7. Міф як джерело психологічної думки.

Міфологія - ця форма суспільної свідомості, спосіб розуміння природної і соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку. Найбільш характерна межа релігійних уявлень стародавніх греків до рабовласницького суспільства (VII-VI вв. до н.е.) полягає у віддзеркаленні родових зв'язків у формі міфу і культу предків. Міфологічний образ людського мислення об'єктивно був віддзеркаленням реальної родової суспільно-економічної практики.

Первісний, донауковий світогляд про душу далеких предків в стародавньому родовому суспільстві більшості народів був міфологічним, пов’язаним з фетишизмом, анімізмом, тотемізмом, магією та різними табу (заборонами).

На міфологічному етапі історії психології у стародавніх народів відбувалось закладання фундаменту уявлень про психіку людини та її особливості. Свідомість первісної людини спромоглася на розподіл довколишнього світу на тіло (предмети, що реально існують) та душу (те, що спричинює зміни у світі і в самій людині). На цій підставі виникає фетишизм – культ неживих предметів – фетишів, які наділяються надприродними властивостями. Людина обожнює їх, пов'язує з ними можливість задоволення своїх бажань. Поступово формується анімізм (від лат. "аніма" – душа) – світогляд первісної людини, такий рівень розуміння природи де душа визнається існуючою у всіх природних тілах, явищах та визначає їхні безперервні перетворення. При цьому вона здійснює метемпсихоз (з грец. "переселення душ") – мандри з одного тіла в інше.

В анімістичних уявленнях душа часто виступала у вигляді тіла, його перетворення мислиться як результат перетворень душі; разом із цим при пошкодженні тіла відбувається й пошкодження душі. Первинні переконання про душу відносяться до історії загальних переконань на природу.

Первісна людина відчувала жах і безпорадність перед силами природи, тому одухотворення природи робить її більш та зрозумілою. Психічний стан давньої людини стан відображається в анімізмі.

Особиста душа, за міфологічними віруваннями – це людський образ, який нагадує повітря, пару, тінь, вона вільно входить і виходить з тіла. Вона здатна відвідувати тіла інших людей, тварин і навіть неживі речі, оволодіваючи ними, впливаючи на них, виступаючи причиною життя.

У основі міфологічної культури Стародавньої Греції лежить матеріально-чуттєвий або одухотворено-розумний космологізм. Космос розуміється тут як абсолют, божество, але античні боги - це ніщо інше як ті ідеї, які утілюються в космосі, тобто закони природи, що керують ним. Космос виступає як абсолют (немає те, що його створило) і як витвір мистецтва. Уявлення греків про світ зводиться до уявлення про нього як про театральну сцену, де люди - актори, а світ і люди – породження космосу. Тому, одну із фундаментальних ідей міфологічної свідомості складають уявлення про співвідношення людського тіла (мікрокосму) і всесвіту (макрокосму).

Реальна наука для стародавніх греків - це завжди практика, тому вони не відрізняли ремесло і мистецтво від науки, включаючи в культуру всі види матеріальної і духовної діяльності. Ще однією особливістю старогрецького світогляду є внеособистісний характер властивого йому космологізму. Як абсолют виступає сама природа, прекрасна і красиво організована в космічному тілі.

Звідси і характерні для старогрецького світогляду два підходи до трактування виникнення і розвитку матеріальної культури. Згідно першому (Протагор), впорядкованим розвитком суспільного життя люди зобов'язані богам. У греків боги - людиноподібні не тільки по зовнішньому вигляду, але і по поведінці.

Другий підхід (Демокріт) творцем культури вважає людину, яка створює її, наслідуючи природу. Тому стародавні греки розрізняли в культурі два протистоящі один одному начала: природне і етичне.

Міф – родова цілісна суспільна форма свідомості, організована система символічно-образних оповідань, оповідей про богів і культурних героїв і що фантастично відображає уявлення про природу, суспільство і людей. Міф був особливою словесною символічною системою, регулюючою ритуально- практичне життям архаїчного суспільства. Міф – це вже безпосередня форма передфілософської свідомості, але все одно мисленню ще далеко до продуктивної пізнавальної діяльності.

Пам'ятниками старогрецької міфології вважаються “Іліада” і “Одіссея” Гомера, твори Гесіода “Теогонія”, що відображали образ мислення людини родового суспільства.

З виникненням рабовласницького ладу відбувався перехід від образного мислення до понятійного. Космогонія (наука, що вивчає походження космічних об'єктів і систем), що була тоді початком наукового дослідження, все частіше вступала в суперечність з міфологічним тлумаченням природи.

Основні особливості міфологічної свідомості: 1) антропоморфізм (основна риса міфологічної свідомості) – перенесення людиною своїх властивостей і характеристик на оточуючий світ: проекція людини себе зовні. За аналогією з собою пояснюються всі природні, космічні явища весь світ живої та неживої природи, божества (низький рівень розвитку пізнання). З антропоморфізму витікали такожі такі характеристики міфологічної свідомості, як гілозоїзм – «оживотворення» оточуючої дійсності, уявлення всього світу, космосу як відпочатку живого (грані між живим і неживим не проводилось та анімізм – одухотворення оточуючого світу, ствердження, що за всіма явищами реального світу (живого і неживого) скривається сонм духів (душ), що визначають буття і функціонування; 2) емоційність, образне сприйняття світу, а (до) логічність: у міфах світ пояснюється не з погляду наукових знань. Міфологічна свідомість не визнає доводів розуму, тому що в цих сказаннях переважають емоції. Для міфів важливі образи, а не поняття та явища, що їх пояснюють; 3) асоціативність, у міфах кожен діючий герой є своєрідним символом, шо «розшифровує» поняття або явище, яке стоїть за ним; 4) людина в міфах почуває себе не володарем світу, а лише його малою частиною і не намагається піднятися над природною стихією, відмовитися від суспільних відносин. Людина, природа й суспільство в міфах є нерозрив ним цілим; 5) як правило, міфи не абстраговані: у них кожен образ — конкретний, одухотворений, персоніфікований; 6) міфам властивий свій, особливий час, що інакше називається часом «першооснови» або «першотворення» .

Основні особливості міфів і міфотворчості, а також їхня роль в історії людського суспільства:

• особливе сприйняття світу, природи, суспільства й людини та, відповідно, особливе пояснення,

• міфи встановлювали зв'язки між минулим, сьогоденням і майбутнім.

• міфи стали єднальною ланкою між поколіннями, що передає накопичені знання досвід, культурні цінності.