1.2. Основи дидактики Песталоцці. Теорія елементарної освіти

Визнаючи вихідним моментом пізнання сприйняття дитиною зовнішнього світу через органи чуттів, педагог вважав, що навчання повинне ґрунтуватися на конкретних життєвих спостереженнях, і оголосив наочність вищим принципом навчання. Однак первісні спостереження дитини, звичайно безладні, і придбані в результаті їхнього уявлення про зовнішній світ бувають неясними, невиразними. Навчання повинне впорядкувати й уточнити їх, довівши до ясних понять. Вихователь повинен учити дітей спостерігати, поступово розширюючи коло спостережень, повинен знайомити учнів із самими предметами і явищами, а не тільки розповідати про них. За словами Песталоцці, завдяки мистецтву навчання наші пізнання з безладних робляться певними, з певних ясними й з ясних – очевидними.

Песталоцці був одним із перших педагогів, які звернулись до розробки проблеми взаємозв'язку сім'ї і школи у вихованні дітей. Розробляючи теорію “елементарної освіти“, він передбачав, щоб вона була простою і доступною для опанування кожній матері. На основі цієї теорії він розробив завдання, зміст і методику першочергового виховання і навчання у сім'ї, яке має удосконалюватись у школі. Вважав, що мати повинна з раннього віку розвивати фізичні сили дитини, прививати їй трудові навички, виховувати любов до оточуючих людей, вести до пізнання оточуючого світу. Песталоцці різко критикував сучасну школу, у якій панували догматизм, механічне запам'ятовування й не тільки не розвивалися, але притуплялися розумові здатності дітей. Педагог вважав завданням навчання не тільки оволодіння дитиною певними знаннями, але й розвиток у неї розумових здатностей.

І.Г. Песталоцці вважав, що задаткам, потенційним внутрішнім силам, якими дитина володіє від народження, властиве прагнення до розвитку. Їм були виділені сили людської природи троякого роду:

1) сили знання, що складаються в схильності до зовнішнього і внутрішнього споглядання;

2) сили вміння, що виростають із задатків до всебічного розвитку тіла;

3) сили душі, що виростають із задатків до того, щоб любити, соромитися і володіти собою.

Відповідно до цього початкове, елементарне навчання І.Г. Песталоцці розмежовував на розумове, фізичне і моральне, підкреслюючи, що ці складові повинні розвиватися в безперервному порозумінні та взаємодії, щоб яка-небудь одна зі сторін особистості не отримала посиленого розвитку за рахунок інших.

Вироблення такої рівноваги сил І.Г. Песталоцці вважав однією з провідних завдань початкового навчання. При цьому істотно значущим був той момент, що засвоєння дитиною корисних знань не було відірване від уміння їх застосовувати. Саме у взаємодії механізмів пізнання і умінь педагог вбачав основу саморозвитку.

Сукупність засобів освіти, що дозволяє допомогти вихованцю в його природному прагненні до саморозвитку, була представлена ідеями І.Г. Песталоцці про "елементарному освіту", яку він узагальнено іменував як "метод". Метод елементарної освіти - це певна система вправ з розвитку здібностей дитини. Песталоцці розробив систему вправ, керуючись наступними теоретичними ідеями:

1. дитина від народження має задатки, потенційні внутрішні сили, яким властиве прагнення до розвитку;

2. багатостороння і різноманітна діяльність дітей у процесі навчання - основа розвитку та вдосконалення внутрішніх сил, їх цілісного розвитку;

3. активність дитини в пізнавальній діяльності - необхідна умова засвоєння знань, більш досконале пізнання навколишнього світу.

Сама назва "елементарна освіта" передбачала таку організацію навчання, при якій в об'єктах пізнання і діяльності дітей виділяються найпростіші елементи, що дозволяє безперервно просуватися в навчанні від простого до все більш складного, переходити від одного ступеня до іншого, доводячи знання і вміння дітей до можливого ступеня досконалості.

І.Г. Песталоцці вважав, що навчання дітей, особливо початкове, має будуватися з урахуванням їх вікових особливостей, для чого слід пильно вивчати саму дитину. Знання дитячої природи з усіма особистісними потребами має лежати в основі вибору способів застосування різних педагогічних засобів, які мають своїм завданням розвиток усіх внутрішніх і зовнішніх сил дитини.

У процесі навчання Песталоцці рекомендував керуватися трьома правилами: вчити дивитися на кожен предмет як на ціле, знайомити з формою кожного предмета, його пропорціями, знайомити з найменуванням спостережуваних явищ. У зв'язку з цим їм була розроблена так звана абетка спостережень, що складається з послідовних рядів вправ, які допомагають дитині встановлювати і визначати характерні ознаки об'єкта, що спостерігається, групувати їх на основі ознаки і тим самим формувати образ. Думка про значення такого роду вправ, звичайно, продуктивна. Але її практичне втілення нерідко приймав і у самого І.Г. Песталоцці, і у його послідовників односторонній, формальний характер через переоцінку ролі механічних вправ у розвитку особистості.

