46. Позитивізм у філософії і психології.

На початку XIX ст. асоціативна психологія залишалася єдиною психологічною школою, предмет якої - свідомість був визнаний всіма без виключення ученими. Проте вже к 40-50-м рокам почали виникати теорії, що зумовили істотні зміни в розвитку науки. Перш за все це позитивізм, поява якого у В 30 - 40-і роки XIX ст. у Франції привела у 19 ст. перегляд критеріїв, яким повинна відповідати наукова дисципліна. Позитивізм як філософська школа претендувала на створення "наукової філософії" і заявила про рішучий розрив з колишньою філософською ("метафізичною") традицією (про "революцію у філософії"). Засновником позитивізму вважається О. Конт (1798-1857).

Позитивізм (від лат. позитивний) – течія в філософії, що походить від тези про те, що істинне знання може бути отримане лише окремими науками, а філософія як окрема наука не має права на існування, тобто для позитивізму немає самостійної галузі для філософії. Завданнями ж науки є опис фактів, а не їх пояснення. Це не виключає однак існування деякої загальної науки, що складає синтез наукового знання, за якою можна зберегти стару назву "філософія". Філософія зводиться до загальних висновків із природних і суспільних наук.

Позитивісти визнавали єдиним методом пізнання природничонауковий метод, який підходить для вивчення природи та суспільства. Вважали, що філософія повинна звільнитися від ціннісного (аксиологічного) підходу та спиратися на позитивне (наукове) знання (основний шлях – емпіричне спостереження (індуктивний метод).

Французький філософ Огюст Конт (1798–1857 рр.) вважав, що розвиток світобачення і пояснювальних принципів, лежачих в основі наукового знання, проходить три стадії - теологічне, метафізичне і наукове (позитивне мислення).

Закон трьох стадій розвитку духу, що пізнає за Контом:

1) Теологічний, коли люди створюють релігійні уявлення і пояснюють всі явища дією надприродних сил.

2) Філософський (метафізичний), коли релігійні уявлення більше не задовольняють людей, і все пояснюється дією різних "сутностей" і "причин" (визнаються абстрактні причини - наприклад, "життєва сила", "душа", "субстанція" тощо). Друга стадія готує третю – позитивну .

3) Позитивний, коли все пояснюється науковово – об'єднання теорії і практики, людина задовольняється тим, що завдяки спостереженню і експерименту виділяє зв'язки явищ і на основі тих зв'язків, які виявляються постійними, формулює закони.

Але у представників цієї концепції простежується примітивне розуміння релігії, бо вона дає відповіді на такі питання, на і які не здатна відповісти ні наука, ні позитивізм. Крім того, філософія ніколи не могла замінити релігію і ніколи не зможе цього зробити.

На думку О.Конта, не тільки люди, але і окремі науки проходять ці стадії, а в деяких з них вони переплітаються, поєднуючи дійсне дослідження з метафізикою і догматичною вірою. Виходячи з цього, Конт ввів свою класифікацію наук, в якій особливо виділив так звані абстрактні науки, що мають справу не з предметами, а з процесами, при вивченні яких можна вивести загальні закони. За Контом, науки розподіляються згідно природної ієрархії (енциклопедичний закон): математика - астрономія - фізика - хімія - біологія - соціологія.

Але, психології в цій класифікації не знайшлося місця – за предметом і методом дослідження вона не могла претендувати на володіння позитивною парадигмою. Конт відніс її до метафізичних наук і вважав, що вона повинна відмовитися від статусу самостійної дисципліни, з'єднавшись з біологією і соціологією.

Тому, психології необхідно було переглянути свої основні методологічні принципи і знайти об'єктивний і точний метод дослідження душевного життя, який би не поступався методам природних наук.

Конт висловив думки в здатності наук до нескінченного розвитку і в необмеженості наочної області, до якої застосовні наукові методи мислення. Він пропонує визнати, що наука не потребує ніякої філософії, що стоїть над нею, а повинна спиратися сама на себе. А для адекватного пізнання дійсності достатньо окремих, приватних наукових дисциплін. Тому, існує об'єктивна потреба у виявленні, розкритті зв'язку між окремими науками, в створенні їх системи. Конт вважав, що за загальною наукою, що розкриває зв'язок окремих наук, можна, на думку Конта, зберегти назву "філософія", проте ця нова наука не повинна мати нічого спільного з традиційною філософією, оскільки методи дослідження старої і нової філософії принципово відрізняються один від одного.

Конт вважав основним методом науки – феноменологічний (описове узагальнення) - полягає в постановці експерименту, а потім спроби узагальнити, тобто повинні будуватися теоретичні конструкції, які в подальшому повині експериментально підтверджуватися.

Г. Спенсер також був одним із засновників позитивізму, в руслі якого він і прагнув трансформувати методологію АП. Основою позитивної психології Спенсер зробив теорію еволюції, в якій переплітаються впливи позитивізму, еволюційного підходу і ассоціанізму. Спенсер звернувся до аналізу предмету психології, оскільки вважав його ототожнення зі свідомістю незадовільним. Він переглянув предмет психології, визначивши його як співвідношення зовнішніх форм з внутрішніми, асоціації між ними. Так, він розширив область психічного, включивши в неї не тільки асоціації між внутрішніми чинниками (у полі свідомості), але і зв'язок свідомості із зовнішнім світом.

Протягом другої половини XIX ст. Д.С. Мілль, Р. Спенсер, А. Бен, І.Гербарт, В.Вундт пропонували свої варіанти побудови психології. Загальною була думка важливості перегляду предмету психології, введення нового методу і про те, що самоспостереження не може залишатися основним методом, оскільки воно повинно бути достовірним.

Складність завдання модифікації психології і проблеми, що виникали при узгодженні єдиного шляху її подальшого розвитку привели до методологічної кризи на початку XX ст., в результаті якого психологія розділилася на окремі напрями.