48. Ніцшеанство і метафоричність філософсько-психологічної думки.

Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844 — 1900) – німецький філософ, представник волюнтаризму і один з основоположників сучасного ірраціоналізму. Волюнтаристичні ідеї Шопенгауера з'явилися одним з джерел філософії Ніцше.

Основні твори Ніцше: «Так говорив Заратустра» (1883-1884); «По той бік добра і зла» (1886); «Воля до влади» (1889).

Інколи Ніцше говорив про свою філософію як про "нігілізм", що є центральним поняттям його філософії. Під "нігілізмом" Ніцше мав на увазі повністю позбавлену ілюзій концепцію світу, до якої він міг собі це представити. Нігілізм Ніцше пов'язаний з любов'ю до своєї власної долі, а остання - з вічним поверненням, а воно у свою чергу пов'язане з вченням про "надлюдину".

Філософія Ніцше - це перш за все філософія індивідуума та індивідуаліста. Прагнення зрозуміти особистість, знайти вихід з кошмарів епохи – епохи подвійної моралі у всьому – мета філософських побудов Ніцше. Звідси і поетична форма цих побудов, їх частенько афористичний їх характер - прагнення виразити свої думки в ємких, чітких і одночасно коротких фразах. Логіка філософії Ніцше багатозначна і визначається контекстом.

Ніцше включає у філософію два засоби вираження - афоризм і вірш; форми, які мають на увазі нову концепцію філософії. Ідеалу пізнання, пошукам достеменного він протиставляє тлумачення і оцінку. Афоризм виступає як мистецтво тлумачення.

Але філософські пошуки Ніцше заводять його в глухий кут безбожжя та антиморальності – це пошуки моралі для вільної людини на дорозі руйнування традиційних цінностей.

Центральними поняттями філософії Ніцше є: надлюдина, воля до влади, мораль панів, мораль рабів і вічне повернення.

Особливості філософсько-психологічної концепції Ніцше в тому, що на місце класичних філософських категорій «матерія» і «дух» він ставить «життя» як «волю до влади» (сили, могутності). Остання є критерієм значущості явищ: «Що добре? - все, що укріплює свідомість влади, бажання владі і саму владу людини. Що погано? - все, що витікає із слабкості». Оцінюючи з цієї точки зору пізнання, Ніцше стверджує, що воно дійсне лише «як знаряддя влади».

У законах науки Ніцше бачить суб'єктивні, «корисні фікції», а в істині - корисна помилка. Гносеологічний релятивізм супроводжуються «переоцінкою всіх цінностей» в етиці.

Основні положення вчення Ніцше про буття і пізнання: 1) світ є становлення, недоцільність якого виражається в ідеї "вічного повернення одного і того ж"; 2) в основі світу лежить "воля", яка розуміється багатозначно: як деяка рухома сила "становлення"; як "істотне" в його динамічності; як "воля до влади", до розширення свого "я"; 3) для Ніцше характерна опозиційність до "духу" і "розуму", який розглядається як хвороба. Добро і зло – «гарні ілюзії»; добром та істиною є те, що посилює біологічне життя, злом та брехнею - те, що її послаблює; Ніцше заперечував раціоналістичну філософію, традиційну етику, християнську релігію. Його філософія – волюнтаризм – розуму він протиставляє волю; 4) заперечує "річ в собі" як об`єктивної реальності, тобто – інтелект не пізнає, а схематизує світ в тій мірі, в якій це потрібно для практичних цілей. "Пізнання працює як знаряддя влади", воно спрямоване не на пізнання світу, а лише на опанування ним; 5) логіка пов`язана з припущенням існування абсолютно тотожних випадків, але в житті такого не буває, тому аксіоми логіки - це всього лиш фікції.

