4. Основні стадії виборчого процесу (кампанії).

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Розрізняють вісім стадій (етапів) виборчого процесу.

Перша стадія - проголошення або призначення виборів. Відповідно до положень нового Закону "Про вибори народних депутатів України" оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначених Конституцією та законами України.

Друга стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці. Вибори проводяться по виборчих округах, які визначаються та встановлюються центральною владою в державі. Виборчим округом називають визначену сукупність виборців певної території, які обирають одну або іншу визначену кількість депутатів. Округ, від якого обирається один депутат, називається одномандатним (уніномінальним), коли ж одразу обирається декілька депутатів — багатомандатним (поліномінальним).

Третя стадія - утворення виборчих органів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви (комісії, бюро, президії).

Серед них розрізняють:

1. територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії;

2. окружні - комісії, що діють у виборчих округах;

3. дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях.

Четверта стадія виборів - це складання списків виборців. У конституційному праві зарубіжних країн цю стадію виборчого процесу прийнято називати більш широкою назвою - стадія реєстрації виборців.

Однією із найважливіших стадій виборчого процесу є п'ята стадія - висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади. Світова практика висунення кандидатів визначає кілька способів висунення кандидатів:

 самовисунення;

 висування групами виборців;

 висування політичними партіями або іншими громадськими об'єднаннями. З часів радянської виборчої системи залишаються в законодавстві деяких колишніх радянських республік, в тому числі в Україні, в якості суб'єкта висування кандидатів трудові колективи.

В деяких країнах для того, щоб зареєструватись, потрібно внести грошову заставу. Дана норма була введена для того, щоб не давати можливості брати участь у виборах безвідповідальним кандидатам. Грошова застава залишається на користь держави, якщо кандидат не набирає встановлений законом відсоток голосів. Для висунення до парламенту Франції грошова застава — 1000 франків, Канади — 200 канадських доларів, Великобританії — 500 фунтів стерлінгів.

Шоста стадія виборчого процесу передбачає ведення передвиборчої агітації. Виборче законодавство України, як і подібне законодавство інших країн, незалежно від виду виборів завершення цієї стадії пов'язує з передднем виборів. У день виборів агітація за кандидатів забороняється. Передвиборча агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України.

Належне проведення передвиборчої агітації забезпечується насамперед гарантіями діяльності кандидатів та інших суб'єктів виборчого процесу:

 рівні права кандидатів на сприяння у проведенні передвиборчої агітації з боку виборчих

комісій, державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування;

 право кандидатів на безплатний проїзд;

 звільнення кандидатів від виробничих або службових обов'язків на час виборчої кампанії;

 недоторканість кандидатів;

 право партій, виборчих блоків партій мати уповноважених осіб;

 право окремих кандидатів мати довірених осіб, які представляють їхні інтереси під час виборчого процесу у взаємовідносинах громадян, органах місцевого самоврядування, виборчих комісіях, а також виборцями.

У день голосування забороняється будь-яка передвиборна агітація

Найголовніша, сьома стадія виборчого процесу - стадія голосування, саме з нею пов'язаний кульмінаційний акт волевиявлення.

У більшості країн світу участь у голосуванні вважається особистим правом виборця, який може вільно розпоряджатися ним на свій розсуд. Разом з тим існує і практика обов'язкового голосування. Законодавством ряду країн (Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Італія, Нідерланди та ін.) голосування розглядається як громадянський обов'язок виборця і за його невиконання накладаються адміністративні санкції. За неявку на вибори суд може позбавити громадянина прав виборця. А в такому випадку він не матиме права працювати в державній та муніципальній службах. Можливий грошовий штраф: Єгипет — 1 долар США, Туреччина — 14 доларів США, Люксембург — за повторну неявку — 240 доларів США, Бельгія — 25 франків. Можливе тюремне ув'язнення від одного місяця до року (наприклад, Мексика, Пакистан, Греція). В Італії неучасть у голосуванні призводить до морального осуду.

Восьма стадія виборів включає підрахунок голосів і визначення результатів виборів, а також підбивання підсумків виборів. Закон встановлює термін тривалості цієї стадії, порядок підрахунку голосів, перелік виборчої документації з цих питань. Кінцеві загальні результати виборів встановлюються Центральною або територіальними виборчими комісіями і публікуються в офіційній пресі.

Це одна із важливих стадій виборчого процесу. Адже недаремно вважають: "Не має значення, як голосують, усе залежить від того, як рахують голоси". Підрахунок голосів виборців залежить від виборчої формули і обумовлений законодавством. Інколи вибори визнають такими, що не відбулися. В такому випадку проводиться повторне голосування. Але досить часто реальне волевиявлення спотворюється порушеннями при підрахунку голосів.

Стадії виборчого процесу не є раз і назавжди сталими для різних видів виборів. На їх кількість, зміст, правові форми, терміни впливають багато факторів, але чи не найголовнішим є характер виборчої системи як способу визначення результатів виборів тією мірою, якою від нього залежатиме порядок розподілу депутатських мандатів і механізм голосування.

