32. Розвиток емпіризму в науці: т. Гоббс, д. Локк, д. Юм.

Емпірична психологія Томаса Гоббса. Томас Гоббс (1588-1679), як і Спіноза і Лейбніц критикував дуалізм Рене Декарта. При цьому Гоббс вибудував свою, відмінну від попередніх критиків теорію природи людини. Перше, що відрізняло Гоббса від колег-філософів – його заперечення особливої суті душі.

Оскільки Гоббс був ярим послідовником механіки Галілея, то вважав, що світ наповнений тільки матеріальними тілами, котрі існують і рухаються по законах механіки. На основі цього Гоббс робить висновок, що всі психічні, що існують в природі, матеріальні та підпорядковані цим законам. Створюючи на основі такого розуміння природи свою теорию пізнання, Гоббс описує і відчуття, які, на його думку, виникають тільки завдяки дїї на них зовнішнього матеріального об'єкту. Услід за відчуттям виникає уявлення, яке, будучи виробленим за законом інерції і ослабленним услід самого відчуття, утворює за собою ланцюг думок, які в свою чергу, слідують одна за іншоюу такому порядку, в якому виникали первинні образи, тобто відчуття. Цей процес згодом став називатися асоціацією.

Проблема асоціації розглядалась ще в античній психології Платоном і Арістотелем, проте Гоббс першим додав асоціації статус універсального закону психології, дав початок практичному вивченню цього явища.

Важливою для подальшого розвитку психологічної думки є критика Гоббсом поняття «уродженних ідей» Декарта, оскільки ведучим в пізнанні, на думку Гоббса, є не «раціо», або розум, а «емпиріо», або досвід, а розум є лише продуктом асоціації, яка виникає в результаті взаємодії організму з матеріальним світом. А це, за Гоббсом, і є досвід. Таким чином, досвід первинний. Таке протиставлення раціоналізму поняття основи пізнання згодом почало називатися емпіризмом, і саме Томас Гоббс заклав основи емпиричної психології, що отримала в XIX—XX вв. серйозний розвиток.

Поняття свідомості і досвіду, душі і асоціацій у Дж. Локка. Англійський філософ, педагог і лікар Джон Локк (1632-1704) розвивав ідеї ассоціанізму, закладені Томасом Гоббсом, і емпіричної психології, початок якій поклав Ф. Бекон.

Поняття свідомості і досвіду. Дж. Локк сповідував походження всіх знань з досвіду. Його постулат говорив, що "в свідомості немає нічого, чого б не було у відчуттях". Отже, основою формування свідомості за думкою Дж. Локка є досвід, а не природжені ідеї (як у Декарта), а джерелом досвіду завжди є відчуття та рефлексия. Ідеї, що виникають із зовнішнього світу, доставляють до свідомості відчуття. Внутрішні ідеї (внутрішні відчуття) доставляються до свідомості за допомогою рефлексії, або самоспостереження, тобто аналізу і роздумів розуму. Цей процес отримав назву інтроспекції – став основним методом практичного вивчення змісту свідомості в інтроспективній психології.

Поняття душі. Принцип спостереження застосовувався при вивченні Дж. Локком душі. Душа, як і все в свідомості людини, є «чистим аркушем», і весь зміст душі виникає за життя з досвіду, а не має за Дж. Локком, природжених, Божественных ідей. Душа розглядається як пасивне, але здібне до сприйняття середовище.

Поняття асоціації. Асоціації - це невірне зєднання ідей, які, будучи спочатку ніяк між собою не зв'язані, в свідомості деяких людей зєднуються і починають працювати як єдине ціле, соупроводжуючи одне одне. Прикладом такого зв'язку, тобто механізму асоціації, можуть бути симпатії і антипатії, викликані тими або іншими людьми. Причиною встановлення такого зв'язку може бути сила виховання і звички, тобто зовнішнє джерело, що пройшло через свідомість, а способом позбавлення від асоціації.

Теорія ідей. Під ідеями Дж. Локком розуміється елемент всякого знання, у тому числі і відчуття (білизна, твердість, мислення, рух, людина, військо тощо). Джерелом ідеї є як зовнішній досвід, що забезпечується відчуттями, так і внутрішній - вироблюваний рефлексією. Виділяються два види ідей: прості, які складаються тільки з одного уявлення або сприйняття за допомогою відчуття або рефлексії, і складні – є поєднанням простих ідей через механізм асоціації.

Поняття асоціації у Девіда Юма. Девід Юм (1711-1776) вважав, що джерелом знання слугує утворюваний асоціаціями чуттєвий досвід. Вселюдське пізнання є асоціація ідей. Единим джерелом пізнання є досвід. Рефлексія ж не дає дійсного знання, оскільки в процесі самоспостереження людина бачить лише комплекси перцепцій, що послідовно змінюють одна одну, а не враження про субстанцію або причинність виниклих об'єктів. Структура досвіду, а отже, і свідомості така: досвід складається з вражень, до яких відносяться відчуття і емоції (або пристрасті), і з «ідей», які є копіями цих вражень. Усередині свідомості існують два класи феноменів. До першого класу належать враження і ідеї, котрі, у свою чергу, діляться по суб'єктивним ознакам - жвавості, силі і іншим якостям, інформацію про які свідомість отримує тільки через інтроспекцію.

До другого класу належать ідеї, або факти свідомості, які залежать від вражень (інших фактів свідомості) і слідують один за одним по певних правилах. Ця течія обумовлена лише стереотипами, звичками самої людини, тобто знання про причинноістинне розглядається не як спочатку дане, а зявляется у індивіда досвідченим шляхом. Механізм формування цього знання наступний: два об'єкти, що послідовно або параллельно з'явилися в свідомості людини можуть мати якийсь зв'язок, наприклад, задоволення відчуття голоду за допомогою хліба дає індивідові думку про те, що в майбутньому хліб також допоможе задовольнити його відчуття голоду. На формування висновку про те, що два явища зв'язано між собою, впливає принцип асоціації.

Згідно Юму, душа є екраном, на якому послідовноно відбиваються всі ідеї і враження людського існування.

Таким чином, корінний перелом, що намітився, в розвитку природознавства, який супроводжували численні відкриття Нового часу висунули на перший план потребу звернення до основних психічних здібностей і функцій людини. При виборі методології і методів пізнання учені розділилися на дві течії – емпіричне і раціональне.