13. Філософсько-психологічні ідеї Демокріта і Анаксагора.

Найбільш відомі вчення матеріалістичного напрямку пов'язані з діяльністю Демокріта з Абдер, що створив атомістичну теорію, Анаксагора – уродженця Клазомен, який, прийшовши до Афін, учив, що природа побудована з найдрібніших матеріальних частинок – "гомеомерій", що упорядковуються внутрішньо властивим їй розумом.

Принцип підпорядкованості всіх явищ, в тому числі психічних, матеріальним причинам отримав найбільш послідовне вираження в атомістичній концепції Демокріта з Абдери (460-370 рр.. до н. е.). Ідея Геракліта про те, що від закону «Логосу» залежить хід речей, отримала у нього розвиток, цей закон є єдиним і для душі, і для космосу. Згідно з ним немає безпричинних явищ: всі вони - результат механічного зіткнення атомів. Випадковими ж називаються ті події, причини яких не пізнані. Демокріт – засновник атомістичної теорії, згідно якої весь світ, природа складається з найдрібніших, невидимих оком частинок – атомів, які відрізняються один від одного формою, порядком і поворотом. Атоми – невиникаючі, незруйновані, незмінні. Всі атоми в їх сукупності утворюють буття у всій його повноті. Всі речі і явища світу складаються з атомів, навіть боги – це не що інше, як сферичні скупчення вогненних атомів. Чуттєво атоми не сприймаються, але осягаються розумом. Людина також створена з різних видів атомів, створюючих її тіло і душу (матеріальна і складається з дрібних гладких, сферичних атомів, найбільш рухомих, легкозаймистих, бо вони повинні повідомити активність інертному тілу). Розум також складається з цих привілейованих атомів, які є божественними. Душа – джерело активності, енергії для тіла, «поток вогненних атомів», а після смерті людини – розсівається в повітрі, а тому смертно не тільки тіло, але і душа. Душа залежить від тіла, зростає і старіє разом з ним. Тобто, за Демокрітом душа складається з рухомих атомів, які призводять тіло в рух, а зі смертю тіла гине і душа.

З диханням людина втягує в себе частинки, що складають душу; видихаючи, вона викидає частину своєї душі. Демокріт вважає, що душу мають усі тіла, навіть мертві, хоча у них її дуже мало. Тобто, він приходить до панпсіхізму.

Хвороба - це зміна пропорції атомів. Демокріт вважав, що душа знаходиться в голові (розумна частина), в грудях (мужня частина), в печінці (жадаюча частина) і в органах чуття, в яких дрібні атоми душі знаходяться дуже близько до поверхні (тому вони пристосовані для зовнішнього сприйняття): вони можуть стикатися з мікроскопічними, невидимими оку копіями оточуюючих предметів (эйдолів), які носяться в повітрі, потрапляючи і в органи чуття. Ці копії відділяються (закінчуються) від всіх предметів зовнішнього світу (ця теорія пізнання зветься "Теорія закінчень"). При зіткненні эйдолів з атомами душі відбувається відчуття, і так людина пізнає властивості навколишніх предметів. "Никому не приходит ни одно ощущение или мысль без попадающего в него образа". Отже, Демокріт вважав відчуття (зокрема зорові, слухові) контактними, а узагальнення даних декількох органів чуття є переходом на наступний рівень – понятійний, який є результатом діяльності мислення. Тобто, у Демокріта – два ступені в пізнавальному процесі – відчуття і мислення, мислення дає більше знань, ніж відчуття, дозволяє осягнути істину. Отже, основна ідея тут - матеріальність процесу пізнання, його механістичний характер. "Теорія закінчень" – визнана основою формування наших чуттєвих знань про наочний світ всіма матеріалістами Стародавньої Греції.

Особливо сприятливо співвідношення легких і важких атомів в мозку; він, по суті, місце вищих душевних функцій, здатності до пізнання. Орган благородних пристрастей - серце; чуттєвих бажань і прагнень - печінка. Отже, Демокріт дає природно-наукове розуміння душі: душа - продукт організації тіла; вона не існує поза тілом. Він матеріалізує душу, говорить, що вона являє собою різновид тіла.

Демокріт перший сказав про те, що людина не може абсолютно правильно, адекватно пізнати навколишній її світ, а також розуміти закони, які управляють світом і долею людини.

Демокріт першим диференціює відчуття і сприйняття, досліджуючи сферу зору. З одного боку, зір включає кольори (відчуття), з іншого - видимі образи (сприйняття). Кольори виникають у результаті прямого контакту атомів із зоровим апаратом. Різноманіття колірних відчуттів - підсумок змішування основних кольорів. Кольорам відповідає певне розташування атомів, але воно ними не копіюється. Цілісні образи речей відображають дійсність, є її точним відбитком. Образи відтворюють не окремі властивості атомів, а структурні особливості їх з'єднань, що утворюють цілісні об'єкти. Образи за формою відповідають своєму джерелу. Кожне уявлення про об'єкт має свій прообраз у зовнішньому світі.

Демокріт стверджував, що в світі немає випадковостей, і все відбувається за раніш заданою причиною (причинно обумовлено) – детермінізм. Критики Демокріта підкреслювали, що при такому розумінні неможливо не тільки управляти власною поведінкою, але і оцінювати вчинки людей, бо вони залежать не від етичних принципів людини, а від долі. Але Демокріт прагнув сумістити фаталістичний підхід з уявленням про активність людини при виборі етичних критеріїв поведінки, вважаючи що моральні принципи не даються від народження, а є результатом виховання (люди стають хорошими завдяки вправі, а не природі). Виховання повинне дати людині три дари: добре мислити, добре говорити і добре робити.

Анаксагор (500-428 р.р. до н.е.) – давньогрецький філософ, що не прийняв ідеї Геракліта на світ як на вогненний потік та демокритову картину атомних вихорів. Він вважав, що природа складається з безлічі найдрібніших матеріальних частинок ("гомеомерій"), що упорядковуються внутрішньо властивим їй розумом (нусом), з безладного скупчення і руху цих частинок виникає організований космос. Початком Анаксагор визнав "якнайтоншу річ", якій дав ім'я "нус" (розум) – як початок речей, першодвигун, що протиставляється інертній матерії. Розум – вища речовина, він ні з чим не змішується, має велику силу, повне знання про все, установлює у всьому порядок. Розумність природи - спосіб її побудови. Душа производна від матеріального розуму, вона – принцип існування і розвитку живих істот. Від того, наскільки повно в різних тілах представлений їх розум, як принцип організації, залежить їх досконалість. Але не розум визначає переваги людини, а її тілесна організація. Вища психічна якість – розумність. Людина найбільш розумна з тварин (за Анаксагором), бо має руки, тобто не розум визначає переваги людини, а її тілесна організація визначає власне психічну якість – розумність. Сенсорне пізнання – продукт матеріальної взаємодії обєкта і органа чуття. Анаксагор вважає, те, що пізнається не змішується з пізнаючим, що не контакт зовнішнього об'єкта з органом чуттів, а протидія органу, наявність в ньому контрастних елементів - основа сенсорного пізнання: "Ми бачимо завдяки відображенню (предметів) в зіниці, причому відображення падає не на одноколірне , а на протилежне за кольором ".

Принципи, сформульовані Гераклітом, Демокритом і Анаксагором, створили головний «життєвий нерв» майбутньої системи наукового осмислення світу, у тому числі у пізнанні психічних явищ. Завдяки їх працям пізнання в подальші століття підкорялося ідеям закону, причинності і організації.