Класифікація таких порушень: а) купівля чистих бюлетенів. Вперше виникає в американській практиці. Сутність полягає в тому, щоб на певну плату виборець вніс і опустив в урну попередньо відмічений бюлетень, а свій чистий віддав "покупцю". А відтак цикл повторюється знову; б) заміна урн для голосування. Метод, який кардинально вирішує результати голосування. Його сутність полягає в тому, що до підрахунку голосів виборчу урну замінюють на іншу, вже заповнену потрібними бюлетенями. Заміна можлива при перенесенні урни чи вимиканні світла. В основному метод використовується в сільській місцевості;

в) перепис результатів голосування. Перепис можливий як на рівні протоколів, так і на рівні бюлетенів. І відбувається, як правило, там, де спостерігачі не вимагають копії протоколів результатів голосування на дільницях; г) вкидання потрібних бюлетенів; д) маніпуляція при підрахунках; е) ліквідація (виймання) бюлетенів. Виймання бюлетенів робиться двома способами. По-перше, методом фізичного знищення бюлетенів, коли ліквідуються непотрібні бюлетені. І, по-друге, методом псування бюлетенів шляхом проставлення в бюлетені додаткової помітки. В такому разі, як відомо, бюлетень стає недійсним. В електоральній практиці є ряд методик виявлення таких порушень, які успішно застосовуються в виборчій кампанії.

 Абсентеїзм ( від лат. аbsens (absentis) – відсутній) – байдуже ставлення населення країни до політичного життя, ухиляння, масова відмова від участі у виборах, зборах тощо. Електоральний же абсентеїзм – це свідомий бойкот виборів, відмова від участі в них як пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму, антидемократичного характеру виборчої системи, а також як прояв байдужості до своїх прав і обов’язків.

Виділяють 3 групи абсентеїстів:

1)особи, які не беруть участі у виборах з об’єктивних причин (фізична неміч, раптова хвороба, інші кон’юнктурні обставини, що роблять неможливим відвідування виборчої дільниці).

2) ті, хто, не маючи особливих підстав для незадоволеності ситуацією, що склалася в суспільстві, і не прагнучи до серйозних змін, уважає для себе зайвим участь у виборчому процесі.

3) індивіди, які негативно ставляться до порядків, що утвердилися в суспільстві, і або не вірять у можливість внести корективи до політики, що проводиться, за допомогою виборчих бюлетенів, або розглядають своє утримання від участі у виборах як форму негативної політичної дії. До них дотична ще одна, специфічна  група абсентеїстів – які голосують проти всіх політичних сил, що претендують на виборні місця

Неявка на вибори або електоральний абсентеїзм нині є досить гострою проблемою, що потребує не лише обговорення, а й ужиття відповідних заходів для її розв’язання. Саме тому вивчення причин збільшення електорального абсентеїзму громадян України є надзвичайно актуальним питанням. Як відомо, у сучасних демократичних країнах абсентеїзм доситьпоширене явище: нерідко в голосуванні не беруть участі 50 і навіть більше відсотків виборців, які мають право голосу.

     

Абсентеїзм виникає тоді, коли зникає зовнішній примус до політичної діяльності, коли в людини з’являються право і реальна можливість утриматися від політичних дій.  Як масове явище абсентеїзм відсутній в тоталітарних суспільствах. Тому багато дослідників не дають однозначної оцінки цьому феномену. З одного боку, існування проблеми абсентеїзму свідчить про те, що в індивіда є право вибору тієї лінії поведінки, що відповідає його інтересам, але з іншої – абсентеїзм, поза сумнівом, є свідоцтвом індиферентності людей до виборів, політичних подій. Крім того, абсентеїзм небезпечний тим, що призводить до зниження чисельності виборців, при явці яких вибори вважаються такими, що відбулися [3].

Проте, електоральний абсентеїзм – це явище, яке не можна оцінювати однозначно. З одного боку, зростання кількості абсентеїстів свідчить про недовіру людей до владних інституцій, непрозорість діяльності державних органів, неефективне представництво інтересів громадян в органах влади, нестабільність політичної системи, зменшення легітимності політичної влади, низький рівень  політичної конкуренції тощо

З іншого боку, абсолютна участь громадян у виборах – це зовсім не свідоцтво гармонійного розвитку демократичної політики. Так, майже стовідсоткова участь громадян у виборах в СРСР не стала гарантією стабільності і ефективності режиму радянської влади. Добровільна участь усіх громадян, які мають активне виборче право,      у демократичних виборах уявляється якимось абсолютом, досягнення якого неможливе і не потрібне через низку причин. Крім того, явка на вибори багато в чому залежить від рівня політичної культури і цивільної позиції виборців, які нині в українських умовах потребують суттєвого вдосконалення.

