5. Методологічні принципи та методи історико-психологічного дослідження.

Важливим елементом методології науки є система методологічних принципів, кожен з яких виступає у вигляді короткої сформульованої теорії, яка узагальнює історичний досвід розвитку ІП, відображає її основні закони і закономірності і є складовою початковою вимогою для подальших досліджень.

ІП як одна з базових галузей психології в своїх теоретико-методологічних підставах спирається на ряд загальнофілософських і загальнопсихологічних принципів, які стосовно історико-психологічних досліджень набувають специфічного звучання і формулювання, виступаючи як приватно-психологічні принципи ІП.

Виділяють наступні принципи історико-психологічного дослідження (ІПД):

1. Принцип історизму (найважливіший та основоположний) – розгляд певного відрізку минулого розвитку науки в усій повноті його конкретного змісту, в системі відповідних соціокультурних умов, залежність його від загальної ситуації в науці в цілому через зіставлення з попередніми накопиченими знанннями.

2. Принцип об'єктивності ІПД – сформувати і витримати позицію об'єктивного, не упередженого (ні особистими симпатіями та антипатіями) відносно кінцевого результату спостерігача по відношенню до досліджуваного об'єкту.

Порушенням принципів історизму та обєктивності в розумінні минулого є презентизм і антикваризм. Презентизм обмежує історичне дослідження, бо орієнтується на виділення лише фрагментів його змісту, які найбільше відповідають сучасним поглядам. Антикваризм - розглядає минулу історію безвідносно до завдань сучасності, як щось застигле, що окам'яніло. Недоліком є однобічність і схематизм зображення подій минулої історії.

3. Принцип конструктивно-позитивного аналізу ІП: 1) акцентує увагу в ІПД на виявленні в сукупності історико-психологічних фактів, подій, теорій і концепцій того позитивного, конструктивного і прогресивного, що досягла психологічна думка даного періоду; 2) орієнтує на пошук раціонального і перспективного.

4. Принцип єдності логічного і історичного – фіксує взаємозв'язок теорії і історії психології, і припускає: 1) вивчення відношення змістовного (логічного) аспекту об'єкту ІПД з аналізом процесу його розвитку (історичного); 2) виявлення зв'язку пізнання даного об'єкту з історією людського суспільства в цілому та історією наукового пізнання зокрема.

5. Принцип детермінізму – необхідно враховувати системний характер причинно-наслідкових залежностей, що дозволяє розуміти зміну детермінант розвитку психології в різні хронологічні періоди. Завдання дослідника: 1) розкриття сукупності і ієрархічної структури певних причин (внутрішніх і зовнішніх, прямих і непрямих, безпосередніх і опосередкованих тощо), що зумовили шлях до сучасності; 2) у встановленні закономірного зв'язку між минулим, сьогоденням і майбутнім.

6. Принцип системності – припускає розуміння ІП як багаторівневого (фундаментальний і прикладний рівні), багатоякісного (буденне, наукове, художньо-образне, релігійне знання), багатовимірного (наукова творчість окремого вченого, наукових колективів і шкіл, психологічного співтовариства тощо) та багатообразного за своїми проявами (донауковий, науковий стани) процесу, обумовленого багатоваріантною системою детермінант при оформленні ведучого, системообразуючого чинника в конкретній історичній і соціокультурній ситуації.

7. Принцип періодизації і спадкоємності розвитку психологічного знання – припускає наявність якісно різних етапів і періодів (змістовно і логічно зв'язаних між собою) в динаміці єдиного і безперервного процесу наукового пізнання.

8. Принцип єдності минулого, сьогодення і майбутнього фіксує розуміння ролі і цільової функції ІПД. Пізнання ІП не є тільки самоціллю з погляду збирання і уточнення історичного матеріалу. Принцип орієнтує вченого на прогностичну стратегію дослідження, пов'язану з: 1) виявленням перспективних ліній, позицій, ідей і підходів, що сформувалися у минулому, 2) їх актуалізацією в контексті сучасних досягнень психологічної науки.

9. Принцип єдності колективної і індивідуальної творчості в розвитку психологічного знання припускає розуміння ІП як результату діяльності не тільки окремих учених, але як сукупного зусилля всього наукового співтовариства.