Прагнучи спростити процес навчання, Песталоцці встановив, що існують найпростіші елементи всякого знання, засвоюючи які, людина пізнає світ. Указуючи, що всі предмети мають число, форму й назву, Песталоцці визначив як найпростіші елементи знання число, форму й слово, звів, таким чином, елементарне навчання до вміння дитини рахувати, вимірювати й говорити. При цьому найпростішим елементом числа він уважав одиницю, найпростішим елементом форми – пряму лінію, найпростішим елементом слова – звук.

Весь процес початкового навчання Песталоцці будував на основі поступового й послідовного переходу від елементів до цілого, тобто індуктивним шляхом. Він пропонував завжди йти в навчанні від близького до далекого, від простого до складного, дотримуючи при цьому безперервність, тобто таку послідовність, при якій кожне нове поняття є невелике, майже непомітне додавання до колишніх знань, дуже добре засвоєне і яке стало незгладимим.

Виходячи із цих дидактичних положень, Песталоцці розробив методику первісного навчання дітей рідній мові, лічбі й виміру. З останньою він зв'язував придбання ними навичок малювання й письма.

Методику елементарного навчання він прагнув настільки спростити, щоб нею з успіхом могла користуватися будь-яка мати-селянка, що займається зі своєю дитиною. Із цією метою він створив послідовні вправи для розвитку мови дітей, вироблення в них уміння вважати й вимірювати.

При навчанні дитини рідній мові Песталоцці вважав за необхідне спочатку розвити в неї усне мовлення, а потім приступити до навчання читанню.

Розвиток мови дітей, затверджував Песталоцці, починається зі слухових вправ зі звуками: наслідуючи мову матері, малята вчаться вимовляти спочатку голосні, а потім приголосні, у різних складах. Потім вони вивчають букви й переходять до читання складів і слів, що позначають назви навколишніх предметів, а також явищ із галузі природознавства, географії, історії, з якими вони знайомляться в реальності або наочності. Подальшому розвитку мови дітей служать вправи, які складаються в додаванні до іменників прикметників, що визначають їхні якості, і, навпаки, у пошуку іменників, що володіють якостями, позначеними даними прикметниками. Нарешті, діти вправляються в складанні розповсюджених пропозицій, у яких повинні втримуватися визначення ознак предметів і їхніх співвідношень. Вправи, складені Песталоцці, були, однак, одноманітними й стомлюючими, вони фактично зводилися тільки до перерахування зовнішніх ознак предметів і не сприяли всебічному розгляду дітьми. Але його вказівки про планомірний розвиток мови дитини, про розширення кола її подання і мислення були зовсім правильними.

При навчанні дітей лічбі Песталоцці прагнув уточнити й упорядкувати ті первісні подання про число, які дитина придбала виходячи зі свого особистого досвіду. За допомогою сполучення й роз'єднання одиниць (одиниця – елемент кожного цілого числа) і чисел першого десятка Песталоцці доводив до свідомості дитини відносини безлічі. Всі дії він пропонував спочатку робити на конкретному матеріалі (камінчики, горошинки, палички), щоб домогтися виразного подання дитиною числових співвідношень і навчити її основним арифметичним діям. Для первісного навчання арифметиці в школі Песталоцці був створений спеціальний дидактичний матеріал у вигляді таблиць, який його послідовники ввели в шкільну практику за назвою арифметичний ящик. Таким чином, якщо раніше навчання лічбі зводилося до заучування дітьми арифметичних правил, безвиразного розуміння ними дій над числами, то Песталоцці побудував свою методику на основі широкого застосування наочності. Крім того, він вважав, що розвивати математичні поняття в дітей потрібно з раннього дитинства. Це також є досить цінним.

Великою заслугою Песталоцці в області педагогіки з'явилася його ідея про розвиток у процесі навчання здатностей дітей і підготовці їх до діяльності; але він переоцінював іноді роль механічних вправ у розвитку мислення, відокремлюючи розвиток мислення від нагромадження знань; ставав на шлях виправдання теорії формальної освіти.

Однак теорія елементарної освіти Песталоцці в цілому вплинула на подальший розвиток педагогічної теорії й практики, що знайшло відбиття в розширенні змісту навчання в початковій школі: туди були уведено елементи геометрії й малювання, початкові відомості з географії й природознавства.

Запропонований Песталоцці підхід до виховання і навчання дітей мав індивідуалізуючий характер, що тоді було великою новиною. Він вимагав від педагога вивчення і врахування на практиці індивідуальності дитини, надання їй не тільки елементарних відомостей, але й розбуджування та скріплювання її духовних сил, морального і суспільного ушляхетнювання. Цим Песталоцці переосмислив соціальну роль учителя і дав зрозуміти, що для успішного виховання молоді потрібні професійно підготовлені вчителі.