Специфіка українського абсентеїзму (історична, інституційна, культурна і соціальна) дозволяє розглядати його як феномен усього політичного життя, а не тільки виборчого процесу.

Для сучасної України характерна принципова відмінність підстав абсентеїзму від розвинених зарубіжних демократій. У західних країнах неучасть у виборах  значною мірою викликана небажанням громадян переформатувати сталі і схвалювані владні інститути, тоді як в Україні – абсентеїзм  найчастіше це ознака відчуженості від влади, недовіри до неї, пасивності і байдужості.

Вибори як знаряддя політичного маніпулювання

У світі важко знайти країну, в якій не проводилися б вибори до органів політичної влади. Одна далеко не всі вибори демократичні. Це безпосередньо залежить від типу політичної, зокрема від наявності чи відсутності в суспільстві системних гарантій їхньої демократичності: від поширеності сприятливої для демократії політичної культури, поділу влади, організованої і впливової опозиції, незалежного й авторитетного суду — тобто від характеру взаємодії держави і громадянського суспільства. У сучасному світі вибори широко застосовуються авторитарними і тоталітарними режимами. Головним соціальним призначенням виборів в умовах авторитаризму чи тоталітаризму є зміцнення відповідних типів політичного панування за допомогою маніпулювання свідомістю своїх громадян і (чи) міжнародною суспільною думкою. Хоч у такому випадку вибори й не визначають складу уряду, проте вони, виступаючи витонченішим, порівняно з методами прямого примусу, інструментом стабілізації і збереження влади, в політичній системі виконують важливі функції. При всій подібності соціального призначення виборів їхні функції в тоталітарній і авторитарній політичній системах значно відрізняються. Тоталітарна політична система за ідеологічними прикриттями ховає свій дійсний зміст і претендує на вираження народної волі втіленням демократії вищого типу. Вона використовує так звані безальтернативні форми демократії, які створюють видимість всенародної підтримки, але не дають змоги реально впливати на процес ухвалення рішення. Тоталітарні режими використовують неконкурентні вибори, головною особливістю яких є наявність одного кандидата (чи одного виборчого списку), який виставляє правляча група або партія. Такі вибори не ставлять під сумнів існуючий політичний режим і навіть персональний склад тих, хто тримає владу. В авторитарних державах вибори виступають демократичним фасадом, красивою декорацією, яка прикриває монополію на владу вузької групи чи обличчя одної людини. Тут застосовуються як неконкурентні, так і напівконкурентні вибори. Останнім звичайно притаманні такі риси, як допущення до виборів лише бажаних чи принаймні лояльних до влади кандидатів і партій, обмеження компетенції виборних інститутів влади тощо. Усі основні рішення — про склад депутатів, про зміст передвиборних програм — приймає заздалегідь політичне керівництво країни (хунта, олігархія, монопольна партія). Класичним прикладом функціювання виборчої системи в умовах авторитарної держави є практика, що існувала в плині десятиліть у СРСР, країнах колишнього «соціалістичного табору», Пакистану, Індонезії, Філіппін і ряду інших країн. Сучасні недемократичні режими звичайно використовують цілий комплекс засобів для фальсифікації результатів виборів і перетворення їх на інструмент маніпулювання, самообману своїх громадян і для введення в оману міжнародної спільноти. У таких політичних системах вибори виконують функції зміцнювання легітимності існуючого режиму, підвищення його репутації усередині країни й особливо за кордоном, ослаблення політичної напруженості в державі. Такі вибори виявляють опозицію і приручають її чи створюють з ініціативи влади лише формально опозиційні їм партії, стабілізують режим за допомогою інтеграції опозиції й часткового врахування її вимог.

Вибори як інструмент переходу до демократії

Вибори забезпечують найменш болісний для громадян і всього суспільства мирний перехід до демократії. За своєю суттю вони виключають політичне насильство. Здійснювані за їхньою допомогою зміни влади відбуваються без пролиття крові, людських жертв, руйнувань і т. п. Крім того, вибори — найефективніший засіб ліквідації авторитарного режиму і приходу до влади демократичних сил. Однак здійснюється це при хитливій рівності сил держави і громадянського суспільства. Таке часто трапляється в країнах, де демократичні режими ще не мають глибокого коріння, а демократичні прагнення лідерів держави наштовхуються на протидію антидемократичних сил. Революційні насильницькі форми боротьби навіть у випадку успіху безпосередньо не приводять до виникнення демократичних інститутів, а завершуються лише зміною авторитарної влади. Політичне насильство, як правило, має свою логіку. Породжуючи численний шар звиклих до використання сили і відвиклих від творчої праці людей, прагнення переможців одержати привілею як компенсацію за свої жертви і позбавлення, їхня нетерпимість до переможених — усе це може провокувати запеклий опір останніх. Взагалі політичне насильство не сумісне з демократичним ладом, гальмує його утвердження навіть тоді, коли до влади приходять послідовні прихильники демократії. А вибори виключають негативні для демократизації суспільства наслідки зміни влади.