37. Феноменологічний принцип у психології. Г.Гегель.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831) – видатний німецький філософ, об'єктивний ідеаліст, представник німецької класичної філософії вперше в історії філософської думки на основі ідеалістичного світогляду дав систематичну розробку діалектичного способу мислення. Найкрупніші твори Гегеля – «Феноменологія духу» (1807) і «Наука логіки» (1812-1816).

Філософська система Гегеля складається з трьох основних частин: 1) логіки (розвиток абсолютної ідеї – як рух від простої думки до поняття); 2) філософії природи (розвиток абсолютної ідеї в своєму «інобутті»); 3) філософії духу (розвиток абсолютної ідеї – від світового духу до абстрактного).

Гегель приймав за основу всіх явищ природи і суспільства абсолют (духовний початок, що позначається різними термінами: «світовий розум», «світовий дух», «абсолютна ідея»), який існує до реального світу, природи і суспільства. Логіка Гегеля складається з вчення про буття, про суть і про поняття.

Третя частина філософської системи Гегеля – філософія духу – це ідеалістичне вчення про розвиток індивідуальної і суспільної свідомості, про розумовий розвиток людства взагалі. Філософія духу складається з вчення про суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), про об'єктивний дух (право, моральність, держава) і абсолютний дух – вищий ступінь самопізнання "абсолютної ідеї" (мистецтво, релігія, філософія).

Гегель дає характеристику духу, вважаючи що він відмінний від душі, яка є щось середнє між тілесністю і духом. Дух як душа занурений в тілесність, душа – животворючий початок тіла. А дух – це абсолютна активність, діяльність, тому дух проявляє себе і його потрібно розглядати в його енергії (його зовнішні прояви пізнаються як обумовлені його внутрішньою стороною). Суттю духу, згідно Гегелю, є воля, як усвідомлена необхідність, а право визначається їм як здійснення, безпосереднє буття свободи.

У ідеалістичній системі Гегеля психологія складає один з розділів вчення про суб'єктивний дух – індивідуальну свідомість, яка проходить в своєму розвитку три ступені: 1) дух виступає в безпосередньому сплетенні з тілом (дух як душа) – предмет антропології; 2) на ступені рефлексії дух представляє свідомість, явища свідомості – предмет феноменології духу. Тут розглядаються питання розвитку свідомості, яка проходить шлях від свідомості взагалі до самосвідомості і до розуму; 3) розглядається дух, як він проявляє себе як розум (теоретичний дух, тобто пізнання), волю (практичний дух) і моральність (вільний дух) – предмет власне психології. Духовний розвиток індивіда у Гегеля пов'язується з інтелектуальним розвитком всього людського роду.

У антропології розглядається індивідуальний розвиток людської особистості, питання про відношення душі і тіла, різноманітні форми психічного складу людей у зв'язку з їх расовими, віковими і фізіологічними особливостями, аналізуються природні завдатки, вікові і статеві відмінності, поняття характеру і темпераменту, а також відчуття.

Подальший розвиток індивідуальної свідомості Гегель простежує у феноменології і психології. Тут він приходить до висновку, що в основі індивідуальної свідомості лежить "об'єктивний дух", який є у Гегеля об'єктивною закономірністю, що стоїть над окремими людьми і виявляється через їх різні зв'язки і відносини.

У своєму розвитку об'єктивний дух, по Гегелю, проходить три ступені: абстрактне право, мораль, моральність (остання охоплює: сім'ю, цивільне суспільство і держава). Причому моральність їм ідеалістично тлумачиться як внутрішній зміст і рушійна сила правових, матеріальних і політичних відносин, різні форми якої розглядаються як необхідні стадії розвитку об'єктивного етичного духу.

Абсолютним духом Гегель називав форми суспільної свідомості (зробив їх предметом спеціального розгляду). Форми суспільної свідомості вчений розглядав в багатобічному зв'язку одне з одним і зі сторонами суспільного життя, намагаючись виявити нитку розвитку в них. Абсолютний дух, за Гегелем, має три форми саморозкриття: мистецтво, релігія і філософія, які визнаються вищими формами самосвідомості "абсолютного духу" (у них завершується всесвітня історія і світовий розум повністю усвідомлює себе і самозадовільнюється).

У мистецтві дух пізнає себе у формі споглядання, у релігії - у формі уявлення, у філософії - у формі поняття. При цьому він розглядав релігію як специфічну форму знання. Своїм твердженням про тотожність змісту релігії і філософії Гегель з одного боку – відновлював тезу про відсутність протилежності між вірою і знанням, а з іншої – відкривав собі шлях до виключення з релігії догматів і містики і тлумачив релігійні догми у філософських поняттях.

Гегель вважав пізнання історичним процесом, а істина – це не готовий результат пізнання, назавжди даний, а вона постійно розвивається, її логічні форми розвитку мають об'єктивний характер.

Отже, “феноменологія духу” Г.Гегеля – це розгортання діалектичного процесу саморозвитку духу, процесу, співпадаючого з системою його самопізнання і сходження до абсолютного знання в понятті. Моменти становлення тут – формоутворення свідомості як прояви духу, тому феноменологія Гегеля є наукою про досвід свідомості.

Основні принципи побудови феноменології духу за Гегелем: 1) принцип співпадіння філо- і онтогенезу – збіг закономірностей і ступенів розвитку історії людства і людського індивіда - світового духу і індивідуальної свідомості. Людина в індивідуальному розвитку проходить той же шлях, що і людство в культурній історії, або в «феноменології духу»; 2) принцип побудови «феноменології духу» – збіг філо-і онтогенезу був би неможливим, якби людський і світовий дух не реалізували б себе у своєму прояві, розгортанні, або опредмечуванні. Через те «світовий дух», історія людської культури розгортаються через дух, свідомість індивідуального. Тому «феноменологія духу» – це розкриття історії і логіки людського духу, свідомості одночасно. 3) принцип – збіг філо- і онтогенезу передбачає: феноменологія людського духу неспроможна бути одночасно і віковою психологією (фіксує етапи дитинства, юності і старшого віку), і самої людини та історії людства. Внаслідок виникає єдність історії, логіки і психології. В «Феноменології духа» єдність стає основою гегелівської концепції панлогізму (грец. пан - все) – повсюдного панування логіки, у випадку підпорядкування єдиній логіці законів історії і законів психології. Висновком з гегелівського панлогізму в «Феноменології духа» стало розуміння історії як шляху до себе, тобто історії як реальності певної людської свідомості.

Особливої уваги заслуговують уявлення Гегеля про особистість, в людині він виділяв наступні аспекти: індивідність (органічний природний початок в людині), індивідуальність (формується соціальним середовищем), особистість (особистістю людина повинна стати сама). Духовне ядро особистості складає самосвідомість. Особистість формується і проявляється у вчинках і діяннях людини. Дійсна особистість ніколи не буває завершена і лише прагне до цього в невпинній діяльності.

Так від Канта до Гегеля розробляється ідея діяльності – творчого відношення людини до світу, яке і складає суть людини.

Гегелівський діалектичний метод – це утримання в єдності всіх суперечливих моментів і, зокрема суб'єктивне і об'єктивне пізнання. Г. Гегель вважав, що тільки самопізнання «спрямоване на окрему спроможність, характер, схильність і справжнє є в людині». А завдяки пізнанню, може піднятися від розгляду «випадкових особливостей людей до розуміння великих людських характерів, що справжня природа людини проявляє в нічим не спотвореній чистоті».