38. Психологічна лабораторія та система психології в.Вундта.

Найбільший успіх мала програма, яку запропонував В. Вундт (1832 – 1920), що заснував у 1879 р. першу в світі експериментальну лабораторію в Лейпцізі, перетворену згодом в інститут. Навколо неї склалася велика інтернаціональна наукова школа, утворились нові психологічні лабораторії, кафедри, журнали, товариства, а з 1899 р. проводяться міжнародні психологічні конгреси.

Праця «Підстави фізіологічної психології» 1874 р. Вундта дала початок психології як самостійної науки. Він вважав, що предмет психології – безпосередній досвід суб'єкта, що може вивчатися лише шляхом самоспостереження, інтроспекції. Об'єкт і суб'єкт виступають в нерозривній єдності. Психологія, як наука про безпосередній досвід, є різновидом емпіричної психології, оскільки повинна показати зв'язок змісту досвіду в тому виді, в якому вона дана суб'єкту. Об'єктом вивчення в психології є свідомість, в опис якої Вундт вніс нові риси. Свідомість за Вундтом принципово відрізняється від усього зовнішнього та матеріального, що визначає специфіку психології як науки. Дослідна психологія повинна вивчати свідомість за допомогою експериментальних процедур фізіології, які дають змогу розчленовувати безпосередній суб'єктивний досвід і реконструювати в наукових поняттях побудову свідомості індивіда. Тому, В. Вундт називав дослідну психологію фізіологічною психологією.

Обєктом цієї психології є відчуття і прості чуття – процеси, доступні одночасно і зовнішньому, і внутрішньому спостереженню, що мають як фізіологічну, так і психологічну сторону (не можуть бути пояснені тільки фізіологією чи психологією). По методу фізіологічна психологія – експериментальна. З погляду Вундта, відчуття і воля, яка керує діяльністю людини, мають не менше значення, ніж пізнання, причому воля і увага спрямовують перебіг процесів пізнання. Перенесення дослідницької уваги з процесу пізнання на вивчення вольової поведінки зробило Вундта творцем нового напряму в асоціативній психології, який отримав назву волюнтаризм.

Вундт розглядає психічне як процес, а волю як типовий процес. Він підкреслював відмінності своєї волюнтаристичної психології від філософського волюнтаризму Шопенгауера.

Розуміння свідомості і асоціацій у Вундта зводилось до наступного: 1) свідомість активна, має різні ступені ясності і різний об'єм; 2) головне завдання у вивченні свідомості – дослідження її змісту шляхом її розкладання в ході інтроспекції на найдрібніші, в подальшому нероздільні частинки – звідси розуміння свідомості як набору простих психічних елементів; 3) будь-який асоціативний зв'язок – пасивний процес, що протікає без активної участі суб'єкта і його свідомості, але її продукт є новим явищем, що не зводиться до суми своїх елементарних частинок; 4) в протилежність асоціативному зв'язку існують апперцептивні зв'язки, які протікають при активній участі свідомості і є її особливою функцією, що зовні виражається в увазі.

Вундт зближує поняття апперцепції, уваги і волі і навіть ототожнює їх. Апперцепція за Вундтом – це особлива функція свідомості, яка проявляється в активності суб'єкта і зовні виражається в увазі. Зі всієї сукупності змісту, що знаходиться в свідомості, апперцепція або увага, виділяє об'єкт, унаслідок чого його сприйняття стає яснішим і виразнішим та входить в ясну точку свідомості — апперципується. Коли апперцепція направлена на вибір між різними підставами в процесі підготовки до дії, вона є волею. Продуктом апперцепції є апперцептивні поєднання уявлень, а мислення і уява є функціями апперцепції. Пояснюючи складні явища душевного життя, сама апперцепція не пояснюється – її джерело в самій свідомості.

Отже, психологічна система Вундта включала вивчення елементів (почуттів і відчуттів), аналіз зв'язків між елементами і продуктів цих зв'язків, дослідження законів душевного життя. У цій програмі виразно виступив атомізм Вундта, характерний для АП: прості елементи сенсорні за своєю природою – первинні, складні утворення – вторинні. Проте Вундт боровся з крайнощами ассоціанізму: у продуктах асоціацій він звертав увагу на виникнення нової якості, що не зводиться до суми властивостей початкових елементів. Всі асоціації Вундт підрозділяв на одночасні і послідовні, які у свою чергу мають декілька форм. За цими видами асоціацій ховаються сприйняття і пам'ять. У психології Вундта немає суб'єкта і особистості.

