Християнство як основа середньовічної філософії і психології.

№з/п

Історія походження

Основні ідеї і вчення Християнства

Основний зміст вчення

Примітка

1

Засновано Боголюдиною Ісусом Христом (Сином Божим), Він проповідував у Палестині в часи римських імператорів Августа i Тиберія (1 ст. н.е.), постраждав за людей (був страчений) i воскрес, передавши Своє Вчення Св.Апостолам, які проповідували його i поширили серед людей.

Спочатку Християнську Церкву складали учні Христа — Св. Апостоли (від гр. – apostolos – посланець), які після сходження на них Духа Святого повинні були нести Слово Боже людству. Вони проповідували нове вчення у всіх кінцях Римської імперії. Всіх хто проповідував вчення: проповідників та учителів називали харизматиками (Харизма – „дари Святого Духа”). Спочатку християнські громади були нечисленні, але потім Християнство стало світовою релігією, бо люди сприйняли велику силу Істинного Вчення з радістю.

Росповсюдження християнства, як істиної віри, яку Господь Іісус Христос сповістив людям, святими Апостолами та їх послідовниками, спричинило появу у людей, які сповідували християнство, нового світобачення, духовного перетворення своєї внутрішньої суті.

Догмат троїстості та єдності Бога

За вченням Церкви, Бог – Єдиний в трьох Лицях, або іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий (Св.Трійця). Він є бестілесним, невидимим Духом, Живим, Вічним, Усюдисущим і Всеблагим. Його неможливо бачити, оскільки Бог не має в собі такого, з чого складається видимий світ. Для христиан Св.Трійця є головним об’єктом віри і поклоніння. Отці церкви стверджують абсолютну непізнаваність сутності Бога людським розумом.

Всі Лиця нероздільної Трійці знаходяться в ідеальній (абсолютній і самодостатній) взаємній любові. «Бог є любов». Бог з нічого (не зі Своєї Природи) створив незліченний янгельський світ (невидимий) і матеріальний світ (видимий нами) по Своїй благій волі (по Своїй любові), хоча міг би і не творити нічого (до цього Його нічого не примушувало). Всі Лиця Бога перебувають незлитно, нероздільно, нерозлучно, незмінно. Три Божественні Лиця завжди виступають як одна Особистість, – коли християнин звертається, наприклад, до Бога Сина, він обов'язково згадує і Бога Отця і Бога Духа Святого. У православних молитвах до Бога завжди звертаються тільки в однині: «Ти», «Бог», «Вседержитель», «Творець», «Господи, «Спаситель», але немає звернень «ви», «боги», «творці», «вседержителі» тощо. В християнстві Бог сполучений зі своїм творінням: «В тот день узнаете вы, что Я в Отце Моем, и вы во Мне, и Я в вас».

Православне віровчення вважає, що при Боговтіленні (вочеловечении) другої іпостасі Святої Трійці Бога-Сина в Боголюдину Ісуса Христа (через третю іпостась Св. Трійці – Бога Духа Святого і пречисту Діву Марію), при земному житті Спасителя, Його хрестних страданнях, тілесній смерті, сходженні в ад та Його Воскресінні і Вознесінні на Небо, вічні відносини між Лицями Св. Трійці не зазнали ніяких змін. Православна церква допускає тільки символічне зображення невидимої і незбагненної Трійці. Загальновизнаною іконою Св.Трійці служить образ російського іконописця Андрія Рубльова. На цьому зображенні підкреслюється рівність всіх трьох Фігур та Їх повна єдність, притому, що Їх лиця і одяг на Них різні. Афанасій Александрійский стверджує, що у всіх Лиць Св. Трійці одна воля (всеблага), загальне бажання (всемогутнє), єдина справа (любов).

Христианство сповіщає, що Св. Трійця абсолютно незбагненна не тільки для людей, але навіть для самих вищих янголів. Тому Св. Трійцю пізнавати можливо тільки за допомогою Божою.

Вчення про Св.Трійцю представляє перший, встановлений церквою протягом перших століть догмат християнства.

2

Вчення про творіння світу

Абсолютним початком для християнства є Бог – повнота і джерело всякого життя, а Любов – основна Його властивість, нею визначається все відношення Бога до світу. Виникнення і існування світу - справа Божественної любові, через яку Він творить нове буття, світ, щоб залучити його до участі в Божественному житті "обожити" його.

Світ як творіння Боже, з одного боку – відносний і обмежений, але з іншого – причетний абсолютному початку, носить на собі «відблиск Божества». Тому в світі виявляється прояв Божественної думки, дається "природне одкровення" Бога. «В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог. Оно было в начале у Бога. Все чрез Него начало быть, и без Него ничто не начало быть, что начало быть» (Св.Евангелие).

Онтологічно самостійним буттям є тільки Бог, все «тварне» існує і осмислюється тільки в безперервному зв'язку з Творцем, а Його Образ відображується в творінні, і тому в основі всякого буття – добро.