Основні положення вчення Ніцше про людину та «мораль» (антиетику): 1) людина – біологічний організм, який в процесі розвитку виробляє все більш складні форми пристосування до оточуючого світу, людина в першу чергу - це тіло; 2) головною рушійною силою розвитку визнається "боротьба за існування", але за Ніцше – природний відбір сприяє не кращим, а гіршим представникам людського "стада". "Вищі люди" - щасливі випадковості, а зовсім не результат еволюції; 3) проти теорії прогресу висувається вчення про "вічне повернення одного й того ж", тому виші цінності втрачають свою цінність; "немає мети" – немає відповіді на запитання "чому"; 4) "воля до влади" – основа кожного життя, всього суспільного j культурного процесу, рушійний початок світу; Ніцше впевнений, що «ходяча мораль, яка проповідує любов до ближнього, підриває волю до влади і тому її необхідно відкинути….нехай гинуть слабкі і потворні - перша заповідь нашого людинолюбства». При цьому Ніцше вважав, що шкідливіше будь-якої вади – «співчуття до слабких і калік – християнство»; 5) в етиці проявляється нігілізм Ніцше – "немає абсолютної моралі"– проголошує він; 6) сукупна культура – культура "декаденства" (занепаду): зростання ролі інтелекту послаблює основні, першопочаткові інстинкти людини, знищує відчуття злитості її зі світом; 7) мораль відіграє руйнівну роль - вона є покірність, "формальна совість", вироблена людиною в колективах (племенах, державі, церкві) - це інстинкт натовпу; 8) вільна людина аморальна, бо у всьому вона хоче залежати від себе, а не від традицій"; 9) Ніцше відкидає мораль і на основі атеїзму; 10) "право сильного" - основа влади чоловіка над жінкою; "жіноче" притлумлює волю до влади, і тому кожне прагнення до зрівняння в правах чоловіка і жінки є показником занепаду і розкладу; 11) високу християнську мораль Ніцше безглуздо називає "мораллю рабів", а як реакцію на неї він проголошує нову "переоцінку цінностей", так звану «мораль панів», що відроджується у найжорсткішій формі; християнство відкидається ним за думку про рівність людей перед Богом і самоуничиження, що вбиває за Ніцше «волю до влади»; 12) Ніцше відкидає ідеї рівності і справедливості як такі, які руйнують цілісність людської природи; він розвиває елітарну концепцію абсолютного панування "вищої касти" - не багатьох людей, що мають право "втілювати щастя"; 13) на місце християнської релігії Ніцше ставить міф про надлюдину – це людина-індивідуаліст, який перемагає світ і звичайних людей з крайньою жорстокістю, образ "надлюдини" - це культ сильної особистості, одержимої "волею до влади"; 14) життя – це "специфічна воля до акумуляції сили", життя як таке "прагне до максимуму відчуття влади" – поняття "життя" в Ніцше носить метафоричний характер і розкривається через волю до влади; цінність до життя – єдина безумовна цінність, яка співпадає з рівнем "волі до влади", бо "життя прагне до максимуму влади"; 15) Ніцше не визнавав за кожною людиною права бути особистістю, навпаки, більшість людства для нього - стадо, в масах бачив він і головну загрозу для розвитку творчої особистості; оскільки існує природна нерівність людей, "сильна людина", вроджений аристократ не повинен зв`язувати себе ніякими моральними нормами; "надлюдина" є виший біологічний тип, який відноситься до звичайної людини як останній відноситься до мавпи; 16) ідея абсолютного детермінізму призвела Ніцше до заперечення свободи волі; оскільки всі людські вчинки зовнішньо зумовлені, моральна оцінка до них не застосовується, тобто людина не несе відповідальності за свої вчинки; 17) Ніцше вважає своїми головними ворогами християнство, мораль та істину, найкраще, що є в житті - Бог і любов – ним заперечуються.

Як бачимо, філософія, яка відкидала Бога, в силу своєї внутрішньої логіки та гордині, послідовно і неухильно йшла до повного абсурду, до неминучого заперечення мети і змісту світу як і всіх духовних цінностей, зводячи все життя то до господарської діяльності, як це робили марксисти, то просто до біологічних процесів. Ніцше завершив цей провал; мету життя він бачить у формуванні так званої "надлюдини", одержимої "волею до влади". "Надлюдина" стоїть над світом холодна і безжальна, відкинувши всі "ілюзії", тобто – загальноприйняті духовні цінності.

Все вчення Ніцше – це заклик до розв`язування низьких інстинктів і фізіологічних потреб, до "звільнення життєвих сил", які ведуть за межі існування морально-правових норм, «по ту сторону добра і зла». Ніцшеанство стало одним з ідейних джерел фашизму.

Немає і не може бути "надлюдини", крім Ісуса Христа, але є, як писав В.Соловйов, існує "надлюдський шлях", вказаний Спасителем. Цим шляхом йдуть добрі, милосердні, і дійсно духовно сильні люди до великої мети - Царства Божого, яке починається вже тут, на землі, якщо людина живе з Богом в своїй душі.

Фінал безбожної філософії Ніцше відображений в останніх роках його життя, коли він останні 12 років був божевільним.