Вибори та виборча система в Україні

Якщо говорити про історію виборів на українських землях, то і в Скіфському царстві влада царів повинна була затверджува­тись на народних зборах – своєрідні вибори; і грецька колонізація Північного Причорномор’я привнесла досвід виборів з метрополії; і в самій Київській Русі існувало Віче з найголовнішою функцією “обрати і призвати князя”.

Принципи виборності пронизували устрій козаччини. Ви­бори відбувались в столиці козацької общини – в Січі. Козацька Генеральна рада обиралась і була верховною владою – законодав­чою, судовою, адміністративною. Вона не тільки ухвалювала закон, а й обирала гетьмана і козацьку старшину. Однією з важливих рис козацьких виборів було їх широке і регулярне застосування.

Починаючи з 1654 року, українці жили в двох різних полі­тичних системах. Із земель під владою Російської імперії витіснено самоврядування та муніципальні вибори. Символічно, що імперська влада в особі Катерини II зверталась до питання реформування. Спеціальна комісія, створена для формування нового укладу (Москва, 1767 рік, яка, до речі, обиралася по станах) винесла пропозицію про відновлення гетьманських виборів, що і послугувало припиненням її діяльності.

Пізніше, після скасування кріпацтва, зросла необхідність у місцевій адміністрації. Тому було введено вибори на повітовому та губернському рівнях для обрання представників для нагляду за ос­вітою, охороною здоров’я тощо.

Інша політична доля спіткала західні землі. Тут українці пройшли вишкіл на парламентських виборах 1848 року і в Авст­рійському парламенті мали свою депутацію з 39 чоловік. Нова Конституція Австрії 1861 року встановила для галичан право авто­номії зі створенням Сейму, куди регулярно проводились вибори.

Що стосується українських Земель в складі Російської імпе­рії, то тут практика парламентських виборів розпочалась після пер­шої російської революції. Закон 6 серпня 1905 року про Державну Думу запровадив представницький інститут, а Маніфест 17 жовтня проголошував, що до участі в державному житті залучається ро­сійський народ. Були запроваджені вибори від курій (станів). До І та II Дум було обрано від України 102 депутати та створено ук­раїнську парламентську громаду з 45 послів. Із змінами квот в За­коні змінився кількісний склад української депутації, а в IV Думі вже навіть було неможливо створити фракцію.

Ідея виборності глибоко пронизала громадсько-політичну думку. Так, за УНР особливе місце відводилось Установчим збо­рам, які організовувались через вибори. Конституція УНР встанов­лювала, що верховний орган – Всенародні Збори – є виборним.

В період Гетьманату, відзначалось, що найближчим часом буде видано закон про вибори до Українського Сейму і П. Скоро­падський був обраний Гетьманом на з’їзді хліборобів-землевласників.

Політико-юридичні документи часів Директорії засвідчують, що інститут виборів також сприймався як безумовний елемент по­літичної системи.

Згадані періоди політичної історії початку XX ст. не стали тривалими і визначальними до радянського періоду. Останній від­значався культом інституту виборів. Ради – пронизували все гро­мадське і політичне життя. Проте з часом сформувалась така система виборів, яка тотально контролювалась і вибори фактично стали безальтернативними, а представницькі органи номінальними. Ця епоха змінилася на початку 90-х років, коли постали перші, так звані “альтернативні” вибори і правляча КПРС та її складова КПУ почали втрачати позиції. Розпочався активний розвиток нових полі­тичних сил, і функції виборів відродилися¹⁾.

Стаття 69 Конституції України визначає, що народне воле­виявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

За суб’єктами виборів вони поділяються на вибори до орга­нів державної влади (вибори Верховної Ради України, вибори Пре­зидента України) і органів місцевого самоврядування (вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, вибори депутатів сільських, селищних і міських рад, сільських, селищних і міських голів).

За часом проведення вибори на Україні поділяються на чер­гові, позачергові, повторні і проміжні.

В Україні з початком так званої політичної реформи від­бувся перехід від змішаної системи до пропорційної системи жорстких та закритих списків.

До недавнього часу вибори в парламент України проводи­лись за лінійним змішуванням – із 450 депутатів 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 – за списками кандидатів у депутати від політичних пар­тій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному вибор­чому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.

В Україні 25 березня 2004 року прийнято новий Закон “Про вибори народних депутатів України”, за яким вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загально­державному виборчому окрузі. Крім того, зміни відбулись і на рівні виборів до органів місцевого самоврядування: відтепер усі депу­тати на рівні Верховної Ради Автономної Республіки Крим, облас­них, міських рад міст Києва та Севастополя, районних, районних у містах Київ та Севастополь, міських рад обиратимуться за пропор­ційною виборчою системою. Ці зміни були внесені до виборчої системи України Законом України “Про вибори депутатів Верхов­ної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 року. Лише депутати сільських та селищних рад і далі обиратимуться за мажоритарною системою відносної більшості.

Процедура призначення виборів передбачає встановлення уповноваженим органом дати голосування. Виборче законодавство відповідно до положень Конституції України встановлює порядок призначення виборів народних депутатів України, Президента Ук­раїни, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів залежно від виду виборів, які можуть бути черговими, позачерго­вими (достроковими), повторними, проміжними, першими. Строки проведення виборів у Конституції та новому виборчому законо­давстві України визначено так.