3

Про першорідну гріховність людини і шляхи її подолання через Іісуса Христа

Зло, згідно з християнством, не в природі світу, а в її збоченні, яке внесене гріхом, що виник по вільному вибору тварі, – відриву від Творця. Гріх – це порушення волі Божої, безглузді, ірраціональні вчинки, зло, нісенітниця (напр., зрада Іуди та його самогубство). Джерело гріха – у відриві від Бога, в постановці себе на місце Бога, що означає відрив від єдності і "соборності тварі", руйнування єдності в світі, ворожнечу і відокремлення, що суперечить любові. Гріх відчувається як суперечність, розрив, боротьба. Самовиправдання гріха – це самообман, спроба сховатися в свій «віртуальний світ» від реальності. Але і гріхопадіння повністю не усунуло слідів причетності тварі до свого Творця, добра, що лежить в основі творіння, воно тільки спотворює і затемняє їх.

Але Бог, не дивлячись на гріховність всіх людей, любить Своїх дітей i посилає Свого Єдинородного Сина, який Своєю смертю спокутує першорідний гріх i показує шлях до спасіння (вчення). Той хто приєднується до вчення Христа (не тільки зовнішньо, але насамперед внутрішньо), спокутує гріхи, має можливість спастися (через Хрещення). Зворотний гріхопадінню процес – покаяння – повернення до реальності і осмислення безглуздого життя, можливий тільки при невидимій особистій присутності Творця. Здібність до покаяння (переосмислення свого життя) пов'язана з тілесністю людини. Новим є і те, що викупна жертва Христа спасає не тільки богообраний народ (іудеїв), а всіх, хто прийме Християнське вчення і буде намагатися жити за Христом.

4

Вчення про Месію

та ідея Боговтілення – жертовного сходження Христа в світ для його порятунку і перетворення, для спасіння людини.

Месія – це очікуваний Спаситель – Цар "Помазаник", про прихід Його вказано ще в Вітхому Заповіті (в книгах Пророків), з Ним пов'язуються очікування кінця світу, Страшного Суду i створення Небесного Царства, воскресіння мертвих, перемога сил добра над силами пітьми. Очікуваний Месія - це і є Господь Ісус Христос.

Христос зветься в Св.Євангеліє Словом, Він — Сенс всього світу, що утілився, Він наповнив сенсом світ у момент його Створення та відновив раніше втрачений сенс кожного людського життя через Своє страждання та Воскресіння з мертвих. Тільки Воскресіння Христове надає людському життю найвищу цінність, тільки після нього можливі дійсний прогрес і розвиток.

Особливістю християнства є також те, що джерело вчення – Слово Боже. Істина явлена людям не через земного посередника-пророка, а через Бога – Сина Божого, Боголюдину Ісуса Христа, через Нього Бог уклав Новий Заповіт з усім людством.

Але Боговтілення має ще і інший сенс. Істотною особливістю християнства є "нероздільна і незлиянна" єдність в Христі Божеського і людського. У своїй досконалій жертві Бог сходить до тварного буття і приймає на себе його обмеженість, стає досконалою людиною; залишаючись Богом, не поглинаючи і не розчиняючи в собі людського, зберігаючи вільно і добровільно всі його властивості. У Христі, втіленому Бозі Слові, людська природа звільняється від наслідків гріха, відроджується і перетворюється. «Если преступлением одного подверглись смерти многие, то тем более благодать Божия и дар по благодати одного Человека, Иисуса Христа, преизбыточествует для многих». «Как в Адаме все умирают, так во Христе все оживут». У цьому таємниця Боголюдства та жертовного сходження Бога до тварі для її порятунку і відродження і вся глибина відмінності християнського сприйняття Бога і Його відношення до світу від дохристиянського.

Втілення Христа, прийняття Ним на Себе людської немочі і людського шляху життя, Його хресні страждання і смерть на хресті, Воскресіння і Вознесіння до Отця з'єднали небо і землю, знищили пропасть між Богом і світом, ставши залогом майбутнього відродження і перетворення всієї тварі, відкрили для людини шлях сходження до ідеалу, до причастя досконалого життя в Бозі. Цей шлях відкривається через внутрішнє спілкування з Христом, через життя в Бозі, втіленому Слові. Безпосереднє спілкування з Христом стає можливим, завдяки сприйняттю Ним людської природи, воно – в прийнятті Його в таїнстві Євхаристії (Св.Причастя), в засвоєнні посланих через Нього дарів благодаті, що даються в Церкві Христовій, при проходженні шляхом Христовим і соборному здійсненні справи Христової.

У жертвенно добровільному ухваленні хресного шляху і воскресінні – дані перемога над гріхом і смертю, подолання немочей людських.

5

Вчення про сенс життя та ідея спасіння душі

Стрижнем Християнства стало проголошення вищого блага і вищої мети для людини не в земному житті, а у вічному житті з Богом, у духовному Йому служінні, у перетворенні своєї суті на істинно духовну, Богопізнання і Богоспілкування та прагнення Царства Божого.

