3.Основні типи сучасних виборчих систем.

Головним регулятором виборів є виборча система, яка визначає загальні принципи організації виборів, а також способи перекладу голосів виборців у мандати, владні посади. Головне призначення виборчої системи — забезпечити представництво волі народу, а також сформувати життєздатні й ефективні органи влади. Сучасні демократії застосовують широку палітру різноманітних виборчих систем (їх близько 350), кожна з яких має свої, властиві лише їй, переваги і вади. Але якою була б не виборча система, при застосуванні її неможливо абсолютно виключити небажані, а іноді й руйнівні ефекти. Тому досконалої виборчої системи не існує. Вона залишається лише теоретичним ідеалом. Проте кожну виборчу систему на практиці можна певною мірою удосконалити, а її вади — урівноважити іншими чинниками політичного процесу

Виборча система – це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів.

Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

Є дуже мало країн, у яких виборчі системи будуються на «чистих», мажоритарному або пропорційному, принципах. Прикладом перших є виборчі системи Канади, Великої Британії та США. «Чистий» пропорційний принцип використовує лише Ірландія. Більшість країн Західного світу намагаються поєднати переваги обох принципів і нейтралізувати їхні вади. Тому говорять про змішані системи з домінуванням того чи іншого принципу

Найпростішою і найпоширенішою є мажоритарна виборча система.

Мажоритарна система (фр. majогіtе – більшість) – система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними.

Залежно від того, якої більшості для обрання депутатів вимагає закон, мажоритарна система буває трьох видів:

1)абсолютної більшості (50 % + 1 голос) від загальної кількості поданих в окрузі голосів. У випадку, якщо жоден кандидат не одержав більше половини голосів, проводиться другий тур виборів, на якому представлено лише двох кандидатів, де необхідно набрати для перемоги просту більшість голосів. Ця система діє у Франції, Еквадорі, Україні;

2) відносної більшості, де для перемоги досить хоча б на небагато випередити інших претендентів. Отут може існувати нижній поріг необхідної кількості голосів (12 або 25 %). США, Великій Британії, Канаді, Франції, Японії

3)кваліфікованої більшості (2/3, 3/4 від загального числа поданих голосів). Застосовується рідко через низьку результативність. Чилі.

Ще одною модифікацією мажоритарної виборчої системи є американська система виборів президента. Для неї характерно те, що виборці обирають свого президента не прямо, а через колегії виборщиків. Кандидатів у члени колегії виборщиків висувають єдиним списком комітети політичних партій із 50 штатів. Кількість колегій виборщиків дорівнює кількості сенаторів і членів палати представників конгресу США, обраних з даного штату. У день президентських виборів виборці голосують за членів колегії виборщиків від тієї чи іншої політичної партії. На заключному етапі колегії виборщиків віддають свої голоси персонально за кандидатів у президенти і віце-президенти.

У багатьох країнах Європи застосовується пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.

Пропорційна система (лат. proportіo – спів розмірність) – система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі.

Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорстокими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre – перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).

Змішана система – система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем.

Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої – пропорційним. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним з яких він голосує за особу, а другим - за партію. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для

Заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів стільки мандатів у окрузі і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату).

Характерним прикладом змішаної виборчої системи є виборча система ФРН, де одна половина депутатів Бундестагу (нижньої палати парламенту) обирається за мажоритарною системою, а друга - за пропорційною згідно зі списками кандидатів, які пропонуються партіями.

Кожна з охарактеризованих виборчих систем має свої переваги й недоліки.

_{Таблиця 1}

_{Переваги та недоліки основних виборчих систем}

Мажоритарна система		Пропорційна система
+	-	+	-
Виборці обирають особу конкретного кандидата.	Відсутність політичної відповідальності партії, бо к/д можуть бути самовисуванцями і позапартійними.	Сприяє багатопартійності, є відповідальність партій за обранців.	більшість к/д в списках виборцям невідомі, а прохідний бар`єр не відображає весь спектр “вибору” виборців.
Зв’язок із виборцями свого округу у вирішенні їх особистих та місцевих проблем.	Замість законотворчості обранець має займатись регіональними проблемами, шукає зв’язки з впливовими можновладцями, лобіює фінансові інтереси.	У обранців більше можливостей займатись законотворчістю, як своїм головним обов’язком.	Нікому вирішувати регіональні проблеми на вищому рівні, шукати зв’язки на особистому рівні для підтримки законних місцевих ініціатив.
Краще знає нагальні проблеми свого регіону, представляє його інтереси.	Простіше “купити”, “заохотити” виборців одного округу, регіону і забезпечити одночасно власні корисливі інтереси, та «відпрацювати» гроші за вибори.	Неможливо “купити” виборців всієї країни, які мають обирати політичні сили, їх програми.	Більшість обранців партійні функціонери столиці, або представники фінансових кланів, які погано знають проблеми регіонів, але можуть через ЗМІ впливати на них.

З метою уникнення представництва в парламенті багатьох дрібних політичних партій і

забезпечення стабільності діяльності парламенту та уряду в країнах з пропорційною та змішаною виборчими системами встановлюється загороджувальний бар'єр - мінімальна частка голосів виборців, яку партія має отримати для представництва в парламенті. Здебільшого цей мінімум складає 5 відсотків голосів виборців, хоча є відхилення від цієї цифри як в один, так і в інший бік: від 1 відсотка в Ізраїлі до 10 відсотків у Туреччині.

В останні десятиліття деякі організації (ООН, партії «зелених» та ін.) використовують консенсусну систему виборів. Вона має позитивну спрямованість, тобто орієнтована не на критику супротивника, а на знаходження найприйнятнішої для всіх кандидатів виборчої платформи. Практично це виражається в тому, що виборець голосує не за один, а за всіх (обов'язково більше як за двох) кандидатів і ранжирує їхній список у порядку їхніх переваг. Наприклад, якщо на посаду президента претендують 5 кандидатів, то голосуючий визначає місце кожного з них. За 1-ше місце дається 5 балів, за 2-ге — 4, за 3-тє — 3, за 4-те — 2, за 5-те — 1 бал. Після голосування одержані бали сумуються, і за їхньою кількістю визначається переможець. Орієнтуючи суб'єктів політики на відповідний порядок боротьби за владу, різні виборчі системи безпосередньо впливають на характер партійних систем і на всю виборчу кампанію.

 Куріальні виборчі системи

Куріальні виборчі системи створюються в суспільствах, де існує гостра проблема забезпечення представництва в парламенті нечисленних етнічних, соціальних, професійних, або демографічних груп.

Для кожної курії передбачаються норми представництва і відповідно до них створюються виборчі округи.

За куріальною виборчою системою проводять вибори однопалатного парламенту в Зімбабве, Новій Зеландії, на Фіджі. Аналогічна система функціонувала в Абхазії (Грузія). Своєрідна змішана мажоритарно-куріальна система існувала в СРСР, коли КПРС та офіціозні суспільно-політичні організації мали гарантовану кількість мандатів на вищих представницьких органах — з'їздах народних депутатів

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому.