохе розповсюджується на висновки і методи дослідження відповідних наук (психології, наук про суспільство, наук про культуру тощо). Тобто відбувається очищення самого Его, самого суб'єкта, позбавлення його "світового характеру". Гуссерль пише: «В результате таким образом проведенной собственно Ф.Р. оказывается, что для меня нет никакого Я и никаких психических актов, психических феноменов в смысле психологии, как нет для меня и меня самого в качестве человека …". У процедурі трансцендентального епохе здійснюється рух до "чистого потоку свідомості як такого": процесс переживання істини в його внутрішній логіці, в його "чистій структурі", в якому немає нічого емпіричного, психологічного, суб'єктивного, субстанціального, формального, того, що вже склалося тощо. Гуссерль відмовляється від інтерпретації свідомості як субстанції.

Отже, чиста феноменологія відволікається від природної установки, тобто наївної зануреності в зовнішній світ, і зосереджує увагу на самому акті (переживанні) свідомості, в якій світ нам дається (феноменолого-психологічна редукція); вона бере ці переживання свідомості не як конкретні факти, а як ідеальні (ейдетичні редукції); Ф. не зупиняється на редукції до переживань свідомості, і далі вже редуцирує до чистої свідомості не тільки зовнішній світ, але і сферу душевного, свідомість (потік переживань конкретного емпіричного суб'єкта) – трансцендентальна редукція.

Отже, феноменологія, відволікаючись від того, що існує, розглядає сутності – можливе, апріорне в свідомості. Вона є описовою наукою про суть трансцендентально чистих переживань в межах безпосередньої інтуїції.

Феноменологічна психологія (у загальному сенсі) не вичерпується дослідженнями Гуссерля, під цю рубрику підпадають також дослідження М.Шелера, а, Ж.-П.Сартра, М.Мерло-Понті, П.Рікера і ін.

Феноменологічний рух із самого початку не відрізнявся однорідністю і єдністю в розумінні можливих шляхів розвитку феноменології. М. Хайдеггер, найбільш здатний з учнів Гуссерля, відійшов від феноменології свідомості і розробив фундаментальну онтологію як феноменологію людської присутності (“Буття і час”). Хайдеггер, і незалежно від нього Г.Г. Шпет, створили варіанти феноменології герменевтики. М. Шелер обирає в якості тем феноменологічних досліджень антропологію, етику і релігію. В області феноменологічної психології велике значення мають роботи Ж.-П. Сартра и М.Мерло-Понті.

Великий вплив феноменологія зробила на такі напрями в психології, як: гештальтпсихологія, екзистенціальна психологія, герменевтика, деякі психоаналітичні концепції. Феноменологія має значні результати в таких областях психологічного знання, як психологія сприйняття, уяви, емоцій, волі, когнітивної діяльності, соціальна психологія. Серед найбільших філософських стратегій сучасності феноменологія має найбільш тісний зв'язок з психологією.