Грань між Богом і тварю, суперечність людського існування долається в християнстві Божественною любов'ю. Поняття любові у християн (Агапе – любовь як благодать), це "зішестя" Бога до людей, вона не завоювання, а Дар, щось спонтанне, що не вимагає повернення, вона безмежна, нескінченна: Бог любить людей і в самопожертвуванні на хресті, любить і в їх слабкості, абсолютна безкорисливо! У повелінні любові поміщена суть християнських заповідей! Бог – це є Любов, яка відкрилась до нас в тому, що Бог послав в світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми отримали вічне життя через Нього та Його страждання і Воскресіння.

Мета життя християнина в Богоспілкуванні, Богопізнанні та поверненні до Бога. Але порятунок і відродження людини, залучення її до Богоспілкування не може відбутися без її діяльної участі – засоби до відродження, дані Христом повинні бути внутрішньо сприйняті і діяльно здійснені. Воскресінню і кінцевому торжеству перетвореної тварі передує вказаний Христом хресний шлях, що визначає життєвий шлях і вищий етичний ідеал християнина.

Сенс земного життя в християнстві головним чином повязується зі спасінням душі, з отриманням особистого безсмертя, яке можливе тільки через особисте сопричастя жертві Христовій і факту Його воскресіння, «через Христа». Сенс життя – це сам Ісус Христос : «Иисус сказал …: Я есмь путь и истина и жизнь».

Християнський шлях – шлях діяльної любові, жертовної віддачі себе для перетворення всієї тварі, для наближення Царства Божия, – «нового неба і нової землі, в яких правда живе».

Сенс життя – це задум Божий про людину, і він різний для різних людей. Його можна побачити тільки змивши грязь брехні і гріха, його неможливо «вигадати». «Пусть каждый радуется тому, каким сделал его Творец» (старець Паїсій Святогорець). Мета життя і діяльності визначаються обов'язками, витікаючими з вищого значення людини, з сенсу її життя. Земна діяльність отримує вищий сенс, якщо вона піднімає людину на вищий ступінь буття. Творча діяльність на землі, завдання вдосконалення земного, підняття його на вищий ступінь – отримують в християнстві глибоке обгрунтування. Вища мета, вище завдання земної діяльності – участь в "соборному" здійсненні справи порятунку і перетворення людини і всієї тварі, вказані Господом Іісусом Христом і Його жертовним шляхом.

У творіннях отців Церкви і у апостольських писаннях ясно підкреслюється майбутнє воскресіння людини в плоті. У православ'ї особливий акцент ставиться на безсмерті тіла, а не тільки душі. Саме тому православні ховають, а не спалюють померлих. Подолання смерті тіла може забезпечити тільки Бог і Спаситель – Сенс життя і світу, це радість і утіха людини і людства. Обряди, пости, милосердя, молитви і навіть церковні таїнства з погляду православ'я є лише засобами, а не самоціллю.

«Истинная цель жизни христианской состоит в стяжании Духа Святого Божьего» (Преподобний Серафим Саровський).

Дохристиянські релігії і філософські системи були безсилими у вирішенні проблеми життя, не могли задовольнити жадання порятунку, звільнення від зла і гріха.

Істинна Християнська віра перетворила корінним чином світобачення людини, її внутрішній світ, наповнивши її життя вищим сенсом, істинною любов’ю до Бога та інших людей. Християнство відіграло величезну роль в історії багатьох народів світу. Прихильників християнства в сучасному світі понад 1 млд. осіб, головним чином у Європі та Америці.

6

Уявлення про Бога як номотетичного і закон як Божественне повеління

Бог надав відпочатку моральний закон ("номотетичність"), абсолютно чуждий грецьким мислителям, що відображено в Біблії – закон у вигляді "веління" і Заповідей, тому вищим моральним благом стає покора заповідям Господа, що співпадає з ідеалом "святості", бо і сам Господь Ісус Христос прийняв свій хрест, виконуючи волю Отця заради любові до Отця і до людей. Причому в Новому Заповіті Бог надав заповіді вищого порядку.

Греки сприймали моральний закон як закон фізису, самої природи, як закон, що наданий і божкам, і людині, оскільки вони вважали, що цей закон не встановлений божками.

7

Ідея свободи, вільного розвитку тварі, вільного обрання земного шляху

Ця ідея визначає відносини Бога і світу. Вільна воля – це найвищий дар людині від Бога. Вільне відношення людини до Бога, її свобода витікає з гідності розумної тварі і її покликання до богосиновства, припускає можливість обрання шляхів життя, можливість визначення до добра або ухилення від нього.

«Ибо все вы – сыны Божии по вере во Христа Иисуса».

Центральна ідея християнського благовістя, яка в корені відрізняє його від всіх релігій.

Отже, християнство є визначальним чинником духовної культури Середньовіччя. Істотні його характеристики, що зумовили специфіку етичних ідей середньовіччя: а) догмат троїстості та єдності Бога і його етичний зміст; б) догмат Боговтілення і його вплив на християнське розуміння людини і її моральних засад; в) ідея спасіння душі як основа християнської моралі та християнське розуміння любові, жертви, страждання, свободи волі, добра і зла..