Принципи ІПД в сукупності з конкретними методами складають основу наукового аналізу історичного шляху розвитку психології.

У ІП істотне і значуще місце займають методи організації досліджень, збору і інтерпретації теоретичних і емпіричних даних.

Умовно виділяють наступні самостійні методи ІПД:

1) методи планування ІПД (організаційні методи) – структурно-аналітичний, порівняно-співставлюючий (синхронічний), генетичний;

2) методи збору і інтерпретації фактологічного матеріалу (і теоретичного, і емпіричного) – категоріально-понятійний аналіз, аналіз продуктів діяльності; метод історичної реконструкції (моделювання), проблемологічний аналіз; тематичний аналіз; метод істориковедницького аналізу; біографічний та автобіографічний метод; метод інтерв'ю тощо.

Структурно-аналітичний метод – припускає цільове завдання дослідження вивчення будови психологічного знання і орієнтований на виявлення його структурних елементів і ієрархічних рівнів та їх взаємозв'язків.

Порівняно-співставлюючий метод (синхронічний) спрямований на фіксацію різнорідних подій ІП, іноді просторово віддалених, але співпадаючих в часі.

Генетичний метод – спрямований на виявлення динаміки, етапів, стадій трансформації психологічного знання в контексті конкретного предмету ІПД.

Методи збору і інтерпретації фактологічних даних в ІПД.

Метод аналізу категоріально-понятійного апарату психологічної науки (або категоріального аналізу) – спрямований на виявлення особливостей розуміння і трактування конкретного поняття або терміну в певний хронологічний період або в працях різного періоду одного і того ученого. Він припускає урахування соціально-історичних умов, що визначили появу і розвиток певної наукової школи, напрямку.

Метод аналізу продуктів діяльності – вивчення продуктів наукової діяльності ученого або наукових колективів, включаючи видані, опубліковані роботи, так і неопубліковані, епістолярні документи (щоденники, листування, спогади тощо). Одним з різновидів цього методу є метод вивчення архівних матеріалів.

Метод історичної (теоретичної) реконструкції – припускає опис і критичний аналіз наукових систем минулого, конкретних програм отримання, обгрунтування і систематизації психологічного знання. Результатом цього дослідження є ретроспективне відтворення наукових концепцій, проблем, дослідницьких методів в їх історичній послідовності відповідно до логіки предмету. Один з найбільш психологізованих при вивченні ІП.

Одним з різновидів цього методу є метод вивчення наукових шкіл – вивчення внутрішніх аспектів і особливостей тієї або іншої школи, розроблених і використовуваних нею способів виробництва наукових знань, характеру наукового спілкування між представниками школи, схожості і відмінності їх думок, оцінок, критики.

Проблемологічний аналіз – один з якісних методів у вивченні динаміки психологічного знання, дозволяє встановити конструктивні зв'язки в рамках наукового і донаукового етапів розвитку знання і орієнтований на виявлення передумов виникнення проблеми, аналіз процесу її усвідомлення і формулювання та на дослідження шляхів і варіантів її вирішення.

Біографічний і автобіографічний методи – відтворення атмосфери реального життя ученого - творця теорії, етапів його наукової праці, джерел його духовного розвитку, розуміння причин створення теорії.

Метод інтерв'ювання – бесіда дослідника з ученим, представником тієї або іншої школи з метою отримання матеріалів відповідно до конкретних завдань дослідження за допомогою певних питань. За допомогою інтервювання вивчаються творчі механізми процесу зародження наукового знання, генезис наукових інтересів і ін.

Метод джереловедницького аналізу спрямований на вивчення документальної основи ІПД. В рамках використання цього методу широкого поширення набуває комплексна методика інтерпретації і критики джерела (включає: точне датування, встановлення достовірності джерела; просторову локалізацію історичних фактів і подій згадуваних в нім; ідентифікацію авторства і осіб тощо).

Аналіз наукових посилань – встановлення частоти цитування наукових праць з метою отримання відомостей про зв'язки між науковими напрямами, про актуальний стан науки і про тенденції її розвитку.