В своїй концепції експериментальної психології В. Вундт розробляв поняття предмету, методу і завдань психології як науки: 1. Предмет психології – сама людина, її внутрішня суть, свідомість та її зміст – прості елементи (відчуття і почуття), що виникають в безпосередньому досвіді індивіда.

2. Завдання психології – за допомогою експерименту вивчити ці прості елементи свідомості і зв'язок між ними через їх виділення методом інтроспекції, встановлення характеру і знаходження законів цього зв'язку.

3. Методи психології – інтроспекція – особлива процедура, що вимагає спеціальної підготовки, уміння відвернутися від всього зовнішнього і зосередитися на суті свідомості, і експеримент – спосіб уточнення даних, отриманих в ході самоспостереження. Але експеримент не відміняє самоспостереження, воно залишається єдиним прямим методом в психології, а експеримент уточнює самоспостереження. Поведінку, діяльність як обєктивні явища Вундт виключав з психології. Але експеримент у нього обмежувався областю простих психічних процесів – відчуттів, уявлень, часу реакцій, простих асоціацій і почуттів, і розумівся як психофізичний і психофізіологічний, направлений на планомірну зміну матеріального подразника і об'єктивну реєстрацію пов'язаного з ним ефекту.

4. Експериментальна психологія ділиться на дві галузі, що мають різні методи і об'єкти дослідження:

а) психологія індивідуальної свідомості, об'єкт дослідження – прості елементи свідомості, метод – інтроспекція;

2) «психологія народів», об'єкт вивчення – вищі психічні функції і психічний розвиток різних народів, методи – етнологічні спостереження і аналіз продуктів культури, мови, міфів, вдач. Психології народів, протиставлена індивідуальна експериментальна психологія.

Вундт вважав, що для дослідження вищих психічних функцій (мовлення і мислення) і психічного розвитку експеримент не підходить, методом їх дослідження Вундт обирає – аналіз продуктів людського духу. С цього «пункту» починається психологія народів, за межами якої неможливо зрозуміти мислення і мовлення та інші психічні явища. За В.Вундтом об'єкт психології народів – те, що він називає «душею народу», по аналогії з душею окремого індивідуума. Якщо дивитися на об'єкт дослідження психології як на сукупність всіх внутрішніх переживань індивідуума, то, що прийнято називати «душею», то об'єкт психології народів – загальні утворення уявлень, відчуття і прагнення. Душа народу по Вундту не зводиться до сукупності дій окремих індивідуумів: сумісне життя багатьох індивідуумів породжує нові, специфічні закони, які, хоча і не протирічать законам індивідуальної свідомості, але і не зводяться до останніх.

Основні області психології народів - це мова, міфи і звичаї - це не фрагменти народного духу, але сам цей дух народу в його відносно індивідуальному вигляді обумовлює решту всіх процесів.

Мова містить загальну форму уявлень, що живуть у дусі народу, і закони їх зв'язку; міфи - зміст цих уявлень; звичаї - виниклий з цих уявлень загальний напрям волі. «Міф» – це все первісне світобачення, «звичай» - всі зачатки правового порядку. Психологія народів досліджує ці 3 області та їх взаємодію: мова - це форма міфу; звичай виражає міф і розвиває його. Отже, методи психології народів по В. Вундту - це аналіз продуктів культури (мови, міфів, звичаїв, мистецтва, побуту). Психологія народів користується виключно описовими методами і не претендує на відкриття законів. У її фокусі - проблема розвитку (важлива для Вундта категорія), у разі психології народів - розвитку «душі народу».

Останнім розділом психології Вундта було вчення про закони психічного життя, у якому він намагався вийти за рамки опису, виявити специфічні властивості суб'єктивного світу. Це закони творчих похідних звязуючих відносин та психічних контрастів. Психологію Вундта укладає принцип актуальності душі, під яким він розумів зв'язок всіх переживань свідомості і який відрізняв від всіх уявлень про душу як самостійну субстанцію.

Отже, висунута програма Вундтом була масштабною і охоплювала практично всі проблеми психології – від простих відчуттів до проблем культури в їх тісному зв'язку з історією. Взагалі вундтівську систему відрізняли інтроспекционізм у поєднанні з волюнтаризмом та структуралізмом.